В умовах воєнних дій, мова отримує нові ролі – стає не тільки інструментом для спілкування, але і способом соціальної ідентифікації, емоційної підтримки та відновлення відчуття захищеності. Для українського суспільства вона все більше відіграє роль показника довіри та приналежності, а в дитячому середовищі – індикатора мовної адаптації до сучасних реалій.
У сучасній психолінгвістиці даний процес описують як чуттєве сприйняття мови, коли слова отримують не тільки семантичний, але й емоційний зміст, пов’язаний з особистим і спільним досвідом.
У 2025 році науковці кафедри української мови Київського національного університету імені Бориса Грінченка провели серію соціолінгвістичних досліджень серед дітей молодшого шкільного віку та викладачів столичних шкіл, щоб вивчити, як війна вплинула на мовну поведінку нового покоління українців.
Отримані результати дають можливість оцінити, як у нинішніх умовах змінюються моделі мовного освоєння, відношення до мови та механізми пристосування дітей до нової мовної дійсності.
Дослідження дитячої мови є важливим інструментом вивчення процесів мовної соціалізації. Воно дає можливість простежити, як діти засвоюють різні мови та розподіляють функції між родинним, освітнім і публічним простором. Подібні дані формують емпіричну базу для практично спрямованої мовної стратегії.
Школа як відображення суспільства
Сучасна школа відображає мовну динаміку українського суспільства: державна мова переважає в навчальному процесі, в той час як в неформальному спілкуванні учнів (перерви, онлайн-зв’язок) зберігаються контактні та комбіновані мовні практики.
Значна частина вчителів (більше 82%), які брали участь в дослідженні (жовтень 2025 року), відзначають, що учні відчувають труднощі у вираженні думок українською мовою на уроках. Це свідчить про те, що досить часто дітям не вистачає автоматизованих мовних вмінь.
Мова йде не про відсутність знань, а про поступове розширення ролей української мови – від мови навчання до мови щоденного спілкування та емоційного вираження, що є важливим завданням для багатьох здобувачів освіти.
Одним із важливих факторів цього процесу є родинна мовна політика.
За результатами дослідження дітей у Києві (лютий 2025 року), більше половини молодших школярів (52.4%) ростуть у змішаному мовному оточенні, де в побуті об’єднуються українська та російська мови. Третина дітей (32%) виховуються у повністю україномовних сім’ях, в той час як 11.7% – у російськомовних. Така структура показує поступову, але ще неповну українізацію приватного простору. Ці особливості родинних мовних практик безпосередньо впливають на мовну поведінку дітей.
На сьогодні саме школа виступає рушієм змін у мовній поведінці дітей: вона розширює функціональні межі української мови, переводячи її з навчального рівня у сферу щоденного спілкування. Викладачі відзначають, що діти все частіше використовують українську під час групових завдань, обговорень та повсякденних розмов. Це означає, що мовна соціалізація покоління війни відбувається через взаємодію і поступове формування емоційного зв’язку з українською мовою.
Емоційна українізація
І діти, і викладачі підтверджують факт переосмислення мовного відношення. За результатами досліджень, 62% дітей, які взяли участь в опитуванні (лютий 2025 року), відзначили, що їхнє відношення до російської мови змінилося через війну, в той час як більше 80% вчителів (жовтень 2025 року) фіксують зростання впевненості та гордості у використанні української. Ці показники демонструють, що мова поступово переходить з категорії «навчальної потреби» до категорії «емоційної цінності».
Функціональна роль російської, навпаки, звузилася до приватних і неформальних сфер: діти найчастіше вживають її з друзями (19.9%), родичами (15.9%) або під час перерв у школі (15.3%). В офіційних контекстах — на уроках, у комунікації з викладачами чи під час навчання – вона майже відсутня. Це свідчить про структурну трансформацію мовного простору дітей, де українська стає мовою знань, офіційного спілкування та дедалі частіше – емоційної самоідентифікації.
Викладачі підтверджують ці спостереження: понад 81% респондентів відзначили помітні зміни у мовній поведінці дітей після 2022 року, з яких 73% говорять про зростання частки української у щоденному спілкуванні. Разом із цим, 57% відзначають зменшення використання російської, а близько 11% – появу змішаних мовних форм, які можна трактувати як перехідний етап мовної адаптації.
Водночас опитування вчителів показує, що мовні непорозуміння між учнями виникають в окремих випадках: регулярно – лише у 6%, іноді – у 25% класів (за даними опитування). Більшість таких ситуацій мають вербальний характер (іронія, уникнення, насмішки), а не відкритий конфлікт, і переважно трапляються під час перерв. Типовою реакцією у таких випадках є звернення до вчителя, що підтверджує важливу роль школи як посередника у формуванні мовного комфорту.
Українізація сьогодні відбувається через емоційне засвоєння мови, через її поступове вкорінення в особистий і спільний досвід. Соціолінгвістика визначає цей процес як переорієнтацію символічного престижу: мова, яка раніше виконувала переважно освітні чи формальні функції, стає носієм солідарності та спільної ідентичності.
Що важливо враховувати?
Дослідження показують: мовна соціалізація дітей під час війни вимагає системного підходу, що поєднує педагогічну практику та емпіричні дані. Підтримка української мови в освітньому середовищі має спиратися на науково обґрунтовані інструменти спостереження, вимірювання та прогнозування мовного розвитку дитини.
- Партнерство школи та родини
Ефективне формування україномовного середовища можливе лише за умови взаємодії школи, родини й наукових інституцій. Необхідно розвивати моделі сімейно-шкільного моніторингу мовних практик, які дозволять фіксувати зміни в мовному репертуарі дітей, співвідносити шкільні результати з мовною ситуацією в родині та формувати індивідуальні стратегії мовної підтримки.
- Розвиток інструментів оцінювання мовного прогресу
Необхідні науково обґрунтовані стандартизовані методики, що дають можливість комплексно оцінювати мовний розвиток дітей – не тільки активний словниковий запас і граматичну правильність синтаксичних конструкцій, але й рівень мовної автоматизації та емоційної впевненості у використанні української мови. Такі інструменти мають спиратися на світові практики оцінювання дитячої мови та бути адекватно адаптованими до українського контексту.
Систематичне застосування подібних інструментів дозволить виявляти зони мовної вразливості, особливо серед дітей із двомовних родин, і коригувати навчальні програми відповідно до індивідуальної динаміки мовного розвитку.
- Науковий фундамент мовного розвитку
Розвиток українського мовного середовища серед дітей має бути спільним предметом дослідження педагогіки, лінгвістики та психології. Потрібно створювати міждисциплінарні бази даних – корпуси дитячої мови, системи спостереження за мовним розвитком і щорічні аналітичні огляди мовної динаміки в освіті. Такий підхід забезпечить доказову основу для сталих і науково виважених рішень у сфері мовної освіти та мовної політики.
.
Источник: osvita.ua