Авторка тексту: Ольга Сімонова, програмна менеджерка дитячого кемпу психологічної підтримки «Маячки» МБО «БФ «СОС Дитячі Містечка» Україна
Через повномасштабне вторгнення діти в Україні постійно зазнають серйозних емоційних потрясінь, що потребують уваги й реагування. За три роки роботи кемпу «Маячки» фахівці стикнулися з різними ситуаціями та накопичили досвід, яким хочуть поділитися з батьками. Сподіваємося, він допоможе краще зрозуміти стан дитини та запобігти її психоемоційному виснаженню.
Як опрацювати стан «придушеної люті»
За нашими спостереженнями, після гострих стресових ситуацій діти часто перебувають у стані так званої придушеної люті. Тому головне завдання батьків чи інших дорослих, з якими взаємодіють діти, — створити середовище, де вони можуть бути в тому емоційному стані, який зараз відчувають. Плакати, якщо болить. Повністю відключитися від зовнішнього світу, якщо є емоційне виснаження.
Ідеться не про глибинні психотерапевтичні сесії, а про проговорювання стану та емоцій — щоб дитина могла пояснити, що з нею відбувається саме зараз. Адже дорослий+дитина = одна команда, яка разом пропрацьовуватиме певну ситуацію та емоцію.
Спільне дозвілля та розв’язання проблем замість «кабінетної» нейтральності
Є розуміння фахівців, як має виглядати психолог у своїй професійній ролі, зокрема що йому слід бути нейтральним. Але в нашому випадку це не завжди так. Ми намагаємося створити спільний побут і дозвілля: ігри, походи, риболовля та інші заходи. Це дає можливість дитині відчути, що психолог проживає те саме, що вона.
В умовах війни дуже багато тих, хто втратив близьких чи вимушений був переїздити в безпечніші місця. Ці проблеми об’єднують, дозволяють ділитися прожитим досвідом і шукати шляхи вирішення. Тому залишатися нейтральним просто неможливо. Але при цьому дорослий завжди лишається в ролі дорослого та формує надійну опору для дитини.
На початковому етапі чудовий результат дають квести — на вивільнення емоцій, знайомство та зближення. Ця прогнозованість знімає тривожність.
Важливо берегти та проживати будь-які емоції! Бо якщо емоція якісно не проживається, втрачається можливість набути новий досвід. І кожна з емоцій приходить до нас сповістити про щось важливе.
Наприклад, смуток. Він індикатор того, що для нас дійсно було значущим і чого вже не трапиться. На думку психологів, про нього треба розповідати стільки, скільки є потреба в людини. Побутує думка, що дитячий кемп — це ж тільки про радість та сміх. Але як радіти «по-справжньому», коли є тягарі, які займають місце в серці дитини.
І цю емоцію важливо прожити. Ми ставимо театр тіней на важливі соціальні теми, знімаємо соціальні ролики, запрошуємо спеціальних акторів плейбек-театру для постановок «про сум», готуємо постановки форум-театрів тощо. А наприкінці — виходимо на ресурси та техніки стабілізації, якими діти можуть користуватися в повсякденному житті.
Що робити, коли летить «велике і залізне»
На третій рік повномасштабного вторгнення емоційний стан дітей змінився. У 2022 році вони були в так званому замороженому стані. Зазвичай перші три дні в кемпі малеча рухається на нашій енергії, а потім її віддає. Три роки тому треба було по 7–8 днів для першого етапу, і лише після цього діти дозволяли якось із собою працювати, розслабляти.
Зараз уже пішло прийняття, а в деяких випадках — виснаження. Яскравий приклад: кемп розташований недалеко від словацького кордону. Часом чутно, як літають літаки або їздить трасою великогабаритний транспорт — це супроводжується гучними звуками. Сьогодні, на відміну від 2022 року, ніхто з дітей цього не лякається. Тобто вони вже звикли до потенційних загроз.
Звісно, усе залежить від віку. 10–12 років — рефлексійний вік. До цього в дітей іде інтуїтивне та емоційне сприйняття. Тут важлива підтримка значимого дорослого і те, як він сприймає і транслює цю ситуацію.
Наприклад, під час повітряної тривоги необхідно спускатися в укриття. Дорослий має пояснити дитині, що відбувається, і бажано мовою, зрозумілою для дитини. У нас була дівчинка, яка описувала ракету як велике залізне сонце, що летить на нас. Але вона знає: щоб уберегтися, треба на певний час сховатися.
Чому корисно спиратися на досвід Ізраїлю
Є випадки, коли діти дуже замкнені в собі. Наше завдання — соціалізувати їх, демеханізувати через такі прості речі, як мокрий футбол, паперова чи пінна дискотека, техніки евритмії, акройоги чи стретчингу.
Але завжди починаємо з технік заземлення. Вони допомагають на першому етапі заспокоюватися та відчувати себе. Щоб когніція давала відповідь на питання чому так відбувається. Потім, безумовно, застосовуються техніки «безпечного місця», де дитина б відчувала себе захищеною. І тільки згодом переходимо до етапу пропрацювання травм.
У своїй роботі ми здебільшого спираємося на досвід ізраїльських колег. Бо вони, як ніхто інший, знають, що таке жити в умовах війни. Звісно, у нас різні історії та менталітет. Але загальні практики, як стабілізувати емоційний стан і, головне, продовжувати жити в новій реальності, — вони однаково працюють.
Психічне здоров’я дітей — це завжди про залученість
До нашого кемпу приїжджають діти віком від 7 до 17 років. Пріоритет у відборі ми віддаємо тим, хто нещодавно виїхав з окупованих територій або проживає на прифронтових та нещодавно деокупованих. Долучитися до 14-денної програми можуть і діти внутрішньо переміщених осіб, сімей військовослужбовців і волонтерів, із прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.
Звісно, для емоційного відновлення дитини завжди важлива залученість батьків. Тому маю для них кілька порад, заснованих на власному досвіді роботи з дітьми.
- Розібратися у собі. Інколи батьки можуть транслювати свою тривожність через дитину. Починається повітряна тривога — для дорослих це може бути тригером, що дитина боїться, хоча насправді ні.
- Бути чесними з дитиною. Якщо дорослий боїться (і це норма), то потрібно відверто про це сказати. Але одразу пояснити, що ми будемо робити ось це і це, щоб стабілізувати стан.
- Не засуджувати дітей за їхні емоції, у тому числі негативні. Треба навчитися вислуховувати їх і якісно проводити час разом. Бо є дві великі різниці — фізично бути поруч із дитиною і бути з нею разом. Нехай це буде пів години на день, але якісного часу.
- Поважати кордони дитини. І враховувати її думку. Бо вона — окрема особистість зі своїми інтересами, бажаннями, прагненнями.
Звісно, звучить доволі просто, але на практиці в сучасних умовах на це знадобиться певний час. І цей час має знайтися незважаючи ні на що. Бо діти не можуть чекати. Вони ростуть.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media