«Найважливішим активом для теперішнього та майбутнього розвитку України є її люди». Публікуємо звіт-дослідження CSIS (Центр стратегічних та міжнародних досліджень), що наголошує на важливості розширення та зміцнення людського капіталу України вже зараз, а не після закінчення війни. Наша країна як ніколи гостро відчуватиме проблему відтоку мізків за кордон, скорочення робочої сили та наймасштабнішу демографічну кризу. Натомість на ринку праці зросте роль жінок, ветеранів і працівників старшого віку. Ці групи повинні бути частиною процесу формування політики та майбутніх переговорів щодо відновлення країни.
«Повномасштабне вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року призвело до величезних людських жертв, спричинивши такий рівень фізичного руйнування, людських страждань і переміщення, якого Європа не бачила з часів Другої світової війни, — ідеться у звіті-дослідженні CSIS. — Від початку війни значна частина української робочої сили емігрувала або змінила місце проживання в межах країни. Хтось пішов у ЗСУ, а хтось трагічно став жертвою військового насильства. Крім того, непередбачувані зміни в системі призову та мобілізації чоловіків скоротили пропозицію робочої сили».
Ця складна ситуація з робочою силою впливатиме в подальшому на бізнес-операції по всій Україні та загрожує майбутньому відновленню. Опитування, яке провів Український інститут економічних досліджень та політичних консультацій у жовтні 2024 року, засвідчило, що дефіцит робочої сили — найбільший фактор занепокояння для приватного сектора: понад 60% опитаних компаній відчувають труднощі з наймом кваліфікованих працівників. Водночас, за останніми оцінками, поточний рівень безробіття в Україні наприкінці 2024 року становив 12,7. Це означає, що безробіття співіснує з дефіцитом робочої сили.
Ще до війни Україна озвучувала складну демографічну ситуацію: низький рівень народжуваності, передчасна смертність серед чоловіків та еміграція молодих українців у пошуках кращих економічних можливостей за кордон. Результат цих негативних тенденцій — Україна матиме величезний дефіцит робочої сили в майбутньому. За оцінками Міжнародної організації праці (МОП), до 2032 року в Україні бракуватиме 8,6 млн працівників (порівняно з 2022 роком). І вже зараз уряд України, співпрацюючи з міжнародною спільнотою та відповідними зацікавленими сторонами, має розробити та впровадити комплексну стратегію розвитку людського капіталу для задоволення поточних і майбутніх потреб у робочій силі. Це вимагатиме поєднання короткострокових і довгострокових заходів, спрямованих на розширення кадрового потенціалу країни.
Демографічні та трудові виклики України
Поточні проблеми з робочою силою в Україні є частиною ширшої демографічної проблеми. Рівень народжуваності в країні — найнижчий у Європі: на одну жінку припадажє менш ніж одна дитина, тоді як середній рівень народжуваності у Східній Європі — приблизно 1,3–1,8 дитини на жінку. Крім того, в Україні зараз високий рівень передчасної смертності, особливо серед чоловіків — через алкоголізм, нещасні випадки. Інші поточні тенденції, такі як еміграція, загальний поганий стан здоров’я та швидке старіння, ускладнюють демографічний ландшафт країни
Figure 1: Ukraine’s Annual Population Growth, 2015–2023
Source: “World Development Indicators: Ukraine,” World Bank Group, https://databank.worldbank.org/reports.aspx?-source=2&country=UKR.
Останній перепис населення України, проведений у 2001 році, зафіксував чисельність населення на рівні 48,5 млн осіб. Через війну багато українців емігрували за кордон, приблизно 20 000 українських дітей примусово депортували до росії, а тисячі інших живуть у тимчасовій окупації. На жаль, багато українців загинули під час війни. Станом на грудень 2024 року президент Володимир Зеленський повідомив, що 43 000 українських військових загинули. Крім того, загинуло близько 12 000 цивільних осіб, ще тисячі українців отримали поранення або інвалідність.
За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на листопад 2024 року в Україні налічується близько 4 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Ще 6,8 млн біженців зареєстровані в інших країнах, і приблизно 14,6 млн людей потребують гуманітарної допомоги. Внаслідок цих тенденцій населення України скоротилося до 35,8 млн осіб станом на липень 2024 року — або до 31,1 млн осіб, якщо враховувати лише території під контролем уряду України. Якщо цю ситуацію не змінювати, населення України може згодом скоротитися до 28,9 млн до 2041 року і до 25,2 млн до 2051 року, згідно з даними Національної академії наук України.
Зменшення кількості населення та скорочення робочої сили стануть серйозним шоком для економіки України, і ці негативні наслідки відчуватимуться ще багато років. Емпіричні дослідження показують: час, проведений без роботи, не лише може призвести до знецінення навичок, а й впливає на національну продуктивність та заробітну плату.
Затяжна війна матиме ще серйозніші наслідки для освіти України, і це напряму вплине на майбутній людський капітал країни. Через воєнні дії шкільне навчання ставало на паузу і продовжує перериватись. Учні зазнали відчутних освітніх втрат. За попередніми дослідженнями Організації економічного співробітництва та розвитку, війна в Україні призведе до зниження загального фактора національної продуктивності на 7% до 2035 року.
Крім того, поганий стан психічного здоров’я впливає на окремих людей і має хвилеподібний вплив на суспільство та економіку. Ще до початку широкомасштабної війни приблизно 30% населення України мали психічні розлади в певний момент свого життя. Протягом першого року російського вторгнення приблизно 26% українців відповідали діагностичним критеріям одного лише посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Хоча додатковий вплив психічних розладів та інвалідності важко оцінити кількісно, він призводить до пропуску робочих днів і зниження продуктивності. Існує консенсус, що інвестиції в психічне здоров’я значно перевищують соціально-економічні витрати, пов’язані з тим, що люди залишаються без лікування.
Виклики для жінок і ветеранів
Ще до повномасштабного вторнення український ринок праці стикався з проблемами неефективності та нерівності і не розкривав свого потенціалу. У 2020 році понад 10 млн українців працездатного віку (від 15 до 70 років) були поза межами робочої сили. Частина з них — пенсіонери та студенти, але жінки працездатного віку також не брали активної участі на ринку праці. У той час як рівень участі в робочій силі в Україні становив 67% у 2021 році, середній показник для країн Центральної Європи та Балтії був приблизно 73%. Отже, війна призвела до того, що ще більше людей залишили ринок праці, скоротивши його на понад 25% у 2023 році порівняно з 2021.
Figure 2: Labor Force Participation Rate, 1991–2021
Source: “World Development Indicators: Ukraine,” World Bank Group, https://databank.worldbank.org/reports.aspx?-source=2&country=UKR.
У цьому контексті виникають болючі виклики, з якими українські жінки та ветерани стикаються в економіці. До вторгнення росії ми спостерігали помітний гендерний розрив у 15% щодо залучення до робочої сили та 18,6 відсоткового розриву в заробітній платі. Війна поглибила існуючі структурні диспропорції в українській економіці. Розрив у заробітній платі зараз перевищує 30%. Крім того, з 5,4 млн ВПО станом на січень 2023 року 55% становили жінки та дівчата.
Війна також змінила роль українських жінок у суспільстві та економіці. Очікується, що вони мають піклуватися не лише про своїх дітей, а й про літніх людей та інших членів сім’ї з обмеженою мобільністю. Окрім домашніх обов’язків, жінки дедалі частіше очолюють сімейний бізнес. За останніми оцінками, понад половину нових підприємств, започаткованих під час війни, очолюють жінки. Однак вони часто є одноосібними власниками, тоді як великими компаніями керують переважно чоловіки. Згідно з дослідженням Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Центру сприяння інвестиціям та торгівлі, жінки-підприємиці найбільш активні в таких секторах, як послуги, торгівля, освіта та креативні індустрії.
Ветерани також є важливою демографічною групою для відновлення економіки країни. Очікується, що після закінчення війни і початку процесу демобілізації кількість ветеранів перевищить 5 мільйонів, більшість з яких будуть працездатного віку. Успішна реінтеграція ветеранів в економіку стане важливим каналом, за допомогою якого Україна зможе вирішити проблему людського капіталу. Ветерани приносять із собою як тверді навички (наприклад, у сфері механіки, експлуатації техніки та телекомунікацій), так і м’які (стійкість, робота в команді, лідерство, адаптивність та креативність) зі свого бойового досвіду, які можуть бути застосовані в багатьох галузях та професіях.
За оцінками Міністерства у справах ветеранів України, будь-які кошти, вкладені в реабілітацію ветеранів, повернуться в економіку в шестикратному розмірі. Навіть більше, ветерани стануть невід’ємною частиною розбудови соціальної згуртованості та відновлення України. Тому вони виступають за справедливі, прозорі та ефективні програми для кращої підтримки їхньої реінтеграції.
Після повномасштабного вторгнення росії довіра українців до Збройних Сил перебуває на найвищому рівні за всю історію — у вересні 2022 року вона зросла до 96%. Незважаючи на цінність ветеранів та державні програми, спрямовані на допомогу їм, ця група все ще стикається з багатьма проблемами реінтеграції.
Згідно з нещодавнім опитуванням, серед основних проблем, з якими, на думку українців, зіткнуться ветерани під час інтеграції в цивільне життя: «психоемоційна нестабільність, проблеми з фізичним здоров’ям, труднощі з доступом до медичної допомоги, відсутність інклюзивного простору та пристосованих робочих місць для осіб з інвалідністю, а також проблеми, пов’язані з оформленням соціальних виплат».
Для прикладу розгляньмо 300 000 українців, які отримали важкі поранення та інвалідність внаслідок війни. Більшість з них — ветерани. На жаль, багато приміщень, таких як багатоквартирні будинки, робочі місця в приватному секторі, а ще навчальні заклади та державні установи не пристосовані для безбар’єрного доступу. Наприклад, не мають пандусів чи ліфтів. Це значна перешкода як для працевлаштування, так і для повсякденної діяльності українців з інвалідністю.
За урядовими оцінками, рівень безробіття серед ветеранів наразі вдвічі вищий, ніж серед цивільного населення, і становить понад 30%. Організації, що працюють з ветеранами, зазначають, що роботодавці неохоче беруть їх на роботу, оскільки існує стереотипне уявлення про те, що всі ветерани мають проблеми із психічним здоров’ям і страждають від ПТСР. Крім того, люди на робочому місці часто не знають, як взаємодіяти з ветеранами, і не мають навичок тактовного спілкування.
Дуже мало компаній в Україні можуть забезпечити достойний адаптаційний процес, особливо коли йдеться про працевлаштування ветеранів. Водночас, середня зарплата у Збройних Силах зазвичай вища, ніж в інших секторах. Тому багато ветеранів вважають за краще відкривати власний бізнес, оскільки вони можуть отримувати вищий дохід і не повинні взаємодіяти з колегами, які можуть мати певні упередження щодо них.
Фото: Черкаський обласний центр зайнятості
Також в Україні функціонує Державна служба зайнятості, яка допомагає з підбором роботи та навчанням. Агентство має програми для жінок, ВПО, ветеранів та інших категорій безробітних, а також надає мікрогранти підприємцям.
Міністерство у справах ветеранів також пропонує навчання, підбір роботи та можливості для ветеранів, щоб допомогти їм розпочати власний бізнес. Однак ці відомства могли б надавати послуги цим демографічним групам ефективніше. Наприклад, бракує міжвідомчих зусиль для реклами програм для ветеранів, особливо в невеликих містах і сільській місцевості. Крім того, якщо молоді ветерани мають доступ до цифрових платформ, які сприяють працевлаштуванню та підтримують програми, то старші ветерани можуть мати більше труднощів з технологіями та отриманням такої інформації.
Як наслідок, опитування показують, що багато українців (особливо мешканці західних регіонів та родичі військовослужбовців) вважають, що держава не виконує своїх зобов’язань перед ветеранами. Ці негативні настрої неухильно зростають: у серпні 2022 року 69% опитаних вважали, що «держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами», а в березні 2024 року ця цифра впала до 25%.
Крім того, існують регуляторні перешкоди, які заважають жінкам, людям з інвалідністю та ветеранам бути активнішими на ринку праці. Кодексу законів про працю України вже понад 50 років. Хоча деякі його частини були оновлені, він досі містить архаїчні, несправедливі та жорсткі трудові норми. Наприклад, заборонено понаднормову роботу, мало положень про віддалену роботу або роботу з дому, а працюючим жінкам з дітьми до трьох років усе ще заборонено подорожувати у справах.
Facebook: Інспекція з питань праці та зайнятості населення
Дніпровської міської ради
Недосконале законодавство перешкоджає і людям з інвалідністю. Ідеться про відсутність антидискримінаційної політики та вимоги щодо отримання дозволів на працевлаштування, які дійсні лише для одного сектора.
Ці перешкоди множитимуться для багатьох ветеранів з інвалідністю. Досі функціонує одне спірне положення: якщо Центральна військово-лікарська комісія визнає особу фізично або психічно непридатною до служби в Збройних Силах України, вона не може бути прийнята на службу в Національну поліцію.
Послаблення деяких із цих вимог, залежно від ступеня інвалідності, надало б працівникам і роботодавцям більшої гнучкості та покращило б функціонування ринку праці в Україні.
Поточні ініціативи та потенційні рішення
Протягом тривалого часу в Україні бракувало бачення комплексного демографічного розвитку, але зараз уряд поступово робить перші кроки для вирішення цих питань, особливо в частині, що стосується робочої сили. У рамках програми «Україна — ЄС» розроблено Український план, який окреслює чотири основні напрямки цілеспрямованого розвитку:
- освіта та навички;
- доступ до охорони здоров’я та реабілітаційних послуг;
- реінтеграція працівників на ринку праці;
- підвищення економічної та соціальної спроможності населення.
Цей план також відіграватиме невід’ємну роль в інституційних перетвореннях, які вважаються необхідними для успішного вступу до ЄС.
Пам’ятаємо і про те, що 30 вересня 2024 року Кабінет Міністрів оприлюднив Стратегію демографічного розвитку України до 2040 року. Розроблена Міністерством соціальної політики за підтримки різноманітних національних та міжнародних партнерів стратегія ставить перед собою шість важливих цілей:
- створити умови для імміграції та зменшення української еміграції;
- підвищити народжуваність та підтримати зростаючі сім’ї;
- знизити рівень передчасної смертності;
- збільшити участь робочої сили та модернізувати ринок праці;
- заохочувати ВПО повертатися додому або переїжджати в регіони з дефіцитом робочої сили;
- підвищити загальну якість життя в Україні.
За сприяння міжнародних партнерів у листопаді 2024 року Міністерство соціальної політики затвердило план заходів, який детально описує, як реалізувати стратегію до 2040 року. План розставляє акценти в шести основних напрямках:
- підтримка зростання народжуваності та сім’ї;
- зниження передчасної смертності;
- залучення мігрантів та сприяння поверненню українців з-за кордону;
- популяризація активного довголіття;
- розвиток інфраструктури для якісного життя;
- підвищення зайнятості для вразливих груп населення.
Зокрема, розширення економічних прав і можливостей українських жінок — один з головних напрямків роботи уряду воєнного часу. У грудні 2022 року Кабінет Міністрів ухвалив Стратегію впровадження ґендерної рівності в освіті на період до 2030 року з метою забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти. У вересні 2023 року український уряд також ухвалив Національну стратегію подолання ґендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, яка спрямована на подолання диспропорцій в оплаті праці на ринку праці та нерівномірного розподілу домашніх обов’язків між чоловіками та жінками.
На прохання уряду України МОП змоделювало альтернативні сценарії, проаналізувавши трудові ресурси в різних секторах економіки. Для досягнення цільових показників ВВП Україні знадобиться 8,6 млн додаткових працівників у період між 2022 і 2032 роками. Ці прогнози ринку праці вказують на те, що близько 60% додаткової зайнятості припадатиме на сферу послуг, 27,4% — на промисловість, 12,6% — на сільське господарство. Близько 35,4% нових працівників будуть зайняті на висококваліфікованих роботах, 47,6% — на роботах середньої кваліфікації і 17% — на низькокваліфікованих.
У світлі цих прогнозів Україна має можливість розширити свою робочу силу та залучити до економіки недостатньо охоплені послугами групи населення: жінок, ветеранів, людей з інвалідністю, працівників старшого віку та ВПО. Враховуючи зростання ролі жінок і ветеранів, яку вони відіграють у зв’язку з війною, ці групи повинні бути частиною процесу формування політики та майбутніх перемовин щодо відновлення.
Хоча Організація Об’єднаних Націй встановила, що жінки відіграють важливу роль у розбудові миру та відновленні, вони часто виключені з ринку праці, формальних мирних процесів та загального процесу ухвалення рішень. Процес вступу до ЄС надасть українським жінкам додаткові можливості для розширення їхніх економічних прав та можливостей. Україна також має вирішити питання реінтеграції ветеранів, а також подолати соціальні тертя між українцями, які залишилися в країні, і тими, хто вирішив виїхати.
Існує багато можливостей для інтеграції українців на ринку праці та припинення масового відтоку мізків з країни. Це передбачає як короткострокові, так і довгострокові зусилля.
Короткострокові заходи
Знадобиться розроблення швидких навчальних програм для збільшення участі робочої сили. Не всі робочі місця в Україні вимагають вищої освіти або високого рівня кваліфікації. Значна частина з них вимагає інтенсивної фізичної праці, і Україні потрібні люди, які мають відповідну підготовку і готові до такої роботи.
🔹 Жінок можна стимулювати до роботи в секторах, де традиційно домінують чоловіки, зокрема в енергетиці, торгівлі, транспорті, будівництві та інформаційних технологіях. Є чимало можливостей для залучення жінок, ветеранів та працівників старшого віку до роботи в оборонно-промисловому комплексі, відновлюваній енергетиці та кібербезпеці, — усе це гратиме важливу роль у зміцненні безпеки України.
🔹 Підготовка жінок для робітничих професій також може бути корисною. Наприклад, одна з навчальних програм орієнтована на жінок, які хочуть стати водіями вантажівок, яких наразі бракує. Так само жінок навчають і наймають на більш фізично складні роботи, такі як виробництво сталі (як на заводі ArcelorMittal) або військової техніки.
🔹 Існують також значні нагальні потреби в секторі охорони здоров’я, де не всі робочі місця вимагають ґрунтовної медичної підготовки. Такі програми, як Lecturio, та інші, пропонують низку навчальних онлайн-модулів, спеціально розроблених для медичних працівників у зонах війни.
🔹 Також Україні вже зараз варто замислитися над створенням інтегрованої ветеранської платформи, пов’язаної з муніципальними органами влади (громадами). Мета — полегшити для ветеранів пошук інформації про програми підтримки, доступ до пільг та профорієнтацію.
🔹Ще одне ключове завдання — модернізувати Державну службу зайнятості. Одним із кроків може стати децентралізація служби шляхом передачі її функцій міським адміністраціям, які мають точніше уявлення про соціальні виклики та ділову активність на підвідомчій їм території.
Крім того, бізнес-асоціації та громадські організації, які працюють із вразливими групами населення, можуть бути краще пов’язані зі службою зайнятості в цифровому форматі, наприклад, через цифровий портал «Дія», який дозволяє громадянам отримати доступ до понад 100 державних послуг. Донори, такі як Естонія, надають технічну допомогу та проводять тренінги для співробітників ДСЗ, щоб покращити роботу відомства та привести її у відповідність до стандартів ЄС.
🔹 Реформувати Трудовий кодекс для забезпечення більшої гнучкості під час найму на роботу. Хоча реформа трудового законодавства — це аж ніяк не легке завдання, існують певні положення, які могли б забезпечити більшу свободу дій під час найму різних працівників. Це, наприклад, дозвіл на нічну та віддалену роботу, а також скасування спеціальних обмежень для певних категорій працівників. Із цією метою було розроблено новий кодекс, який наразі обговорюється в українському парламенті.
🔹 Запустити цільове навчання для компаній та бізнес-асоціацій. Це передбачає розробку національної програми для навчання роботодавців ефективної інтеграції та підтримки ветеранів у трудових колективах з урахуванням психічного здоров’я і травмоорієнтованого менеджменту. Компанії та бізнес-асоціації могли б також запропонувати курси для менеджерів та працівників відділу кадрів про те, як приймати на роботу ветеранів і ВПО, а також як спілкуватися з ними на робочому місці. Щоб не відштовхнути ветеранів, існує потреба в кращій освіті та комунікації, щоб до них ставилися не як до жертв, а як до частини суспільства в цілому.
Середньо- та довгострокові заходи
🟡 Розробити комплексну стратегію розвитку навичок. Щоб сформувати досвідчену та адаптивну робочу силу, уряд України має налагодити партнерство з бізнесом та університетами для розвитку навичок та підвищення кваліфікації, використовуючи якісні платформи онлайн-навчання, щоб забезпечити ширший доступ для користувачів у всіх регіонах. Одним із прикладів такого партнерства є нещодавно запущена платформа ReSkillUA. Крім того, використання технологій та рішень штучного інтелекту матиме вирішальне значення для виявлення прогалин у навичках робочої сили, що уможливить розробку спеціальних, індивідуалізованих навчальних програм, які допоможуть працівникам відповідати вимогам майбутнього.
Для підтримки цих ініціатив фонд діаспори, який залучає грошові перекази та іноземні інвестиції, міг би забезпечити частину фінансування інноваційних проєктів з розвитку навичок.
🟡 Розробити цільові програми для вразливих груп населення. Для повної інтеграції всіх верств населення на ринку праці Україні потрібно більше інвестицій у допоміжні технології для ветеранів та людей з інвалідністю. На жаль, з огляду на кількість солдатів і цивільних осіб, які втратили кінцівки, потреба в протезуванні є високою. Україна потенційно може стати одним з найбільших лідерів у сфері технологій протезування. Не менш важливим є надання відповідних послуг для громадян з обмеженими можливостями — від доступного житла до пристосування робочих місць. У зв’язку із цим Україні необхідно знайти креативніші рішення для житла, включаючи модульні будинки.
🟡Крім того, «економіка турботи», яка забезпечує догляд за дітьми, людьми похилого віку та охорону здоров’я, допомогла б полегшити тягар для тих (особливо для жінок), хто не може шукати роботу через необхідність піклуватися про своїх родичів. Це також створило б величезні можливості для запуску малих і середніх підприємств і дало б жінкам більше можливостей для започаткування бізнесу та участі в робочій силі.
🟡 Збільшити інвестиції у психічне здоров’я. Вирішення проблеми людського капіталу в Україні — це не лише питання навчання та навичок, воно потребує комплексного підходу, який охоплює базовий рівень фізичного та психічного здоров’я людини.
Серед пріоритетів — збільшення кількості амбулаторних закладів та надання психіатричної допомоги на рівні громади. За деякими оцінками, такі попередні зусилля вимагатимуть подвоєння поточних інвестицій у сферу психічного здоров’я протягом наступних 5–10 років.
🟡 Модернізувати професійно-технічну освіту і навчання. Як уже згадувалося, не всі робочі місця вимагатимуть університетської освіти, і не всі майбутні робочі місця будуть пов’язані з новими галузями, такими як технології та відновлювана енергетика. Хоча існує визнання необхідності технічної та професійно-технічної освіти, ці професії мають нижчий престиж в Україні, а працівники, які працюють за ними, не мають достатньої кваліфікації.
У зв’язку із цим важливо також інформувати молодь у середніх школах про різні кар’єрні можливості і популяризувати професійно-технічну освіту як надійний шлях до кар’єри.
🟡 Розробити комплексну імміграційну стратегію. Окрім безпеки, різниця в оплаті праці між Україною та сусідніми країнами також спонукає багатьох людей до еміграції. Хоча заробітна плата в Україні зростає, вона все ще набагато нижча, ніж у країнах ЄС. Розробка та реалізація комплексної імміграційної стратегії могла б заохотити українців повернутися і залучити інші групи мігрантів. Елементами такої стратегії можуть бути заохочення ВПО до переїзду в певні регіони країни для подолання дефіциту навичок, заохочення країн з великою кількістю українських біженців допомагати фінансувати український уряд. Також це може бути співпраця з організаціями діаспори для просування можливостей і сприяння поверненню українців, які живуть за кордоном.
🟡 Інноваційним варіантом також може бути розвиток партнерства з іноземними компаніями та державними установами, які могли б відрядити своїх співробітників в Україну.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media