Дмитро Криворучко — стильний та сучасний 25-річний юнак. Серед своїх однолітків він виглядає успішним: не кожен у його віці має свій барбершоп у столиці. А ось для вихованців Великополовецького інтернату він узагалі «зірка», адже теж завершив цей заклад освіти та зумів швидко знайти гідне місце в сучасному світі. 10 років тому стриг лише однокласників, а нині має постійних клієнтів, гарну репутацію, роботу, що дає гроші та задоволення. Чимало допоміг йому в цьому, за словами хлопця, проєкт Освіторії «Перша професія».
«Мене заберуть на навчання»
Діма не любить згадувати часи, коли залишився без батьківської опіки. Хлопчика переводили із сиротинця до сиротинця: казенні ліжка, незнайомі обличчя, нові діти та вихователі… Дитбудинок у Бучі перестав працювати, тож вихованців перевели до закладу у Василькові. Маленький Діма заїкався, подолати проблему не вдалося, тому його відправили до Великополовецького інтернату для дітей з важкими порушеннями мовлення. Саме там Діма навчався з 4-го по 9-й клас.
У всіх інтернатах його зустрічало одне й те саме: усе спільне, загальне, нічого приватного, кожен крок розписаний вихователями. Здається, у багатодітних родинах теж так буває? Тоді уявіть собі, що ви, доросла людина, потрапили до такого собі санаторію: кожен крок — згідно з розпорядком. Зараз усі разом гуляємо у дворі, потім вечеряємо, далі спимо. Ані побути наодинці, ані вийти за межі закладу. Куртка, яку вчора вдягали ви, сьогодні на комусь іншому. Річ, яка вам сподобалася, вже хтось поламав. І день за днем одне й те саме, і так 15 років. А потім раптом кажуть: усе, йдіть швиденько. Ваше місце займе інший. Чи не страшно? Чи не відстанете ви за цей час від життя, чи не втратите навички самостійності? Чи зможете зорієнтуватися в сучасних реаліях? Що вже казати про дітей, які не бачили нічого іншого. Зазвичай вони навіть не думають про майбутнє. Кажуть: «Коли виросту, мене заберуть на навчання». Адже часто в сиротинців є домовленості з місцевими технікумами, вихованці йдуть навчатися професії, практично не маючи вибору.
— Ти виходиш, маєш місце в гуртожитку, маленьку стипендію — й усе, — розмірковує Діма. — Нам, наприклад, обіцяли дати верхній одяг, але не вийшло, він на балансі інтернату, має перейти іншим хлопцям. А придбати слід усе одразу: постіль, посуд, одяг. Житло теоретично вихованці інтернату мають отримувати позачергово, але в реальності чекають цього роками та навіть десятиліттями (залежить від регіону). Спочатку важко навіть добиратися від гуртожитку до місця навчання, користуватися громадським транспортом. Історії без вибору
Випускники самі мають ходити за покупками, розподіляти бюджет, готувати, заповнювати квитанції на комунальні послуги, шукати роботу, розсилати резюме тощо. Чи реально впоратися? Їх запевняють: попрацюєш трохи, власним коштом оплатиш навчання, яке тобі до вподоби, і працюватимеш ким хочеш. Але так трапляється дуже рідко. Зазвичай налякані новим життям підлітки тримаються разом. На завод за копійки? Та всі гуртом. А може, на неофіційні будівельні роботи? Заберуть, привезуть, погодують. Ось тільки в кишенях порожньо. У хостел з найжахливішими умовами — з друзями, пробувати єдині дорослі радощі, на які вистачає грошей, — дешевий алкоголь. Історії, в яких немає вибору, зазвичай гарно не закінчуються.
Нерідко підлітки, яким бракувало батьківської любові, ще й прагнуть якомога раніше одружитися, народити дітей, мріють про велику дружну багатодітну родину. Але трохи часу — і своїх малюків уже нічим годувати. Тут не до зміни професії та навчання. У когось з’являється думка: а може, держава краще подбає про моїх дітей, як дбала про мене? І нові вихованці поповнюють сиротинці.
Планують навчати робототехніки
Дімі пощастило: в його інтернаті були аж три гуртки «Першої професії» — майстерня взуття, гурток в’язання і гурток перукарської майстерності.
«Перша професія» — це пілотний проєкт Освіторії, який уже 13 років дає вихованцям інтернатів вибір, ази профорієнтації та практичні навички для старту в дорослому житті. Це не просто гуртки для розваги та дозвілля. Тинейджери мають шанс не копіювати інших, а прислухатися до власного серця, знайти свої сильні сторони. Розширити зону вибору та хоча б припустити, що здатні в майбутньому стати вчителями та лікарями, фахівцями в офісах і салонах краси, ресторанах та адвокатських конторах.
Як розповіла менеджерка проєкту «Перша професія» Анна Анікіна, нині діє 21 гурток у 6 областях (Чернігівська, Київська, Вінницька, Львівська, Одеська та Житомирська). Вони щороку змінюють життя понад 160 дітей (стільки навчалося у 2024/2025 році). Їм пропонують опанувати одну із семи сучасних професій, які здатні приносити в дорослому житті непогані кошти: кулінар, перукар, візажист, майстер манікюру, столяр, майстер з ремонту та пошиву взуття, фахівець з крою та шиття одягу.
З наступного навчального року планують додати до переліку професій базову робототехніку і STEAM, а також розширити географію проєкту та запустити гурток в Івано-Франківській області. «Перша професія» завжди активно шукає партнерів, які хотіли б разом змінювати життя інтернатівців на краще.
Мініперукарня в інтернаті
Спочатку роботу перукарського гуртка традиційно планували як навчання для дівчаток. Не через стереотипи, а через зручність поділу: щоби діти не відволікалися на представників іншої статі. Тож Дімі, якого зацікавила ця справа, спочатку відмовили. Пішов був вчитися лагодити чоботи, але усвідомив, що це точно не його. Тож знову й знову наполегливо просився і нарешті потрапив на навчання на перукаря.
Обладнанням гурток нагадував справжню мініперукарню. Дорогі робочі інструменти та засоби догляду за волоссям, яких діти не бачили раніше та могли взагалі ніколи в житті не побачити. Креативного хлопця цікавили форми та кольори, йому сподобалося стригти однолітків. Доти йому навіть не спадало на думку, що його професією може стати перукарське мистецтво.
Що саме вивчають діти, залежить від авторської програми та індивідуального підходу педагога. Але орієнтовно програма така: спочатку дізнаються про відомих майстрів та можливості застосування набутих навичок у житті, про техніку безпеки у роботі з електроінструментами та іншим приладдям перукаря. Вивчають способи відновлення волосся, лаки, гелі, муси й пінки, практикуються розрізняти якість препаратів для фарбування волосся та робити рослинну косметику. Далі переходять до практики: напівбокс, гранж, дитячі стрижки, жіночі зачіски, різноманітні укладки. Найпопулярніша стрижка серед хлопців — бокс. Деяких вихованців запрошували на майстер-класи провідних перукарів. До інтернатів приходили гості, яким діти з особливим хвилюванням та гордістю за себе робили зачіски. Про Діму вчителька казала, що він — творча особистість, має смак та неабиякий потенціал.
— Коли Дімі було 15, я довірила йому свої локони та радила записуватися до нього заздалегідь, — згадує Анна Сидорук, СЕО ГС «Освіторія». — А нині Діма зустрів мене вже у власному барбершопі в Києві. Працює, навчається, має постійних клієнтів і шукає нові можливості. Безмежно пишаюся його талантом та наполегливістю і знову щиро рекомендую ставати в чергу за зачіскою! Складний шлях до професії
Саша з Комарівського інтернату, Максим з Борзнянського інтернату, Настя зі Старобасанського інтернату після гуртків вступили в перукарські училища. Діма також пішов навчатися на перукаря-модельєра до Київського професійного коледжу технологій та дизайну. Волонтерам і викладачці гуртка довелося переконувати керівництво інтернату, що здібному хлопцеві та ще двом таким самим вихованцям не треба ставати електриками, як усім. Відпустити до великого міста, у коледж, де немає гуртожитку? Та Діма наполягав: не хочу нелюбу роботу.
Волонтери однієї з громадських організацій безкоштовно надали житло на час навчання. Допомагали звикнути до побуту, адже навіть користуватися метро спочатку було лячно.
Діму, якому хотілося постійно підвищувати рівень майстерності, не дуже влаштовував рівень навчання в коледжі. Він прагнув більшого, тож пішов на платні курси барбера, переймав досвід у знайомих майстрів. Визначився зі спеціалізацією, коли під час навчальної практики в салоні Backstage робив жіночі стрижки, зачіски. Тоді зрозумів: «Занадто якось ніжно, тендітно… мені чоловічі стрижки та укладка більше до душі, стрижка вусів та бороди». Коли став до роботи барбером, поступово набилася рука. Діма і далі постійно вчиться, зараз опановує колористику.
«Щоби підлітки повірили в себе»
Молодий перукар вважає, що в його роботі важлива не лише техніка, а й розуміння чоловічого стилю, останніх тенденцій і трендів. А ще пунктуальність, доброзичливість, відповідальність, вміння комунікувати з клієнтами. Важлива репутація майстра. Тоді й салон пропонує клієнтам звертатися до нього за певний відсоток. І сарафанне радіо спрацьовує, бо чимало людей обирають майстра за рекомендацією знайомих.
Коли власник приміщення відмовився від бізнесу, Діма очолив барбершоп. Нині роздумує над тим, щоби перейти в приміщення в елітному мікрорайоні поруч. Там живе чимало його клієнтів. Місце, на його думку, варто обирати так, щоби воно було максимально зручним для клієнтів, близьким до дому.
— Вихованцям інтернатів важливо хоча б спілкуватися з незнайомими дорослими, — переконаний молодий чоловік. — Наодинці, а не за партами. Поговорити, може якусь пораду отримати — щоб випускники мали змогу усвідомити, як і що в житті працює, краще соціалізуватися. Ще краще, коли цей дорослий може чогось корисного навчити, щоби підлітки повірили в себе, шукали гідну та улюблену роботу, ставали успішними людьми. Певно, якби не «Перша професія», на світі було б більше на одного незадоволеного життям електрика, — посміхається Діма.
Додамо: і було б менше на одного чудового та натхненного барбера.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media