Любов батька: у Рівному вишили листи Стуса до сина Звіт 20.01.2026 10:55 Укрінформ Із 47 років свого життя поет 13 років перебував у неволі. Впродовж всього цього часу він не переставав любити сина і адресувати йому послання. У Рівному ‒ місті, котре величають столицею вишитої книги, представили вишиту книгу листів Василя Стуса до сина, які поет-дисидент писав, знаходячись в ув’язненні в радянських таборах у 1972‒1979 та 1980‒1985 роках. Майстриня народної творчості, авторка Олена Медведєва півтора року вишивала 27 листів Стуса (48 вишитих аркушів). Листи до сина ‒ це про батьківське почуття, що долає простір і час, ‒ те, що вкрай важливо і сьогодні. Адже зараз поділені війною численні українські родини. І батьки, що боронять Україну, вимушені комунікувати зі своїми дітьми на відстані. А ця війна за Україну ‒ продовження протистояння, яке вели українські дисиденти у минулому столітті.
МАЙСТРИНЯ, ЯКА ТВОРИТЬ СИМВОЛИ ТА АРХЕТИПИ У залі «Бізнес-коворкінг Рівне» немає порожніх місць. Тут зібралися дорослі та діти, які прагнуть побачити, як вперше офіційно буде презентовано ще одну вишиту книгу, що її створила Олена Медведєва.
Дмитро Стус та Олена Медведєва презентують книгу Серед присутніх на представленні фоліанта «Листи до сина» ‒ син Василя Стуса ‒ літературознавець, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, прозаїк, голова «Конгресу літераторів України» Дмитро Стус.
Дмитро Стус – Пані Олена робить те, що суттєво: вона створює символи й архетипи. А люди орієнтуються на знаки, ‒ промовляє перед початком представлення кореспондентці Укрінформу Дмитро Стус. Саме він та Олена Медведєва, надівши білі рукавички для оберігання вишитої книги, з почестями розгортають її під оплески рівнян.
Олена Медведєва. – Дмитро вперше бачить цю книгу, ‒ відзначила майстриня. Олена Медведєва подякувала Дмитрові Стусу за те, що в неї була можливість ознайомитися з оригіналами листів Василя Стуса, вона доторкнулась до них, і це наповнило майстриню почуттями. Окрім вишитих листів, у фоліанті також представлені надруковані на текстилі фотокартки.
Фоліант нараховує 48 аркушів, його маса 8 кілограмів, сторінки розміром 60х42 сантиметрів. Майстриня створила вишиту книгу за допомогою власної запатентованої гарнітури (великі літери висотою 1 см, шириною 0,5 см). – Це біле полотно, його виготовили на Волині, виробник «Едельвіка» подарував мені величезний сувій ‒ 30 метрів, шириною 150 сантиметрів, ‒ розповідає мисткиня. І додає, що вишивати листи Стуса саме на білому полотні ‒ це так підказало їй серце.
– Біле полотно, тому що ця цитата його «жив-любив і не набрався скверни», напевно, і є такою алегорією, прообразом Стусової позиції як батька, громадянина, чоловіка, ‒ розмірковує майстриня. Серед вишитих листів є і ті, в яких адресат звертається одночасно і до своєї дружини Валентини, а також поезії митця, його переклади віршів, зокрема Гете, якими він доповнював свої листи. На це акцентує увагу модератор події, рівненський письменник і журналіст Віктор Мазаний, котрий свого часу працював власним кореспондентом в Укрінформі.
Майстриня зазначає, що їй самій не вдалося б створити такий фоліант ‒ були ті, хто сприяв, надихав, благословляв. Вона подякувала міській раді за підтримку вишитих книг. «ЛИСТИ ДО СИНА» СТУСА ‒ УКРАЇНСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ Депутатка Рівненської міської ради Галина Кульчинська поділилася під час представлення, що перечитує «Листи до сина» Стуса, та назвала їх українським Євангелієм. – У світі є чотири Євангелія, є чотири вишиті Євангелія лише в Україні ‒ у Рівному. Мені здається, що сьогодні ми маємо в Рівному п’яте вишите Євангеліє ‒ наше, українське, і це «Листи до сина» Василя Стуса. Ці листи слід читати, давати читати своїм знайомим, рідним, приятелям. Вони легко запам’ятовуються, адже відгукуються в серці, особливо сьогодні, ‒ ділиться пані Галина.
Вона згадала лист, де Василь Стус, звертаючись до сина, написав: «Не гріши, сину. Це перше правило. І, можливо, єдине. Ні перед ким – ні перед людьми (все одно – добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахом. І тоді будеш, як Бог». Для акторки Рівненського музично-драматичного театру Наталії Боярської ця аналогія зрозуміла, для неї творчість Василя Стуса ‒ це про щиру любов. А представлення вишитої книги вона назвала синкретичною подією, що поєднує в собі і мистецтво вишивання, і літературний напрям. – Стус для мене ‒ поет, якого я перечитую і відкриваю знову і знову, тому що його неологізми, чудова образність наповнюють, збагачують. Безмежно його шаную. Я просякнута цим словом, епістолярним жанром, цими листами, цими віршами, ‒ зазначає Олена Медведєва.
Вона додає, що «Листи до сина» ‒ це листи щирого батька, котрий хоче передати свою любов, навіть перебуваючи на відстані. І це тепер дуже актуально, тому що чимало наших українських родин мають через війну саме такі дистанційні стосунки. – І я знаю родини, коли татусі замовляють поштою дві книги: одна йде до нього на фронт, а друга ‒ на адресу дитини. І вони, батько і дитина, коли трапляється нагода, зустрічаються онлайн, і тато читає дитині книгу. У мене зараз така асоціація виникла, тому що батьківська любов попри відстань, попри ті зміни, що втручаються насильно в наше життя, є і завжди буде. З 47 років свого життя Василь Стус 13 років провів у таборах. Він не бачив сина впродовж цих років, але продовжував його любити. І ця любов лунає донині, ми її чуємо, ‒ стверджує Олена Медведєва. Проєкцію на наш час відзначив і Віктор Мазаний ‒ це ніби дистанційне навчання. Він звертає увагу, що в листах Василя Стуса ‒ батьківські настанови, він цікавиться навчанням сина, вчителями, його листи ‒ про любов, взаєморозуміння. А ще поет запитував, чи робить Дмитро копії своїх листів, які надсилає йому.
СТАВЛЕННЯ ДМИТРА ДО СВІТУ ЗМІНИЛО ПЕРЕПОХОВАННЯ ТІЛА БАТЬКА – Який підліток буде робити копії? Звісно, я їх не робив. Він це писав у зв’язку з тим, що, як потім з’ясувалося, не один, а декілька моїх листів було конфісковано цензурою… Я вдячний своєму оточенню за те, що жив, не відчуваючи страху, що думав, те писав, викладав. Як зараз розумію, там були думки достатньо контроверсійні, м’яко кажучи, ‒ відповідає Дмитро Стус. А ще Дмитро Стус ділиться, що, звичайно, він був звичайною дитиною і не виконував усього, що хотів від нього батько.
– Це не ідилія… Людину виривають зі світу, вона перебуває в іншому просторі, не розуміє, чим ми всі живемо тут. А ми не дуже розуміємо, що там відбувається. Я це сприймав більше через біль мами, через дуже складну, дуже важку її долю, яку бачиш щодня, ‒ розповідає Дмитро Стус. Однак, якщо говорити про поведінкові стереотипи, то син Василя Стуса керувався прикладом батька, тим, що неважливо те, що про тебе думає суспільство.
Дмитро розповів, що його особисто, його ставлення до світу змінило перепоховання тіла батька. – Коли ти копаєш могилу свого батька, відкриваєш труну, бачиш нетлінне тіло, щось у тобі змінюється… Виявляється, що коли людина проживає праведно, то вона ніби спонукає й інших бути подібними, ‒ розмірковує Дмитро Стус. Він додав, що для батька листи були ще одним актом творчої реалізації. – Після того як Василеві Стусу заборонили переписувати вірші та переклади, його листи взагалі почали нагадувати концентровані філософські трактати, ‒ каже Дмитро. І це, на його думку, про те, що не можна бідкатись, а треба застосовувати можливості, які залишилися.
– Як тільки почав нарікати, ти, в принципі, здався, ‒ говорить Дмитро. Зі слів Дмитра Стуса, епістолярну спадщину батька високо оцінили, зокрема, польські літературознавці (у цій країні дуже поважають Василя Стуса ‒ у Варшаві є сквер його імені, там видають його праці, наприклад, зірка сучасної польської поезії та перекладач поезій Василя Стуса на польську мову Яцек Подсядло відзначений престижною польською Премією Оссолінеуму за найкращий поетичний переклад 2025 року). А Олена Медведєва підкреслює, що створенням такої вишитої книги та самим представленням хотіла наголосити, наскільки це важливо ‒ писати листи, яким дивовижним є епістолярний жанр.
* * * Роботи Олени Медведєвої можна оглянути у першому в Рівному Центрі креативних індустрій ‒ артпросторі «Вишивані книги». Нагадаємо, у доробку майстрині ‒ повний текст «Пактів і конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», або «Конституції Пилипа Орлика». За допомогою ниткографії раніше вона вже відтворила тексти «Євангелія від Івана», «Євангелія від Марка», «Євангелія від Луки», «Євангелія від Матвія», «Лісової пісні» Лесі Українки, збірки Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я мальву поцілую у щоку» (усі ‒ розміром 60х42 см). Також в її доробку ‒ вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка (видання 1840 року), уривки з «Оди молодості» Адама Міцкевича, «Марії» (українською й англійською мовами) Уласа Самчука, книги-мініатюри за міжнародним (85х93 мм) стандартом із короткими фрагментами творів українських письменників. Рівне Українська книга Стус Письменник Війна з Росією