Свято закоханих у вино: Трифонів день на Бессарабії Репортаж 16.02.2026 13:31 Укрінформ Болгари з Одещини святкували «виноробний новий рік» – «Трифон Зарізан», який позначає початок хліборобського сезону для виноградарів.
Болгари Бессарабії, що густо заселяють південь Одеської області, здавна вшановують свято виноградарів «Трифон Зарізан». Воно також відоме серед гагаузів України та Молдови, а також в Болгарії, Македонії, Сербії. У цей день власники угідь обрізають виноградну лозу, щоб восени отримати щедрий урожай. День Трифона припадає на 14 лютого, і відбувається з музикою та танцями. І, безумовно, в цей день вино тече рікою.
Як цього року болгари Одещини відсвяткували «Трифон Зарізан», – у репортажі Укрінформу.
«ЗА ЗДОРОВ'Я, НА УСПІХ, НА УРОЖАЙ І ДАЙ БОЖЕ МИР ЗДОБУТИ»
Щоб зустріти «виноробний новий рік», ми поїхали в село Залізничне, за 10 км від Болграда. У цей день місцеві господині встають рано-вранці і готують традиційну болгарську страву – тушковану курку з рисом. А ще печуть калач, наливають вино в дерев’яну ємність і кладуть усе в нову торбу, накриваючи рушником. Господар дому, закинувши торбу через плече, йде на виноградники, де збираються всі чоловіки села. За звичаєм, там вони хрестяться, кожен бере садові ножиці та зрізає три гілки від трьох великих виноградних лоз. Знову перехрестившись, виливають принесене з собою вино на лози.
Калач вішають на зрізану лозу та прив’язують поруч рушник. Болгари вважають хліб священним, бо він увібрав у себе всю силу землі та може передавати її винограду.
Чоловіки обирають «царя виноградників». За традицією, це найуспішніший господар у селі. Царю одягають на голову вінець із виноградної лози, потім він сідає на віз, запряжений кіньми (раніше віз тягли самі виноградарі). Доїхавши до села, ця процесія йде вулицями, зупиняючись перед кожним будинком. Господині виносять вино в білій посудині і пропонують випити спочатку царю, а потім – усім учасникам дійства. Залишки вина цар вихлюпує через плече з вигуками: «Хай наш урожай буде великим! Хай наш дім буде повною чашею!». Цар відповідає: «Амінь».
До повномасштабної війни на свято Трифона приїздили мандрівники з усієї країни, воно стало візитною карткою болгар Одещини. Зараз святкування більш місцеве, проте гості з Одеси, Ізмаїла та Рені нам трапилися. У цей день в бессарабському селі танув сніг, болото було по коліна, тому господарі гостей у поле не повели, а влаштували святкування в Будинку культури.
Однак нам пощастило більше: засновник місцевого музею Сергій Драганюк, якому і судилося бути Царем Трифоном, запропонував нам подивитися, як обрізають лозу на винограднику. Дорогою Сергій розповідає, що з початку повномасштабної війни життя в селі занепадає: більшість молоді виїхала, чоловіки пішли на фронт.
– Раніше були плантації, виноградні поля. Тепер усе зменшилося, кожен вирощує виноград у себе в саду. У мене – сім сортів, ще альтанка під три сорти. Раніше найкраще вино у нас в селі було з сорту Зайбер, а зараз його не вирощують. Я роблю вино, ракію. Усе для себе, на продаж не йде, бо в нас усі займаються виноробством, – розповідає він.
Галина Бірюкова та Сергій Драганюк
Застрягаємо в багнюці, але йдемо до найбільшого куща на городі – як велить традиція.
З нами – керівник народного фольклорного колективу «Радість» Галина Бірюкова. У сьогоднішньому дійстві вона грає роль дружини Трифона.
Діставшись «головного» куща, Трифон береться до роботи. Миє руки й витирає рушником, а далі – хреститься, підкопує кущ і посипає попелом. Потім зрізає з куща старі гілочки. Вважається, що так виноград дасть найкращий урожай, а родина проживе рік у злагоді.
– Коли обрізаємо виноград, обов’язково поливаємо зрізані гілочки вином. У народі кажуть: «За здоров’я, на успіх, на врожай і дай Боже мир здобути». Зрізана лоза – оберіг. Її зав’язують червоною стрічкою, що символізує прихід весни, та залишають у будинках під дахом. Під кінець дійства на виноградник кладуть хліб, – пояснює нам Галина Бірюкова.
Після цього усі учасники мають випити чарку вина. За повір’ям, нове вино буде таким, як те, що подавалося на «Трифону Зарізану».
До Будинку культури на продовження ми вже не встигали, бо мали побачити, як святкують «Трифона» у Болграді. У місті на одній із площ організували ярмарок на підтримку ЗСУ, де виробники крафтової продукції пригощали відвідувачів традиційною випічкою, м’ясними стравами та вином.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛОЗУ І ВІСЛЮКА
У першій ятці нам одразу налили по келиху глінтвейну. Смачнішого не куштували в житті, хоча взимку доводилося не раз зігріватися таким напоєм. Який секретний інгредієнт додала жителька села Криничного Марія Желяскова у свій шедевр, ми так і не дізналися. Запитуємо жінку, чи дотримуються в її родині старовинних звичаїв на Трифона Зарізана.
Марія Желяскова
– Болгари кажуть, що це свято закоханих у вино. У моїй родині його святкують так, як це робили наші предки. Ранок почався з того, що чоловік зробив зарубку сокирою на дерев’яному порозі. Потім зібралися сусіди та поїхали на виноградники. Там, зокрема, моляться Богу, щоб лоза дала урожай. Незважаючи на раннє вставання і втому через приготування, я сьогодні сповнена радості. Вийшло сонце вперше за останні дні, морози відійшли, справді відчувається наближення весни. Це дуже яскраве свято, чекаємо тільки на Перемогу. Щоб на душі було спокійніше, щоб наші захисники могли святкувати разом із нами, щоб родини зібралися, – ділиться пані Марія.
Олександр
А ось легенду, чому Трифона називають Зарізан, розповів нам мешканець Ізмаїла Олександр, який приїхав до Болграда разом із групою туристів. Щоб почути історію, ми мали неодмінно скуштувати ракії – національного напою болгар, який чоловік приготував сам. За його настановою, 70-градусний напій треба «просто шандарахнути». Відмова дегустувати не приймалася, тому ми набралися сміливості та зробили по ковтку. Смачною ракію не назвеш, але задоволений Олександр почав розповідь.
– З цим святом пов’язують багато легенд. Найправдивіша та найцікавіша – грецька історія. У Греції жили виноградарі, в одного старанного господаря було багато кущів. Якось він захворів і не міг вийти до виноградників. Тоді його голодний віслюк вийшов на город і погриз лозу. Коли чоловік одужав і побачив це, він засмутився, адже подумав, що виноградники тепер зіпсовані. Віслюка він подарував сусіду, тварина погризла кущі й там. Проте після цього виноградники цих двох господарів дали найкращий урожай у всій Греції. І тоді люди зрозуміли, що кущі треба підрізати. А щодо Трифона, за однією з легенд, його назвали Зарізаном через те, що під час обрізання лози він відрізав собі шматок носа. Кажуть, це йому покарання за те, що не поважав своїх батьків, – розповів Олександр.
ІГРИ КУКЕРІВ
Крім ярмарку, у Болграді виступили танцювальні та співочі колективи, «родзинкою» ж стала участь у святі колективу кукерів. Їхній виступ символізує відхід зими, відновлення життя, родючість і достаток.
Кукери – чоловіки та хлопці у святкових костюмах із поєднанням жіночого й чоловічого одягу. На поясі носять великі дзвони вагою понад 20 кг, а в руках тримають палиці. Усі атрибути та виконані ними ритуальні дії мають спільний сенс – відганяти злі сили та очищувати простір. Особливу роль відіграють маски, які виготовляють заздалегідь із дерева, хутра, шкіри й пір’я. Вони мають навмисне «страшний» вигляд, щоб лякати зло, водночас зроблені з високою майстерністю.
У кукерських іграх беруть участь різні персонажі: господар і господиня, наречена й наречений, ведмідь, цигани, лікар, дід, баба та діти, воли тощо.
Першим ритуалом є обхід усіх будинків села з побажаннями здоров’я, урожаю та добробуту, під час якого кукери розігрують комічні сценки. Важливий елемент – обрядова оранка та засівання.
У Болграді група кукерів під керівництвом Петра Дімітрова створена на базі танцювального ансамблю «Бессарабія». Це друга участь колективу у святі Трифон Зарізан.
Якщо коротко переказати враження від побаченого – це голосно, чарівно та заворожливо. Відчуття, ніби спостерігаєш за якимось давнім ритуалом. Подивитися на кукерів, здається, прийшли усі жителі Болграду. Про туристів і говорити нічого. Люди фотографувалися з персонажами ходи, а деякі жінки намагалися поцілувати кукера в довгий ніс маски – як нам пояснили, є повір’я, що завдяки тому в родині цього року з’явиться дитина.
– Ми відновили традицію, яка була неактивна. Носії знань є у селах, але люди не проводили дійство або спрощували його. Наприклад, замість костюмів просто одягали кожухи. Ми ж об’єднали досвід кукерів з усіх болгарських селищ, а Петр Дімітров, експерт та людина з великим досвідом, допоміг нам відтворити дійство. Підібрали костюми, реквізити. Мене просто переповнює щастя, коли розповідаю, це для нашого народу дуже важливо, – розповів керівник організації «Болградське народне зібрання» Сергій Русєв.
За його словами, персонажі волів, господаря та господині символізують продовження життя.
– Люди сіють, чекають на урожай хліба та винограду, приплід у худоби та птиці. Найголовніше – поповнення в родині. У руках кукерів – палиці, якими стукають по землі, – це символізує чоловічу силу, «запліднення» землі. На масках та взутті – фалічні символи, це також на продовження роду, – пояснив Русєв.
За його словами, до кукерської групи, окрім чоловіків, цього року долучилися й діти – учні 10–11 класів. Наймолодшому учаснику групи – 15 років, найстаршому – 70.
Костюми виготовляють декілька майстрів.
– Спочатку наші майстри не були готові до такого замовлення. Потім знайшли чоловіка з Кубея, який пошив шкіряні панчохи. Майстер з виготовлення масок є у Кам’янці, з бавовни – у Кірничках, є й майстер із бісеру. Ми повністю можемо забезпечити процес виготовлення костюма, – розказав Сергій Русєв.
Він зазначив, що така діяльність добре впливає на психоемоційний стан людей.
– Ми усіх «завели». Тепер кожне село хоче свою кукерську команду. Є люди, які бажають долучитися, але сором’язливі. Найголовніше – це розв’язує проблему депресії. До нас прийшли хлопці з фронту, вони пригнічені, їм важко адаптуватися до звичайного життя. Двоє вже в команді – сьогодні вони не виступали, але допомагали виготовляти костюми, – додав Русєв.
Зауважує, що у групі планують збільшити кількість дійових осіб і, відповідно, образів.
– У нас 21 костюм. Але ще у групі – троє музикантів і троє помічників. Плануємо шити костюми і для інших персонажів. Кожен знайде свій інтерес, обіграє та висміє відповідний образ, – додав він.
Переповнені емоціями від незвичайного дійства, ми поїхали до Одеси. Уже в автівці я знайшла в кишені куртки два зернятка пшениці – нею «господар» із команди кукерів засівав землю. Кажуть, якщо зловити парну кількість зернят, рік буде щасливим. Хоч я і не фермер, на кого поширюється ця прикмета, сподіваюся, що удача не обмине й мене.
Одещина Сільське господарство Свято Вино Виноградар Врожай Війна з Росією