“`html
Луганський український театр, тричі релокований, захоплює київських глядачів 07.03.2026 14:20 Укрінформ У виставах імперсько-радянське минуле іронічно «губить обличчя об асфальт» та популяризують сучасну українську поезію та драматургію
Навіть у найменуваннях в епоху нинішньої російсько-української війни ми утримуємо межі нашої незалежної держави. Нехай противник здатний силоміць тимчасово окупувати українські землі, однак розуміння чіткої самобутності сприяє збереженню народу в історичних кордонах і посилює віру в перемогу правосуддя та міжнародного права.
Таким чином, Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр переїхав минулого літа до Києва. До цього декілька років після початку широкомасштабної російської агресії працювали під одним дахом із Сумським національним академічним театром драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. А у 2014-му, коли Луганськ захопили сепаратисти та «зелені солдати з РФ», театр перебазувався до Сіверськодонецька, де став міцним місцем створення українських наративів.
Укрінформ спілкується з директором-художнім керівником Луганського українського театру Олександром Гришковим і головним режисером Владиславом Писаревим, а також акторками Наталією Карчковою, Тетяною Мерзляковою та Анастасією Адначевою-Пономаренко про те, яким репертуаром луганці приваблюють київських глядачів та як у цілому тричі переміщеному закладу живеться в столиці. І ця оповідь – про стійкість, запальну просвіту та сарказм і іронію, які підтверджують, що в Україні «весь русскій мір під загрозою». Тому що очевидною є фальш російської брехні та пропаганди.
ШЛЯХ ДО МАЙДАНУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ З ЛУГАНСЬКА ЧЕРЕЗ СІВЕРСЬКОДОНЕЦЬК І СУМИ
Владислав Писарев і Олександр Гришков у глядацькій залі
До приміщення Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру в Києві, в Міжнародному центрі культури і мистецтв над Майданом Незалежності, відвідувачі заходять з окремого входу зліва. Вже відразу сходи вражають облаштуванням: майже десять років тому ремонт для себе там робив колись відомий львівський телеканал (у 2019-му ним заволоділи проросійські сили, яким згодом заблокували діяльність).
Насамперед погляд помічає афіші: «Бука», «Станція», «Деціма», «Стежечка Святого Миколая». А за дверима на третьому поверсі – крізь зону з яскравими мішками-пуфами та шеренгу дверей насичено-червоного кольору – глядачі потрапляють в аскетично чорну залу на 100 місць, де білими плямами лише екран і куби-трансформери.
Афіші київських вистав Луганського українського театру
Лише ті глядачі, які вже встигли відвідати прем’єру «Пам’ятників» – політичної сатири про імперські міфи, що втратили силу, за п’єсою Оксани Гриценко «Виживуть тільки пам’ятники», – знають, що стіни в цьому приміщенні не суцільні. Відкриваються два вікна, з яких як на долоні – стела Незалежності та народний меморіал пам’яті героїв сучасної російсько-української війни.
Директор-художній керівник Луганського українського театру з 2022 року Олександр Гришков зауважує, що після того, як навесні 2014-го проросійські сепаратисти та диверсанти почали захоплювати владу в місті, мистецький колектив розділився на три частини. Дехто вирішив залишитися у Луганську; інші поїхали до РФ; а шлях тих, чиє українське громадянство не було формальністю, проліг до Сіверськодонецька.
Директор-художній керівник Луганського українського театру Олександр Гришков
Пан Олександр приєднався до театру у 2015-му, займав посаду заступника директора. Тоді штат значно поповнився новими акторами.
За 100 км від центру сепаратистської «ЛНР» та 150 км – від головного міста «ДНР» театру з українським репертуаром було нелегко. Проте у 2017-му відкрили відреставроване приміщення із сучасним звуковим і світловим обладнанням та фонтаном у дворі; показували вистави вдома та за кордоном, зокрема, були учасниками Міжнародного фестивалю українського театру «Схід–Захід» у Польщі.
Реконструйовану будівлю театру в Сіверськодонецьку у 2022-му розстріляв російський танк
Вже на початку 2022 року усвідомлювали, що Росія може здійснити зазіхання на нові українські території. Тому за тиждень до повномасштабного нападу РФ відбулися збори колективу театру. Розробили ланцюжки взаємодії в разі найгіршого сценарію, які змушені були активувати вже о п’ятій ранку 24 лютого. І чотири роки тому терміново роз’їхалися у Дрогобич на Львівщину та Дніпро.
А будівлю театру в Сіверськодонецьку, де в перші місяці повномасштабної війни облаштували гуманітарний склад, військові армії РФ із танка обстріляли в червні. Згодом окупант родом із Донецька, якого українські захисники взяли в полон, розповідав: «Перша ціль – це був драмтеатр».
Вже влітку першого року широкомасштабної російсько-української війни луганці почали працювати в приміщенні Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. Першу виставу показали там 16 серпня 2022 року.
Луганці активно показують вистави у фестивальних програмах
Свої постановки луганці активно представляли в програмах міжнародних фестивалів: «Мельпомена Таврії», яку організовує Херсонський театр імені Миколи Куліша; «Золотий лев», який проводить Львівський академічний театр «Воскресіння»; Український Шекспірівський фестиваль в Івано-Франківську.
Коли безпекові умови перебування в Сумах, звідки до російського кордону навіть менше ніж 30 кілометрів, почали бути дуже напруженими, – Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр знову почав розглядати нове місце розташування. Обговорювали варіант переїзду до Львова. Але зупинилися влітку 2025 року на меншій відстані від свого тимчасово окупованого міста – в Києві.
До речі, троє працівників Луганського театру долучилися до лав захисників. Першим – актор Євген Гавва. Під час сумського періоду театру – артист балету Сергій Єрошкін і Роман Багуля, столяр декорацій.
АКТОРКИ ЛУГАНСЬКОГО ТЕАТРУ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: «ЛЮБОВ ДО СКОНУ» І «МЕНІ ТЕБЕ МАЛО»
Яскраве фоє театру в Києві
Для театру приміщення в столиці орендує Луганська обласна військова адміністрація. Рядок фінансування закладу щороку оновлюється в обласному бюджеті. Окрім звичайних витрат на оплату комунальних послуг і зарплати, ОВА забезпечила, наприклад, придбання для театру пральної машини (яка ще не розпакована) для догляду за сценічними костюмами.
Директор-художній керівник театру Олександр Гришков розповідає, що кілька місяців знадобилося на те, щоб облаштувати за принципом амфітеатру частину простору, що є глядацькою залою. Сцену попереду також хочуть підняти. Для деяких вистав, наприклад, драйвової музично-поетичної «Мені тебе мало» з віршами Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Віктора Неборака, Миколи Холодного, Івана Малковича, Юрка Позаяка, Віхти Саду, Галини Петросаняк і Сергія Жадана, – створюють довгий подіум.
Наталія Карчкова, Тетяна Мерзлякова і Анастасія Адначева-Пономаренко
Ми зайшли у глядацьку залу щойно завершилася репетиція найближчої прем’єрної вистави – іронічної комедії з чорнуватим присмаком «Любов до скону» за п’єсою італійського драматурга Альдо Ніколаї (1920–2004). Тому спілкуємося з акторками Наталією Карчковою, Тетяною Мерзляковою та Анастасією Адначевою-Пономаренко.
Заслужена артистка України Наталія Карчкова зіграла багато значних ролей – вона перевтілювалася, зокрема, в Явдоху Зубиху в «Конотопській відьмі» і в Проню Прокопівну у постановці «За двома зайцями». Після навчання в Луганському коледжі культури і мистецтв працювала в театрі в Сіверськодонецьку, який закрили наприкінці 2014-го. Тому з великою радістю долучилася до переміщеного туди Луганського театру, в якому мріяла грати.
Наталія Карчкова
На запитання: «Як вам у Києві?» Наталія відповідає: «Не дуже… тому що я люблю маленькі міста, а столиця – мегаполіс: багато людей, багато інформації, дуже швидкий ритм. Сподіваюся, що звикну».
А Тетяна Мерзлякова, яка ефектно читає вірші у виставі «Мені тебе мало», дочекалася, коли Луганський театр приїхав до Києва. Як і Наталія Карчкова, в постановці «Любов до скону» гратиме Єву.
Тетяна Мерзлякова
«Ми виїхали з Луганська у 2014 році і були вже, мені здається, по всій Україні, – розповідає Тетяна. – Рік із чоловіком, режисером, працювали в Черкасах. Там народилася друга дитина. А потім переїхали до Сіверськодонецька».
Євген Мерзляков вже чотири роки як військовослужбовець. У Київ сім’я перебралася в 2020‑му. Тепер Євген захищає небо столичної області від ворожих безпілотників.
Нині головна роль Анастасії Адначевої-Пономаренко – мама; поруч із нею син, якому один рік і п’ять місяців. Нещодавно вийшла на роботу з декретної відпустки. Чоловік – також актор Луганського українського театру.
Анастасія Адначева-Пономаренко
Акторка, яка долучилася до колективу в 2015 році, грала Лулу у виставі «Обережно, жінки», Галю – в постановці «За двома зайцями», Марійку – в «Ночі на полонині».
Анастасія, якій минулого року присвоїли звання заслуженої артистки України, каже: «Маклена Граса – це одна з моїх найулюбленіших ролей. Ставив виставу Володимир Юрійович Московченко. Це мій викладач. Мій творчий наставник».
Луганці з журналісткою Укрінформу
У Києві акторки й актори Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру почуваються безпечніше, ніж у попередніх місцях релокації в період нинішньої російсько-української війни. Однак велике місто випробовує дорожчим рівнем життя, коли зарплати досить скромні. Статус внутрішньо переміщених осіб не приносить жодних бонусів, а оренда житла висока.
ПРИХОДЬТЕ З КВИТКОМ І ЗАПРОШУЙТЕ БЕЗПЛАТНО ДВОХ ДРУЗІВ ВПО
Облаштовуватися і творити в Києві Луганському обласному академічному українського музично-драматичного театру допомагають столичні колеги. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка надав столики для гримерок, ділиться костюмами та обладнанням. Жодного разу не взяли грошей за транспортування.
До виготовлення декорацій і костюмів залучають фахівців цехів Молодого театру та Театру на лівому березі, який також допоміг освітлювачами. «Із цими трьома театрами ми спілкуємося та дуже товаришуємо», – розповідає Олександр Гришков.
Олександр Гришков і Владислав Писарев
Зрозуміло, що луганці раді всім глядачам. А внутрішньо переміщених земляків заохочують відвідувати свої вистави: кожен, хто придбав квиток, може запросити безплатно двох друзів. У Києві та області таких ВПО 55 тисяч. Ціни на квитки, між іншим, досить вигідні, порівняно з іншими театрами у столиці.
Нині в репертуарі, з дитячими постановками, – 11 вистав, переважно за творами сучасних драматургів. Створюють їх зусиллями 48 людей (до Києва переїхали із Сум 20 осіб).
Одна з найпровокативніших вистав, напевно, – «Пам’ятники» (18+) за п’єсою сучасної драматургині Оксани Гриценко в постановці Дмитра Некрасова. Тому що імперсько-радянське минуле буквально сходить із п’єдесталів, щоб глядачі переконалися, наскільки воно є низьким і безглуздим.
Вистава «Пам’ятники». Фото Анастасії Телікової надане театром
П’єсу «Виживуть тільки пам’ятники» авторка створила у 2023-му в межах ІV Лабораторії драматургії Національної спілки театральних діячів України. А реалізують проєкт у межах гранту Президента України в галузі театрального мистецтва, який режисер Дмитро Некрасов отримав минулого року.
Ця політична сатира показує суть пропагандистських символів Росії-агресорки на українських територіях протягом століть. Коли про себе пам’ятник радянському маршалу Жукову розповідає, що його «вдарили обличчям об асфальт», – то іронія і сарказм такої театральної картини миттєво знімає з очей глядачів радянсько-російську пропагандистську брехню, яку не припиняють плекати у РФ для впливу на українців щодо пушкіних, цариці-катерини, московського патріархату та інших ворожих наративів.
Для колективу тричі переміщеного Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, який із літа минулого року переїхав через війну до Києва, важливо спонукати свою аудиторію переосмислювати минуле, іронізувати й вірити у перемогу здорового глузду та справедливості.
Владислав Писарев
Головний режисер театру Владислав Писарев, який родом із тимчасово окупованої росіянами Горлівки Донецької області, каже: «Мені б хотілося, щоб настав день, коли б ми змогли повернутися. Коли я кажу ʺмиʺ, то маю на увазі людей, які втратили свої домівки і свою землю. Ми віримо, що колись – за сприятливих для цього умов – буде змога туди повернутися.
Проте не варто бути наївними і по-дитячому сприймати буття. Уже нічого не буде таким, яким було раніше. Буде якась інша якість, потрібно буде якось адаптуватися до нових обставин, знаходити способи комунікації та осмислення подій. Власне, з усіма цими досвідами театр теж має навчитися працювати. Ми готові приїхати і почати українізацію нашого регіону, який деокупують».
Луганський український театр з минулого року працює в Києві
Українська культура, частиною якої є театральне мистецтво, – завжди була дуже важливою, додає Владислав. «Зараз ми бачимо, що наш ворог дуже сильно б’є по закладах культури, тобто бачить у них загрозу своєму існуванню. Тому що театральні постановки нагадують глядачам про нашу історію й ідентичність, – коментує головний режисер Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. – У різних форматах вистав ми даємо людям можливість трошки переключитися, коли п’ятий рік поспіль у країні триває повномасштабна російсько-українська війна. Це і є наша культура, яку люблять люди».
Валентина Самченко, м. Київ
Фото Олександра Клименка і надані Луганським обласним академічним українським музично-драматичним театром
Культура Театр “`