Театральна терапія: як сцена допомагає ветеранам пережити досвід війни Стаття 08.04.2026 13:15 Укрінформ У Львівському Першому театрі відбулася прем’єра трагікомічної вистави «Директор ліфта», що була створена командою «Театру Незламних»
Учасники реабілітаційного осередку UNBROKEN особисто написали драматичний твір і представили його на сцені. Вони зазначають, що спільна творчість викликає відчуття: “Ми – не самотні”.
Представник Укрінформу порозмовляв з колективом театру про те, як зародилася вистава, яким чином колишні військовослужбовці приєдналися до проєкту і яке значення має театр у їхньому зціленні.
ВСЕ БЕРЕ ПОЧАТОК З ТЕКСТІВ
У залі для глядачів – тихо, проте на сцені вже повним ходом йде підготовка. Звідкись згори, з-за куліс, постійно лунає та сама нота – фахівець налаштовує рояль, який стане частиною музичного оформлення вистави.
Актори виходять на сцену, перекидаються словами, кепкують і поступово вживаються у свої образи. Посередині – велика металева конструкція. Саме біля неї й розвиватиметься оповідь, яку артисти «Театру Незламних» презентують для публіки.
– Щоб її змонтувати, нам знадобиться ще близько години, – говорять ті, хто мають перетворити цю споруду на театральні двері ліфта. У цей момент розмовляю з командою театру, доки їх не захопила репетиція.
– Поранення я отримав “за кордоном”. У складі свого підрозділу їздив “на заробітки”. І “заробив”. Ну, трохи в збиток, але… – іронізує про свій досвід один з акторів, ветеран 41-ї окремої механізованої бригади Руслан Пригода.
До «Театру Незламних» він потрапив, як і багато інших учасників, завдяки написанню текстів.
– Все почалося з того, що пані Катерина запросила пані Ірину Гарець, щоб вона попрацювала з ветеранами над письмовими матеріалами. Для того, щоб вони могли висловити свій біль. З цих матеріалів потім постали перші п’єси, – розповідає Руслан.
Він згадує про Катерину Кіт-Садову, дружину міського голови Львова та соціальну працівницю центру UNBROKEN. Вона саме запропонувала драматургу Ірині Гарець приєднатися до роботи з ветеранами, щоб допомогти їм не тільки зафіксувати свої емоції, але й трансформувати їх у театральні історії.
– Перші твори, які пише будь-який автор, про себе. У них відображається якась дуже сильна, переважно травматична подія, що сталася в його житті. Він на це опирається, стає дещо осторонь та може тверезо оцінити, що сталося. Чим більше він перечитує цей твір, тим ця історія травми стає трохи далі від нього, – пояснює Ірина Гарець.
ГУМОР, ЯКИЙ ПЕРЕТВОРИВСЯ НА ВИСТАВУ
Проте не кожна п’єса виникає з текстів про особисті почуття їхніх творців, і не всі ветерани хочуть їх створювати. Так сталося і з «Директором ліфта». Один із авторів трагікомедії, колишній військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Роман Онучко, заявляє, що не бажав повертатися до тематики війни і переживати ці емоції знову. Замість цього він поділився історією, як жартома вимагав 25 євро з тих, хто користувався ліфтом у реабілітаційному центрі.
– Я ходив і жартівливо “збирав” з людей у ліфті кошти. З усіх – навіть з іноземців. Кожен поверх – 25 євро. Вони мені казали: «Ми будемо сходами ходити», а я відповідав: «Не хвилюйтеся, я й сходи платні зроблю», – сміється Роман, який у виставі виконує роль того самого директора ліфта.
Ця історія припала до душі Ірині Гарець, яка саме хотіла створити комедійний твір про будні реабілітаційного центру. Вона й записала розповідь ветерана.
– Пані Ірина розуміла, що самостійно це не зможе реалізувати – щоб передати все, що там відбувається, треба це пережити. Тому вона запросила до процесу всіх бажаючих. Зібралося декілька людей, ми почали ділитися якимись спогадами, обмінюватись думками, сміятися тощо. А вона це все фіксувала, структурувала і потім приносила, щоб ми перечитували. Щось відкидали, додавали, переробляли – і так постав «Директор ліфта», – розповідає Руслан Пригода.
ДОРОГА НА СЦЕНУ
Загалом, потрапити у виставу «Театру незламних» можна різними шляхами. Хтось приєднується добровільно. Так сталося з військовим 67-ї окремої механізованої бригади Денисом Монастирським. У виставі він грає декілька ролей і відповідає за музичний супровід – грає на піаніно.
– Після місяця в палаті хірургії стало дуже тоскно. Я зрозумів, що не можу більше залишатися наодинці зі всіма своїми думками. Мені потрібне було товариство. І я почав шукати можливості. Так потрапив на читку «Директора ліфта», – зазначає він.
Дехто, як, наприклад, колишній військовий 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Тарас Якимович, у якого у виставі роль іноземця, потрапив на читання випадково.
– Я просто проходив по коридору. І мене пані Катерина бере за руку: «Там треба зачитати текст замість когось». З того часу я тут, а той, замість кого читав, так і не з’явився більше на читках. Згодом ця ситуація переросла у цілу виставу, – розповідає Тарас.
А військовий 24-ї окремої механізованої бригади Олег, який у виставі грає фізіотерапевта, жартує, що його практично «завербували».
– У грудні-січні у нас в UNBROKEN була тема вертепів. Я брав участь, гарно відіграли. А пані Катерина, коли таке бачить, одразу вербує людину: “Ви будете з нами”, – каже він.
ГРА ДОЗВОЛЯЄ НЕ ЗАТВЕРДІТИ В СОБІ
– Я усвідомлюю, що порожнеча всередині нікуди не зникне. Але такі моменти, як у театрі, дуже добре від неї відволікають. Будучи його частиною, розумієш, що життя не завершується, а ти ще потрібний в цьому світі, оскільки можеш щось творити. І це дає тобі імпульси, щоб не замикатися в собі, а жити далі, – говорить Олег.
Як додає Руслан Пригода, участь у театральному гурті не тільки дає можливість ветерану вивільнити свої переживання, забути про обмеження на кшталт «а що подумають люди?», але й соціалізує.
– Ми тут не просто зібралися, поговорили і розійшлися, хто куди. У нас формується більш тісний колектив. Усі між собою знайомляться і говорять не тільки про виставу, але й про життя, – каже він.
Важливу роль відіграють і глядачі.
– Теми, що лунають зі сцени, знаходять відгук у залі, бо серед глядачів є ті ж військові, які проходять війну. І актори під час вистави розуміють, що вони – не одні, що для усіх присутніх це – спільна історія. Це об’єднує і надихає, – говорить Ірина Гарець.
– Ми ж, зі свого боку, демонструємо, що після поранення життя не зупиняється. Його потрібно продовжувати, – додає Роман Онучко.
НЕ ЗАГАЛЬНИЙ, АЛЕ ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ
Незважаючи на те, що написання текстів, їх трансформацію у п’єси та участь у виставах вже певний час використовують у відновленні ветеранів і пацієнтів UNBROKEN, уніфікованої методики поки що немає.
– Ми тільки розпочали цей шлях. Досліджуємо і спостерігаємо, що діє, а що ні. Ми вперше маємо справу і з такою війною, і з тим, що театр може працювати з такими темами, – наголошує Гарець.
За її словами, театр не є всеохоплюючим засобом для кожного. Проте для тих, кому цей формат підходить, може стати ефективною підтримкою.
– Театральна практика може як допомогти, так і не мати жодного впливу. Але якщо людині підходить, тоді це діє. Хлопці та дівчата самі зауважують, що це для них стало терапією, – додає драматургиня.
Коли ми завершували розмову з нею, на сцені вже активно тривала репетиція. Поведінка акторів, їхні висловлювання, жарти, паузи, помилки і підтримка один одного формували від побаченого відчуття, що їм тут комфортно. Що для цих людей, які ще нещодавно залишалися наодинці з лікарняною палатою, театр справді «підійшов» і став розрадою.
Ігор Федик, Львів
Львів Реабілітація Театр Військові Вистава