Основні тези
- Дарій Кузьмінський, 18-річний науковий співробітник зі Львова, отримав призові місця на міжнародних змаганнях у сфері екології, медицини та хімії. Зараз він навчається в Японії за міжнародною освітньою програмою.
- Він має намір повернутися до України, щоб сприяти розвитку держави своїми знаннями.
- В інтерв’ю для 24 Каналу він розповів про свої роботи-переможниці; враження від проживання в Японії; міжнародний досвід навчання; ефективні методи лікування раку тощо.
Дарій Кузьмінський – юний науковець зі Львова
Дарію Кузьмінському – лише 18 років, а він вже має кілька перемог на міжнародних конкурсах із науковими дослідженнями. Хлопець вражає своїми знаннями та роботами у галузях екології, медицини та хімії – від вивчення протипухлинних засобів до проєктів з рекультивації забруднених територій.
- 1 “З цим дипломом можу вступати в Гарвард та Оксфорд”
- 2 “Англійська – це база й основа комунікацій”
- 3 “Воєнні конфлікти та серйозні кризи відбуваються у різних куточках світу”
- 4 “Дуже важливо, що можна обирати предмети для навчання”
- 5 “До 2022 року в Японії навіть ніхто б не знав, що таке Україна”
- 6 “Поїзди тут не запізнюються ні на хвилину”
- 7 “Досліджували препарати, які можна застосовувати для лікування раку”
- 8 “Це велика можливість зрозуміти культуру інших національностей”
- 9 “На розвиток науки потрібні чималі інвестиції”
- 10 “Хочеться бачити свою країну такою, що процвітає”
- 11 “Головний проєкт – здобувати гарну освіту та повернутися в Україну”
Зараз юний науковець зі Львова здобуває освіту за міжнародною програмою в Японії, цікавиться медициною, отримує стипендію і після завершення навчання зможе вступати до найавторитетніших університетів світу. Однак він прагне повернутися в Україну, щоб застосувати свої знання та таланти на благо нашої держави.
Цікаво “Російською нас знищують”: інтерв’ю з Артуром Пройдаковим про українізацію, школу та виїзд учнів
Ця історія – не лише про юного генія, але й про ціле покоління українських підлітків, які здобувають неоціненний для нашої країни досвід.
В інтерв’ю для 24 Каналу, присвяченому Дню науки, Дарій Кузьмінський розповів про чотири свої роботи, які здобули перемоги на світових конкурсах у Хорватії, Польщі та Тунісі; про свої враження від життя в Японії; міжнародний досвід навчання та реалізації проєктів; про важливість вивчення мов та навчання в Малій академії наук. Також він поділився думками щодо можливості винайти ефективні ліки проти раку та пояснив, чому українська молодь мусить повертатися в Україну.
Хочете щодня читати оперативні та якісні новини Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати “З цим дипломом можу вступати в Гарвард та Оксфорд”
З чого розпочалося Ваше зацікавлення наукою?
Наукою я почав цікавитися ще в п’ятому класі. Тоді мама відвела мене до Львівської обласної Малої академії наук на курси хімії, біології, математики та фізики. І я одразу відчув різницю зі звичайними уроками, бо ми почали втілювати в життя різноманітні експерименти. Саме там у мене зародилася любов до науки.
У МАН я вивчав хімію, біологію, а згодом і медицину, з якою планую пов’язати своє майбутнє. Саме ті мої чотири роботи-проєкти, з якими я здобув перемоги за кордоном, були зі сфери природничих наук. Також вони дали мені можливість відвідувати різні конференції та конкурси за кордоном, удосконалити навички спілкування, презентації проєктів тощо. І саме ця діяльність у МАН допомогла мені отримати стипендію Tokarev Foundation і вступити до Міжнародної школи.
Яку освіту Ви здобуваєте в Японії нині?
В Україні я завершив 11 клас, склав НМТ. Тут я знову навчаюся в 11 класі і наступного року перейду до 12-го. Я отримаю два дипломи: японський про закінчення старшої школи та диплом міжнародного бакалаврату IB. Останній є надзвичайно цінним. Він відкриває двері до престижних університетів. Я навіть матиму можливість вступати до Гарварду, Оксфорду. Це диплом про завершення дворічної програми старшої школи.
“Англійська – це база й основа комунікацій”
Які предмети Ви вивчаєте? Чи дружите Ви з гуманітарними науками?
Програма IB передбачає вивчення предметів з шести груп. Перша група – це мова, якою ми спілкуємося. Я обрав англійську. Друга – це мова, якою ми не володіємо зовсім або володіємо на початковому рівні. Я обрав вивчення іспанської з нуля. Це непростий предмет, але водночас доволі цікавий. Тим паче, що в кампусі я можу практикувати мовні навички, бо маю багато друзів-іспаномовних. До речі, якщо порівнювати німецьку та іспанську мови, то німецька здається мені більш структурованою, з меншою кількістю винятків. Третя група – це природничі науки. Четверта – гуманітарні. Тут я обрав глобальну політику. Цей предмет доволі цікавий: він допомагає орієнтуватися у світових процесах.
Чому для молоді так важливо вивчати іноземні мови?
Англійська – це основа комунікацій. Але, окрім англійської, корисно знати й інші мови. Я трохи вивчав німецьку. Нині на IB вивчаю також іспанську. Але загалом я навчаюся тут англійською (для носіїв мови). Тому підліткам я б радив починати вивчати англійську якомога раніше. Тим паче, що сьогодні існує багато безкоштовних можливостей. Навіть у школі можна чудово опанувати англійську мову. Можна почати з фільмів на Netflix, YouTube. Я так і робив. Це допомагає адаптуватися до розмовної мови. Адже за кордоном, на мою думку, найскладніший аспект – це розмовна мова. У Британії можна взагалі не зрозуміти жодного слова, якщо спілкуватися тією англійською, яку викладають у школі.
А як у Вас із балансом між життям та науковою діяльністю? Чи вдається знаходити час на молодіжне життя, друзів, хобі?
Спочатку було нелегко. Здавалося, що, зважаючи на сильний акцент на науку тут, часу на щось інше, крім навчання, не буде. Але це швидко змінилося. Зараз я спокійно знаходжу час на друзів. Я дружу не лише з японцями – тут багато американців та європейців, зокрема литовців, латвійців, поляків. Загалом у кампусі, де я мешкаю, навчаються студенти близько 80 національностей, тому мої друзі звідусіль. Куди б я не захотів поїхати, я матиму когось, хто зможе мене прийняти. Перед фінальними екзаменами ми повністю занурюємося в науку, а так ми відвідуємо різні походи, екскурсії, можемо поїхати до Токіо. Також ми записуємося до клубів за інтересами. Для мене фотографія є методом відпочинку.
Дарій Кузьмінський / Фото хлопця, надане 24 Каналу
“Воєнні конфлікти та серйозні кризи відбуваються у різних куточках світу”
Відомо, що Ви їздили до Таїланду і навчали дітей-біженців. Як це вплинуло на Вас і чи змінило Ваше розуміння власної місії?
Одним з елементів програми IB є залучення до певного проєкту. Мій проєкт зосереджений на донації крові та наданні першої домедичної допомоги. У першому семестрі ми організували курс першої допомоги для всієї школи. Згодом ми знайшли школу в Таїланді, яка насправді є прихистком для жінок та дітей-біженців з М’янми. З 2017 року там складна ситуація. Чимало людей стали біженцями, і їхні діти в інших країнах не можуть відвідувати звичайні школи. Тому їх навчають волонтери. Ми навчали дітей елементарній гігієні, першій домедичній допомозі. Також англійської мови. Вони демонструють надзвичайно гарне володіння англійською мовою – ми цього не очікували. Діти віком 7-8 років розуміли, про що ми говоримо.
Дарій Кузьмінський / Фото хлопця, надане 24 Каналу
Загалом ця місія ще більше допомогла мені зрозуміти масштаб подій, що відбуваються у світі. Зокрема, зрозуміти, що воєнні конфлікти та серйозні кризи трапляються в різних куточках світу. І ти, як українець, якого вигнали з власної країни, відчуваєш це зовсім інакше. І це мотивує допомагати якомога більшій кількості людей.
“Дуже важливо, що можна обирати предмети для навчання”
Поділіться власними спостереженнями: чим відрізняються українська та японська системи освіти? Що могла б запозичити наша країна?
Я навчаюся тут за міжнародною програмою бакалаврату. Цю програму використовують у багатьох школах по всьому світу. Вона суттєво відрізняється від української, і в кращий бік. Найбільша відмінність – у кількості есе, які нас змушують писати. Тут усі гуманітарні предмети побудовані на написанні есе. Мій екзамен з англійської мови буде таким: мені запропонують певний уривок тексту – з реклами чи коміксу, наприклад, – і попросять ідентифікувати різні авторські прийоми, засоби та проаналізувати, який вплив це має на читача і чому.
Тобто абсолютно в кожній сфері, на кожному предметі нас вчать аналізувати. А з природничих наук тут дуже багато лабораторних робіт. В українській школі нас просто змушують вивчити теорію, а результат кращий, коли ти вчишся аналізувати.
Також дуже важливо, що є можливість обирати предмети для навчання. Скоро в нас таке нововведення буде у старшій школі. І це надзвичайно важливий аспект, адже немає сенсу змушувати когось вчити те, що він ніколи не буде використовувати в житті. У мене в українській школі було 19-20 предметів. У жодному ми не заглиблювалися в теорію чи практику так, як тут, де в мене шість предметів. До того ж, ці предмети я сам свідомо обрав.
Читайте Учні мають бути в некомфортних умовах, а вища освіта – дорогою, – інтерв’ю з найкращим учителем
Чи часто задають домашні завдання?
Домашніх завдань у нас дуже небагато. І здебільшого ніхто не перевіряє їхнє виконання. Але це підготовка до річної наукової атестації з кожного предмета. А от есе, презентації – все перевіряється на наявність штучного інтелекту. Якщо виявляють, змушують повністю переписати роботу. З цим тут суворо. Хоча нас і навчають використовувати ШІ в різних ситуаціях. Зокрема, для пошуку чи аналізу певної інформації.
“До 2022 року в Японії навіть ніхто б не знав, що таке Україна”
Чим Вас найбільше вразила Японія?
Найбільше мене вразило те, що Японія – це не лише про Токіо, Осаку, тобто про великі міста. Японія – це також про неймовірну природу. Я живу доволі далеко від Токіо, майже в лісі, біля підніжжя вулкана, тому ми ходимо в походи, відвідуємо заповідники. Плануємо, до речі, похід на Фудзі (найвища гора та чинний базальтовий стратовулкан в Японії, – 24 Канал).
Що японці знають про Україну? Чи знають звичайні громадяни про війну в нашій державі?
Японці знають про війну в Україні. Але рівень обізнаності значно нижчий, ніж у Європі. Відстань між країнами також впливає на це. Думаю, до 2022 року тут навіть ніхто б не знав, що таке Україна. А про те, що війна в нас триває з 2014 року, про анексований Крим – тим паче… Вони знають, що Україна захищає правильні цінності, а Росія напала незаконно і безпідставно. Просто не зовсім розуміють контекст. Біженців з України тут, до речі, не так багато. Спочатку їх було близько 2200. Приблизно 800 з них повернулися додому.
“Поїзди тут не запізнюються ні на хвилину”
Які нововведення, побачені в Японії, Ви хотіли б запровадити в Україні? Чи це можливо сьогодні, на Вашу думку?
Чомусь серед українців існує стереотип, що Японія – це країна, яка випереджає світ на 200 років. Але якщо від’їхати від Токіо, то можна зрозуміти, що Україна не є настільки позаду. У нас, наприклад, доволі розвинена банківська система, зокрема “Дія”. Для них це щось із іншого світу. Тут усе тримається на готівці. Є багато магазинів, де можна оплатити товари лише готівкою. У всіх потягах видають паперовий квиток, щоб його проштампувати.
До речі, система транспорту тут неймовірно розвинена. Хотілося б мати у нас таку систему, щоб з Києва до Львова можна було доїхати за дві години. Потяги тут не запізнюються ні на хвилину. Навіть у селах. Це також дуже дивує. За хвилину запізнення вони ледь не на колінах просять вибачення. Японці також планують запустити потяги, які будуть рухатися зі швидкістю 600 кілометрів на годину.
За годину можна проїхати пів Японії. Але для цього потрібно буде готівкою купити паперовий квиток. І цей контраст дивує.
Все ж більшість японців обирає саме поїзд, бо це швидше, ніж літаком. Квиток на швидкісний поїзд, наприклад, на відстань 150 кілометрів, коштує тут близько 1,5 тисячі гривень. Можна їхати й автобусом, але це довше, хоча й дешевше.
Швидкісні японські поїзди / Фото з Вікіпедії
У медицині також спостерігається значний прогрес. Навіть українські медики приїжджали сюди навчатися. Якщо чесно, то система охорони здоров’я мені подобається більше тут. Вони допомагають, але не поспішають. Тобто, якщо не бачать потреби втручатися в організм, не робитимуть цього. Приватна медицина, до речі, тут доволі доступна. Мені вже 18 років, тому я плачу лише 30% від загальної суми – як учень чи студент. Загалом і для мешканців тут медицина доступна. Тож японці не нехтують своїм здоров’ям.
До речі, тут діє велике табу на розмови про розмір зарплати. Також, якщо говорити про культурний аспект, то японці не змушують іншу державу чи організацію до співпраці, вони їх заохочують.
Що загалом Вас вразило у житті та людях в Азії і що з цього варто перейняти українцям?
Їхня культура спілкування вразила з перших годин перебування. Вони дуже обережні та ввічливі. Я не зустрічав японця, який би кричав. Звичайно, бувають винятки, але саме таку культуру спілкування я хотів би бачити в Європі.
“Досліджували препарати, які можна застосовувати для лікування раку”
Повертаємось до Ваших наукових досягнень. Розкажіть про Ваші основні проєкти. Чи пов’язані вони з Вашими перемогами на міжнародних конкурсах? Чим вони будуть корисні Україні та світу?
Протягом останніх років я досліджував протиракові сполуки. Цей проєкт я презентував у Тунісі. Мені дуже пощастило знайти наукову керівницю в ЛНУ імені Івана Франка. З нею ми досліджували різні види препаратів, які в майбутньому могли б застосовуватися для лікування пухлин. Результати були опубліковані, тому наукові спільноти можуть користуватися цією інформацією.
У Хорватії та Польщі я представляв проєкти на тему хімії. Зокрема, про сонячні панелі. Ми з моїми науковими керівниками з Львівського політехнічного університету намагалися зробити виробництво напівпровідникових плівок для сонячних панелей менш витратним. Це дозволить зробити виробництво менш дорогим. Тож більше людей зможе придбати собі ці панелі та покращити екологічну ситуацію.
Цікаво Люди, які кажуть, що мова не має значення, підігрують ворогу, – інтерв’ю з Павлом Вишебабою
Чи можливо створити ефективні ліки проти раку?
Зараз існує багато різних сполук, які є надзвичайно ефективними в лікуванні раку. Проблема в тому, що багато людей дізнається про рак на пізніх стадіях. І в той момент дуже важко зупинити ракові новоутворення. Тому варто перевіряти своє здоров’я.
У Японії, наприклад, щороку навіть іноземні студенти проходять обов’язковий медичний огляд. Якщо виявляють проблему, одразу повідомляють, щоб можна було почати лікування якомога швидше. А в Україні багато людей не бачить потреби проходити такі огляди (УЗД, рентген тощо). Часто це стає причиною виявлення раку на пізній стадії.
Загалом ситуація значною мірою залежить від типу раку. Є пухлини, що дуже швидко прогресують. Ми якраз займалися лімфомою. Лімфома – це дуже небезпечний рак, що стрімко прогресує. Але є такі види раку, які прогресують протягом років. Є такі, які сьогодні набагато легше вилікувати. Можна підібрати людині специфічні препарати, аби вилікувати пухлину на третій чи четвертій стадії. А деякі, навіть якщо виявити їх на другій стадії, вилікувати буде вже складно. Тому ще раз наголошу: варто часто перевіряти своє здоров’я.
Чи вивчали Ви тему забруднення повітря, ґрунтів внаслідок війни?
Я займався темою відновлення ґрунтів після впливу нафтомістких сполук: бензину, нафти, мастила. Це було на початку війни. Загалом ті ж танки та інша важка техніка завдають значної шкоди ґрунтам, оскільки перевозять дизельне пальне, мастило, яке потім потрапляє в ґрунт. Існують припущення, що всі ці шкідливі речовини з часом можуть викликати у людей рак. Якщо ми на звільненій частині Херсонщини згодом будемо вирощувати кавуни, цілком ймовірно, що ці кавуни міститимуть певний відсоток нафтопродуктів. Тому ми досліджували, як за допомогою різних рослин можна відновлювати такий ґрунт.
Ми використовували таку рослину, як міскантус гігантський. Вона схожа на очерет, але потребує менше вологи. І дуже добре поглинає саме нафтопродукти. Потім цю рослину можна використовувати як паливні брикети. Мої друзі використовували бактерії для очищення водних середовищ від нафти.
“Це велика можливість зрозуміти культуру інших національностей”
Як до Вас, до речі, ставляться дорослі науковці та педагоги?
У Малій академії наук мені дуже пощастило з науковими керівниками. Вони завжди були для мене підтримкою, допомагали зрозуміти складні теми. У Міжнародній школі вчителі так само допомагають, пояснюють. Можна з ними запланувати зустріч, і вони пояснять те, що ти не розумієш. Викладачі тут з різних країн: з Ірландії, Туреччини, Філіппін, Південної Африки, Німеччини, Австралії тощо. Більшість із них проживає разом з нами в кампусі та підтримує порядок. Адже у нас о 21:30 вже комендантська година: ми мусимо бути в будівлі. І вони це контролюють. Тут насправді є чудова можливість зрозуміти культуру інших національностей. І в мене не було б такого шансу, якби не ця стипендія.
Тому я наголошую, що Мала академія наук – це дуже потужний інструмент і великий ресурс саме для молоді, для підлітків. У мене є друзі, які після неї отримують стипендію в Стенфордському університеті. Тому я б дуже заохочував підлітків долучатися до МАН, адже це надає неймовірні можливості та знайомства. І хочу наголосити: наука – це не тільки про щось нудне. Просто потрібно знайти цікаву для себе сферу.
Дарій Кузьмінський / Фото хлопця, надане 24 Каналу
“На розвиток науки потрібні чималі інвестиції”
Які основні зміни варто було б втілити в українській науці?
В Україні зараз дуже активно розвивається наука саме у сфері військової справи. Загалом у нашій країні бракує фінансування на науку та дослідження. Це було й до війни. Я колись був в Японії, їздив у межах програми обміну від МАН, і зустрів на одній з лекцій українського викладача. Він зараз працює в Японії, а раніше викладав у Київському політехнічному інституті. Ми запитали, чому він виїхав. Він відповів, що хотів займатися наукою в КПІ, але в українських вишах бракує на це коштів. Тому він побачив можливість викладати та працювати в Японії. Розповів, що тут у нього фінансування становить 5 мільйонів євро на рік. За ці кошти він може набрати команду, купити обладнання. І японці надали йому ці кошти, бо їм сподобалися його теми. В Україні це небачені суми. Тому, щоб наука розвивалася настільки стрімко, як в Японії, потрібні інвестиції. І дуже, дуже великі інвестиції.
Чи зможе Україна отримати значні інвестиції з-за кордону на розвиток науки після війни, на Вашу думку?
Я вважаю, що так. Ми вже маємо значний досвід і ресурс у сфері військової науки. І це питання часу, коли зможемо продемонструвати свої здібності і в біології, і в хімії, і в медицині світові. Наших спеціалістів світ цінує, але потрібно заявляти про себе. Можливо, й сама держава зможе з часом, після відновлення, інвестувати кошти у сферу науки.
Також важливо зберегти самих науковців, бо багато з них вже виїхали за кордон. Там і зарплата привабливіша, і безпекова ситуація інша. І не можна їх звинувачувати, що вони їдуть. Чимало українських викладачів отримують міжнародне фінансування. А викладають для себе. Бо в Україні, як вони мені казали, треба мати можливість дозволити собі бути викладачем. Але я думаю, з часом це зміниться. Це один зі стимулів для мене, щоб повернутися в Україну.
“Хочеться бачити свою країну такою, що процвітає”
Чи були у Вас сумніви щодо того, чи варто повертатися в Україну?
У мене не було сумнівів щодо повернення. У мене були сумніви, чи варто їхати в Японію. На початку війни мої батьки хотіли, щоб ми з моїми братами виїхали здобувати освіту до Європи. Адже тоді ми не знали, що буде далі і чи зможемо продовжити навчання в Україні. Я відмовився. Навіть думав, чи варто взагалі подавати заявку на міжнародні проєкти, бо хотів навчатися в українському університеті. Але я все ж вирішив спробувати.
Зараз мене дуже тягне в Україну, це мій дім. Хочеться бачити свою країну процвітаючою. І мені дуже сумно, коли наші біженці кажуть, що ніколи не повернуться, і будують життя в інших країнах. Хоча я розумію, що частина людей справді виїхала через складну безпекову ситуацію.
У мене є багато друзів за кордоном, які навчаються в школах в інших країнах. Їм подобається така освіта. Я не знаю, коли б ще мав можливість пожити в Японії два роки, якби не навчання. Це дуже цінний досвід. Але нам доведеться відбудовувати нашу країну, докладати зусиль, щоб вона процвітала. Ми не можемо бути лише спостерігачами. І навіть краще, що ми матимемо міжнародний досвід і повернемося вже з цінними знаннями. Це відкриває нові ідеї та перспективи, які я зможу реалізувати в Україні. Навпаки, це може бути перевагою – мати людей, які навчаються за кордоном. У мене тут є друзі з Оману, яким держава фінансує навчання. Їм потрібно лише вчитися, здобувати досвід та повертатися на свою батьківщину.
Дарій Кузьмінський / Фото хлопця, надане 24 Каналу
“Головний проєкт – здобувати гарну освіту та повернутися в Україну”
Що б Ви порадили українським хлопцям і дівчатам, які виїхали на навчання за кордон чи планують це зробити під час війни?
Це питання дуже особисте. Якщо вони завжди хотіли жити за кордоном, я не маю права їм щось казати. Міграція завжди існуватиме. Але сумно, що люди виїжджають, бо є така можливість, і більше не повернуться. Я б заохочував підлітків, які поїхали вчитися за кордоном, повертатися в Україну. Бо тут для них буде набагато більше можливостей проявити себе, особливо після завершення війни.
Чи Ви вже думали, куди хочете вступати?
Я планую вступати до медичного університету. Ще не знаю, до якого саме: чи в Україні, чи в Європі, чи в США. Мій головний проєкт сьогодні – це здобувати якісну освіту і повернутися в Україну, щоб втілити в життя всі свої ідеї та проєкти.