Фото до статті
- Автор
- Дарина Головань
- 24 лютого, 14:29
- 16112
Данило, Софія, Захар і Дарина – підлітки, котрі від народження живуть в умовах війни. Вони були змушені полишити домівки через окупацію, бачили бойові літаки та бронетехніку, виїжджали за межі України й поверталися. Це діти, які виросли раніше за свій вік – і вже сьогодні вони розмірковують над тим, як відбудовуватимуть міста, стимулюватимуть економіку та формуватимуть інклюзивне середовище після завершення бойових дій.
Данило Бодня, 17 років
Я родом із Донецька, де проживав із родиною до 2014 року. Після окупації ми мусили перебратися до Києва. Нині я здобуваю освіту в 11 класі ліцею «Наукова зміна» в українській столиці. Моїми основними інтересами є міста, міське планування та урбаністика. Я бачу себе в майбутньому діячем, що працюватиме над розвитком і відновленням українських населених пунктів.
У 2014 році мені було лише п’ять років, тому найтяжчі події мене оминули. Коли ми переселилися до Києва, я сумував за рідним Донецьком, але досить швидко освоївся: почав відвідувати дитячий садок, через рік перейшов до першого класу, відразу знайшов друзів.
Незважаючи на переїзд, наша родина ще тривалий час перебувала в донецькому культурному середовищі – ми асоціювали себе з тим містом і плекали надію на повернення. Проте з плином років ця надія поступово згасала.
Ми мали дачу неподалік Маріуполя, де вся наша сім’я проводила майже кожне літо – усі три місяці. Це одна з найсуттєвіших втрат, яку завдала мені повномасштабна війна. Це було особливе місце для нашої родини.
У мене є дві старші сестри. Одна з них до повномасштабного вторгнення вже мешкала в Німеччині, працювала в Берліні. Від самого початку повномасштабної війни я разом з іншою сестрою поїхав до неї, і перший рік ми провели там.
Я не зміг повністю інтегруватися в те суспільство – частково через мовний бар’єр, але також через відмінності в менталітеті. Повернувшись, незважаючи на військові дії та постійні тривоги, я відчув, що знайшов своє місце – серед друзів. Тут я чітко розумію, чим хочу займатися в житті.
Що дорослі не розуміють про війну так, як розумієш ти?
Моє покоління ще довго буде стикатися з наслідками війни вже в дорослому віці. Я не можу передбачити, якими саме вони будуть, але війна безсумнівно залишила відбиток на нашій психіці.
Фактично я прожив без війни лише перші п’ять років свого життя
У 2014-му вона розпочалася – і відтоді понад дві третини свого життя я прожив у тих чи інших умовах війни. Це стало настільки звичним фоном, що одного разу я усвідомив: мені важко уявити реальність без бойових дій.
З яким кольором і звуком у тебе асоціюється війна?
Це звук повітряної тривоги, адже ми чуємо його майже щоночі. Коли я вимовляю слово «війна», першою асоціацією стає сірий колір. Я думаю про військових, які змушені перебувати в жахливих умовах на передовій.
Яку «дорослу» думку ти усвідомив 24 лютого 2022 року?
Життя в Берліні змінило моє сприйняття України та Європи.
У мене зникло відчуття меншовартості
Гадаю, якщо запитати будь-якого українця за кордоном про його враження від Європи, багато хто згадає речі, які в Україні реалізовані набагато краще. Водночас я зрозумів, що і в нас є сфери для вдосконалення.
Я побачив потенціал та майбутнє України. Відтоді з нетерпінням чекаю завершення війни, коли всі ці можливості почнуть втілюватися. Адже Україна справді має величезний потенціал, і я хотів би долучитися до його реалізації.
Крім того, я усвідомив важливість національної ідентичності та мови: раніше часто можна було почути думку, що немає різниці, якою мовою розмовляти, де жити та до якої національності належати. Насправді ця різниця суттєва – і після повномасштабного вторгнення я відчув її надзвичайно чітко.
Що ти зробиш у перший день після війни?
Я відчуватиму радість, але ця радість буде переплетена з усвідомленням величезної ціни, яку ми заплатили. Це буде полегшення з присмаком трагедії та катастрофи.
Найімовірніше, ми б зібралися всією родиною та пригадували все, що пережили за ці роки – від самого початку до цього моменту. У перший день це було б непросто організувати, адже моя сестра проживає за кордоном. Але я б дуже хотів, щоб вона прилетіла до нас – літаком до аеропорту «Бориспіль».
Для мене цивільні літаки в небі – це символ мирного життя
Що дорослі мають зробити для країни після завершення війни?
Не втратити дух єднання. Звісно, зараз він уже не такий сильний, як на початку повномасштабного вторгнення.
Також важливо не втратити шанси для відбудови та розвитку економіки. Бо якби війна завершилася просто зараз, моє покоління ще не змогло б повною мірою долучитися до цього процесу.
Що б ти хотів зробити для країни після завершення війни?
Я прагну стати фахівцем у сфері урбаністики, адже це напряму пов’язано з відбудовою – зокрема, з відновленням зруйнованих міст Донбасу, які мені небайдужі. Я хотів би бути причетним до цього – розвивати українські міста, роблячи їх європейськими та комфортними для життя.
Софія Фурнік, 15 років
Я мешкаю в Бучі та навчаюся в Бучанському ліцеї №9. Мені добре вдається математика, тому я прагну розвиватися в напрямку економіки або маркетингу.
Війна застала мене тут, у Бучі. Я почула перший вибух на Гостомельському аеродромі, але не надала йому значення та просто лягла спати далі.
О шостій ранку мене будить мама й сповіщає: «Соню, ти сьогодні до школи не йдеш. Одягайся – спортивний костюм і жодного сніданку». Я зовсім не розумію, що відбувається. Чую другий вибух. Питаю: «Мамо, що коїться?» А вона відповідає: «Війна почалася, у нас літають гелікоптери, висаджується десант, і потрібно йти в сховище».
Я чую ще один вибух і бачу проліт гелікоптера, який бачу вперше в житті. Ми з мамою та братом сиділи в підвалі, а тато поїхав заправляти машину на АЗС, де були величезні черги.
Усі діти, які не жили на окупованих територіях і застали війну вже під час повномасштабного вторгнення, миттєво дуже подорослішали. У когось рідні з перших днів стали на захист країни.
Відчуття стабільності та контролю над власним життям кардинально змінилося. Ти повинен бути готовим будь-якої миті зірватися з місця й вирушити кудись – навіть якщо не знаєш точного напрямку
Що дорослі не розуміють про війну так, як розумієш ти?
Після початку війни мої батьки швидко навчилися адаптуватися до будь-яких обставин і можуть спокійно перебувати поза домом певний час. А я в такі моменти втрачаю відчуття, що все буде гаразд.
Не можу довго перебувати далеко від рідного дому. Маю відчуття: якщо я вдома – усе більш-менш стабільно
З яким кольором і звуком у тебе асоціюється війна?
Коли ми вийшли з підвалу, щоб забрати деякі речі, я почула звук винищувача. Він пролітав просто над будівлею. З його об’ємного корпусу була помітна велика червона радянська п’ятикутна зірка. Він мав чорно-зелене забарвлення. Винищувач летів так низько, що зачіпав балкони сусідніх квартир, прямуючи до Гостомельського аеродрому. Звук і колір цього винищувача – це моє базове сприйняття війни.
Яку «дорослу» думку ти усвідомила 24 лютого 2022 року?
Нам пощастило виїхати трохи раніше, ніж багатьом моїм знайомим, які пересувалися в гуманітарних колонах. Ми вирушили лише з двома валізами та, на жаль, залишили всіх своїх домашніх улюбленців.
Але тоді я усвідомила: людське життя має вищу цінність, ніж дім і будь-які матеріальні блага. Найголовніше – щоб сім’я була жива та здорова, щоб ми змогли вибратися.
Що ти зробиш у перший день після війни?
Я зберу всіх своїх родичів, усіх, хто залишився живим, і тих, хто зараз на фронті – сподіваюся, що всі вони повернуться – а також друзів, які зараз перебувають за кордоном. Це буде тепле родинне свято.
Після війни ми разом із батьками поїдемо подорожувати Україною. Звісно, Європа – це чудово, однак коли ми з батьками були у Львові, я зрозуміла, що в нас теж є багато цікавих місць. Також я дуже хотіла б відвідати Харків, коли там настане мир.
Що дорослі мають зробити для країни після завершення війни?
Подолати корупцію, усунути всіх «небажаних» осіб з керівних посад. У цьому може брати участь і молодь, але основна відповідальність лежить на тих, хто досяг повноліття, бо вони мають більше виборчих прав.
Що б ти хотіла зробити для країни після завершення війни?
Я прагну займатися розвитком сфери освіти. Як старшокласниця, я бачу проблеми українських закладів вищої освіти. Також хотіла б підтримувати активну молодь, яка справді прагне щось змінити, має власні ідеї та не боїться бути поміченою, незалежно від віку. Зараз такого рівня підтримки бракує, особливо порівняно з європейськими країнами.
Крім того, на мою думку, після війни надзвичайно важливим є розвиток економіки. Можна залучати закордонні проєкти, налагоджувати міжнародну співпрацю, адже люди вже не будуть боятися приїжджати в Україну.
Я хочу висвітлювати російські злочини, що сталися в різних містах – не всі журналісти ще дісталися до Харкова, Запоріжжя, Нікополя, де люди постійно зазнають обстрілів. Крім того, ми до кінця не знаємо, що сталося на правому березі Херсонщини.
Також я б працювала з військовими, які повернулися. Мій прадід усе життя страждав від спогадів про Другу світову війну. Тому важливо забезпечити ветеранам належну психологічну підтримку для формування здорового суспільства.
Наша країна завжди буде аванпостом між цивілізованим світом і тим, що буде ізольованим [мається на увазі Росія]
Крім того, у нас багато людей з ампутованими кінцівками. Усі міста мають бути доступними для маломобільних громадян, бо в кожному знайдеться з десяток таких осіб. Вони потребують обладнання шрифтом Брайля, тактильних доріжок, аби люди з травмами могли комфортно пересуватися. Ветеранів та осіб з інвалідністю слід поважати. Якщо цього не буде, суспільство не зможе адаптуватися в повоєнний період.
Захар Маляр, 18 років
Я родом із Луцька і проживаю тут нині. Навчаюся у Волинському фаховому коледжі НУХТ [харчові технології]. Бажаю працювати в державному секторі, обіймати посаду, яка дозволить впливати на проблеми молоді та надавати їм допомогу в житті.
Повномасштабна війна застала мене у віці 15 років. Ніхто тоді не вірив, що вона справді розпочнеться. Однак я завжди стверджував: якщо всі говорять, що щось станеться, то це станеться.
Було приємно спостерігати, як усі українці тоді об’єдналися. Те саме стосується моїх рідних та знайомих. У мене багато друзів, які негайно покинули Україну, але не всі. Мене надзвичайно надихає, що на четвертий рік війни багато людей продовжують мешкати в Україні.
Раніше багато українців перекладали відповідальність на вищі інстанції
Проте навіть такі організації, як ООН чи НАТО, недостатньо активно виступали на наш захист. Зараз я дуже задоволений, що більшість людей долучається до розвитку нашої країни, а значна частина країн Європи зосереджується на власних проблемах, а не на «бажаних» результатах ООН.
Що дорослі не розуміють про війну так, як розумієш ти?
Дорослі не усвідомлюють, що кожен по-своєму переживає війну. Під час різних тренінгів я спілкувався зі старшим поколінням, і вони вважають, що ми не повинні відпочивати після повномасштабної війни, а мусимо постійно «працювати». Однак нам необхідний відпочинок, адже наша молодість припала на роки війни.
Також не завжди розуміють, як краще підтримувати підлітків. Наприклад, не всі визнають, що може знадобитися психологічна допомога.
З яким кольором і звуком у тебе асоціюється війна?
У мене війна асоціюється з чорним кольором та звуками пожеж і вогню. Майже щодня з’являються нові фотографії терактів, скоєних Росією, і це справді жахливо. Я теж постійно поширюю ці фотографії у себе на сторінці.
Яку «дорослу» думку ти усвідомив 24 лютого 2022 року?
У нас завжди є ми
На третій день повномасштабної війни ми з братом та друзями пішли на чергування до блокпостів. Було приємно робити це разом. Нам доставляли гуманітарну допомогу, і тоді ми розуміли, що ми не самотні. І робимо це не для влади, а тому, що усвідомлюємо: це справді необхідно. На щастя, нападу на наше місто не було.
Що ти зробиш у перший день після війни?
Я б обдзвонив усіх своїх друзів і захотів би зібрати їх, щоб відсвяткувати.
У мене від програми залучення молоді до відновлення України в Баштанці залишилася банка з прапором, на якій написано, що коли війна закінчиться, її потрібно буде відкрити. Сподіваюся, це станеться якомога швидше, і кожен відкриє свою банку.
Що дорослі мають зробити для країни після завершення війни?
Дорослі повинні підтримувати нинішню молодь у реалізації їхніх проєктів. Молодь зараз започатковує багато різних ініціатив. Участь у проєктах надихнула мене надалі обрати державну службу, щоб допомагати молоді втілювати їхні проєкти.
Дарина Рябоконь, 16 років
Я народилася в Бородянці і нині проживаю тут. Навчаюся в Литовсько-українському ліцеї №1. Мрію стати лікаркою, адже мене завжди приваблювала медицина та наука.
Війна застала мене в Бородянці. Я мала йти до школи, але мене розбудила мама і сповістила, що школи не буде – розпочався воєнний стан. Тоді ніхто не припускав, що війна дійде до Бородянки. Про це місто майже ніхто не знав, крім того, що воно розташоване десь поблизу Києва. У нашому шкільному чаті почали надходити повідомлення про початок війни. Вже з 26 лютого центральною вулицею Бородянки рухалася перша колона танків. Найбільше я запам’ятала моменти, коли ми сиділи в підвалі.
З початку повномасштабної війни я почала більше цінувати кожен день і кожну мить.
Почала цінувати людей, адже вже наступного дня могла бачити, як вони лежать мертвими
Що дорослі не розуміють про війну так, як розумієш ти?
Війна забирає мій час та моє життя.
Нам практично ніде гуляти, крім парку. У вересні 2025 року ми взяли колонки, пішли в парк і увімкнули музику. Після цього вечора місцеві мешканці почали надсилати погрози, пропонуючи нас розстріляти чи відправити в окопи. Вони не розуміють.
Ми просто намагаємося жити, адже сьогодні ми можемо танцювати, а завтра нас, можливо, вже не буде
Вже триває четвертий рік повномасштабної війни, і незрозуміло, скільки ще вона триватиме. У свої 30 років я вже не зможу так танцювати чи ходити на прогулянки. А люди в такому віці раніше завжди ходили на танці чи дискотеки, а в нас це просто відбирає війна.
Крім того, війна впливає на наше навчання. Ми так і не встигли опанувати весь матеріал, який буде необхідний для НМТ [національний мультипредметний тест – іспит для вступу на бакалаврат].
З яким кольором і звуком у тебе асоціюється війна?
У мене війна асоціюється з червоним кольором та звуком сирен. Червоний – через величезну кількість крові та вбивств. А зі звуком тривоги ми живемо постійно.
Яку «дорослу» думку ти усвідомила 24 лютого 2022 року?
Я усвідомила фразу: «Все буде добре, аби тільки не було війни». Можна змиритися з чим завгодно, але не з війною.
Що ти зробиш у перший день після війни?
Гадаю, ми всі будемо святкувати. Усі вийдуть на вулиці, зустрічатимуть своїх батьків, братів, які зараз захищають країну. Сподіваюся, більшість повернеться додому.
Що дорослі мають зробити для країни після завершення війни?
Дорослі мають почати жити більш дружньо, ніж зараз. Почати все спочатку – можливо, тоді щось зміниться. І запобігти повторенню війни – тобто перемогти Росію.
Що б ти хотіла зробити для країни після завершення війни?
Після війни я б створила більше реабілітаційних центрів для військових, для людей, які пережили психологічні травми, а також для матерів чи дружин, які чекали на своїх рідних, але вони не повернулися.
Дякуємо за допомогу у пошуку героїв для матеріалу урбан-руху «У міста є Я» та Aspen Kyiv Challenge.