Рай і пекло «Енеїди» Анатолія Базилевича: до 100-річчя від дня народження митця 07.06.2026 10:30 Укрінформ Про батьківську творчість розповідає син Олексій, який має понад сотню видань з його ілюстраціями
Художник Анатолій Базилевич, мабуть, є найвідомішим та найупізнаванішим українським книжковим ілюстратором – хто ж не бачив його Енея, Юнони, Дідони й інших героїв загальновідомої з шкільної програми «Енеїди» Івана Котляревського.
Через півтора століття після написання знакової праці, що започаткувала період нової української літератури, ілюстратор Анатолій Базилевич настільки візуалізував «Енеїду», що кожен запам’ятав: «Еней був парубок моторний. І хлопець хоч куди козак». Адже митець вдало поєднав античність, сарматський міф, етнографізм та бурлеск.
Анатолій Базилевич народився 7 червня 1926 року. До ювілейної дати митця Укрінформ поспілкувався з його сином – художником і викладачем Олексієм Базилевичем, аби розпитати саме про ті дев’ять років, протягом яких створювалися ілюстрації до «Енеїди», та прототипів зображених персонажів.
Не оминули увагою ще два моменти з життя митця: як у 1932 році – в період Голодомору – родина з Жмеринки (нині Вінницька область) переїхала до Маріуполя, та як поверталася у 1945-му, після того, як під час Другої світової війни українську родину відправили на примусові роботи до Німеччини. Батько молодого Анатолія Базилевича роком раніше загинув за кордоном під час бомбардування.
Автор найвідоміших ілюстрацій «Енеїди» зображував рай і пекло, проживши більшість зі своїх 79 років у радянській дійсності, яка намагалася стерти українську ідентичність, проте художникові вдалося її примножити.
До речі, Анатолій Базилевич тимчасово, будучи студентом, мешкав у харківському будинку «Слово», розповідає його син.
ЯК ХУДОЖНИК СТВОРЮВАВ 130 СЮЖЕТІВ «ЕНЕЇДИ»: МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА ПРОТОТИПИ ПЕРСОНАЖІВ
Олексій Базилевич
З Олексієм Анатолійовичем Базилевичем ми зустрілися на виставці «Нескінченна Енеїда», де представлені найвідоміші зображення до поеми Івана Котляревського в різних мистецьких техніках від понад десяти митців: Івана Падалки, Дмитра Дерегуса, Володимира Данченка, Олександра Гордійчука та інших. Серед різноманіття, розміщеного в кількох виставкових залах Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, творчість Анатолія Базилевича відвідувачі впізнають без підказок.
Для створення ілюстрацій до подарункового видання класичного твору, яке задумали перевидати до 200-річного ювілею Івана Котляревського, київське видавництво «Дніпро» запропонувало художникові у 1959 році. У столиці Анатолій Базилевич мешкав із 1953-го, невдовзі зустрів свою другу половинку Ірину Федькіну, з якою одружився. Первісток Олексій народився у подружжя у 1956-му. Донька Ірина з’явиться ще за шість років.
Ілюстрації Анатолія Базилевича
Анатолій Базилевич, щоб дійти до нині впізнаваних сюжетів, шукав типажі, робив попередні ескізи на звичайних аркушах паперу, потім замовляв книжковий блок і створював макет майбутньої книги.
Спочатку втілювалася інша концепція: ілюстрацій не передбачалося так багато. Також художник експериментував із вибором колірної гами. Загалом він створив щонайменше три макети «Енеїди» протягом дев’ятьох років роботи над цим твором. Щоправда, в цьому тривалому періоді були перерви та створення ілюстрацій для інших книжок.
Фінальну версію про моторного Енея Анатолій Базилевич малював протягом 1966–1967 років. Видання побачило світ 1968-го.
Син біля робіт Анатолія Базилевича
«Добре пригадую, що у 1967 році ми родиною майже місяць перебували у Седневі на Чернігівщині, в Будинку творчості та відпочинку для художників. Ймовірно, терміни здачі підганяли, тож батько брав із собою роботу. Там йому позувала молода художниця, здається, для Венери», – згадує Олексій Анатолійович.
Загалом художникові допомагали створювати роботи близько півтора десятка професійних натурниць. Винятком була 19-річна Людмила, яка працювала в керамічній майстерні – пластика її фігури стала прототипом Дідони.
Тим часом усі боги в «Енеїді» намальовані з однієї людини – Павла Карповича Кардашевського. З ним Анатолій Базилевич познайомився просто на вулиці у 1954 році. Зевс із бородою – це абсолютна схожість із натурником, каже Олексій Анатолійович.
Олексій Базилевич
«Він був немолодим, уже за 70, але міцним. До пропозиції батька стати натурником спочатку поставився з недовірою. Полагіднішав після того, як його тато запросив у ресторан і пригостив. Потім заприятелювали. Павло Карпович багато часу проводив у батьковій майстерні», – розповів син художника.
Особлива історія з Енеєм. На перший показаний варіант художника у видавництві відреагували зауваженням, що головний персонаж має бути більш героїчним, а не кумедним. Спочатку Анатолій Базилевич орієнтувався на живописця, заслуженого художника Віталія Кравченка, якому справді був притаманний жартівливий регістр. Потім позував чоловік зі столярної майстерні Будинку художників Олексій Міщенко, з нього є начерк.
А остаточним прототипом для Енея став Володимир Іванович Юрчишин, заслужений діяч мистецтв, видатний художник-графік, лауреат Шевченківської премії, який здобув освіту у Львівському поліграфічному інституті. У нього шляхетна зовнішність, ніс із горбинкою. На прохання Анатолія Базилевича колега навіть відпустив вуса. З часом митці взагалі подружилися.
«Пекло» та «Рай»
В ілюстраціях до «Енеїди» Анатолій Базилевич зобразив навіть себе. У композиції «Пекло» його образ знаходиться ліворуч. У «Раю» митець – теж ліворуч, посередині.
Ілюстратор зображував сюжет твору Івана Котляревського не лінійно: більш пізні в поемі епізоди могли народжуватися в уяві та на папері раніше. Художник робив підготовчі малюнки, проте кожен оригінал був у єдиному екземплярі. Усього створив, можна вважати, рекордних 130 ілюстрацій. А також продумав макет і шрифтове оформлення. «Енеїду» набирали Першим українським набірним шрифтом, який розробив художник Василь Хоменко (нині існує комп’ютерна версія).
«Угоду з видавництвом укладали вже тоді, коли ілюстрації були майже готові, – уточнює Олексій Базилевич. – Така практика була загальноприйнятою».
Анатолій Базилевич постійно багато малював. «Батько був позбавлений пафосу. Він ніколи не займався повчанням. Але своєю кропіткою роботою постійно показував приклад незвичайно відповідального ставлення до професії», – розповідає син Олексій.
РОДИННІ МІСЦЯ БАЗИЛЕВИЧІВ У ЖМЕРИНЦІ ТА ПІСЛЯВОЄННЕ СТУДЕНТСТВО ХУДОЖНИКА В ХАРКОВІ
Анатолій Базилевич з дружиною та дітьми, кінець 1980-х
Минулого року Олексій Базилевич відгукнувся на прохання Жмеринського міського історичного музею показати там виставку робіт батька. Символічно її назвали «Повернення додому», адже вперше за багато років твори митця експонувалися в містечку, де він народився. Серед понад 30 робіт був і зворушливий портрет матері Анатолія Базилевича, намальований у 1978 році онуком-студентом. Транспортувати роботи панові Олексію допоміг племінник Василь – архітектор, який саме повернувся з фронту.
«Одноповерховий цегляний будинок, де батько народився, не зберігся, – розповідає син. – Хоча в місті ще є кілька подібних».
У Жмеринці у XVIII столітті був зведений костел, який згодом перетворили на православний храм. «Там служив мій прадід», – каже Олексій Анатолійович.
З Жмеринки Базилевичі поїхали до Маріуполя у 1932 році. Батькові майбутнього художника запропонували посаду інженера на металургійному заводі. Нині, коли оприлюднено багато свідчень про Голодомор в Україні, нескладно здогадатися, що переміщення на індустріальний Донбас було порятунком від винищення цілеспрямованим відбиранням харчів, а ще способом не згадувати дотичності родини до церковного служіння. Вже в Маріуполі родина побачила, як на вулицях міста помирають від голоду селяни.
Саме в Маріуполі почали розвиватися мистецькі здібності Анатолія Базилевича. Після повернення з Німеччини, з примусових робіт, він працював художником-оформлювачем на заводі, а в 1947-му вступив до Харківського художнього інституту. Ще до його закінчення – у 1951 році – побачила світ перша книжечка з ілюстраціями здібного рисувальника, збірка байок.
Син художника Анатолія Базилевича
Олексій Базилевич опрацював листи дідуся. Звіряв дати й написав досить розлого про період навчання Анатолія Базилевича в Харківському художньому інституті.
«Жилося студентам після Другої світової війни важко. Багатьох тоді не забезпечували місцем у гуртожитку. Батькові пощастило під час навчання жити у своїх родичів. Вони мешкали у будинку «Слово». Бо чоловіком тітки Марії Пилинської був спочатку письменник Іван Дніпровський, який помер від сухот, – і це його врятувало від радянських репресій, хоча співробітники НКВС чи ГПУ забрали весь архів небіжчика. Згодом тітка вийшла заміж за Бугаєвського – зведеного брата мого дідуся», – розповів Олексій Базилевич, який прожив два місяці у родичів у харківському будинку «Слово» після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Кілька років у домашньому середовищі української інтелігенції, навіть коли про багатьох достойників змушені були говорити пошепки, спричинили колосальний вплив на Анатолія Базилевича. Тітка була літератором і перекладачем, співавторкою двомовного словника фразеологічних висловів. «Батько дуже багато розповідав і про своїх однокурсників, і про викладачів. Безумовно, він знав про репресії», – каже син.
СИН ЧАСТО ПОЗУВАВ БАТЬКОВІ, А НИНІ ПИШЕ СПОГАДИ ПРО НЬОГО
Олексій Базилевич каже, що вже студентом усвідомлював, якого масштабу митцем був його батько. Шкодує, що не створив його портрета. «У мене є гарні малюнки з мамою. А з батька тільки начерки, – розповідає. – Я його намалював до ювілею вже за фотографією. Те зображення – батько сидить за роботою – у 2016 році прикрасило конверт».
Конверт до 90-річчя Анатолія Базилевича із портретом, який створив син
Анатолій Базилевич часто сина просив бути натурником. «Я батькові позував дуже багато, – розповідає син. – Скажімо, треба було зобразити, як персонаж тримає шаблю. Батько давав мені палицю в руку – а сам малював».
Олексій Анатолійович каже, що в дитинстві був кругловидим і дещо кумедним. Цей типаж хлопця Анатолій Базилевич зобразив у книзі «Пан Халявський». Залучав його й тоді, коли працював над ілюструванням образу ледачого сина в казці «Ох». Було таке, що хлопець позував, за проханням батька, вилізши на невелику кухонну шафу. Художник малював персонажа, який сидів на печі.
«Я рано одружився, жив окремо, – розповідає Олексій Базилевич. – Але ми постійно спілкувалися з батьком. Працювали в одній майстерні. Я й зараз у ній працюю. Мені вдалося, як члену Національної спілки художників України, зберегти її».
Олексій Анатолійович нині викладає графічний дизайн на кафедрі комп’ютерної інженерної графіки та дизайну в Національному транспортному університеті. Як професійний художник, не чекає натхнення, а працює, коли має час та нагоду. І одночасно пише спогади про легендарного батька – Анатолія Базилевича.
«Написав чимало ще десь років 10 тому. Мотивувала попередня домовленість з одним із видавництв розповісти читачам про рисунок батька. Не склалося. Однак тоді я зрозумів, що літературна праця важкувато дається. Малювати мені легше», – розповів співрозмовник.
Анатолій Базилевич упродовж життя намагався залишити в себе хоча б один примірник оформленої ним книги – так утворилася велика колекція. У ній є твори Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Франка, Івана Нечуя-Левицького, братів Грімм, Шарля Перо та багатьох інших письменників. Син доповнює ці понад сто видань з ілюстраціями батька, а також зберігає його мистецьку спадщину й організовує виставки.
Валентина Самченко, м. Київ
Фото Олександра Клименка та надані Олексієм Базилевичем
Культура Мистецтво Художник