06.08.2026
Олеся Маркович
Поділитися
Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter
Данія незмінно підтримує Україну з моменту повномасштабного вторгнення, надаючи допомогу у військових, гуманітарних та розвиткових сферах, і залишається одним із провідних партнерів нашої держави, враховуючи розмір її економіки. За даними на 2026 рік, загальна допомога Україні становила приблизно 3,25% ВВП країни. Однак підтримка Данії виходить за рамки військової допомоги, постачання генераторів для прифронтових зон чи відновлення інфраструктури, пошкодженої російськими атаками. Данія також сприяє збереженню такого цінного, хоч і малопомітного для широкого загалу, ресурсу, як культурні та соціальні зв’язки між молоддю. Саме цим займається Українсько-данський культурний центр, який, незважаючи на війну, продовжує свою роботу в Києві та відкриває нові відділення в регіонах. В межах проєкту «Данський акцент» Читомо публікує інтерв’ю з новою керівницею центру – Янні Естергор Нільсен.Янні переконана, що культура є важливим майданчиком для зміцнення стійкості, відновлення суспільних зв’язків та розвитку спільнот. Після закінчення Копенгагенського університету, де вона отримала ступінь з громадського здоров’я, вона долучилася до міжнародних гуманітарних проєктів. Протягом останнього десятиліття вона працювала в Уганді, Кенії, Південному Судані, Нігерії та інших країнах. На початку 2026 року Янні прибула до України, де відтоді курує діяльність Українсько-данського молодіжного дому.
Цей матеріал є частиною спеціального проєкту «Данський акцент», який реалізується Читомо за підтримки Посольства Королівства Данія в Україні. Серія публікацій висвітлює сучасну данську літературу, книговидавничу галузь та культуру читання. У центрі уваги проєкту – автори та авторки, які формують сучасний літературний ландшафт Данії, а також контексти, що допомагають глибше зрозуміти традиції та сучасність данської культури.
Чому Україна – Янні, ви приїхали до України після тривалого досвіду роботи над гуманітарними програмами в Африці та на Близькому Сході. Чому ви знову обираєте роботу в країні, де триває активна фаза війни?
– Я справді тривалий час займалася гуманітарними проєктами в країнах Східної Африки, але, оскільки я захоплююся культурою, я завжди знаходила час для діяльності поза рамками основних проєктів. Наприклад, в Уганді я була волонтеркою в танцювальному центрі, а танець чудово об’єднує спільноту. Тобто, я завжди прагнула професійно займатися мистецтвом та культурою. Під час подорожей я завжди досліджую культуру та звичаї країн, які відвідую. Я також вивчаю людей – як вони сприймають різні речі, як спілкуються, як розмовляють між собою, що носять, що готують – усі ці аспекти надзвичайно мене мотивують. Отже, відповідаючи на ваше запитання, чому я обрала саме цю роботу, – тому що вона поєднує мої інтереси та мотивацію. Це робота, пов’язана з мистецтвом і культурою, яка зміцнює стійкість та формує ідентичність. Крім того, я хочу більше дізнатися про Україну особисто, глибше зрозуміти її історію та культуру. Я стежила за подіями в Україні ще до повномасштабного вторгнення, і, гадаю, саме сукупність цих факторів привела мене сюди.
– І ось ви тут, посеред війни, з балістичними ракетами та блекаутами, коли російські атаки намагалися підірвати нашу енергосистему протягом зими. Що стало вашим особистим стимулом приїхати сюди, до Києва? Адже ви могли б обрати будь-яку іншу країну з більш спокійними умовами для життя та роботи, наприклад, вашу рідну Данію.
– Я якось не замислююсь про ризики для себе. Я бачу потреби інших людей і, можливо, я не можу вирішити всі проблеми, але я точно можу якось допомогти. Безпекова ситуація в Україні не найлегша, але я вже мала досвід роботи в країнах, де тривають конфлікти – у північно-східній Нігерії чи Південному Судані, тому я бачу загрози та знаю з власного досвіду, як на них реагувати. Отже, я вмію працювати в складних умовах і реалізовувати проєкти, незважаючи на наявні ризики.
– Які навички, здобуті в цих країнах, ви привезли з собою до України?
– Гадаю, найголовніші навички, які я набула в таких різних країнах, – це вміння слухати людей, навчатися від них, оскільки вони якнайкраще знають свою країну та її місцевий контекст. Тому я прислухаюся до них, адже вони є експертами у своїй культурі, і в цьому діалозі я дізнаюся щось нове. Цей діалог, зрештою, і є фундаментом Українсько-данського молодіжного дому. Також я намагаюся читати твори місцевих авторів, щоб зрозуміти, чим живе українське суспільство. В Україні я читаю Сергія Жадана, наприклад. І друге, що я привезла з собою, – це усвідомлення того, що неможливо досягти чогось самотужки, все робиться в партнерстві. Ми, як виконавці програм Данського культурного інституту, покладаємося на співпрацю з місцевими партнерами – Інститутом розвитку Кривого Рогу, Молодіжним центром Дніпра, громадським центром ДРУК, Миколаївським кризовим медіацентром, SavED та багатьма іншими. Вони володіють знаннями та експертизою у своїх галузях, і їхній досвід є надзвичайно цінним для вирішення різноманітних проблем.
Українсько-данський молодіжний дім– Ви згадали, що Данський культурний інститут є ініціатором створення Українсько-данського молодіжного дому. Як народилася ця ініціатива і з чого все почалося?
– Данський культурний інститут започаткував цей проєкт – Українсько-данський молодіжний дім – ще у 2020 році. Відкриття довелося дещо відкласти через пандемію COVID-19, а потім почалася повномасштабна війна. І ми бачимо, як ці події впливають на життя молодих українців – їм доводиться навчатися онлайн, хтось навчається в укритті, хтось залишився вдома, а хтось виїхав і опинився далеко від своїх однолітків та спільноти.
Наш центр надає молодим людям можливість зустрічатися, обговорювати різноманітні питання, займатися спільною діяльністю, перебувати разом у певному фізичному просторі. У нас молодь започатковує власні культурні та мистецькі проєкти, вони разом щось вигадують, сперечаються і домовляються, і ця співпраця є одним з елементів соціального відновлення України.
І ці два центри – один у Києві та інший у Миколаєві – це не тільки фізичний простір для співпраці, а й ментальний простір для культурної та мистецької взаємодії.
– А центр у Миколаєві ви вже відкрили під час повномасштабної війни, у 2024 році. Знову питання – чому саме Миколаїв?
– Є кілька причин. Перш за все, про цю потребу заявила молодь Миколаєва, з якою ми співпрацювали в рамках іншого проєкту. Це був проєкт «Україна мрій», учасники якого приїхали до Києва, побачили наш центр і виступили з ініціативою відкриття подібного простору в Миколаєві. Уряд Данії забезпечив фінансування, і ми відкрили Українсько-данський молодіжний дім у Миколаєві. Друга причина – ми вже почали процес децентралізації, і зараз плануємо відкриття нових центрів, окрім Києва та Миколаєва. І третя причина, на якій я хочу наголосити, – це те, що уряд Данії має тісні зв’язки з Миколаєвом і реалізує там численні проєкти з відновлення. Тому відкриття нашого центру там було абсолютно логічним кроком.
– Ви говорите про намір відкрити нові центри. Чи можете сказати, де саме?
– Цього року ми зосереджуємося на прифронтових регіонах і плануємо відкрити нові центри в Харкові та Дніпрі у співпраці з місцевими неурядовими організаціями.
Саме місцеві партнери найкраще розуміють потреби своїх громад, тому вони стануть рушійною силою майбутніх проєктів. Водночас модель роботи базуватиметься на досвіді, який ми вже здобули в Києві та Миколаєві. Ми також розглядаємо можливість розширення діяльності в сільських громадах Миколаївської області.
Звісно, плануючи нові проєкти, ми завжди враховуємо безпекову ситуацію та робимо все можливе для захисту наших співробітників і учасників. Але водночас ми бачимо, наскільки наша робота є необхідною для людей. Після одного з наймасштабніших ракетних обстрілів Києва в червні я була впевнена, що наступного дня до Молодіжного дому майже ніхто не прийде. Насправді ж простір був заповнений людьми. Для мене це стало найкращим підтвердженням того, що навіть під час війни люди потребують місць, де можна зустрітися, отримати підтримку та бути разом.
– Чи можете розповісти, які саме мистецькі проєкти ви реалізуєте в молодіжних центрах?
– Дуже різноманітні – виставки робіт місцевих молодих митців, семінари для молоді, зокрема про можливості отримання грантів, програми культурного обміну, заходи за участю дипломатичних представників, зокрема посла Данії, були заходи за участю міністра молоді та спорту України. Також у молодіжному центрі можна записувати подкасти, проводити арт-заходи тощо.
Культура і молодь– З якими викликами, на вашу думку, стикається сучасна українська молодь, молоді активісти, окрім безпосередніх загроз, пов’язаних з війною?
– Данці часто ставлять мені це запитання. Мені здається, що українська молодь опинилася перед серйозною дилемою. З одного боку, молоді люди прагнуть просто жити звичайним життям двадцятирічних: пізнавати себе, визначати, що для них важливо, що подобається, а що – ні. З іншого боку, багато молодих українців позбавлені такої можливості. Замість того, щоб просто жити своїм життям, вони відчувають величезну відповідальність за зміни у своїй країні. Останні дослідження ПРООН свідчать, що українська молодь прагне впливати на зміни, але має для цього недостатньо можливостей. Отже, маємо молодих людей, які прагнуть трансформувати країну, і водночас молодих людей, які просто хочуть насолоджуватися молодістю. Це непроста дилема – саме з нею сьогодні стикається українська молодь. Данській молоді, наприклад, не доводиться робити такий вибір. Вони можуть як реалізовувати свої прагнення, так і просто насолоджуватися юністю. Для цього вони мають як фізичний, так і ментальний простір.
– У молодіжному центрі ви наголошуєте, що місією організації є посилення соціальних і культурних зв’язків у суспільстві, зміцнення соціальної залученості та демократії. Як би ви пояснили зв’язок між культурою та демократією?
– Данський культурний інститут застосовує досить широке визначення культури. Воно виходить далеко за межі мистецьких перформансів, музики, танцю чи візуального мистецтва. Культура – це те, як ми взаємодіємо один з одним, як ми спілкуємося, як будуємо діалог, як ми живемо разом. І все це формує культуру демократії. Для данців демократія – це не лише вибір представників, чиї політичні погляди ми поділяємо, або хто представлятиме нас на певному рівні. Це, знову ж таки, про взаємодію, про рівне ставлення одне до одного, про повагу до прав. Тому наше розуміння культури є досить широким, і демократія, а також культура демократії, є критично важливими елементами.
– Чому міжнародна підтримка культурних ініціатив є важливою сьогодні? Як можна пояснити, наприклад, данським посадовцям, що грант на культурний обмін чи літературну резиденцію є не менш значущим, ніж фінансування інфраструктурних проєктів чи військових потреб?
– І це питання мені теж часто ставлять у Данії – навіщо зосереджуватися на культурі, можливо, краще підтримати щось інше? Звісно, підтримка інфраструктурних проєктів чи військових потреб є важливою, і Данія робить значний внесок у цьому напрямку. Але підтримка соціальної інфраструктури є не менш необхідною, і тут мистецтво відіграє ключову роль, адже воно об’єднує суспільство.
Крім того, мистецтво та культура зміцнюють ідентичність, а ідентичність у цій війні, у ці критичні часи, є надзвичайно важливим чинником.
– Поговорімо про культурний діалог між Україною та Данією. Чи «бачили» данці українську культуру до повномасштабного вторгнення?
– Чесно кажучи, представленість української культури в Данії була досить обмеженою. Данці почали більше дізнаватися про Україну вже після повномасштабного вторгнення. Данці виявляють велику солідарність з українцями; коли вони бачать, що відбувається в Україні, вони розуміють, що подібне могло б трапитися і з ними. Тому зараз Україна присутня в інформаційному просторі Данії та в думках пересічних людей більше, ніж раніше.
– Українська письменниця Оксана Забужко в одному зі своїх нещодавніх есеїв зазначила, що люди краще допомагають тим, чию культуру вони знають. Я б сказала, що повномасштабна війна певним чином «виокремила» Україну та запустила інший процес – іноземці, в тому числі й данці, допомагаючи Україні, почали її відкривати для себе та дізнаватися про неї більше. На вашу думку, чи можна стверджувати, що міжкультурний діалог та загалом діалог між Данією та Україною посилився?
– Так, данці активно підтримують Україну. Це чітко видно як на політичному рівні, так і в суспільстві. Незалежно від результатів виборів, підтримка України залишається спільною позицією всіх політичних сил. Але не менш важливо, що цю підтримку розділяють і звичайні люди. Якщо пройтися Копенгагеном, на багатьох будинках можна побачити українські прапори – на балконах чи у вікнах. І це не державні установи, а звичайні оселі данців. Водночас для мене надзвичайно важливо наголосити, що наше партнерство є двостороннім процесом.
Не лише Україна вчиться у Данії, але й Данія багато чого переймає від України. Саме тому через наші проєкти ми прагнемо будувати культурний міст між двома країнами.
Разом із Посольством Данії ми організовуємо різноманітні культурні заходи – літературні зустрічі, дискусії, а також події, присвячені знайомству з традиціями та культурою обох країн.
– Яку книгу данського автора ви б порадили українській аудиторії, щоб краще зрозуміти Данію?
– Мушу зізнатися, я переважно читаю зарубіжних авторів. Зараз читаю «Арабески» Сергія Жадана. Ми в молодіжному центрі проводили подію за його участю у червні, це було дуже цікаво. Його б я рекомендувала данським читачам для розуміння України. Щодо данських авторів, то я люблю читати Тове Дітлевсен та Марен Утгауг.