Фото до статті
- Автор
- Вікторія Кіхтенко
- 20 червня 2025, 14:13
- 32792
Багато дітей, вихованих у дитячих закладах, мають певні травми. Тому, потрапляючи в нову сім’ю, спочатку вони можуть уникати близькості з прийомними батьками, а їхні емоції часто перебувають у стані розгубленості, зазначає психологиня Марина Римар.
У межах місяця батьківства The Village разом із психологинею обговорює, як полегшити період адаптації дитини в родині, які поширені страхи можуть виникати в усиновлювачів та яких типових помилок вони найчастіше припускаються.
Марина Римар,
психологиня,
консультантка лінії підтримки онлайн-платформи «Україна для кожної дитини»
Які типові страхи охоплюють батьків, що планують усиновити дитину?
Серед найчастіших страхів можна виділити такі:
«А що, якщо я не зможу полюбити дитину, а вона мене?» Цілком природно, якщо взаємне кохання не виникне одразу. Почуття любові формується поступово, з вашими зусиллями, турботою та, найголовніше, з довірою. Згадайте початок стосунків зі своїм партнером чи партнеркою. Спершу була симпатія, і лише згодом, після спільного шляху, з’явилося почуття любові.
«У дитини генетично передаються схильності від біологічних батьків». Схильності, наприклад, до куріння чи вживання наркотиків, не успадковуються генетично. Оточення, стосунки з дитиною та встановлення довіри мають значно сильніший вплив на її розвиток і поведінку.
«Я не зможу бути ідеальним(ою). Боюся зробити помилки». Цей страх може призвести до емоційного та фізичного виснаження. Нам не обов’язково бути досконалими – достатньо бути послідовними та надійними.
Яких помилок усиновлювачі найчастіше припускаються у вихованні усиновленої дитини?
Надмірна поблажливість: «Дитина пережила труднощі, але якби це була моя рідна дитина, я б уже її покарала». Така поведінка насправді завдає більше шкоди, ніж користі. Вона призводить до того, що дитина не розуміє встановлених меж, демонструє небажану поведінку та не усвідомлює причинно-наслідкових зв’язків.
Очікування вдячності. Це марна трата часу, навіть із біологічними дітьми. Усиновлення чи прийняття дитини в прийомну сім’ю/ДБСТ – це ваше доросле рішення, а не дитини. Вона лише погодилася спробувати жити з вами. Інколи діти навіть до кінця не розуміють, що з ними відбудеться.
Приховування факту усиновлення. Коли дитина приймається в родину, це фундамент для її майбутнього. Не розкривати своєчасно дитині інформацію про усиновлення – це як закласти під цей фундамент бомбу уповільненої дії. Постійна тривога батьків через можливість того, що дитина може дізнатися про це будь-якої миті, порушує спокій у родині, що діти чудово відчувають. Уявіть, що переживає дитина, коли дізнається правду, особливо в підлітковому віці. Це може призвести до глибокої втрати довіри, образи та кризи ідентичності: «Хто я, якщо все моє життя – це обман?»
Які психологічні прояви дитини, яку планують усиновити або вже усиновили, можуть вважатися нормою, а які можуть вказувати на можливі психічні розлади?
Дійсно, нерідко в дітей, особливо в перші місяці адаптації, спостерігаються прояви, які батьки помилково сприймають як відхилення, але насправді це нормальна адаптаційна поведінка. Які це прояви?
Замкнутість або уникнення контакту
Наприклад, дитина уникає зорового контакту, дивиться спідлоба, ховається за спину дорослого чи за двері, шафу. На більшість запитань може відповідати «не знаю» або мовчати. Насправді це захисна реакція: незнайоме середовище, незнайомі люди. Така реакція дитини сигналізує: «Я спочатку переконаюся, що тут безпечно, а потім буду вирішувати».
Недоречний сміх або сльози
Або ж повна відсутність плачу під час травматичних подій – так звана емоційна плутанина. Такі прояви є наслідком виховання в інституційних умовах, де емоції дитини не мали пріоритету, де базові потреби задовольнялися за розкладом, а не індивідуально. У таких випадках батькам важливо проявляти терпіння та протягом тривалого часу навчати дитину розпізнавати власні емоції та емоції оточуючих, тобто розвивати емоційний інтелект.
Залежність від дорослого або надмірна прив’язаність
Наприклад, дитина постійно прагне бути поруч, у громадських місцях чіпляється за вас, боїться або впадає в істерику, якщо ви зникаєте з її поля зору. Це також не є порушенням розвитку, а радше компенсаторною реакцією на попередню депривацію.
Прояви, які можуть свідчити про глибші психологічні травми або психічні розлади:
Повна відсутність емпатії або жорстоке ставлення до тварин чи молодших дітей
Це ознака глибокої попередньої травми прив’язаності або початку реактивного розладу прив’язаності – серйозного психічного стану, що виникає внаслідок тривалої емоційної депривації в ранньому дитинстві. Простими словами, дитина не навчилася довіряти людям, бо не отримала надійної, теплої емоційної прив’язаності до дорослого в критичні перші роки життя (від народження до приблизно трьох років). Це також може бути наслідком пережитого насильства в біологічній сім’ї чи інституційному закладі.
Постійна агресія, яка не спровокована ситуацією, часті самопошкодження
Наприклад, дитина без видимих емоцій розбиває собі коліно або стукає головою – це може вказувати на сенсорну депривацію або аутизм.
Дисоціація
Дитина ніби «вимикається», стає відсутньою, коли щось відбувається. Це може бути ознакою глибокого тривожного розладу, іноді – симптому ПТСР. Тому надзвичайно важливо вивчати соціальну історію дитини.
Нав’язливі ритуали
(надмірне миття рук, перевірка дверей, часті нічні пробудження, щоб переконатися, що ви поруч тощо). Це вже може бути ознакою ОКР (обсесивно-компульсивного розладу).
Важливо пам’ятати, що один симптом ще не є діагнозом. Однак, якщо таких проявів кілька і вони повторюються тривалий час, варто звернутися до фахівця: невропатолога, дитячого психіатра, психолога, а також до центрів раннього втручання та інклюзивно-ресурсних центрів.
Як довго зазвичай триває адаптація дитини в родині? Як її можна полегшити?
Адаптація дитини в родині – це дуже індивідуальний процес, який у середньому триває від шести місяців до двох років.
Що може полегшити адаптацію:
Рутина та передбачуваність
Чіткий розклад, стала структура дня, обговорення з дитиною планів на наступний день. Дитина повинна розуміти, що завтра буде, і що ви залишитеся з нею.
Спільні ритуали
Вечірні читання казок, спільне приготування сніданку у вихідні, «день сміху», вечір настільних ігор або будь-які інші сімейні традиції. Це створює для дитини відчуття безпеки та стабільності.
Фотографії родини на стіні
Де є й фото дитини – як підтвердження її приналежності до родини. Зазвичай у дітей з закладів немає альбому «Мій малюк. 1 рік життя», тому можна створити подібний. Це буде альбом не першого року життя, а першого року з новими батьками.
Як реагувати любов’ю на агресію?
Головне – зрозуміти, що агресія не спрямована на усиновлювачів. Це дитячий крик про допомогу, вираження дитячого болю. Вона є наслідком пережитого досвіду дитини та її неспроможності впоратися з цим самотужки.
У моменти дитячої злості не варто змушувати її до обіймів. Краще сказати: «Я бачу, що ти зараз злишся. Я поруч». «Твої почуття – це нормально. Ми впораємося з цим». Для себе (думки) можна повторювати мантру: «Це не проти мене. Це прояв її минулого досвіду. Моя любов – це вибір, а не реакція».
Найважливіше – не залишати дитину наодинці в такому стані, не намагатися заспокоїти її словами на кшталт: «Заспокойся, інакше…» Не відповідати агресією на агресію. Якщо ви відчуваєте, що починаєте не справлятися, можна помінятися з партнером: поки він буде поруч із дитиною, ви зможете заспокоїтися (випити води, вмитися холодною водою, подихати свіжим повітрям), а потім знову замінити його. Це допоможе вистояти в складний момент. Він мине, потрібно лише трохи більше часу.
Усиновлювачам потрібна терапія чи достатньо самодопомоги?
В ідеалі – терапія. Це може бути індивідуальна робота з психологом або група підтримки для усиновлювачів. Це допоможе опрацювати власні емоції та стабілізувати психоемоційний стан, особливо в перші пів року.
Якщо немає можливості відвідувати терапію або ще не знайшли відповідну групу, ось кілька технік самозаспокоєння:
«Стоп-техніка»: зупиніться, зробіть глибокий вдих, назвіть предмети, що оточують вас (стілець, світло, звук).
Техніка «Заземлення»: 5-4-3-2-1 (назвіть 5 предметів, 4 запахи, 3 кольори, 2 текстури, 1 смак).
«Щоденник вдячності»: записуйте ввечері три речі, що вдалися за день. Можна не записувати рукою, а просто подумки або на диктофон. Головне – навчитися дякувати собі й згодом переглядати чи переслуховувати записи. Щоденник вдячності також допоможе відстежити прогрес у стосунках з дитиною та ваш емоційний стан, адже зі сторони це часто видно краще.
Аудіомедитації, танці, музика, ванна зі свічками, перебування на природі – все, що може допомогти заспокоїтися та відновити ресурс. Важливо також формувати коло підтримки. У моменти відчаю, спаду сил чи емоційного перевантаження звертайтеся до близьких та партнерів – це найбільший ресурс для відновлення.
Обкладинка: Текст ілюстровано кадром з фільму Роба Гарді “Хлопці з грудня” (December Boys, 2007), який варто переглянути тим, хто розглядає можливість усиновлення.