Фото до статті
- Автор
- Ніка Пономаренко
- 15 листопада 2024, 17:31
- 39877
Знімки з Новосільської спеціальної школи на Тернопільщині оприлюднила учасниця моніторингового візиту, адвокатка Інна Мірошниченко. Після того, як громадськість побачила умови проживання вихованців школи, ситуацією зайнявся омбудсмен Дмитро Лубінець. Прокуратура ж розпочала кримінальне провадження та перевіряє працівників спецшколи, як повідомляє «Суспільне». Провадження відкрито за статтями: неналежне виконання професійних обов’язків щодо захисту життя та здоров’я неповнолітніх, незаконне ув’язнення здорової особи в психіатричному закладі, сексуальне насильство, зловживання службовим становищем.
У 2024 році на утримання спеціальної школи було виділено 20 мільйонів гривень з бюджету. Водночас діти проживають у таких умовах, що двері туалету не зачиняються на ключ, а душ та ванна доступні лише раз на тиждень. Крім того, гарячу воду для дітей вмикають лише з 20:00 до 22:00, зазначає Мірошниченко. «Діти кажуть, що за негідну поведінку їх відправляють до психіатричної лікарні. Це ніде не фіксується», – описує ситуацію вона.
«Хочу сказати одне: ми всі на боці дітей, ми любимо дітей, у нашому закладі дітям дуже добре. Усі діти, які навчаються в нашому закладі, мають відповідні документи. У нас навчаються діти з усієї Тернопільської області», – повідомила директорка Новосільської спеціальної школи Дар’я Коменда у коментарі «Суспільному». The Village намагався отримати коментарі адміністрації та очікує відповіді від школи.
Наразі ми розмовляємо з авторкою фотографій з Новосільської спецшколи Інною Мірошниченко – про умови для дітей у цій школі, про діалог з адміністрацією та громадський моніторинг.
Інна Мірошниченко
адвокатка та партнерка Pronin&Partners
В Україні є десятки тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування. Коли ми говоримо про дитячі садочки чи табори, за кожною дитиною стоять їхні законні представники або батьки, які б захищали права дитини за будь-яку ціну. Натомість навколо дітей, позбавлених батьківського піклування, завжди трапляється багато порушень. Це підтверджують особи, які мали справу з дитячими установами не як волонтери, що привозили солодощі, а як ті, хто відвідує їх регулярно або брав дітей до себе в сім’ю.
Ця ініціатива виникла давно завдяки Ірині Сусловій, яка є представницею омбудсмена з прав дитини у Верховній Раді та опікується питаннями дітей у різних сферах. Ірина, завдяки своїй діяльності, підтримує зв’язок з активістами та випускниками інтернатів, які з перших вуст розповідають про реальні умови життя в дитячих будинках.
Півтора року тому я сама всиновила двох дітей, тому знаю про внутрішнє життя деяких інтернатів і бачила неналежні умови утримання дітей.
За ініціативи Ірини на базі омбудсмена було створено Інститут громадського моніторингу. Його перевага в тому, що він працює без витрат державних ресурсів. Раніше все впиралося в те, що навіть якщо існував ефективний орган, який міг допомогти, йому бракувало ресурсів та людей. В Україні 750 інтернатів, а в офісі омбудсмена не так багато співробітників. Натомість у громадських моніторингових організаціях люди пройшли навчання, мають чіткий регламент дій і відвідують установи групами від 6 до 12 осіб. До складу групи обов’язково входять державний службовець, дитячий психолог і громадський монітор.
«Кажуть, що нас замовили політики»
Ми виїжджаємо з перевірками до інтернатів. Поки що їх було небагато, тому установи, які ми перевіряли, зловживають цим. Наприклад, вони стверджують, що нас найняли політики, що це наклеп з боку Києва щодо Львова чи Тернополя. Однак, коли такі перевірки стануть регулярними, по 10–30 у всіх регіонах, цей наратив більше не спрацює.
Згодом ми зможемо продемонструвати системність порушень в інтернатах, детально описати, чого не повинно бути в таких установах, і представити програми для викорінення критичних порушень. До них належать, зокрема, фізичне насильство над дітьми в установах та сексуальне насильство між дітьми. Коли наші програми будуть готові, ми покажемо їхню актуальність, і тоді їх зможуть прийняти.
Нам важливо не те, скільки квадратних метрів виділено на дитину чи яка кількість вікон у кімнаті. Цими питаннями займаються інші інституції. Наша мета – забезпечити дотримання прав дитини.
Ми спілкуємося з дітьми, запитуємо, чи їм подобається в закладі, як до них ставляться, чи знають вони свої права. Ми перевіряємо, чи реалізовані права цих дітей на якісну освіту та медичну допомогу, права на повагу їхньої честі та гідності. Також ми фіксуємо, чи мають особи, які працюють в інтернаті, відповідну освіту для роботи з дітьми, як-от логопеди, дефектологи, психологи.
Ми маємо повноваження відвідувати будь-які установи без попереднього повідомлення, саме тому це називається «моніторинг», а не звичайна перевірка.
Після моніторингу ми складаємо звіт. Якщо в інтернаті все гаразд, ми висловлюємо подяку за плідну роботу, адже робота з цією категорією дітей є складною. Якщо ж виявлено порушення, ми їх документуємо.
Проте на сьогодні ми переважно виїжджаємо до інтернатів після отримання повідомлень про порушення прав дітей. Скарги надходять на гарячу лінію омбудсмена. Серед них є повідомлення про те, що дітям безконтрольно призначають психотропні препарати. Надалі моніторинги будуть проводитись за територіальною ознакою або за алфавітом.
Ситуація в Новосільській спецшколі Тернопільської облради: що відомоЩо з гігієною
Під час моніторингу ми виявили, що в установі відсутні туалетний папір, мило, рушники біля умивальників. Керівництво пояснило це тим, що діти їдять мило та папір. Однак дитина повинна мити руки перед їжею. Після публікації в інстаграмі, особи, які регулярно відвідують дітей у цьому закладі, повідомили, що туалетний папір і мило з’явилися. Проте перед нами ще одна перевірка надала кожній дитині нові зубні щітки та тюбики пасти, і вони досі не відкриті.
Що з «перевіркою»
Згідно з документами, в інтернаті перебуває 95 дітей. Проте в їдальні в день нашої перевірки було присутнє приблизно 60 дітей. Невідомо, куди зникли решта вихованців. Виходить, що коли заклад подає заявку на отримання бюджетних коштів, він вказує необхідне забезпечення як для 95 дітей – тобто книжки, одяг, продукти. Це велика корупційна схема, у якій зацікавлені всі.
Коли ми прибули до тернопільського інтернату, перед нами вже відбувалася інша «перевірка». Вона завершилася бенкетом у дитячій кімнаті. Ми бачили порожні пляшки з-під алкоголю, їжу, стаканчики. Ніхто не назвав орган, який проводив перевірку, і не варто очікувати на результати такої перевірки. Керівниця інтернату заявила, що жодної перевірки не було, вони просто відзначали чийсь день народження.
Діти розповіли, що люблять дні перевірок, адже лише тоді вони можуть нормально поїсти. Перевірчі органи запрошують їх на кухню та демонструють, як діти гарно й смачно харчуються.
Що з реакцією на насильство
Ми провели півторагодинну розмову з дітьми, під час якої вони розповіли про два конкретні випадки сексуального насильства. В одному випадку було виявлено хлопця, який намагався зґвалтувати дівчину. Діти поскаржилися директорці, і вона побила цього хлопця. Ніхто не викликав судово-медичного експерта для фіксації факту проникнення в дитину. Не було залучено спеціалізованого психолога для роботи з дітьми щодо травми, чи волонтерів для проведення лекції з сексуального виховання.
Хлопець, насправді, теж дитина, яка має неконтрольований доступ до порнографічних матеріалів. Він дитина і не усвідомлює, що це шкідливий контент, який не слід відтворювати в реальному житті. Він ще не вміє контролювати свою сексуальну поведінку та потребує допомоги відповідного спеціаліста.
На місці ми негайно викликали поліцію, ювенальну превенцію, службу у справах дітей та прокуратуру. Після виклику поліції, адміністрація публічно заявила щодо однієї з постраждалих дітей: «вона хвора, і не таке вам розповість». Це є порушенням етичних норм стосовно цієї дитини. Навіть якщо вона справді має діагнози, пов’язані з її психічним станом, це не означає, що її свідчення про сексуальне насильство можна ігнорувати. Першочерговим завданням адміністрації було б усунення від роботи вихователя, який допустив цю ситуацію. Діти продовжують перебувати в одній установі.
Сьогодні керівництво інтернату запрошує журналістів, щоб заявити, що діти вигадали історії. А нас звинувачують у тому, що ми діяли за політичним замовленням і змусили дітей вигадати все. Однак діти не можуть розповідати про сексуальне насильство в 15 років, якщо вони не були його свідками або самі не зазнавали. Дитина вже щонайменше знає, що таке зґвалтування, отже, бачила порнографічні матеріали. Якби дитина все вигадала, адміністрація повинна була викликати поліцію та психолога, щоб зафіксувати відсутність факту зґвалтування.
Чому діти бояться говорити
Не всі діти в дитячих будинках готові розповідати про порушення, оскільки щомісяця проводяться численні перевірки різними органами. Дитина один раз розповіла щось комусь – і сильно постраждала від керівництва інтернату. Вдруге вона не захоче свідчити, адже перевірчі органи підуть, а дитина залишиться, і її ніхто не захистить. Виявити, хто саме давав свідчення, легко, бо в дитячих будинках скрізь встановлені камери, доступ до яких мають керівники в своїх кабінетах.
Дітей, які розповідають нам жахливі історії, ми переводимо з установи до інших безпечних місць.
Для цього ми викликаємо службу у справах дітей, яка опікується дитиною, і вимагаємо від них знайти патронатну чи прийомну родину, яка б негайно прийняла цю дитину. Також у регіонах існують тимчасові пункти перебування, куди можна тимчасово помістити дитину, якщо виникає загроза її безпеці.
На жаль, ми можемо зробити це лише для дітей, позбавлених батьківського піклування. Наприклад, у Тернополі багато дітей вже влаштовані в сімейні форми виховання, як-от прийомні сім’ї чи дитячі будинки сімейного типу, але потім їх чомусь повернули до школи-інтернату. Внаслідок цього держава виплачує кошти й прийомній сім’ї за виховання дитини, і закладу за її утримання, оскільки ніде не зазначено, що дитина влаштована в інше місце двічі. Це подвійна опіка, і ніхто не зміг нам пояснити, як це відбувається.
Таких дітей неможливо перемістити, оскільки існують відповідальні дорослі, які не зацікавлені в цьому. Наприклад, були випадки, коли біологічні батьки забороняли будь-яке спілкування з дитиною. Якщо ж ідеться про дитину-сироту або позбавлену батьківського піклування, тобто дитину зі статусом, то така дитина не залишається в установі. У таких випадках ми робимо все можливе, щоб забезпечити її безпеку. Лише після усунення будь-яких загроз ми завершуємо перевірку.
Ми прагнемо не просто перевіряти та фіксувати порушення, а припиняти їх, рятувати дітей і контролювати виконання рішень. Зокрема, ми підняли питання подвійної опіки над дітьми та подали численні запити до різних інстанцій. Якщо діти влаштовані в сімейні форми виховання, вони повинні там залишатися. Якщо ж прийомна сім’я не може виховувати дитину, її слід позбавити опіки, а дитину передати до іншої сім’ї. Але наразі виходить, що діти «зависають у повітрі»: потенційні батьки їх не бачать і не можуть познайомитися, тому що вони нібито зайняті.
Чому деякі дитячі будинки не бажають віддавати дітей у сім’ї
Є діти зі статусом, які можуть бути влаштовані в сім’ї, навіть за кордоном, але протягом трьох років з ними не проводилася жодна робота. Коли дітей евакуюють за кордон, законодавство ЄС забороняє повертати їх назад групами. Їх можна повернути лише до сімейної форми виховання. Усиновлювач мусить особисто приїхати та забрати дитину. Внаслідок цього, коли звертаєшся до місцевої служби, наприклад, в Одесі, можуть повідомити, що дітей немає. На кожну дитину існує черга, і ще не всі регіони надали відповідь щодо можливості влаштування цієї дитини в сім’ю.
Благодійники, які працюють за кордоном, розповідають, що потенційні усиновлювачі з інших країн приїжджають, орендують житло поруч із дітьми, встановлюють контакти та чекають закінчення війни, щоб їх усиновити. Згідно з українським законодавством, міжнародне усиновлення можливе лише для дітей, які мають статус сироти протягом п’яти років. Тому, якщо дитина отримала статус три роки тому, «час спливає», і війна лише прискорює цей процес.
На жаль, бракує механізмів для вирішення цих проблем. Наше завдання – фіксувати порушення та передавати їх до відповідних органів. Багато речей відбувається приховано, і якщо немає чіткої інформації, невідомо, що саме перевіряти. Наприклад, служби стверджують, що дітей ніхто не хоче усиновлювати. Хоча проблема полягає в іншому.
Існує багато дітей і багато потенційних усиновлювачів, але вони не зустрічаються через недоліки системи.
Крім того, інтернати зацікавлені в утриманні дітей, адже вони отримують фінансування за кожну дитину. Кількість дітей визначає, скільки персоналу можна найняти: педагогів, вихователів, психологів, логопедів. Якщо в установі 50 дітей, там має бути 20 вихователів – це багато людей, за яких інтернат отримує бюджетні кошти.
Часто ці штатні одиниці заповнюються формально, і ми не бачили жодного інтернату, де б усі працівники, зазначені в документах, були офіційно оформлені та перебували на місці. Отже, чим більше дітей перебуває в установах, тим більше фінансування вони отримують.
Як виходить, що перевірок багато, але дітям не допомагають?
Навколо дітей, які проживають у дитячих будинках, діє багато органів із пересічними повноваженнями. Тобто, одна перевірка виявила факт неналежного утримання дітей, але не має повноважень притягнути керівників інтернату до відповідальності. Вона передає матеріали іншим органам, а ті нічого не роблять, тому що бояться брати на себе відповідальність і визнавати, що ці жахіття відбуваються за їхньою спиною. До того ж, усі пов’язані між собою родинними зв’язками.
Як допомогти дітям у школах-інтернатах
Якщо людина приїжджає один раз, привозить речі та солодощі, а потім зникає назавжди, для дітей це стає важким ударом, адже вони чекатимуть на її повернення.
Найкращий «стимул» для дітей у школах-інтернатах – не гроші, а увага.
Ці діти мріють потрапити до сім’ї. Якщо ви не маєте можливості взяти прийомну дитину, ви можете стати її наставником. Це можна зробити через центр соціальних послуг у вашому регіоні.
Після заповнення необхідних документів ви можете вказати, наприклад, що хочете стати наставником для дівчинки віком 10–15 років. Ви укладаєте договір, і раз на тиждень можете відвідувати дитину, брати її на кілька годин на прогулянку, запрошувати до себе додому на новорічні свята або день народження. Таким чином ви стаєте для дитини справжнім другом.