Як перетворити читацьку любов до книги на інтерес до театральної вистави? Про це міркували режисер вистави «Я бачу, вас цікавить пітьма» Максим Голенко та автор однойменного роману Ілларіон Павлюк. Розмова завершувала подієву програму локації «Укриття» II Всеукраїнського літературного фестивалю BestsellerFest. Модерували бесіду видавчиня й засновниця BestsellerFest Мар’яна Савка та актор Театру Марії Заньковецької Остап Вакулюк.
Читомо підготувало репортаж з ефектом присутності. Дізнайтеся: чому книга стала виставою, а не фільмом? У чому особливості сценічного прочитання історії? Коли чекати нову книгу автора?
Книжка «Я бачу, вас цікавить пітьма» (2020) — психологічний трилер із містичними елементами. Кримінальний психолог і ветеран Андрій Гайстер розслідує зникнення дитини в містечку Буськів Сад. Нудне на позір місто приховує багато таємниць. Не одному персонажу доведеться зустрітися тут із внутрішніми демонами.
Продажі роману, за словами Ілларіона Павлюка, вже перевищили 200 000 примірників. Вистава за книжкою є результатом співпраці Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львів) і «Дикого театру» (Київ). Прем’єри відбулися 21 вересня 2026 року у Львові й 20 жовтня в Києві.
9 серпня о 18:00 на локації «Укриття» BestsellerFest жодне з 80 місць не звільняється після завершення попередньої презентації. Зала швидко заповнюється вщент. Ще більше ніж 100 людей слухають стоячи.
На запитання Мар’яни Савки, хто з присутніх уже бачив виставу, підноситься майже половина рук аудиторії. Пані Савка жартує, як їм це вдалося, адже квитки дістати так важко, майже як на потяги Укрзалізниці. Режисер Максим Голенко обнадіює, що, оскільки від прем’єри минуло вже 11 місяців, шансів потрапити на спектакль тепер трохи більше.
Інсценізація
Одним з основних концептів театру під час війни Максим Голенко визначає розкриття багатогранності сучасної українською прози. У Театрі Марії Заньковецької навіть відкрили окрему сцену Стрих, що спеціалізується передусім на укрсучліт. Режисер вирішив ставити «Я бачу, вас цікавить пітьма», бо, на його думку, це одна з найцікавіших і найкраще вибудованих історій сучасної української літератури.
Ілларіон Павлюк і автор інсценівки Олексій Доричевський швидко знайшли спільну мову: «Олексій розумів, що ключовим для мене є сенси. Я не збирався влазити в чуже бачення моєї книги. Вистава тим і цінна, що це ще одне бачення, ще один твір». Письменник підкреслює, що йому було важливе спільне розуміння того, про що книга, коли він переконався, що воно є — народилася довіра до результату.
Ілларіон Павлюк переконаний, що вистава не спойлерить книгу, тому, хто не читав, але й не дублює, тому, хто читав: «Вийшло класно, бо в Олексія Доричевського було своє бачення. Це найцінніше». Письменник відхилив пропозиції від продакшенів зняти серіал або фільм, бо вони не містили специфічних візій.
«Коли я чую компліментарну фразу від сценаристів: “Та там сценарій практично не потрібний, ви все написали”. Я думаю, все, кіна не буде, тому що сценарій потрібний. Це зовсім інша річ, інша мова спілкування. Література, кіно, театр — це зовсім різні речі. Коли людина розуміє, що вона робить, то навіть коли прибираються якісь сюжетні лінії, ви цього не помічаєте, бо це не заважає сенсу. У цьому і є мистецтво», — пояснює Павлюк.
Кастинг
Підбираючи виконавців, режисер не обмежувався колективом Театру Марії Заньковецької. На роль головного героя Андрія відразу бачив Григорія Бакланова (Лаврін у серіалі «Спіймати Кайдаша»). Актор довго вагався перш ніж погодитися, годинами розмовляв телефоном з Ілларіоном Павлюком про те, чого немає в книзі, але автор знає про персонажа, прояснював для себе мотивацію кожного вчинку. У підсумку після завершення прем’єрної вистави Ілларіон Павлюк ще якийсь час не міг припинити бачити в Григорії свого персонажа: «Я почувався так, ніби рветься межа між уявним і реальним». Ілларіон каже, що зрозумів глибину сценічного мистецтва, коли дивився на сцені на медсестру Оксі «цинічну маніпуляторку», а потім зайшов після вистави в гримерку й побачив акторку Єлизавету Цілик: «Це дівчина, юна, мила, хороша дівчина. Це настільки разюча різниця, що хотілося запитати, а де та, хто грала у виставі?..»
Письменник окремо аналізує роботу актора Марка Дробота: «Марк грає дільничного Віталіка Суботу, трошки придуркуватого, веселого. Він все ще милий, хоча вже й гад. І ти дивишся на нього і здебільшого над ним смієшся. Розумієш, що він при цьому негативний персонаж. І раптом є такий момент, коли Оксі намагається забрати в нього папку з компроматом і питає: “Що там в тебе на мене? Що там на мене? Що там на мене?”, Субота вигукує: “На мене!”. Лише два слова. І він вигукує таким тоном, із такими сльозами в горлі, що ти одразу замість цього придуркуватого циніка бачиш ображеного хлопчика. Та він переляканий у смерть, тому сипле весь цей час свої дебільні жарти. Це він так маскує, що боїться цієї теки до сказу, бо там “на нього”… Коли перший раз бачу це на сцені — у мене мурашки по шкірі, тому що я оперую товстенними розділами, щоб оце перевернути й показати. А тут людина все це прочитала, усвідомила і вклала в інтонацію двох слів. В один вигук вклала переворот того, як герой, який здавався смішним і пласким, стає глибоким, жалюгідним, страшним від сили цієї образи, яку він носить у собі. Це ж неймовірно. Оце магія театру.»
«Найбільшим свідченням того, наскільки мені подобається вистава, — каже Ілларіон Павлюк, — є те, що частину своїх персонажів я тепер уявляю як акторів, які грали на сцені. Мої персонажі дістали реальні обличчя, риси. У мене була можливість побачити на сцені те, що було в мене в голові».
Музичне рішення
Авторку музичного рішення вистави Марію Ясинську запрошують на сцену поділитися її підходом до роботи. Пані Ясинська визначає найважливішим для себе завданням підкреслення підтекстів, додавання ще одного шару розуміння. Говорить про невипадковість включення у виставу народної пісні «Парова машина»: «Я родом з міста, про яке писав Ілларіон. На цукровому заводі в Кагарлику в середині ХІХ століття був вибух парової машини, що призвів до численних жертв. Через 100 років на цьому ж заводі інженером з техніки безпеки працював мій дідусь. Вікна їхнього з бабусею будинку виходили на завод і на гори вапняку. Через це здавалося, що в місті завжди, у будь-яку пору року, лежить сніг».
Цей образ вічного снігу зі своїх дитячих спогадів і пісні, що важили для неї тоді, Марія запропонувала для вистави, надавши їм нового забарвлення: «Мені хотілося максимально українське, але осучаснене». Важливим для Марії Ясинської також було підсвічення маловідомих народних пісень. Пісня «Ворон» у виставі звучить у варіанті, який знайшов під час експедиції музикант Максим Бережнюк, у його аранжуванні. У виставі Максим Бережнюк грає на духових інструментах і виконує роль кота. За даними з сайту «Дикого театру» у виставі також використано музику і слова гуртів «Медовий полин», «Вій», Kyiv Ethno Trio, Perkalaba, «Воплі Відоплясова» й Олега Скрипки.
Де на карті Буськів Сад
Модератор Остап Вакулюк перепитує, чи справді Буськів Сад — це Кагарлик Київської області. Ілларіон Павлюк уточнює, що в Кагарлику за романом тільки вхід у цей вимір. Люди часто переконані, що саме їхнє містечко стало прототипом для історії. Так, під час автограф-сесії на BestsellerFest читач вимагав підтверджень, що Буськів Сад — це Ходорів на Львівщині, бо там і цукровий завод є, і річка, і лікар Вакулюк, який пам’ятає, що Ілларіон Павлюк гостював у Ходорові. Читач навіть шукав, чи має місто цвинтар, щоб точно упевнитися у своїх здогадках (у романі саме відсутність цвинтаря наштовхнула героя на сумніви).
«Буськів Сад кожен знайде собі сам», — вважає письменник.
Рецепти успіху: як написати бестселер і зробити театральний хіт
Ілларіон Павлюк пояснює: «Відповідь буде нецікава. Написати бестселер — це не одна порада, а майстер-клас важкий на 16 годин, чотири дні, тому що це ремесло. Це робота, яку треба дуже любити. Там є свої елементи. Чим більше я усвідомлено працюю, тим краще це вдається, тим менше переписую по сто разів».
Восени у Видавництві Старого Лева вийде нова книга Ілларіона Павлюка. Її назву поки не розкривають, лише жанр — це наукова фантастика. Письменник поділився процесом роботи над нею: написав сам текст за рік, попри службу і те, що мав дуже мало часу на це. Працювати швидко вдалося завдяки ретельному продумуванню за елементами рік перед тим: перший, другий, третій акт, драматургічні повороти, арки персонажів тощо.
«Писання – завжди для мене територія свободи й вона компенсує ту несвободу, яку ти маєш, коли ти погодився, наприклад, служити у війську. Так чи інакше, ти задонатив свою свободу. Наприклад, ти маєш отримувати дозвіл на виїзд на межі гарнізону. Ти маєш дуже чіткі правила. І тому перебування на цій території абсолютної свободи, коли ти створюєш світи й жонглюєш ними, стає раптом відпочинком навіть, а не роботою», — зізнається Ілларіон Павлюк.
Ілларіон Павлюк радить, з одного боку, ставитись критично до того, що пишеш, а з іншого, — ніколи не перекритиковувати себе й розуміти, що ти здатний адекватно оцінити свій текст. Постійно питати себе: нащо ти це пишеш? Що це значить? Для чого тобі цей елемент?
«Коли я читаю щось, що мені не подобається, я питаю: чи автор перечитував те, що написав. Тому сам стараюся перечитувати написане більше, ніж один раз…», — наголосив Павлюк.
Максим Голенко має просту відповідь на питання, як зробити театральний хіт: «Просто тримати руку на пульсі часу, на тому, що цікаво зараз людям, відчувати цю енергію, яку випромінюють люди, дати їм зворотний зв’язок. Намагатися це робити чесно. Іларіон правильно сказав: коли тобі подобається те, що ти робиш, то зазвичай воно подобається і людям. Рецепт успіху такий: щирість, чесність, розуміння свого глядача, країни, свого театру й міста».
Де зустрітися з пітьмою?
- Виставу «Я бачу, вас цікавить пітьма» до кінця 2026 року можна переглянути в таких містах і локаціях:
- Львів, 25, 26 вересня — Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
- Луцьк, 6 жовтня — Волинський обласний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка
- Рівне, 7 жовтня — Рівненський міський палац культури «Текстильник»
- Тернопіль, 8 жовтня — Тернопільський драматичний театр імені Т. Г. Шевченка
- Київ, 12 жовтня, 3 листопада — Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України
- Чернігів, 13 жовтня — Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка
- Вінниця, 1 листопада — Вінницький академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського