Петру Сітеку — 23 роки. Він учитель зі Львова. Каже, що його суперсила — не приховувати свої почуття перед учнями. Він викладає дебати та менторство, які вважає ключовими у формуванні особистості учня. Уроки Петра це запальні дискусії між учнями, активна групова робота та невимушена атмосфера. Проте теми уроків — завжди про важливі суспільні проблеми сьогодення. Премія Global Teacher Prize Ukraine 2023 відзначила історію молодого вчителя Петра Сітека за новітні методи викладання з елементами менторства.
Мета ментора — підсилити особистість учня
Я вважаю, що менторство вкрай актуальне у наш час. Адже на дітей, які зараз навчаються у школі, чекає важлива участь у творенні майбутнього нашої країни. Тому вже зараз важливо допомогти їм здобути інструменти, що допоможуть підсилити їхню особистість та проявити потенціал лідерства.
Менторство не зовсім нове поняття в школах України. Але, якщо говорити щиро, то переважно воно більш декларативне, ніж справжнє. І це один із тих викликів, з яким я стикнувся в нашій школі, тому вирішив трішки змінити цей формат.
Не так давно я й сам був учнем і пам’ятаю, що мені подобалось у школі, а що ні. І знаю, що б я хотів робити по-іншому. Тому для мене менторство — це про гуманістичну педагогіку та ставлення до дітей за принципом «рівний-рівний». Коли ми з учнями спілкуємось з повагою одне до одного, як дорослі.
У нашій школі менторство — це про наставництво та навчання. Ментор може ділитися досвідом і навчати чогось дітей. І класно, коли він може пояснити дітям свою експертність та компетентність, чому вони повинні дослухатися до нього.
Також це певна менеджерська робота: ментор веде документацію, комунікує з батьками учнів.
Важливо розуміти, що ментор — це не психолог. Ми не втручаємося у сімейні справи своїх учнів, не порушуємо неприємні для них теми. І якщо у дитини є запит, що поза межами нашого впливу та компетенції, ми радимо їй поспілкуватися з батьками чи психологом.
Хто вони — учні менторів?
Учня, з якими я працюю, це середня і старша школа. Першим я взяв сьомий клас. За рік нашої співпраці вони прокачували себе, свою команду, самоврядування, власні проєкти й акти соціальної дії. За цей час я зрозумів, якою сильною є потреба учнів у менторстві. Діти хочуть підтримки, віри в них, хочуть бути почутими.
Тож ми вирішили розширити цей досвід на нашу школу і зрозуміли, що можемо почати творити цю історію з п’ятого класу. І з настанням нового навчального року ми розпочали як експеримент роботу з учнями цього віку. Це діти, які вже здатні формувати важливі усвідомлення та розуміння, щоб ефективно працювати з менторами, І, звісно, ми враховуємо психологічні особливості кожної вікової категорії, щоб подавати їм цікаву та актуальну інформацію для роздумів.
Робота з дітьми 10-11 років насправді складніша, ніж зі старшими. Ментори витрачають більше часу та ресурсу на заняття з 5-класниками. І все одно до кінця року може не вдатися захопити кожного учня. Але це буде вже хороший старт для подальшої роботи наступних років.
З 7-8 класу в нас передбачені індивідуальні супроводи, коли учні спілкуються з менторами сам на сам. Де наставник як людина, яка має трішки більше досвіду і знань, може допомогти учневі.
Наша головна мета не в тому, щоб дати учням людей, які будуть опікуватися ними. А тих, хто допоможе підсилити учнів своїм прикладом та наставництвом.
Уроки поваги, довіри та щастя
Ми почали менторську роботу з формування поваги в учнів між собою та до наставників. Але лише цього було недостатньо, тому далі перейшли до формування довіри та взаємодії — вибудовування комунікації одне з одним. Ми помітили, що в учнів є багато зон розвитку, речей, які варто покращувати. Також є багато того, що у дітей класно виходять, і потрібно їх підсилити. І ця робота з дітьми показала мені, що я також можу навчатися у своїх учнів.
Ще один важливий етап нашого менторства у школі — впровадження курсу уроків щастя. Я поставив запитання своїм учням: «Хто з вас вважає, що їм знадобиться математика після школи?», і руку підняла лише чверть класу. Але коли я запитав «А хто з вас хоче бути щасливим?», руку підняли всі.
У дітей можуть бути різні вподобання, і вони можуть вибирати предмети, які їх цікавлять. Але всі вони як люди потребують щастя. Тому цей курс був для мене цінний тим, що ми, ментори, змогли дати учням інструмент, за допомогою якого вони поглиблюють своє розуміння щастя та знаходять щастя у простих речах. І я радий, що багато дітей, попри те, що курс звершився, продовжили впроваджувати вивчене вдома.
Нашим учням подобається проєкт менторства. Вони цінують те, що до них ставляться, як до дорослих, більшість із них люблять розповідати про себе. І в такому спілкуванні, взаємодії у групі ми можемо побачити сильні сторони та зони розвитку наших учнів. І підтримати їх.
Менторство — це невидимий шар, проте він надзвичайно важливий. Через менторство навчаємо дітей самоврядування, взаємодії одне з одним і з дорослими, відповідальності. Дітям насправді подобається брати на себе відповідальність, але вони не люблять принцип тотального контролю, який часто зустрічають з боку дорослих. Тому принцип рівності, який ми практикуємо у менторстві, допомагає дітям розвинути впевненість у собі та готовність діяти.
Ми повинні змінювати наші підходи до освіти. Зосередитися на тому, яких особистостей ми допомагаємо формувати. А не на знаннях, які вони здобувають. Оскільки в цій справі головне надихнути, і тоді вже ніхто не зможе зупинити людей, які хочуть здобути знання. Я вірю, що саме освіта здатна змінити світ.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media