Військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України, штаб-сержант Руслан родом із Рівненщини. Йому 38 років, 20 з них чоловік присвятив Збройні Сили України / The Armed Forces of Ukraine. Про це інформують в службі зв?язків з громадськістю 23 інженерно-позиційний полк.
Мій батько був військовим. Він став прикладом для мене у виборі майбутньої професії. Зараз я навіть не пам’ятаю, як то бути не військовим. Протягом двох десятків років по-різному бувало. Служив у кількох військових частинах. Свою службу я розпочинав із «солдатських посад». Був водієм. З часом перебував на різних сержантських посадах. Був командиром відділення. Ще з 2014 року є учасником АТО. Був начальником диспетчерського пункту. Стояли на блокпостах, супроводжували колони, встановлювали мости… Постійно їздив на ротації. Теперішня війна не схожа на ту, що була на початках. Все набагато серйозніше та страшніше. Побільшало техніки та озброєння, – каже військовий, котрий нещодавно повернувся із ротації.
У занедбаному будинку, де давно вже не ступала людська нога, група військових знайшла тимчасовий прихисток. Під час чергової ротації побратими обжили старе приміщення, лагодячи те, що було у їхніх силах.
Вікна, двері, підлога – все потребувало ремонту, але навіть у таких умовах чоловіки намагались створити маленький затишок. Побудували літній душ. Також підняли стіну, яка падала від часу та наслідків війни й відремонтували піч, котра з часом рятувала військових від холодів.
Як би дивно це не звучало, але згодом цей закинутий будинок ми почали називати домом. Особливо тоді, коли поверталися із виконання бойових завдань. І хоча виснажені й втомлені, але раділи, що живі та з почуттям виконаного обов’язку повертаємось «додому», на відпочинок. Бо ж наступний день знову принесе нам нові виклики, – згадує захисник.
Також штаб-сержант розповідає про завдання, котрі виконували на сході України: «Цього разу ми з побратимами робили невибухові загородження. Ягоза – дуже складна у використанні, але дає змогу затримати або «затягнути» ворогів у пастку. Перші наші загородження давались не легко. Вчились правильно встановлювати. Спершу було чимало порізів на руках та одязі. Зайвий рух і на тілі виступала кров.
Тож прийшлось нам з побратимами швидко освоювати справу, щоб злагоджено і якісно виконувати поставлені завдання. І ми з цим справлялись, всупереч усім перешкодам, які супроводжувались під «звуки війни».
Поки військові на виїздах, то в домі «господарював» Мурчик. І не один.
Коли ми поселились в будинку і там почало пахнути їжею, то на порозі з’явився несподіваний гість, який, мабуть, давно шукав тепла і смачної поживи. Мурчик швидко став частиною нашого маленького «фронтового світу». Він не зразу поводив себе сміливо: знайомився з нами, обходив кімнати та подвір’я. Коли упевнився, що йому тут добре, то через кілька днів наш вусань привів ще двох друзів, – з посмішкою згадує штаб-сержант.
На війні мало хорошого. І не завжди є бажання говорити про те, що часто воліли б не згадувати. Кожен приїзд «додому» був маленьким святом. В будинку «працював» Інтернет, котрий чоловіки провели, коли сюди приїхали, а тому найперше, що робили – телефонували рідним.
Не було дня, щоб хтось з нас не виходив на зв’язок із рідними й близькими. На щастя була змога бачити по відео дружину і дітей. Розмови з ними давали мені сили. Так само було й у побратимів. Нам є кого захищати. Хоча на фронті військові не лише заради рідних, а за цілу країну, котру дуже люблять. Ми не хочемо, щоб наш народ жив в неволі. Хоч в містах і селах, де побували загарбники – там уже життя немає, – каже штаб-сержант.
Кілька місяців ротації минало швидко та одночасно довго. Побратими їздили на позиції, важко працювали. В розмовах не раз згадували про «минуле життя», яке було до повномасштабного вторгнення росії в Україну і мріяли про нову Україну, яку настане після нашої перемоги.
Днями, штаб-сержант, не сказавши нічого рідним, приїхав до рідного додому, де його з радістю зустріли найдорожчі у світі люди. Були сльози щастя та обійми.
Наразі військовослужбовець у відпустці, насолоджується спілкуванням з рідними. Хоч перед очима донбаські поля, а в вухах далі чути звуки дронів і мінометних обстрілів… Адже вони так скоро не забувається. Так само як і не забудеться те лихо і біда, яку принесли нам «сусіди»-вороги.
Нещодавно, за мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові, а також за зразкове виконання військового обов’язку та високий професіоналізм, проявлені в умовах збройної агресії російської федерації проти України штаб-сержант Руслан нагороджений відзнакою 23 інженерно-позиційного полку – «Надійний захист у бою».
Источник: www.rivne1.tv