«Чи чуєте, чи спите – дайте кукуц та й яйце!» 09.04.2026 08:00 Укрінформ Як у воєнний час на Закарпатській Гуцульщині відновлюють стародавню передвеликодню звичаєвість
У Великий четвер на Рахівщині знову відчувається аромат свіжої здоби. Чимало господинь випікають паски саме в цей день, але, окрім святкових буханців, у піч ставлять кілька десятків кукуців. Це – булочки з пухкого тіста у формі пташок із запашним перцем або гвоздикою замість ока. Зранку-рано до кожного дому навідуються діти, а господині дають їм кукуц, крашанку та солодощі за «простибіг», тобто за вимолювання гріхів покійним рідним.
Древня традиція ходити по кукуци кілька років тому ледь не зникла, повідомляють Укрінформу місцеві мешканці. Проте тепер, на п’ятому році повномасштабної війни, знову стала відомою. І гуцули цьому невимовно радіють, оскільки вірять: поки готують кукуци, розписують писанки й співають колядки – доти існує світ.
«ПРОКИДАЮСЬ О ТРІЙ, ЩОБ ЗАМІСИТИ ТІСТО НА КУКУЦИ»
Цьогоріч вчителька математики з Великого Бичкова (селища, з якого починається Закарпатська Гуцульщина, що далі простягається аж до Ясіні на межі з Івано-Франківською областю) Валентина Чаус зробила як ніколи багато кукуців. Вони в неї гарно виходять, тому сусіди та знайомі просять жінку зробити й для них.
– Якби не робота зранку – цілу купу тих кукуців напекла б! – розповідає пані Валентина. – По суті, вони з залишків тіста, котре пішло на паски. Так робить більшість господинь, щоб не турбувати себе зайвий раз. Але я з досвіду зрозуміла, що краще їх випікати з пісного тіста – без яєць і молока. Тоді люди, котрі постяться (дотримуються посту, – ред.), матимуть змогу кукуци спокійно їсти, не чекаючи неділі. Замішую вночі – встаю для цього о третій годині, чекаю, поки тісто підніметься, і тоді печу кукуци. На ранок вони запашні та ще гарячі. Коли діти приходять, уже маю що покласти їм у кошик.
Валентина Іванівна запевняє, що з року в рік дітей по кукуци ходить дедалі більше.
У Великому Бичкові цього року на греко-католицький Великдень не було шкільних канікул (кожна територіальна громада визначає їхні строки самостійно), тому дітлахи ходили по кукуци перед навчанням.
Зазвичай господині напікають кілька десятків пташок на Чистий четвер
– Боже, яка то втіха, коли ти зранку йдеш на роботу, а тобі назустріч – діти з кошиками! Дорогою сама роздавала їм кукуци, хоч вранці перед роботою кілька дітей встигло завітати й до хати, – каже вона.
Вчителька додає: дуже рада, що традиція відроджується.
– Ніби всі зненацька прокинулись і усвідомили, що це нам дуже потрібно. І греко-католицька церква в селищі долучається: вони дуже багато вкладають у дітей, цьогоріч на ранкову службу в четвер напекли кукуців та й роздавали дітям. І гаївки біля церкви на Великдень робили.
Валентина Чаус – не звідси, але у Великому Бичкові живе давно.
– Мої батьки переїхали в Бичків з Житомирської області через роботу. Мама з 1933 року народження, пережила Голодомор. Вона дуже боялася і церкви, і звичаїв – усього, що було заборонено радянською владою. Мама пам’ятала, як одна дівчина пішла з батьками освячувати паски, а її після того «заклювали» в їхній школі так, що вона збожеволіла… Тому в нашій сім’ї це все було потайки: пекли паски, але освячувати не ходили. Мама все життя цього боялася. Згадую, як була малою, то в дитсадку святкували взимку з Дідом Морозом, а сільські діти наввипередки розповідали, як до них приходив Миколай і що приніс. То я дуже тішуся, що сучасні діти вже не знають Діда Мороза, до них вільно приходить Миколай, а перед Великоднем вони ходять по кукуци. Добре, що це повертається, – ділиться жінка.
Діти на Рахівщині з кукуцами, які назбирали по хатах
ДІТИ НАЗБИРУЮТЬ СОЛОДОЩІВ НА ЦІЛИЙ РІК
Гід з Рахівщини Юрій Сас розповідає, що в їхньому краї традиція кукуців добре розвинена.
– Коли я був малим, то набагато більше дітей ходили по кукуци. Стільки їх було – не зрівняти! Ми бігали всім селом. Тепер є села, де звичай живе, є й такі, де відійшов. Залежить від громади. Але й тепер до цього дня на Рахівщині готується кожен дім. Люди приїздять із Чехії, привозять багато солодощів: шоколадок, зайчиків. Усі чекають, що до них завітають по кукуци. У нас колись давали кукуц та крашанку – ще називали галунки, а солодощів – ні. А зараз діти на кукуцах ласощами на цілий рік запасаються.
Цього року на закарпатській Гуцульщині два Великодні: Мукачівська греко-католицька єпархія перейшла на західний календар і вже три роки святкує із західним світом, тому в них Великдень був 5 квітня. А через тиждень – православний Великдень, і в цей Великий четвер, або Живний, як говорять на Рахівщині, діти знову підуть по кукуци.
«ТО БУВ МІЙ ПЕРШИЙ БІЗНЕС!»
Відома закарпатська кондитерка Галина Репарюк родом із Рахівщини, з високогірного села Чорна Тиса. Телефоную, щоб розпитати, чи ходила вона малою по кукуци.
– Звісно! То був мій перший бізнес! – говорить пані Галина і наголошує, що ті миті – одні з найрадісніших з дитинства. – Маю дитячий спогад: бабуся запитує, скільки мені років, я загинаю великий палець і показую чотири. Боже, яка то була радість, оті пташки! Хоча нам не давали цукерок, шоколадок чи грошей, як тепер роблять люди, коли приходять племінники чи хрещеники, а тільки кукуци і писанки. Але за ті булочки я була така щаслива! То був мій скарб!
Галина Репарюк
Галина Репарюк розповідає, що в них у селі кукуци також готують із залишків тіста на паски, котрі печуть на Живний четвер.
– То не роблять у духовках – є печі, і пасок стільки, щоб піч наповнити вщерть! Ну а кукуци-зозульки також закладають. Так було колись. Зараз, щоб собі не ускладнювати життя, люди купують печиво, фрукти, цукерки, але кукуци теж печуть і обов’язково дають дітям.
Паски в традиційній гуцульській печі
У часи її дитинства по кукуци ходили діти з трьох років і приблизно до десяти.
– Пам’ятаю, що колядували й старші, а по кукуци – тільки маленькі. Мама живе в селі й каже, що тепер діти бігають тільки до своїх. А ми ходили в кожнісіньку хату: доки повернешся додому, то ледве той кошик можеш нести! Ходили групами, починали зі своєї перії (в гуцульських селах так називають кутки, – ред.) – і далі, на інші. Ми були з Бегенської перії, – згадує вона.
В кукуци діти на Гуцульщині починають ходити з трьох років
Пані Галина розповідає, що в неї досі з підготовкою до Великодня пов’язані дуже приємні спогади: «Випікання пасок, аромати в домі – то зовсім не про їжу, а про особливий стан у сім’ї, коли чекаєш на звершення чогось великого».
Дуже дивно, додає співрозмовниця, коли зараз батьки вчать своїх дітей не ходити по кукуци.
– Мовляв, ми не бідні, нема чого по людях ходити. Так звичай і втрачається. Але те, що діти ходять від дому до дому, – не про бідність. Це класно. Це дитину соціалізує, адже бабусі питатимуть: «А чий, чия ти?», «А скільки тобі років?». І як відповідатимеш, так тебе й приймуть.
За словами Репарюк, раніше господині орієнтувалися, скільки напікати кукуців, залежно від кількості дітей на кутку-перії. Зазвичай робили кілька десятків тих пташок.
Вона зауважує, що на Закарпатті паски не такі, як на решті території України. У цьому регіоні це хліб на великій кількості яєць та молока, але не солодкий. І кукуци – такі ж. Пані Галина ділиться рецептом закарпатської паски.
– Інгредієнти такі. Для опари знадобиться 1,1 л теплого молока, 3 ст. л. цукру, 100 г свіжих дріжджів, 200 г борошна від загальної кількості. Для тіста: 200 г м’якого вершкового масла, 2 жовтки, 3 яйця, 150 г сметани, 1 ст. л. солі, приблизно 2,1 кг борошна та 100 г олії для змащування рук під час замішування. Додатково потрібно 2 жовтки для змащування пасок та 1–2 ст. л. молока або води до жовтків. Важливо, щоб усі інгредієнти були кімнатної температури. Ваше тісто має бути м’яке, еластичне, не забите борошном, – розповідає кондитерка.
«БЕРЕЖЕМО СВОЇ ТРАДИЦІЇ – ОТЖЕ, СВІТ ТРИВАТИМЕ»
Обласна депутатка з Рахівщини Ірина Мацепура каже, що протягом останніх двох років спостерігає підйом цієї звичаєвості на Рахівщині.
– Декілька років цю тему підіймали в медіа, вона добре поширювалася в соцмережах і так відродилася, що діти сполошилися й масово пішли по кукуци! Я не печу – бракує на це часу, та й, відверто кажучи, не маю хисту до тіста. Для мене пече сусідка. Але і торік, і цього року все, що напекли, роздали. А якщо раптом завітала до тебе дитина, а не маєш готового кукуца, то даєш шоколадку чи яблуко. Гроші теж дають, але переважно «своїм». Загалом, якоїсь «такcи» нема – це все ж не колядування.
Ірина Мацепура радіє, що ця давня звичаєвість відроджується.
– Ми роками заохочували людей, щоб відновлювали звичаї, щоб не забували. А тут раптом раз – і ввійшло в моду. У тренді, як зараз кажуть! Діти зранку вигукують під вікнами: «Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» – «На, дорогий, лишень пам’ятай про це!». Знову всі печуть кукуци в Живний четвер, знову діти ходять вулицями з кошиками. І це чудово! Бо всі ми тут знаємо, що світ закінчиться тоді, коли люди перестануть випікати кукуци, співати колядки й писати писанки. Знаєте, коли зараз Трамп тим світом крутить туди-сюди – так, що багато хто каже, що вже кінець світу буде, ми, гуцули, готуємо кукуци, розписуємо писанки й ходимо колядувати. Ми того кінця світу не можемо допустити ніяк! Тож бережемо свої звичаї – а, отже, світ продовжуватиметься.
Фото Ірини Мацепури, Галини Репарюк та Юрія Саса
Гуцули Великдень Закарпаття Писанка Паска Війна з Росією