Харківська «Енеїда», якої не сталось… Звіт 11.05.2026 11:29 Укрінформ Через понад пів століття в Харкові експонували зображення до так і не випущеного двотомника Котляревського
В кінці 1960-х харківський живописець Рафаель Волинський працював над замовленням видавничого дому «Прапор»: передбачалося двотомне зібрання творів Івана Котляревського. Мистецька праця, засідання редколегій, експертна оцінка, навіть публікації в тогочасній пресі про нову «Енеїду». Але книгу так і не видрукували.
Через більше ніж пів століття ілюстрації Рафаеля вперше стали доступними для загалу. У родинному архіві їх знайшов онук – архітектор і наразі військовослужбовець Богдан Волинський.
Ознайомитися з ілюстраціями тепер можливо на експозиції в літературному музеї. Вона має назву «Харківська Енеїда. Домашній архів». Це лише частина малюнків, які відібрав для демонстрації Богдан Волинський.
ЗМАГАННЯ ЧИ ЦЕНЗУРА?
– Це була цілісна серія. Окрім безпосередньо робіт, багато службових документів (договір з видавництвом на ілюстрування, витяги із засідань художніх рад, рецензії тощо, – ред.), що дає можливість простежити процес підготовки книги. Про це писали в газетах (зокрема, є вирізка з «Літературної України», 1968 рік, – ред.). І мало вийти таке дивовижне видання до 200-річчя від дня народження письменника. Проте вийшла інша «Енеїда», котра нам зараз добре відома (з ілюстраціями Анатолія Базилевича), у видавничому комплексі «Дніпро». У мене є різні пояснення, чому так трапилося, тому що я від самого початку намагався збагнути – що ж із доробком дідуся сталося не так? – ділиться Богдан.
Богдан Волинський
Онук припускає: могла йтися про звичайне суперництво між митцями та видавництвами, і що «згоди» на дві книги до ювілею просто не надали, а «Дніпро» отримало замовлення, бо органи управління на той час уже передислокувалися з Харкова до Києва. Або, можливо, в ілюстраціях Волинського контролери побачили той самий «буржуазний націоналізм». В архіві Богдан знайшов, наприклад, робочий запис діда, який вважає вкрай значущим і для тлумачення робіт, і для розуміння особистості живописця. На аркуші, списаному з обох боків, – тези, імена, питання.
– Їх задавав собі Рафаель, ілюструючи «Енеїду». Він запитує про мову; що означало море для України – актуально і сьогодні; про свободу і як її уявляли, що є зразком українських війн, у чому їхня міць та біда, що вони дали світу; Залізняк, Гонта, Конашевич-Сагайдачний; місіонерство козацтва – ми бачимо, до кого він апелює, яких поглядів людина. Це можливо відкрити лише в отаких особистих нотатках. Тобто він певною мірою намагався пристосовуватися до соціуму. Коли якийсь мистецький фонд просив відіслати роботу, то автобіографію дідусь долучав російською, хоч усе життя говорив українською мовою – і не думаю, що це було зручно чи комфортно в тогочасному Харкові та допомагало в професійному зростанні, – розповідає Богдан.
ТВОРЕЦЬ – ХАРКІВСЬКИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ, РАДЯНСЬКИЙ
Волинський наголошує: чим більше працював з архівом, тим сильнішим ставало прагнення поділитися ним. Рафаель був харківським, українським митцем, але водночас – радянським. Його особистість і творчий спадок можуть бути предметом обговорення в контексті постколоніального переосмислення та дерадянізації – як і щодо багатьох творчих особистостей. В архіві Волинського є і зображення Леніна, Пушкіна та Маяковського; однак він малював Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, козака Мамая, ілюстрував твори Остапа Вишні.
|
|
– Рафаель мав нелегку долю. З’явився на світ у 1923 році в місті, яке нещодавно окупували більшовики. Його батько Освальд був живописцем, і, мабуть, це прищепило любов до мистецтва, тому що він малював з дитинства, займався в Палаці піонерів, інтер’єр якого оформлювали Василь Єрмілов (український авангардист, конструктивіст, – ред.) і Вадим Меллер, котрий працював з театром Леся Курбаса «Березіль». Іншими словами, дідусь зростав у, напевно, найцікавішому мистецькому періоді – Харкові 1920–1930 років, – зазначає Богдан.
Коли Рафаелю було 15 років, його батька заарештували й незабаром розстріляли за рішенням «трійки» НКВС через підозру у «шпигунстві».
– Але дідусеві про це стало відомо значно пізніше. У 1960-х прадіда реабілітували, але що це вже змінювало. Гадаю, що все це могло вплинути на формування особистості, – ділиться Волинський.
За його даними, у 19 років Рафаель потрапив на фронт – тривала Друга світова війна. У юні роки він був членом комсомолу, однак не вступав до комуністичної партії.
– Він бився за Червону армію і ставився до перемоги як до великої цінності й, можливо, не бачив більшовицьку, комуністичну владу як окупаційну, бо народився і виріс у тій реальності. Разом з тим у дитинстві Рафаель застав період українського Харкова, знав щось від батьків, зберіг і передав далі своєму роду, – говорить Волинський.
ІЛЮСТРАЦІЇ, ЩО АКТУАЛЬНІ ЗАРАЗ
За словами онука, Рафаель мав непростий характер, був упертим, віддано ставився до мистецтва.
– Був надзвичайно критичним – і до себе, і до інших. Невтомно працював. Найбільше займався книжковою графікою, але були й монументальні роботи, живопис, також працював з металом, склом. Тобто Рафаель експериментував, – говорить Богдан.
Коли у 1992 році художник помер, його речі та архів потрібно було кудись перемістити – помешкання було не приватизованим.
– Мій батько не мав таких, скажімо, безтурботних взаємин із Рафаелем, тому що той був суворим – цей старий стиль виховання – не допускав його довго і до мистецтва, можливо, щоб віднадити від творчості, бо бачив, що це нелегка доля для нього самого. Тому батько мав певні застереження – як працювати з роботами Рафаеля, як їх інтерпретувати, та ще й чи надавати таку можливість мені. Тому тільки у 2020 році, коли мені вже було майже 29, я отримав ключ від гаража. Окрім робіт, я знайшов там чудову бібліотеку. Почав розбирати матеріали час від часу, перефотографовував, розшукував тематичні серії, звертався в різні архіви, щоб знайти інформацію, заповнити прогалини, – розповідає Богдан.
Під час повномасштабного вторгнення, коли онук став на захист України, він ніби вдруге відкрив дідову графіку. Вважає її одою українському воїнству.
– У цих ілюстраціях я впізнав теперішнє життя. Це зображення війська, це насправді стрижнева тема. Це обличчя. Це вони – наші українські вояки. Хлопці, яких бачу, з якими служу. Переважна більшість – старші чоловіки, а не хлопці. Як на зображеннях – так воно і є тепер. Десь усмішки, десь напівсонні, змучені погляди… Це не якісь шаблонні герої, а дуже правдивий портрет війська, – вважає Волинський.
Зараз ілюстрації Рафаеля вивчають професійні мистецтвознавці, можливо, вони стануть темою наукової праці.
– Це той сімейний архів, який повинен бути частиною нашої спільної пам’яті. Це погляд на родинний архів онука, який сьогодні у війську, воює, – і це зовсім інша «оптика» на те, що зробив його дід, – зауважує директорка літературного музею Тетяна Пилипчук.
Відвідати виставку «Харківська Енеїда. Домашній архів» можна протягом травня-червня.
Світлини В’ячеслава Мадієвського та з колекції родини Волинських
Архів Література Музей Видавництво Агресія РФ Українська книга Харків Військові Котляревський Енеїда Художник