Як вінницькі майстрині жіночий характер у вишиванці «закодували» Наш спадок 16.05.2026 08:00 Укрінформ Крутяна сорочка зі села Дашківці Якушинецької громади увійшла до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини
Вишита сорочка сьогодні вже не є чимось старовинним і священним, а радше живою традицією, обов’язковим елементом українського святкового та урочистого вбрання. Ба більше, у кожному регіоні ці сорочки вирізняються своєю унікальністю та самобутністю. Навіть в окремих громадах і селах існують свої вишивані ексклюзиви.
Укрінформ уже розповідав про клембівську квітку – виняткову сорочку, яку вишивальниці створюють лише в одному місці на планеті. Виявляється, це не єдиний подібний культурний феномен: у Дашківцях Якушинецької громади на Вінниччині збереглася традиція виготовлення жіночої крутяної сорочки.
Її вишивають одним із найдавніших декоративних швів, і місцеві майстрині вплели в нього свої, подільські, мистецькі вподобання.
ДАВНІЙ ШОВ І ПОДІЛЬСЬКИЙ ХАРАКТЕР
Завідувачка структурного підрозділу КЗ «Центр культури та дозвілля» Якушинецької сільської ради Вінницької області Дашковецького сільського клубу Надія Вісіцька зазначає, що складно встановити, хто першим і коли почав вишивати дашковецьку крутяну сорочку. Проте, в колекції їхнього клубу зберігаються вироби, виготовлені за цією технікою ще на початку минулого століття.
Надія Вісіцька
– Були й такі, що вишивали ще раніше, ще наші прапрапрапрабабусі! Наприклад, є сорочка 1870 року. Це місцева традиція так оздоблювати, так наші жінки це вигадали. Причому чоловічих крутяних сорочок не існує, лише жіночі. Чоловічі сорочки у нас оздоблювали переважно квітковим орнаментом або геометричними візерунками. А такі, крутяні, робилися виключно з огляду на жіночий характер, – усміхається Вісіцька.
Фото Надії Вісіцької
Вона пояснює, що особливістю цієї сорочки є використання тамбурного шва. Це один із найстаріших декоративних швів, що формує на лицьовій стороні виробу суцільний ряд петельок. Вони витікають одна з одної, створюючи подобу ланцюжка. Цим швом прикрашають контури, орнаменти та заповнюють площини.
У країнах Близького Сходу, античній Греції та Римі цей шов був відомий ще до нашої ери. Ним прикрашали килими та покривала, використовуючи спеціальні п’яльця, що нагадували великий барабан – тамбур. Звідси й походить його назва.
Згодом мистецтво тамбурної вишивки поширилося світом, зокрема й Україною. Найчастіше тамбурним швом оздоблювали рушники на Харківщині, Сумщині, Полтавщині та Чернігівщині. А на Вінниччині – саме в Дашківцях – майстрині взяли його за основу для створення власного самобутнього орнаменту.
– Якщо подивитися на п’ять сорочок, може здатися, що всі вони вишиті однаково. Однак насправді візерунок ніде не повторюється. Це тому, що кожна жінка створювала свій унікальний візерунок. Сорочки одна в одної не «переписували», кожна створювала свої закручені елементи. Через них сорочку й називають крутяною, – так це звучить місцевою говіркою, – ділиться Вісіцька.
Вона пояснює, що всі контури виконувалися чорною ниткою, а «серцевини» закручених елементів заповнювалися нитками різних кольорів, найчастіше – червоними, синіми або зеленими. Ці елементи майстрині «складали» в різноманітні орнаменти, залежно від власних смаків та вмінь.
Однак, вишити сорочку було недостатньо, її також потрібно було правильно зшити, зібрати деталі та вміти правильно її носити.
