«Креативні і дієві методи стимулювання вживання та розвитку української мови». Частина перша
Любов Базів 15.06.2025 09:15 Укрінформ 10 червня Національне інформаційне агентство «Укрінформ» провело круглий стіл на тему «Креативні і дієві методи стимулювання вживання та розвитку української мови»
Стимули вживання української мови: україномовний контент для ШІ, збільшення книговидання, підвищення культурної освіти
10 червня Національне інформаційне агентство «Укрінформ» провело круглий стіл на тему «Креативні і дієві методи стимулювання вживання та розвитку української мови» за участю понад двадцятьох спікерів – провідних діячів культури, освіти, науки, громадянського суспільства.
На круглому столі в Укрінформі освітяни, письменники, мовні активісти поділилися ідеями стимулювання вживання та розвитку української мови.
Захід відбувся в межах інформаційного майданчика, стратегічна мета якого тепер, під час війни, під час становлення ідентифікації української культури, якомога ширше говорити з масовим читачем та глядачем, пропагувати українську культуру та давати зрозуміле розшифрування сучасних важливих явищ. Ідея проведення круглого столу виникла тому, що на четвертому році повномасштабного російського вторгнення експерти фіксують послаблення імпульсу до збільшення української мови в публічному просторі та приватному спілкуванні, який активно розпочався та набирав обертів із моменту Революції Гідності (2014), ухвалення Закону про мову (2019) і початку російської агресії (2022).
У першому підсумковому матеріалі круглого столу до вашої уваги виступи: ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира Бугрова; проректора з наукової роботи КПІ імені Ігоря Сікорського, доктора технічних наук, професора Сергія Стіренка; письменниці, доктора історичних наук, кандидатки філологічних наук, директорки видавництва «Дуліби» Марини Гримич; письменника, перекладача, літературознавця, одного із співтворців YouTube каналу «Твоя підпільна гуманітарка» Остапа Українця; керівниці волонтерської ініціативи «Безкоштовні курси української мови» та проєкту вивчення української мови онлайн «Є-мова» Анастасії Розлуцької; громадського діяча, експерта в мовному питанні в Україні, співкоординатора руху «Простір свободи» Тараса Шамайди.
Володимир Бугров, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка
БУГРОВ: РЕЦЕПТ У МЕНЕ ДУЖЕ ПРОСТИЙ – МАЄ ЗБІЛЬШИТИСЯ КНИГОВИДАННЯ
Володимир Бугров, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
– Три роки тому ситуація з українською мовою була набагато ліпшою, сьогодні вона погіршується, і це очевидно. Коли проходиш повз магазини, зупинки транспорту, чи просто йдеш вулицею, то чуєш, що в побутовому спілкуванні люди (до того ж молоді) більше говорять російською. Що робити з цим – я не знаю, чесно зізнаюсь. Тому що навіть в Інституті філології, де я викладаю майбутнім магістрам, на парі – українська мова, а коли вони виходять на перерву – між собою нерідко спілкуються російською. Я запитую: «Чому?» Кажуть: «Так зручніше». Чому зручніше – жодної раціональної відповіді немає. Тому рецепт у мене дуже простий – маємо збільшити кількість книговидання, крім того, бажано білінгвами: кримськотатарська – українська, англійська –українська. Бо на сьогодні, наприклад, у царині, в якій я викладаю, а це філософія, є проблема з термінологією. У 1994 році вийшов перший том тритомного «Російсько-українського словника наукової термінології» («Суспільні науки», К., 1994; «Біологія. Хімія. Медицина», К., 1996; «Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос», К., 1998), і от, у філософії є терміни – «разум», «рассудок», а в українській це все перекладено одним словом «розум», що абсолютно невідповідно. І ми змушені були тривалий час у дужках давати значення мовою оригіналу. Для викладача філософії, який практикує, це проблема. Тобто, нині нам бракує словників. Ми повинні максималізувати видання їх, а також максималізувати популяризацію української літератури у світі. Наведу приклад, у лютому я мав нагоду побувати у двох турецьких містах, Анкарі і Стамбулі (відвідав шість університетів – чотири державні структури, три дослідницькі). І в Стамбульському університеті на гуманітарному факультеті є поличка з українською літературою, а поряд – подарунок генерального консульства Російської Федерації, і перше, що впадає в очі, Анатолій Кузнєцов «Бабий Яр» (я думаю, що вам тут не треба розповідати, що це за книжка), а далі – Захар Прилєпін та інші. І єдине, що мені видалося, там дисонує, це – Сахаров. Доки я не розгорнув книги, а то нове видання серії «ЖЗЛ», де Сахаров – «відщепенець» тощо.
Наш університет завжди привозить із собою українські книги, зараз кожен наш студент чи студентка, хто їде в межах програм академічної мобільності, отримує у валізу книжку – завезти, передати. Нещодавно у Вроцлав їздили 20 осіб, 20 книжок передали до бібліотеки. Але це має бути систематична політика, треба визначити: що насправді репрезентує українську літературу, українську культуру і спільно з державними урядовими структурами, Українським інститутом (при Міністерстві закордонних справ України), Українським інститутом книги (при Міністерстві культури та інформаційної політики України) зайняти в цьому питанні навіть не проактивну, а агресивну позицію, бо якщо ми туди книг не дамо, то їх дасть генеральне консульство Російської Федерації, як у Стамбулі це було.
Марина Гримич на екрані
МИ ВМІЄМО ПИСАТИ, ЩОБ БУЛО ЦІКАВО УКРАЇНЦЯМ, АЛЕ ЩЕ НЕ НАВЧИЛИСЯ ПИСАТИ, ЩОБ ЦЕ БУЛО ЦІКАВО СВІТОВІ
Марина Гримич, письменниця, доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, директорка видавництва «Дуліби», член Спілки письменників України, член ПЕН клубу:
– У назві цього круглого столу мене найбільше заворожує слово «креативні» і «дієві», тому що йдеться про креативний вимір української мови, тобто, про креативну сферу, яка для мене містить не лише літературу, а й науку. Я вважаю, що тут є що вдосконалювати й над чим працювати, але щодо української мови в побуті, я належу до тієї категорії людей, які вважають, що не можна зараз форсувати вживання української мови в побуті, особливо щодо територій і людей, які перебувають під великою загрозою.
Загалом щодо української мови я – велика оптимістка, тому що пам’ятаю, що таке жити в україномовній сім’ї в російськомовному Києві, і це була одна з моїх дитячих травм. Тож я знаю, про що говорю, але бачу, що останні пів століття ситуація з українською мовою змінилася кардинально. Якщо, наприклад, 20 років тому, коли я починала писати, навмисне почала це робити в жанрі белетристики, для того, щоб україномовна література стала белетристичною, конкурентною з російськомовною: нині цих проблем уже немає. Тобто, ми подолали конкуренцію і в белетристичній, і в сучасній літературі з російськомовною, але ще не вийшли на рівень конкурентоздатності з європейською літературою та світовою. Наші книжки нечасто побачиш на полицях за кордоном, і тому мені видається, що ми вміємо писати так, щоб було цікаво українцям, але ще не навчилися писати, щоб це було цікаво світові. А це ж питання престижу української мови і української культури, тому я б поставила акцент на здобутті культурної освіти чи кінематографічної освіти, щоб наші автори не писали, як попередники, що трапляється дуже часто, бо ми не можемо позбутися традиції, я в сучасних текстах дуже багато чого бачу у стилістиці з 20 століття. А вже треба писати так, щоб це було цікаво світові, боротися за те, щоб наша продукція була вдвічі-втричі краще, щоб уже зовсім не йшлося про конкурентоздатність, щоб нас брали на Нетфлікс чи перекладали наші книги не з жалю, що треба для України щось зробити, а щоб це була реально цікава світові література.
Сергій Стіренко, проректор із наукової роботи КПІ імені Ігоря Сікорського
ПОТРІБЕН УКРАЇНОМОВНИЙ КОНТЕНТ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
Сергій Стіренко, проректор із наукової роботи КПІ імені Ігоря Сікорського, доктор технічних наук, професор:
– Тепер активно використовують різні технології генеративного штучного інтелекту (ШІ), який допомагає створювати будь-який контент, зокрема й тексти. І зараз проблема номер один полягає в недостатній кількості корпусів україномовних текстів, розмічених для того, щоб навчати великі мовні моделі. Тому що текст, який зараз генерується українською мовою, генерується через переклад з інших мов, і насамперед – із російської. Тобто, якщо ми намагаємося щось перекласти з англійської, французької або іншої мови, то це спочатку перекладається на російську, а потім на українську. Отже, цей переклад не є якісним у певних моментах, а інколи використовуються кальки з російських слів. Зрозуміло, що коли першоджерело не оригінальний, а проміжний текст, то в цьому ми бачимо велику проблему й загрозу. І для того, щоб цю загрозу усунути, потрібно щоб до вирішення проблеми на волонтерських засадах долучалися студенти лінгвістичних кафедр та інших інституцій, які б узяли на себе якісну розмітку українських текстів, та з допомогою них навчити нейронні мережі, які є джерелом генерації текстів ШІ. Тому мій основний тезис – нам потрібен контент для використання інструментарію штучного інтелекту.
Остап Українець письменник, перекладач, літературознавець
СУРЖИКІЗАЦІЯ МАЄ БУТИ ІНСТРУМЕНТОМ УКРАЇНІЗАЦІЇ, А НЕ ЧИМОСЬ, ЧОГО МИ СОРОМИМОСЯ
Остап Українець, письменник, перекладач, літературознавець, автор чотирьох романів, перекладач і один із співтворців YouTube каналу "Твоя підпільна гуманітарка":
– Мова є і завжди була для людей, а не люди існували для мови. Мова є інструментом, яким ми оперуємо, і законодавчі та адміністративні заходи, абсолютно забезпечили їй існування на державному й офіційному рівнях. І якщо проблемою ми визначаємо те, що люди в побуті нею користуються менше, то тоді дивно говорити про захист української мови як стандарту державної мови. У нас є Нацкомісія з питань стандартів державної мови, вона свою роботу цілком виконує, є тестування, яке потрібно складати для того, щоб засвідчити свій рівень володіння державною мовою. Коли ми говоримо про мову в побуті, ми не говоримо про стандарт, ми не говоримо про те, що написано в підручниках, ми говоримо про сукупність усіх мовних ідіом: локальних (від діалектів до говірок); соціальних (в усіх наявних професійних жаргонах, і, зокрема, серед непрофесійних спільнот, дітей, підлітків); і на індивідуальному рівні, про мову кожного окремо взятого українця.
В офіційних вимірах, мені видається, держава забезпечила останніми роками все, що могла, чого вона не забезпечила, це послідовної політики, яка б представляла українську мову в певній формі українському ж населенню. Бо, якщо ми кажемо «українська мова», і нам на думку спадає лише та українська мова, яка записана в підручнику, все, нам уже немає про що говорити, це вже мертва мова, а вона – не мертва. Просто дуже багато людей нею соромляться говорити. І, дивлячись на комунікацію, дивлячись на викладання української, небезпідставно вважають, що українською мовою володіють лише мовознавці, а простим посполитим вона недоступна, тому що українська мова дуже складна і, якщо ти, Боже збав, не говориш нею ідеально, то ти говориш суржиком, а суржик, це щось дуже-дуже погане, й від нього треба тікати як від вогню. І я не раз уже на цьому також наголошував, суржик повернувся в інший напрям, це не є окрема мова, це не є діалект, це не є сленг, суржик – це процес, це те, що відбувається під час зіткнення двох подібних мов у єрархічній структурі, коли одна з них посідає вищу позицію, а інша – нижчу. Цей процес обернувся, сьогодні суржик – це мова людей російськомовних, які переходять на українську, суржикізація має бути інструментом українізації, а не чимось, чого ми соромимося, боїмося.
Працюючи з дітьми у позашкіллі, я регулярно стикаюся з тими, хто блискуче володіє українською, але переконаний, що її не знає, тому що ситуація навколо, педагоги, адміністрація і, зрештою, загальна публічна комунікація, це відповідність держави, в моєму розумінні, різних її інститутів, переконали їх, цей інфопростір переконав їх, що вони насправді не знають української, і тому вони нею не говорять, і тому їм зручніше спілкуватися російською. Тому що російською можна говорити як завгодно, а українською – тільки якщо ти говориш нею бездоганно. Або ми почнемо розглядати українську як живу мову і комунікувати нею, відповідно дозволимо всім її недосконалостям, зокрема сучасному зближенню з багатьма формами російської, яке неминуче, бо багато російськомовних переходять на українську і приносять із собою артефакти. Або ми дозволимо цій сучасній українській мові динамічно формуватися, так, як вона формується, і визнаємо цю динаміку, бо динаміка відбувається об’єктивно, питання в тому, чи ми її визнаємо, чи проігноруємо. Або ми говоритимемо про те, що ця криза є, і ми будемо, безперечно, напрацьовувати якісь окремі ідеї, які допоможуть на неї вплинути, але докорінно змінити систему комунікації ми не зможемо, бо мова живе в один-єдиний спосіб, і для цього просто треба дати їй жити.
Анастасія Розлуцька керівниця волонтерської ініціативи “Безкоштовні курси української мови”
ПОТРІБНО, ЩОБ ЗАКОН ПРО ДЕРЖАВНУ МОВУ НАРЕШТІ ДІЯВ У ПЛОЩИНІ БЕЗКОШТОВНИХ КУРСІВ
Анастасія Розлуцька, керівниця волонтерської ініціативи “Безкоштовні курси української мови” та проекту вивчення української мови онлайн “Є-мова”:
– Усі знають українську мову, питання полягає – в мовному бар’єрі, відсутності середовища, відсутності умовно культури комунікації української мови. Наше перше гасло було: «помиляйся, але розмовляй». Друге гасло було: «суржик, це частина переходу до української».
І взагалі, коли ми говоримо про дітей і всю цю «правильність» української мови, це має певний шкідницький ефект і працює як блокувальна система. Тобто, я не переходжу тому, що я спілкуватимуся неправильно, мене всі виправлятимуть, я себе відчуватиму недосконалим. А українці, як ви знаєте, нація перфекціоністів, у нас ніколи не буває ідеально, у нас завжди чогось треба ще більше й більше, і це дуже добре.
І ці середовища, які ми створювали із 2013 року, зараз перейшли в онлайн-формат. Це платформа, де розміщені безкоштовні курси української мови, є різні цільові аудиторії, на які ми націлені. Ми перейшли в онлайн, бо спочатку була епідемія коронавірусної хвороби, потім з’явилися окуповані території і ми хотіли бути містком для дітей і дорослих, які зосталися на окупованих територіях, але ми так і залишилися волонтерською ініціативою. Тому, коли ми говоримо про те, що нам дуже потрібно, коли ми робимо креативні дієві ідеї, щоб це не були лише наші ідеї як спільноти чи мої індивідуальні, а щоб вони ставали ідеями спільноти, ідеями держави. І коли ми говоримо про Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», то я б дуже хотіла, щоб він нарешті якось виконувався в частині безкоштовних курсів української мови, і була надана можливість батькам мати таку послугу – можливість вивчати українську. Бо компонент зросійщення підлітків іде частково з родини, тобто, школа не завжди може розв’язати всі питання. Ми масштабувалися, колаборувалися з бізнесом, який допомагав це розвивати. Держава включилася винятково в тому, що надавала нам безкоштовні приміщення, але, коли ми стали курсами онлайн, то цієї послуги вже й не треба було.
Помиляйтеся, говоріть неправильно, суржиком, але це процес довготривалий, це як виховання нової культури. Культура не народжується тут і зараз, для неї потрібен час і простір, і в цьому просторі мають бути задіяні всі: держава первинно як замовник, суспільство як ті, хто потребує. Бо в суспільстві завжди лише 15 % активних, а іншим треба допомогти. Далі бізнес. У нас дуже мало залучений бізнес у популяризацію і просування української мови. Але завдяки закону, бізнес долучився й діє дуже відповідально і масштабує культурні процеси і долучається до різних культурних проєктів зокрема, за що їм велика вдячність.
Я за те, щоб ми масштабувалися і створювалися ще мільйон додаткових платформ, але, якщо це не буде в державній політиці записано як умовно перевага, то вкотре наголошую, це залишиться ініціативою, яка матиме свій кінець.
Тарас Шамайда, громадський діяч
НАЙВАЖЛИВІШЕ – СИСТЕМНА МОВНА ПОЛІТИКА, ЯК НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ, ТАК І НА РІВНІ СУСПІЛЬСТВА
Тарас Шамайда, громадський діяч, співкоординатор руху «Простір свободи»:
– Говорячи про креативність сьогодні, яка є важливою складовою будь-якого процесу, який претендує на успіх, важливо, щоб ми не намагалися винайти велосипед. Нам важливо передовсім не тільки пропонувати щось самим, а й пам’ятати та використовувати те, що напрацьовано до нас, починаючи від маси якісного українського продукту, створеного в різні часи, і закінчуючи рекомендаціями щодо мовної політики. Тому що успішне утвердження української мови може бути не тоді, коли ми креативністю, творчістю, ідеями намагаємося підмінити системну державну політику. Це працює лише як єдине ціле, лише разом.
Російська держава – наш одвічний ворог – веде системну осмислену агресивну мовну політику не тільки в себе на Росії, де проводить асиміляцію і знищує корінні народи і мови. Вона проводить цю політику тут і зараз, і проводила раніше. І ми не можемо протиставляти просто український креатив сам собою системній державній політиці Росії. Безумовно, Революція Гідності 2014 року, ухвалення Закону про мову 2019 року і російська агресія 2022-го відіграли колосальну роль у тому, стало більше української мови і в публічному просторі, і в приватному спілкуванні. Але цей імпульс на сьогодні вичерпаний, це очевидно. Ми маємо стагнацію або відкат, який проявляється у великих містах. У Києві приблизно є паритет між українською і російською, лише у Львові домінує українська, а у п’ятьох інших великих містах абсолютно домінує російська мова. Ну не просто так знічев’я люди русифікуються! Правильно встановлений діагноз – це половина шляху до одужання, і нам треба передовсім установити правильний діагноз. Останніми роками більшість усвідомлює важливість української мови, але в політикумі і суспільстві панує хибна думка, що українській мові ніщо не загрожує. Це не так. Насамперед треба розуміти, що в умовах діджиталізації, коли люди перебувають у ґаджетах (діти й молодь особливо), і коли через ці ґаджети ворог проводить системну політику, бо ворог на це не шкодує грошей, не лише через бюджети свого Мінкульту, приватних компаній, а й через бюджет Міністерства оборони. І наш ворог, яким би ми не вважали його примітивним, розуміє, що це війна за ідентичність. Вони хочуть із нас зробити частину «русского народа». А українська держава недостатньо це усвідомлює, тому найважливіше – має бути системна мовна політика, як на державному рівні, так і на рівні суспільства, культивуватися нульова толерантність до русифікації.
ДАЛІ БУДЕ
Любов Базів. Київ
Фото: Олександр Клименко
Українська книга Українська мова Штучний інтелект
Источник: www.ukrinform.ua