Деокупація пам’яті: як замку «Паланок» повертають його українську історію 01.03.2026 09:00 Укрінформ У старовинних стінах відбулася презентація книги про Січових стрільців на Закарпатті
Історичні події нерідко стають інструментом політики, особливо в наші дні, коли супротивник застосовує псевдоісторичні доводи для виправдання своєї агресії. Здебільшого, стосовно Мукачівського замку в публічній площині та наукових працях домінували іноземні трактування. Однак достовірні історичні факти доводять глибоке коріння української самобутності в цих стінах.
Про дивовижні свідчення про перебування легіону Українських січових стрільців у «Паланку», перші Шевченківські урочистості на Закарпатті та про те, як одному з найвідоміших замків держави, який найчастіше пов’язують з угорцями, повертають його українське минуле, розмовляємо з автором дослідження «Січові стрільці на Закарпатті», літератором, а зараз – військовослужбовцем Збройних Сил України Олександром Гаврошем.
ІСТОРІЯ ВСЕ ЩЕ В ПОЛОНІ ПОЛІТИКИ
Нещодавно Олександр Гаврош представив свою книгу в «Паланку» – цей захід був присвячений Дню Тризуба. Сьогодні на замку встановлено один з найбільших тризубів в Україні – це було зроблено декілька років тому, попередньо прибравши з постаменту державний угорський символ орла-турула.
Презентація привернула більше людей, ніж могла вмістити зала в замку: минуле, особливо в цей час, викликає інтерес, люди прагнуть його досліджувати.
– Усі, хто цікавиться минулим нашого краю, напевно чули щось про Січових стрільців на Закарпатті. У 1914-1915 роках вони знаходились в замку та навколишніх селах. Але вичерпної інформації про це у відкритих джерелах було недостатньо. Коли я працював над книгою української малої прози «Наша Перша світова», то натрапив на першоджерела про перебування «Українського легіону» за Карпатами. Вони були не просто цікавими, але й іноді сенсаційними. Тоді я зрозумів, що варто створити окреме видання, де було б зібрано разом все, що є на цю тему. Так з’явилися «Січові стрільці на Закарпатті», які вийшли друком у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», – розповідає Олександр Гаврош.
Олександр Гаврош
Варто зазначити, що видання отримало підтримку від Українського інституту книги – це означає, що півтори тисячі екземплярів цієї книги вже надійшли або найближчим часом будуть надіслані до бібліотек по всій Україні.
Цікавимося в Олександра, чому, на його думку, важливо саме зараз – розповідати про Січових стрільців на Закарпатті та, зокрема, про їхнє перебування в замку «Паланок»?
– Тому що історичні події все ще є заручницею політики. Ми бачимо це на прикладі Путіна, який висуває псевдоісторичні аргументи для своїх загарбницьких, маніакальних ідей. Так само дивляться на нас і багато політичних сил у сусідніх державах. Ми ж, маючи слабкі знання про своє минуле, іноді не вміємо або не знаємо, як їм відповісти. Хоча перебіг історії показує, що правда на нашому боці, – відповідає літератор.
ПОПЕРЕДНИКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Олександр Гаврош підкреслює, що вже саме усвідомлення того, що українська професійна армія сучасності зароджувалася саме тут, проходила навчання та отримувала перший бойовий досвід на Закарпатті, – це сенсаційна постановка питання.
– Адже Січові стрільці – це прообраз ЗСУ, їхні безпосередні попередники. Чомусь раніше ми ніколи не акцентували на цьому. На Закарпатті ми згадували про Карпатську Україну, національне піднесення 1938-1939 років, а, виявляється, що власне українську історію краю слід починати на чверть століття раніше – від першого українського військового формування, яке перебувало в десятках місцевостей краю та воювало на карпатських перевалах, захищаючи нас від російського вторгнення! – наголошує Гаврош.
Письменник ділиться, що його вразили й зовсім невідомі відомості про те, що Україна не лише спостерігала за подіями на Закарпатті після закінчення Першої світової війни, а й прагнула об’єднати закарпатців з іншими частинами українського народу.
– Навіть планувалися певні заходи для цього, проте не вистачило військової сили. Румунська та чехословацька армії мали значно краще оснащення. Проте ідея єдності української нації не зникала ніколи. Про це можна прочитати у багатьох визначних українських інтелектуалів минулого – Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Гнатюка, – додає письменник.
ЖИТТЯ СІЧОВИКІВ У «ПАЛАНКУ»: ВІД НАВЧАНЬ ДО ФУТБОЛУ
Що ж робили Січові стрільці в замку «Паланок»? Як це не дивно, але тут знаходилася їхня «кадра», а пізніше – Кіш, тобто те, що сучасні військові називають ППД (пункт постійної дислокації). Такий, наприклад, зараз у Мукачеві має легендарна 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада ЗСУ.
– Сюди – до Мукачева, в «Паланок» та навколишні села – прибували поранені після лікарень, приходили ті, хто загубився, чи новобранці, тут проводилися навчання для новобранців. І було тут багато січових стрільців. Є фото з 1915 року, де на бастіоні Мукачівського замку зібрано тисячу січовиків, – говорить Гаврош.
Як вдалося дізнатися письменнику, близько десяти місяців українські вояки перебували в замку «Паланок» та його околицях, відвідували місцеві церкви, де співали не тільки молитви, але й «Ще не вмерла Україна». Вони організували перше Шевченківське свято на Закарпатті – саме в замку «Паланок». Також заснували тут власну читальню, хор, оркестр, і навіть кантину (шинок).
– Січові стрільці відкрили тут «пресову кватиру» (прес-центр), робили фотографії, для чого придбали фотоапарат у Мукачеві. Деякі фото збереглися до нашого часу. Читали лекції, писали пісні та статті, створювали перші літературні твори, відвідували лекції, зрештою, грали у футбол. Тобто, жили не тільки військовим, а й культурним та громадським життям. Все це нам ще належить дослідити та вивчити, – зазначає Олександр Гаврош.
ЗАМОК ЗМОЖЕ СТАТИ СИМВОЛОМ «УКРАЇНСЬКОГО ЛЕГІОНУ»
Наостанок просимо науковця підкреслити, чому українські сторінки історії Мукачівської фортеці є важливими.
– Перш за все тому, що ми живемо в державі Україна. І Мукачівський замок розташований посеред українського національного масиву, а не, наприклад, угорського (угорців у Мукачеві зараз залишилося лише кілька відсотків від загальної чисельності населення). В останні десятиліття ми дуже добре розписували угорські історичні розповіді, хоча, наприклад, княгиня Ілона Зріні – це Єлена Зрінська, хорватка. Проте подільський князь Федір Корятович (за походженням литвин) і Січові стрільці – це те, що поєднує нашу історичну споруду із загальноукраїнською історією.
– Що, на вашу думку, слід робити, щоб Мукачівський замок став у медійному просторі не лише «угорською фортецею, де зберігали святоіштванську корону», але й символом «Українського легіону»?
– Хоча б розповідати про це, досліджувати, популяризувати. Символічно, що презентація «Січових стрільців на Закарпатті» відбулася у День державного герба України, адже на бастіоні замку височіє найвищий тризуб на Закарпатті. Тому може започаткуватися гарна традиція – відзначати День тризуба саме тут, у стінах фортеці, де перебував «Український легіон», з якого постала сучасна українська армія. Недарма про меморіальну дошку Українським січовим стрільцям у замку «Паланок» говорять вже не один рік. Сподіваюся, що ця історична справедливість нарешті здійсниться і така дошка таки з’явиться!
Фото надані Олександром Гаврошем, Василь Стечко
Історія Пам'ять Українська книга Закарпаття Січові стрільці