«ШекспіроБУМ українського театру воєнного часу». Частина перша 27.04.2025 11:00 Укрінформ Розповідаємо деталі круглого столу на тему: «ШекспіроБУМ українського театру воєнного часу»
Національне інформаційне агентство Укрінформ започаткувало інформаційний майданчик, стратегічна мета якого тепер, під час війни, під час становлення ідентифікації української культури якомога ширше говорити з масовим читачем та глядачем, пропагувати українське мистецтво та давати зрозумілу розшифровку важливих явищ, які відбуваються в культурі та, зокрема, в театрі.
Цього разу ми послугувалися гарним інформаційним приводом – у день народження Вільяма Шекспіра 22 квітня провели масштабний круглий стіл «ШекспіроБУМ українського театру воєнного часу».
Захід зібрав майже сорок спікерів, які представили різні театри України, а також українських і британських театрознавців. Музичним вступом події було виконання фрагментів сюїти Бориса Лятошинського, написаної до трагедії Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» в 1955 році для вистави українського режисера Бенедикта Норда в театрі імені Лесі Українки. Тоді, понад 50 років тому, музика цього беззаперечно визнаного метра української композиторської школи звучала в репертуарних виставах театрів Києва і, можливо, ще зазвучить у майбутніх постановках. Через ліричний перехід від музичного Шекспіра Лятошинського учасники круглого столу перейшли до театрального Шекспіра всієї України.
З 2014 РОКУ В ТЕАТРАХ УКРАЇНИ З’ЯВИЛОСЯ 111 НОВИХ ВИСТАВ ЗА ШЕКСПІРОМ
У вітальному слові до учасників круглого столу генеральний директор національного інформаційного агентства Укрінформ Сергій Череватий наголосив, що масштаб цього заходу показує декілька маркерів: по-перше, що наша культура живе й розвивається, попри війну та те, що ворог хотів би бачити нас у паніці. Але нас неможливо нічим знітити та відволікти від головного – від боротьби за Україну.
«Наступний маркер це те, що ми врешті, після десятиліть нав’язування нам російського дискурсу на театральному шляху, зараз ідемо в тренді світових загальновизнаних авторів. Безумовно, для нас як ніколи стояло питання (сподіваюся, воно вже не стоїть) «To be, or not to be?» як для країни, але зараз, для нас більш актуальний інший гамлетівський вислів: «I must be cruel to be kind» – ми маємо бути жорстокими, щоб бути справедливими. Впевнений, що так і буде. Я дуже радий, що Укрінформ вчергове став майданчиком для культурного обговорення важливої теми, так буде й надалі. Ми завжди будемо партнерами і промоутерами української культури, щоб максимально поширювати здобутки наших митців», – звернувся Череватий до гостей Укрінформу.
Модераторка заходу, журналістка, керівниця відділу стратегічних комунікацій Укрінформу Любов Базів наголосила, що назва заходу «ШекспіроБУМ українського театру воєнного часу», зовсім не випадкова, а підкріплена цифрою кількості поставлених із 2014 року вистав.
«Ми могли б назвати його ʺВечір пам’яті Вільяма нашого Шекспіраʺ. Проте застосували саме слово БУМ, яке означає підвищення попиту, ажіотаж, пожвавлення, сплеск інтересу до чогось. Саме це й сталося з драматургічним доробком геніального автора, оскільки, за статистикою порталу ʺТеатральна риболовляʺ, від 2014 року в театрах України з’явилося 111 нових вистав за Шекспіром. Їхня географія досить широка, так само як і представленість за жанрами. Їх ставили національні і незалежні театри, драматичні, музичні, студентські та театри ляльок. Зараз керівники театрів, режисери, актори, сценографи, перекладачі, театрознавці з нами у цьому залі і наживо, і онлайн. Ми дуже вдячні всім, хто до нас приєднався, і сподіваємося, що наша розмова стане вдалою спробою розібратися у причинах посилення мистецької зацікавленості Шекспіром у надскладний період життя нашої країни», – зазначила журналістка.
ВЕСЕЛОВСЬКА: ХВИЛЯ «ШЕКСПІРОЗАХОПЛЕННЯ» ЧИ «ШЕКСПІРОФІЛЬСТВА» ПОЧАЛАСЯ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ 2014 РОКУ
Яким є погляд українського театрознавства на українські шекспірівські постановки, розповіла Ганна Веселовська – театрознавиця, докторка мистецтвознавства, професорка кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
Насамперед пані Веселовська нагадала, що 2014 рік був роком ювілею Шекспіра, і його дуже широко святкували в усьому світі, але ми, із зрозумілих причин, пропустили його урочисте відзначення. І те, що певна хвиля «шекспірозахоплення» чи «шекспірофільства» почалася в Україні якраз після 2014 року, вона вважає симптоматичним.
«Тобто, ми не хронологізуємося з усім світом, а йдемо своїм шляхом. Не можна сказати, що в нас до 2014 року не було Шекспіра – його було досить багато, але, як на мене, ці постановки великою мірою мали церемоніальний характер у хорошому сенсі цього слова. Шекспіром більше цікавилися ті, хто його ставив та інтерпретував, а для глядача він залишався просто офіційним автором, визнаним у всьому світі, про якого треба знати. Але такого інтересу, як зараз, повірте, не було! Раніше до Шекспіра доторкалися багато наших талановитих режисерів, їхні вистави були дуже цікаві, їх обговорювали, але здебільшого всередині театрального кола: хто і як прочитав, що він там не дочитав, що побачив і чого не побачив. А після 2014 року Шекспір як автор зацікавив широкого глядача.
Треба сказати, що все ж, у нас на сцені домінують трагедії Шекспіра, а не комедії. Комедій дуже мало, вони з’являються маргінально, а інколи – ще й дуже схожі на трагедії. Напевно, трагічне відчуття часу стало для нас усіх тотальним і відлунює буквально в кожному. Відтак, очевидно, момент, який зробив Шекспіра близьким не тільки митцям, а багатьом людям, криється в тому, що вони вихоплюють одну фразу чи вислів і розуміють, що це також і про них.
Ще один важливий момент – Шекспір це безкінечна містика, якісь інфернальні істоти, що є дуже схожим на нашу міфологію: русалки, відьми, котрі відіграють колосальну роль у розв’язанні різних питань. Це накладається й на наше відчуття, а ще й працює на експорт. Оскільки в уявленні багатьох ця частина Європи залишається такою, яка дуже базується на міфології, то для світу наше уявлення про ці інфернальні сили, про те, як ми з цим працюємо, продовжуємо жити, буквально підвищує до нас інтерес. Тобто, це ті речі, які б до 2014 року в нас ніколи б не актуалізувалися, ми б їх ніколи не зачепили, так і жили б із церемоніальним або статусним Шекспіром, як із ним багато хто живе. І я думаю, що це дуже великий карт-бланш, що ми можемо працювати з текстами Шекспіра саме так і розуміти та відчувати його так, не тільки на рівні митців, а на рівні всього суспільства, як навряд чи хто ще може з наших сусідів у Європі», – розповіла у своєму виступі Ганна Веселовська.
НІКОЛЕТТА ЧІНПОЕШ: ШЕКСПІР ДАЄ ЗМОГУ ТЕАТРУ БУТИ НЕ ЛИШЕ ДЗЕРКАЛОМ, А Й АКТОМ ЗАЛУЧЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
Британська шекспірознавиця, професорка Вустерського університету, член правління Європейської мережі шекспірівських фестивалів та Європейської асоціації дослідників Шекспіра, історик театру Ніколетта Чінпоеш, доєдналася до круглого столу онлайн із Лондону. Її виступ стосувався взаємозв’язку між кризовими часами в різних державах світу та підвищенням уваги до Шекспіра. Пані Ніколетта передала всім учасникам вітання від двох організацій, які були домом для дослідників Шекспіра в Україні – European Shakespeare Research Association і Мережі фестивалів Шекспіра.
«Це честь бути з вами сьогодні і поділитися думками щодо того, чому ми повертаємося до Шекспіра в часи потрясінь, змін, конфліктів – чи то йдеться про міжнародний конфлікт, чи то про громадянський або ж особистий.
Почну з короткої цитати Мартіна Еcсліна, яку він казав наприкінці 1970-х років: ʺТеатр – це місце, де нація публічно виступає перед собоюʺ. Я хочу розгорнути цю цитату: театр – це місце, де нація може випробовувати себе, дізнатися, які в неї цінності, переконання, а також спільно і прямо відповісти на соціальні, культурні та політичні питання. Дуже важливо, що Шекспір дає змогу театральному мистецтву бути не лише дзеркалом, а й актом залучення багатьох членів суспільства. Як європеєць, Шекспір працював над цим у ХVІІ столітті. Наприклад, коли під час Громадянської війни в Англії заборонили театр і 18 років люди не могли відвідувати вистави – Шекспір зібрав речі і переїхав до континентальної Європи. Якщо навіть сьогодні Англія має традицію театру, це завдяки тому, що Шекспір вижив на континенті як біженець, коли режим закрив усі театри в 1642 році. Їх відкрили лише в 1660-му. Це була нова політична ситуація, це був кінець численних громадянських війн, але Англія в 1660-х роках була свідком шекспіроБУМу! Причиною було не відкриття театрів, а той факт, що націю змусили мовчати всі ці роки, і вона не могла подивитися на себе, говорити про себе публічно, з людьми, свідками.
І перша пʼєса, яку поставили в театрі, коли їх відкрили, це не була трагедія, як-от ʺГамлетʺ, ʺКороль Лірʺ чи ʺМакбетʺ. Це не була найпопулярніша пʼєса всіх часів ʺРомео і Джульєттаʺ або ʺСон літньої ночіʺ. Тоді у двох акредитованих театрах у Лондоні поставили вистави ʺОтеллоʺ і ʺВенеційський купецьʺ. Вони мають дещо спільне – розповідають про людей, які були переміщені, які намагаються вижити під час конфлікту і вижити.
Як і багато людей за межами України, я раніше чула про Шекспіра в Україні з книжок українських авторів, а не від українських театрів. Ми зустрічалися з українськими дослідниками Шекспіра ще у 2009 році і відтоді почали дослухатися до України і величезної роботи, яка там проводилася. Дві неймовірні речі сталися потім: заснування Українського шекспірівського центру і українського Шекспірівського фестивалю. Вони є важливим прикладом, яким має бути вивчення Шекспіра, який став променем світла за Першої, Другої світових війн, Холодної війни в багатьох інших країнах. Ми маємо дослухатися до історії Шекспіра в Україні, яка є дуже важливою. Я хочу подякувати колегам і сказати, що ваша робота в Україні і заради Шекспіра розповідає нам, як театр стає місцем, де ведуться важливі битви», – наголосила Ніколетта Чінпоеш.
НЕМЧУК: КОЖНА НАЦІЯ, ЯК І КОЖНИЙ ЧАС, – ЗНАХОДЯТЬ У ШЕКСПІРІ СВІЙ КОНТЕКСТ
Твори Шекспіра це засіб, за допомогою якого Україна у надскладні воєнні часи може говорити зі світом. Про це йшлося у виступі Оксани Немчук, генеральної продюсерки Національного академічного драматичного театру ім. Лесі Українки, в якому з 2014 року йде «Джульета і Ромео» Кирила Кашлікова – перша вистава за Шекспіром в українському театрі з моменту початку російсько-української війни, а з 2024-го – «Отелло» Давида Петросяна, де саме реальність війни стала найважливішім і найзмістовнішим чинником.
«Кожна нація, як і кожний час, – знаходять у Шекспірі свій контекст. Український театр, звертаючись до його текстів, відкриває універсальну мову, за допомогою якої отримує можливість бути почутим. Тобто, сьогодні ми можемо бути більш транспарентними своїми художніми інтерпретаціями і дати світу можливість нас зрозуміти через Шекспіра», – сказала Оксана Немчук.
ЗУБЧЕНКО: У «МАКБЕТІ» КУРБАСА БАГАТО НОВАТОРСТВА, В ЯКОМУ СУЧАСНИЙ ТЕАТР МОЖЕ ЧЕРПАТИ НАТХНЕННЯ
Перша п’єса Вільяма Шекспіра, зіграна українською мовою – це «Макбет» Леся Курбаса від мандрівного театру «КийДрамТе». І було це 105 років тому, коли теж тривала війна – точилися бої між радянською армією і армією УНР.
Театрознавиця, завідувачка відділу історії театру Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ірина Зубченко розповіла, як це було тоді, і як курбасівські ідеї відгукуються зараз в сучасних шекспірівських постановках.
«Для Леся Курбаса завжди була важлива гостра актуальність тексту, щоб він перегукувався з подіями, що відбуваються в час, в якому він із його колективом живе. Він робить певну еволюцію поглядів Макбета, і трактує так, що це сильна особистість, сміливий воїн, але, потрапивши в тенета боротьби за владу, перетворився на тирана та вбивцю. У цій роботі Курбас продовжував активно працювати над створенням філософського, політичного, критичного театру, й активно працювати над мовою жесту, руху, пластикою у своїх виставах.
Прем’єра вистави ʺМакбетʺ відбувається 1 квітня 1924-го, у тому ж році якраз помирає Ленін, йде боротьба за владу, до якої поступово приходить Сталін – і починаються страшні сторінки для української культури, загалом для України, і для самого Курбаса, як виявиться пізніше…
У ʺМакбетіʺ Курбаса було багато новаторства, в якому сучасний театр може черпати джерело натхнення. Зокрема, він уперше в Україні робить зміну жанру вистави, тобто із трагедії переводить виставу більше в жанр політичного фарсу. Тут можна згадати виставу Дмитра Захоженка ʺКороль Лірʺ, в якій Корделія – це також і блазень (у виконанні Анастасії Пустовіт), який дає в зал дуже гострі актуальні репліки, що хвилюють суспільство.
Якщо говорити далі про новаторство Курбаса, то, знову-таки, він уперше звернувся до театру відсторонення, який певною мірою, можна побачити у виставі ʺHa*l*tʺ Тамари Трунової, вже в іншому вимірі, іншому прийомі, коли актори на сцені існують переважно як актори, і тільки в деякі моменти спалах, флешбек, вони, ніби стають героями Шекспіра.
А у виставі ʺМакбетʺ Івана Уривського реалізувалася курбасівська концепція екранів, де екрани фактично, як предмети, але теж є суб’єктами, а не об’єктами, і активно впливають на театральну дію.
Як казав Лесь Курбас, реставрувати Шекспіра не потрібно, треба дивитися на нього крізь призму сучасності. Також дуже відома теза Леся Курбаса, яка відгукується нам усім сьогодні, що Шекспір у літературному плані досконалий, але на театральну мову його треба перекладати. І мені здається, що сьогодні деяким колективам це вдається, але деяким до цієї фрази Курбаса треба дослухатися», – зазначила Ірина Зубченко.
Додамо, що саме про постановку Лесем Курбасом «Макбета» йдеться у виставі Київського театру на Подолі – у 2025 році режисер Річард Нельсон поставив там виставу «Як стихне шуру-буря зла».
НИЩУК: В ОЦЬОМУ НАДКРИТИЧНОМУ ЕПІЗОДІ ПРОТИСТОЯННЯ З РОСІЙСЬКИМ ВОРОГОМ САМЕ ЧАС «МАКБЕТА»
Через сто років після Курбаса геніальна п’єса «Макбет» знову актуалізується в режисурі Івана Уривського під звуки повітряної тривоги.
Як зазначив генеральний директор-художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Євген Нищук, ця постановка Шекспіра була натхненна саме курбасівською.
«Те, що ʺМакбетʺ став першою перекладеною українською мовою шекспірівською п’єсою, і те, що Курбас вважав, що її треба зробити, навіть якщо грошей немає, декорацій немає, одягу нема, навіть якщо актори будуть голодними, але її потрібно зробити, надихнуло нас на створення ʺМакбетаʺ в Національному театрі Франка. Це практично була моя ідея, Іван Уривський хотів ставити іншу шекспірівську п’єсу, але коли ми почали спілкуватися, то зрозуміли, що саме час ʺМакбетаʺ – в оцьому надкритичному епізоді протистояння з російським ворогом, коли ми маємо наче зазирнути через Шекспіра в те, що може бути далі, після перемоги в бою, коли повернеться герой, який виграє війну, чи не спокуситься він далі на інші речі? Тобто це до певної міри попередження до суспільства, до політикуму, до всіх зрештою. Для нас це, справді, дуже важлива робота, і те, що є якась певна дискусія серед критиків, це нормально. Іван Уривський в сьогоденні бачить Шекспіра так, Давид Петросян в ʺОтеллоʺ – бачить так, Дмитро Богомазов у ʺКоріоланіʺ – так, інші режисери і театри – так. Це говорить про те, що Шекспір – це явище навіки», – підкреслив Євген Нищук.
МІХІНА: У ЄВРОПИ НЕМАЄ НАШОГО ЖАХЛИВОГО ДОСВІДУ, ЯКИЙ ДАЄ НАМ ГІРКЕ ЗНАННЯ ДЛЯ ГЛИБШОГО РОЗУМІННЯ ШЕКСПІРА
Актриса Тетяна Міхіна виконала роль Леді Макбет у виставі Національного театру Франка, і це не перша її шекспірівська робота, вона пройшла шлях від епізоду у виставі «Гамлет. Сни» Андрія Жолдака в Харківському театрі Шевченка на початку двотисячних, до Катаріни у «Приборканні норовливої» Сергія Данченка та врешті – королев Англії (Маргарити в «Річарді III») та Шотландії (леді Макбет).
«У моїй акторській біографії було багато Шекспіра. Але Шекспіра багато не буває ні для театру, ні для режисерів, ні для акторів. Я скажу з позиції акторської, до тебе в життя може прийти багато режисерів, більшість із яких не навчають, а тільки вимагають чогось від актора, але якщо є Шекспір, то ти завжди чомусь навчишся. Тому вважаю, що найголовніший учитель – це Шекспір. Нещодавно я відвідала виставу в Шекспірівському театрі ʺГлобусʺ, це теж був ʺМакбетʺ, і після цього, звісно, я буду захищати і свою роботу, і талановиті роботи моїх колег з інших театрів України! Впевнено можу сказати, що нам треба позбуватися комплексу меншовартості, ми варті того, щоб представляти свою культуру, свій театр і за кордоном теж. Я завжди дивуюся нашій українській енергії (можливо, в Європі саме її не вистачає), а ще в Європи немає нашого жахливого досвіду, в якому ми зараз живемо, і який дає нам це гірке знання для глибшого розуміння Шекспірівських творів», – сказала Тетяна Міхіна.
ТОРКУТ: ВВАЖАЮ, ЩО СЛОВО «ШЕКСПІРОБУМ» СТОСОВНО ТОГО, ЩО МИ ПЕРЕЖИВАЄМО, АБСОЛЮТНО ПРАВОМІРНЕ
Щоб ось так широко говорити про Шекспіра, безумовно, ми повинні мати достатньо інформації та системних досліджень із вивчення його творчого доробку. Що вже не перший рік здійснює Український міжуніверситетський навчально-науковий шекспірівський центр. Керівниця, докторка філологічних наук, професорка Наталія Торкут, за словами якої, Шекспір сьогодні присутній у світі сучасної цивілізації, як мінімум, у трьох формах: текст, театр і інтертекст.
«Коли ми говоримо про Шекспіра, ми не можемо звести його тільки до однієї іпостасі, тому що є шекспірівські тексти, які читаються, перекладаються, вивчаються у школах, в університетах. Є шекспірівське слово, яке дуже активно впливає на розвиток літератури, проявляючись в інтертекстуальності творів інших письменників, він присутній в медіа, в політиці, у творах інших видів мистецтва і навіть у рекламі.
Отже, я вважаю, те, що вживання слова ʺшекспіробумʺ стосовно того, що ми сьогодні переживаємо, є абсолютно правомірним, і це не тільки тому, що під час війни відбулося 111 постановок Шекспіра на українській сцені, це неймовірно крута цифра! Але варто зазначити, що цьому передувала титанічна праця людей, починаючи з ХІХ століття, тобто тоді, коли наша мова, наша культура були заборонені «емськими указами», «валуєвськими циркулярами», політикою Російської імперії, у той час починався, власне, цей рух до Шекспіра. Вже тоді такі люди, як Михайло Старицький, Пантелеймон Куліш, Іван Франко, прекрасно розуміли, що для того, щоб кристалізувати ідентичність українців як європейської нації, нам потрібен Шекспір. Нам потрібно з ним виходити, як казав Іван Франко, на концерт європейських націй. Шекспір – це і цінності, Шекспір – це необмежене поле експериментів для художнього перекладу, для театру, для естетики.
Український шекспірівський центр було створено у 2009-му, він є міжуніверситетським, об’єднує науковців з усієї України і за цей період захищено понад десять дисертацій, створено журнал ʺШекспірівський дискурсʺ, проведено сім міжнародних конференцій в Україні. Із 2010 року, щоб інтенсифікувати інтерес до Шекспіра, шекспірівський центр проводить всеукраїнський шекспірівський конкурс для студентів. У 2016 році вперше в ʺЕнциклопедії Шекспіраʺ з’являється стаття на літеру ʺUʺ (Ukraine). Із 2018 року ми проводимо щорічний проєкт, який називається ʺДні Шекспіра в Україніʺ. І останній момент: у 2024 році започатковано Український шекспірівський фестиваль, де ми фактично пішли в річіще європейської традиції. А європейська традиція це не окремо Шекспір, окремо наука – це поєднання трьох надзвичайно важливих складових: це Шекспір як автор, який залишив після себе шекспірівський канон, це як людина театру, яка відкрила, так би мовити, театральну шекспіріану своїми текстами, і переклади», – розповіла Наталія Торкут.
ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ: ЧЕРЕЗ ВІЙНУ МИ МОЖЕМО НАВІТЬ ГЛИБШЕ, ПО-ІНШОМУ, ВІДТВОРЮВАТИ, РОЗУМІТИ ШЕКСПІРА
Про Український шекспірівський фестиваль, який вже вдруге відбудеться з 15 до 21 червня в Івано-Франківську, розповів його директор, керівник Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка Ростислав Держипільський.
«Минулоріч своєрідним слоганом першого Українського шекспірівського фестивалю було те, що Шекспір в історії українського театру завжди з’являється під час випробувань, під час війни. Взагалі ж, ідея створення фестивалю виникла після того, як нас запросили у Гданьськ на шекспірівський фестиваль з нашим ʺГамлетомʺ, зробленим у співпраці з ʺNOVA OPERAʺ. Там я побачив, який може бути Шекспір різний, і відтоді загорівся бажанням створити такий фестиваль в Україні. І от зараз Україна переживає одні з найтрагічніших сторінок в історії, повномасштабне вторгнення, а такий фестиваль – з’явився. Попри всі побоювання нашої команди, все склалося.
І мені здається, що те, скільки до нас приїхало шекспірознавців і з України, і з-за кордону, стало поштовхом, щоби в українському театрі почали ставити ще більше Шекспіра. В жодному разі я не хочу казати, що ми взяли якусь монополію на Шекспіра, що тільки через нас його почали ставити, але це, напевно, якісь паралельні процеси.
Дякувати Богові, що минулорічний фестиваль відбувся, сьогодні наш фестиваль вже є офіційно в шекспірівський мережі. Цьогорічний знову, на жаль, відбувається в умовах повномасштабної війни, але ми вирішили його не переносити, і сфокусуємося дуже активно на українському Шекспірі. Віримо, що вже в наступному році ми подолаємо зло, яке прийшло на нашу землю, і Україна побачить кращі зразки дуже різного Шекспіра від учасників з інших країн світу.
Шекспір справді дуже різний, цікавий, і як казали минулого року наші гості з-за кордону, ми не повинні мати жодного комплексу меншовартості, що в нас якийсь гірший Шекспір. Навпаки, сьогодні через війну ми можемо навіть глибше, по-іншому, відтворювати, розуміти Шекспіра», – зазначив Ростислав Держипільський.
УРИЦЬКИЙ: ТЕАТР ЛЯЛЬОК – ЦЕ БЕЗМЕЖНИЙ КОСМОС, В ЯКОМУ МОЖЛИВО ВСЕ, І ЗВІСНО, ШЕКСПІР
З 2014 року Шекспір на українських сценах утілювався в абсолютно різних театральних жанрах. Про Шекспіра в театрі ляльок розповів театральний режисер, викладач Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого Михайло Урицький.
«Шекспір – це дуже класний матеріал для виховання майбутніх режисерів і акторів. Тому в нашому театральному університеті Карпенка-Карого ми дуже часто звертаємося до нього, і на кафедрі драматичного театру, і на кафедрі мистецтва театру ляльок. Оскільки театр ляльок – це безмежний космос, в якому можливо все, то, звісно, можливий і Шекспір. До нього зверталися чудові режисери, зокрема, Оксана Дмитрієва, яка поставила лялькового ʺГамлетаʺ і ʺКороля Ліраʺ у своєму чудовому харківському театрі, і Євгеній Резніченко, який ставив ʺСон літньої ночіʺ в Одеському театрі ляльок. А загалом, якщо згадати 2018 рік, то тоді стався справжній ʺГамлетоБУМʺ: Ростислав Держипільський випустив свого ʺГамлетаʺ, Олекса Кравчук із львівського театру ʺЛюди і лялькиʺ представив лялькового ʺГамлетаʺ, і Оксана Дмітрієва в тому ж році поставила свого ʺГамлетаʺ.
Я сам двічі звертався до Шекспіра, і мені особисто був дуже цікавий досвід роботи зі студентами нашої кафедри мистецтва театру ляльок. У мене є традиція на кожному 2-му курсі ставити Шекспіра. Уперше ми ставили сонети Шекспіра, це був дуже цікавий експеримент в плані того, що ми багато працюємо з фактурами, з різними формами. І тоді студентам було дане завдання обрати собі сонет і зробити з будь-якою фактурою на цей сонет маленький перфоманс. Обирали – хто папір, хто целофан, резинки, клейонка якась. У нас вийшло дев’ять сонетів, які ми потім об’єднали в одну виставу, і ця вистава потім ішла на сцені Театру ляльок на лівому березі Дніпра.
З нинішнім курсом ми теж звернулися до ʺСну літньої ночіʺ. На 2-му курсі у нас викладається розділ ʺМаскаʺ, і спочатку ми не планували робити виставу, але знову ж таки, етюди виявилися настільки цікавими, що їх було гріх не поєднати в одну виставу. Ми цю виставу зробили та ще й повезли її на фестиваль в Румунію», – поділився Михайло Урицький.
КАЧАНОВ: ЯКЩО В УКРАЇНІ ШЕКСПІР ЦЕ ПЕРШ ЗА ВСЕ ТРАГЕДІЯ, А В НАС «ФАЛЬСТАФ» – ЛІРИЧНА КОМЕДІЯ
Про шекспірівські комедії та ще й в музичному театрі учасникам круглого столу розповіла команда Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва. У 2025 році у них відбулася прем’єра комічної опери «Фальстаф» на музику Джузеппе Верді.
На початку виступу директор-художній керівник Київської опери Петро Качанов зазначив, що якщо ми говоримо про часи війни, то йому б усе ж хотілося побачити бум українських творців в українських театрах – українських композиторів у музичних театрах і українських драматургів у драматичному театрі.
«Тому що, якщо війна нас повинна чомусь навчити, то з усією повагою, точно не Шекспіру. Це важливо зараз, ми повинні зробити якісь висновки. А щодо Шекспіра, то в нас зараз йдуть дві вистави – опера «Ромео і Джульєтта» (Шарль Гуно) і ʺФальстафʺ (Джузеппе Верді). Пані Ганна Веселовська сказала, що в Україні Шекспір це перш за все трагедія, але в нас ʺФальстафʺ – лірична комедія. Антон Перегуда виконав роль Шекспіра, а Ганна Шевченко – наша прекрасна Нанетта. Верді написав дуже складну музику, це була його остання опера, де він відкинув різні штампи і творчі бар’єри, та зробив усе, щоб ми отримали шедевр. І ці молоді красиві люди виконали надскладні дорослі партії», – зазначив Петро Качанов.
Виконавець партії Фальстафа Антон Перегуда підтвердив, що для виконавців справді є надскладним завдання зрозуміти причину і наслідок дій свого героя.
«Ми проходили підготовчий етап, читали, досліджували, але, коли зіштовхнулися з музикою і з вчинками героїв, виникли деякі розбіжності між тим, як ми усвідомлюємо їхні вчинки, і тим, що заклали у творі композитор, драматург, лібретист. Для мене в першу чергу це була сатира на героя, який п’є, бавиться життям, жартує. Але в подальшому розкритті свого героя виявилося, що ця сатира більше походить на іронію: іронію особистості і іронію суспільства, як жарти, як сміх, який всіх об’єднує. Тому, що є добрі, хороші жарти і є дуже складні, злі, з чорним гумором», – розповів про роботу над «Фальстафом» Антон Перегуда.
МАКСИМ СТРІХА: НАШ ШЕКСПІР ТРІШКИ ІНАКШИЙ, НІЖ ТОЙ, ЯКИЙ СЬОГОДНІ ЙДЕ У ВАРШАВІ, САМЕ ТОМУ, ЩО У НАС ВІЙНА
Переклад лібрето «Фальстфа» на українську мову зробив науковець, перекладач, письменник, професор Максим Стріха. Під час виступу він зазначив, що трішки не погоджується з Петром Качановим, оскільки і Шекспір теж для війни важливий, бо це український Шекспір. Наш Шекспір трішки інакший, ніж Шекспір, який сьогодні йде у Варшаві, саме тому, що у нас війна.
«З восьми переможців шекспірівського конкурсу, про який згадувала пані Наталя Торкут, троє були з прифронтового Запоріжжя, і вони приїхали на другу прем’єрну виставу ʺФальстафʺ, і я бачив, як горіли очі в цих дітей, які, можливо, ніколи перед тим опери й не чули! Для них це було дуже важливо. От створився міф, що оперу треба виконувати тільки мовою оригіналу, хоча насправді всі визначні оперні композитори Верді, Вагнер, Шостакович ставили слово не нижче, ніж музику. І вистава, яку поставив Петро Качанов, напевно, не справила б такого враження на запорізьких дітей, якби йшла італійською. І політика щодо української мови в опері, яку пан Петро провадить у своєму театрі, дуже важлива.
Перекладати поезію складніше, ніж прозу, але перекладати поезію для музики – незмірно складніше, ніж будь-яку поезію для книжки, бо це мусить співатися, лягати на ритміку. У нас була блискуча школа оперних перекладачів. Власне, всі провідні поети, які складають наш пантеон: Тичина, Рильський, Бажан – всі вони перекладали для опери. Зараз це урвалося, бо не було попиту. Дуже важливо, щоб це відродилося, бо тільки так ми зможемо прийти до ситуації, коли оперу слухатимуть не 3 % українців, а більше. Ми мусимо повернутися до тієї традиції, яка у нас була, яку ми втратили, і яку відроджує Петро Качанов. Уклін артистам, які це роблять, яким дуже складно.
А повертаючись до питання, навіщо український Шекспір тут і зараз, і тим більше Шекспір у музиці, я відповім: тому, що троє дітей із прифронтового Запоріжжя приїхали і зрозуміли, що опера – дуже важливо, що Шекспір в опері – дуже важливий, і Верді у 1893 році зробив класну річ, яку варто слухати й сьогодні», – наголосив Максим Стріха.
БОРОВЕНСЬКИЙ: МЕНІ ЗРОЗУМІЛО, ЧОМУ ЗАРАЗ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ СТІЛЬКИ «ОТЕЛЛО», БО У НАС БАГАТО ПОЛЬОВИХ КОМАНДИРІВ – РЕАЛЬНИХ ЛІДЕРІВ
Про те, чи можна в Україні побачити вистави Шекспіра мовою оригіналу, розповів режисер, засновник та художній керівник ProEnglish Theatre Алекс Боровенський.
«Тут є дві історії про Шекспіра англійською мовою на теренах України. Перша історія – соціальний англомовний театр ветеранів та волонтерів АТО "Project "W" – Veteran, Volunteer and William", в рамках якого Олексій Гнатковський, як режисер, поставив виставу ʺДванадцята нічʺ, де грали ветерани, які до цього не були акторами, і не говорили англійською мовою. З ними була проведена робота, вони вивчили англійську і зіграли Шекспіра! Це титанічна праця, вистава з успіхом гралася в Києві, Івано-Франківську: вона мала їхати в Стретфорд-на-Ейвоні, та війна це все перекреслила. Багато хлопців пішли знову захищати країну і проєкт спинився.
Але це дало нам – ProEnglish Theatre думку, що Шекспір англійською в Україні може бути цікавим і важливим. І в 2020 році ми поставили виставу ʺForgetting Othelloʺ. Кожен театр і кожен режисер рано чи пізно доростає до Шекспіра, бо не можна так просто взяти і ставити сера Вільяма нашого одразу, це витрата режисерських сил. І ми поставили його тоді, коли театр вже пограв певну кількість вистав, до нас долучилися професійні актори, режисери набрали м’язів і ми відчули, що можемо його ставити.
Але ми розуміли, що вистава йтиме англійською, і якісь моменти будуть незрозумілі українському глядачеві, і треба туди щось додавати. І додали в неї монологи біженців із Близького Сходу, з Африки, з країн, які були охоплені на той час війною. Нам це видавалося цікавим ходом, бо хто б тоді у 2020-му говорив про мільйони біженців, які тікають до Європи?
Вистава, на жаль, виявилася певною мірою пророчою. І ще один момент – ми прибрали з вистави персонажа Отелло, адже про нього вже сказано все на світі. І тоді мені було це дуже зрозуміло, бо в Україні у той час бракувало сильного лідера, і ми розглядали питання, що робитиме країна, якщо в ній прибрати лідера. Наразі ж мені дуже зрозуміло, чому зараз з’являється стільки постановок ʺОтеллоʺ і в тих виставах Отелло – є. Бо у нас з’являється багато польових командирів – реальних лідерів.
Наразі ми цю виставу не граємо, але вона є в записі і подорожує по фестивалях онлайн. Але до «Отелло» ми ще точно повернемося, можливо, в постановці військових та ветеранів», – сказав Алекс Боровенський.
КЛИМЕНКОВ: ДУМКА, ЩО МЕТОД ЧЕХОВА ПІДХОДИТЬ ТІЛЬКИ ДЛЯ ПОСТАНОВОК ШЕКСПІРА, ТРІШКИ ХИБНА
На літо 2025 року в Києві запланована прем’єра «Короля Ліра» за методом Майкла Чехова. Виставу готує актор театру і кіно, засновник акторської кінолабораторії «#Kinolab_AK» Андрій Клименков, який розповів учасникам круглого столу про особливості роботи над майбутньою виставою.
«Ми познайомилися з чудовим педагогом та членом Американської асоціації Майкла Чехова і керівником студії Майкла Чехова в Україні Лесею Савченко, яка має українське коріння, а проживає в Канаді. Вона є режисером майбутньої вистави за ʺКоролем Ліромʺ.
Є така думка, що безпосередньо метод Чехова підходить тільки для постановок Шекспіра, але вона трішки хибна. Майкл Чехов є крієйтером, творцем системи ігрового направлення і він вважав, що не психологізм є висхідною точкою, а уява, тіло і все, що стосується ігрового початку акторів. Ми за два роки співпраці мали змогу працювати із шекспірівськими етюдами, спочатку це був ʺСон літньої ночіʺ, там були моменти, коли Леся вводила можливість діставати актором якісь елементи з шарів колективного несвідомого. Це речі, які відкривають, розширюють можливості існування актора. І те, що вдавалося на практиці, мало своєрідні вибухові моменти. Потім перейшли до роботи над ʺКоролем Ліромʺ.
Отака от етюдна історія – знайомство з Шекспіром крок за кроком через інструменти, через стихії, через психологічний жест, через багато-багато всього іншого, дало змогу об’єднати понад 20 акторів і рухатися у вибраному напрямі. Дуже хочеться, щоб задумане Лесею, здійснилося, вона наприкінці травня – початку червня має прилетіти в Україну і втілити це все в життя», – розповів Андрій Клименков про постановку «Короля Ліра» в Україні за методом Майкла Чехова.
Такою важливою і цікавою інформацією були наповнені виступи спікерів першої дії круглого столу «ШекспіроБУМ українського театру воєнного часу», проведеного Національним інформаційним агентством Укрінформ 22 квітня 2025 року. Найближчими днями ми опублікуємо виступи учасників другої дії нашого заходу.
Далі буде.
Любов Базів. Київ
Фото Олександр Клименко, Кирил Чуботін
Театр Шекспір
Источник: www.ukrinform.ua