«Слуга двох панів» у театрі Франка: Крихка радість посеред брутального світу 25.01.2025 11:00 Укрінформ Укрінформ продовжує розповідати про переможців Київського рейтингу «Театральний інфобум-2024»
У Венеції є культова кавʼярня «Флоріан» – найстаріша в Італії, відкрита в 1720 році ще за життя Вівальді. Вона досі працює і пропонує в меню неймовірні десерти та тістечка – смачні й дорогі. Чому я раптом про неї? Не повірите, навіяно переглянутою виставою! Бо на ній я ніби скуштувала такі ж легкі й витончені венеційські смаколики, тільки театральні й у Києві.
Режисер Давид Петросян.
Вистава «Слуга двох панів» в Національному театрі Франка – прем’єра 2024 року від режисера Давида Петросяна високо оцінена не тільки мною – вона увійшла в топ комедій Київського рейтингу Укрінформу «Театральний інфобум-2024», а виконавець головної ролі Іван Шаран – отримав за неї відзнаку «Кращий актор» .
Виконавець головної ролі Іван Шаран.
Це одночасно і ніжна панакота, і хрусткі каннолі, і крихка мерингата. Чудова акторська гра улюблених акторів (правда, через маски декого ви можете не впізнати аж до кінця вистави), дуже гарні костюми, музичне та сценічне рішення. Одним словом – естетична насолода і чудовий смак та післясмак! Але чи легко було створити цю невимушену і блискучу постановку, подарувати публіці посмішку? І як, так би мовити, правильно обрати комедійний матеріал під час повномасштабного вторгнення? Ми поспілкувалися про це з режисером та акторами.
«Правильно чи не правильно відповісти складно, – каже режисер Давид Петросян. – Адже це суспільні категорії, які не завжди працюють у театрі в процесі народження вистави. Вистава радше створюється з власного аналізу або бажання. Оскільки комедія масок не чиста комедія, як ми звикли сприймати, а швидше традиція іншого народу, що переносить нас в іншу добу та стиль, тому це – скоріше поетична мелодрама, яка на меті мала подарувати людям маленьку крихку радість серед брутального світу».
МАСКИ – ЦІЛКОМ ТРАДИЦІЙНІ ДЛЯ КОМЕДІЇ ДЕЛЬ АРТЕ, А КОСТЮМИ – ЦЕ ЯСКРАВА ІТАЛІЙСЬКА КУХНЯ
Сюжет всесвітньовідомої п’єси Карло Ґольдоні, написаної у XVIII сторіччі, переказувати не варто, всім відомо, хто такий Труффальдіно – хитренький пройдисвіт, який примудряється вигідно найнятися одночасно до двох господарів. При тому, що протягом усього сюжету він віртуозно хитрує, кепкує, дурить та усіляко викручується як одна «спагетина» на виделці, щоб не видати себе, у фіналі він таки єднає душі закоханих Кларіче та Сільвіо, а на додачу ще й сам закохується в гарненьку й дотепну служницю Смеральдіну.
Як тільки-но відкриваються лаштунки, нас заворожує масштабна сценографія у вершкових тонах, створена художницею Даниїлою Колот: схематично-вишуканий венеційський будинок-готель епохи Відродження обертається навколо себе, а з вазонів на його вікнах пишні та барвисті визирають квіти, які в кінці дійства рясно розквітнуть на сукнях деяких персонажів. Кухарські ковпаки, тістечка, піца, оперний спів та італійська тарантела – режисер смачно обіграв сповнену веселих мелодій комедію навколо італійської кухні.
Як відомо, музичним оформленням своїх вистав Давид завжди займається сам, а якщо йому потрібно щось переписати, дописати або адаптувати, з радістю працює з хормейстером та композитором Сусанною Карпенко та диригентом Олександром Кохановським. Так було й цього разу. «Вони майстри своєї справи і я завжди впевнений у чудовому результаті від їхньої роботи», – ділиться режисер.
Костюмами також займалася пані Даниїла: інтерпретувавши традиційні костюми арлекінів дель арте (що цілковито зшивалися з різнокольорових шматочків тканини), вона створила легкий «клаптиковий» настрій на білих вбраннях персонажів. Вони в різноманітних кольорах і відтінках «розсипані» по їхньому одягу. Можна припустити, що це «необережні» плями від якихось наїдків, наприклад, соковитих та стиглих фруктів.
Однак, якщо костюми та сценографія – це все ж авторські варіації на венеційську тему, то маски на акторах цілком традиційні для комедії дель арте, тільки вписані в загальну світлу палітру – вони білі, кольору цукрової меренги.
МАСКИ – ЦЕ ВЕЛИКЕ ВИПРОБОВУВАННЯ ДЛЯ АКТОРІВ: АДЖЕ НА ПЕРШОМУ ПЛАНІ ОПИНЯЮТЬСЯ ГОЛОС ТА ПЛАСТИКА
Зізнаюся, що мені як глядачці, було надзвичайно цікаво, але незвично дивитися комедію масок на сцені Національного театру Франка, дуже хотілося б зазирнути під них! Я поділилася цим своїм бажанням з режисером. Він посміхається: «Звісно, що багато глядачів хотіли б подивитися виставу без масок, бо це звична форма сприйняття, яка в нас завжди панувала. Але для акторів це велике випробовування: адже на перший план іде робота з голосом та пластикою. Не можу сказати, що всі досконало впорались, але мета полягала більше в тренінгу, наданні акторам можливості попрацювати в іншому жанрі».
То як працювалося в масці та, взагалі, як ішла робота над «Слугою двох панів» для виконавця головної ролі?
МОЄ ПЕРШЕ ПИТАННЯ ДАВИДУ, КОЛИ ВІН ВЗЯВСЯ ЗА ПОСТАНОВКУ: НАЩО ТИ БЕРЕШ ЗАРАЗ ТАКИЙ МАТЕРІАЛ? – ІВАН ШАРАН
Іван Шаран – універсальний актор, йому вдаються і трагічні ролі («Земля», «Буна», «Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити»), і трагікомічні («Візит», «Марія Стюарт») і, як тут – комічні в чистому вигляді. Проте, як виявилося, на початку вони з режисером обговорювали різні концепції персонажу. Була навіть ідея застосувати такий прийом, що Іван Шаран, актор, виходить на сцену грати і… відмовляється це робити, оскільки не розуміє, навіщо ставити комедію в такий час. І лише коли вдягає маску та входить в характер героя, чує сміх у залі, зачіпляється за цю «відправну точку» – отримує стимул до гри.
«Це було моє перше питання Давиду, коли він взявся за постановку: нащо ти береш такий матеріал? Бо зараз я внутрішньо не можу веселитись – згадує в нашій розмові Іван. – Мені було незрозуміло, як схопити легкість і для чого вона зараз? А Давид сказав дуже просту річ: нам треба просто подарувати глядачам тепло, любов і радість, щоб на півтори години відірвати їх від страшної буденності й атмосфери, яка зараз панує. Все. Це основна задача. І я потім це вловив, зрозумів, що насправді воно так і є».
У ВИСТАВІ БАГАТО МІСЦЬ, ДЕ Я ДАВ МОЖЛИВІСТЬ ІМПРОВІЗУВАТИ, ЦЕ ОДНА ЗІ СКЛАДОВИХ ТЕАТРУ МАСОК – РЕЖИСЕР
Згодом було вирішено піти за класичною п’єсою, не додавати своїх текстів, а грати, як написав Ґольдоні. Хоча у виставі є кілька моментів, де виконавці виходять з образу і спілкуються між собою, як актори, та навіть знімають маски. Потім надягають знову… У антракті доктор Ломбарді, який аж ніяк не хотів переривати виставу і ледь не побився через це з Труффальдіно, спілкувався з глядачами і роздавав їм цукерки. За його нерухомою, але дуже навіть живою маскою, ми раптом з приємністю впізнавали відомих актрис Людмилу Смородіну та Олену Хохлаткіну, які смачно втілили цей чоловічий образ. Та й роль господаря готелю – пана на ім’я Брігелла дуже органічно виконує актриса Віра Зінєвіч.
Ще одне гарне перевтілення, але вже з чоловіка на жінку (і за оригінальною п’єсою) ми побачимо у виконанні Ксенії Баші та Анжеліки Савченко, які грають Беатріче, що в пошуках коханого Флоріндо (Акмал Гурєзов, Павло Москаль) йде на досить ризиковані та несподівані вчинки.
«Це комедія масок. Тому важливо обирати актора за органікою, а не статтю, – говорить Давид Петросян. – У виставі багато місць, де я дав можливість акторам імпровізувати в певних рамках. І це теж одна зі складових театру масок».
ШАРАН: Є ДУЖЕ ВАЖЛИВИЙ МОМЕНТ – ЧЕРЕЗ БРЕХНЮ, В ЯКУ «ЗАКРУЧУЄТЬСЯ» ТРУФФАЛЬДІНО, ВІН ЗНАХОДИТЬ СВОЮ ЛЮБОВ
Як ви зрозуміли, у вистави два першокласні рівноцінні склади, але актор на головній ролі Труффальдіно – один. Напевно важко працювати без заміни? – запитую у нього.
Іван Шаран: Дуже важко. Нам шили костюми перед початком репетицій, і коли ми дійшли до прем’єри, і я надягнув костюм – штани з мене злітали! Довелося перешивати його повністю. Я схуд, буквально висох, на 6 кілограмів, бо проганяв репетиції на два склади! Ну, і роль фізично затратна – надзвичайно багато фізики, пластики. Я дві години майже не сходжу зі сцени. Щоб ви розуміли, в мене два однакові костюми, в одному – я граю першу дію, знімаю (бо він весь мокрий) і вдягаю другий – сухий. Ставлю собі дві пляшки води і після кожної сцени вибігаю, п’ю, за виставу можу спокійно випити півтора-два літра води.
– Хто він, твій Труффальдіно? Простачок-пройдисвіт, чи все ж тільки прикидається таким?
Іван Шаран: – Не думаю, що він прикидається. Труффальдіно живе теперішнім днем, не думає наперед, бо не знає, що його чекає завтра. Ну, фактично так, як зараз із нами… Ми не знаємо, що буде завтра, глобальних планів не будуємо. Що йому в цей день доля підкинула, за це Труффальдіно й береться. Не задумується над наслідками, просто намагається вижити. Але, є дуже важливий момент – через оцю брехню в яку він «закручується», він знаходить свою любов.
Роль коханої Смеральдіни грають акторки театру: Христина Корчинська («Земля», «Буна», «Лимерівна», «Безталанна»), яка особисто для мене відкрилася як потужна драматична актриса ще в ролі Андромахи («Касандра»), та Мальвіна Хачатрян – моє особисте відкриття її нових акторських граней на додачу до вже побачених, зокрема, у виставах «Земля», «Безталанна» та «Конотопська відьма».
Я ПРИРІВНЮЮ РОЛЬ ТРУФФАЛЬДІНО ДО ГАМЛЕТА, МАКБЕТА АБО ЯҐО. ПРОСТО ТАМ – ТРАГІЗМ, А ТУТ – ВИЩИЙ ПІЛОТАЖ КОМЕДІЇ
Розпитую далі у Івана Шарана: – Чи була роль Труффальдіно серед тих, які ви мріяли зіграти?
– Не скажу, що прямо мріяв, я знав цей матеріал і знав, що роль потужна і по-акторські важка. Для мене це був такий виклик, бо я, наприклад, прирівнюю роль Труффальдіно до ролей Гамлета, Річарда ІІІ, Макбета або Яґо. Вони на одному рівні, просто там вищий пілотаж трагізму, а тут – комедії, легкості, імпровізації. Насправді грати так, щоб у глядача з’являлась посмішка, дуже складно. Деякі моменти вдалися. Але я такий, що завжди пробую аналізувати, щось додавати. Після третьої-четвертої вистави з’являється легкість, бо спочатку йдеш за схемою, потім трішки себе відпускаєш і з’являються живі, прекрасні, імпровізовані моменти, які йдуть саме від персонажу.
– Давид сказав, що для акторів грати в масці – велике випробовування. А які ваші враження?
– Це принцип дель арте – ти будуєш характер героя використовуючи тільки власне тіло, маска прикриває твоє обличчя. І має створитися баланс між маскою й тілом, щоб глядачу здавалося, що маска оживає. Але для мене особист, маска створює певний захист – я емоційно захищений від глядача і це дає те, що я можу максимально, навіть трішки гіперболізовано, не боючись розкрити емоції.
ЗА СВІЙ ТЕАТРАЛЬНИЙ ДОСВІД НЕ ПАМ’ЯТАЮ, ЩОБ БУЛО ТАК СКЛАДНО, ЯК У ЦІЙ РОБОТІ
Віталій Ажнов
Виконавець ще однієї цікавої ролі – поважного Панталоне – Віталій Ажнов, теж був названий серед кращих акторів року Київського рейтингу «Театральний інфобум-2024». Він молодий, хоча й досвідчений та відомий («Лимерівна», «Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити», «Тартюф», «Калігула», «Марія Стюарт» та інші), але тут грає чоловіка у віці, який має доньку на виданні. В іншому складі цю роль теж дуже переконливо й цікаво втілює Остап Ступка. І знімав він під час вистави не тільки маску, але що саме, не скажу – нехай буде інтрига.
Після прем’єри у ролі Панталоне Віталій Ажнов розповів, що досвіду працювати в комедії дель а́рте у нього не було, і він не пам’ятає, щоб йому ще в якійсь театральній роботі було так складно, як тут.
«По-перше, цьому не вчать в університетах, а це традиційний театр дель арте. Я розумію свої акторські «фішки», а тут їх усі в мене наче забрали! Раптом «хоп» – маска прибрала один з основних засобів виразності – міміку, погляд, те, чим ти звик передавати внутрішній стан героя, адже крім тіла, голосу і пластики у тебе буцімто нічого немає! Хочеш плач, хочеш смійся, роби суворий погляд – цього ніхто не побачить. Але це безцінний неймовірний досвід, коли в собі починаєш знаходити щось нове», – говорить Ажнов.
За словами актора, це нібито подвійна гра, і через те витрачаєш надзвичайну кількість енергії, внутрішніх сил.
«Я пам’ятаю моменти, коли відверто лажав і розумів, що можливо я і не дійду до прем’єри і, може, взагалі не вийду в цій виставі. Але зрештою, напевно, моя наполегливість, віра й довіра режисера допомогли мені в цій виставі. Я дякую за це Давиду, бо крім того, як ви бачили, у мене ж ще й вікова роль. І мені дуже не хотілося, щоб мій Панталоне був якийсь казковий дідусь, хотілося щоб він мав характер, щоб у нього була мета», – розповів Віталій Ажнов.
Доньку його персонажа – Кларіче – грають актриси Анастасія Рула та Оксана Сидоренко, а її сором’язливого але наполегливого нареченого Сільвіо – актори Роман Ясіновський, Олег Воронько, Олександр Рудинський.
Окремо хочеться відзначити яскраву гру Леоніда Шеревери – його нібито не головний персонаж (Слуга) додавав солі та спецій, а виконавці ролей кухарів (Катерина Артеменко, Марина Дадалева, Анна Руденко, Анна Снігур-Храмцова, Єлизавета Литвин, Аліна Підгорна, Дарина Степанюк) – родзинок та прянощів до всієї театральної страви.
Це дуже хороша та своєчасна вистава, яка справді дарує глядачам маленьку, крихку, чисту радість у темні часи. Ходіть до українського театру, там лікуються наші душі.
Любов Базів. Київ
Фото авторки публікації, театру Франка, Укрінформу.
Театр Франка Вистава
Источник: www.ukrinform.ua