Тільки-но режисер закохується в ляльку, вона вже не може його відпустити 21.03.2025 11:20 Укрінформ У міжнародний День лялькаря Укрінформ дізнався, чим живе український театр ляльок
21 березня кожного року світ відзначає творче професійне свято – Міжнародний день лялькаря.
Про магічний світ театру ляльок та цілком реальні виклики та стереотипи, які доводиться долати цьому прекрасному виду мистецтва, ми поговорили з тими, хто знає все про ляльку та її дивовижне життя на театральній сцені: режисером театру ляльок, старшим викладачем кафедри мистецтва театру ляльок Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого Михайлом Урицьким, директоркою – художньою керівницею Львівського академічного театру ляльок Уляною Мороз, головною режисеркою Харківського театру ляльок, доценткою кафедри майстерності актора та режисури театру анімації Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського Оксаною Дмитрієвою та президенткою «УНІМА – Україна», кандидаткою мистецтвознавства, доценткою кафедри мистецтва театру ляльок Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого Дар'єю Івановою.
Вистава "Оскар" УРИЦЬКИЙ: ЛЯЛЬКА – ЦЕ І ПАРТНЕР, І АЛЬТЕР ЕГО, І СИМВОЛ, І МЕТАФОРА, І ДУША
Коли ми, глядачі, дивимося вистави театру ляльок, то сприймаємо ляльку повноправним актором, героєм історії, яка перед нами розгортається. Але ж погодьтеся, цікаво зайти ляльці «за спину» і дізнатися, чим (або ким) вона є для того, хто її веде, щоб ожити, щоб ми справді в неї повірили.
– Лялька для лялькаря – це партнер, продовження, перевтілення його самого чи альтер его?
Михайло Урицький посміхається: «Це і партнер, і альтер его, і символ, і метафора, і душа. Наприклад, у моїй виставі «Оскар» (вистава за романом «Оскар і рожева пані» Еріка-Емманюеля Шмітта у Київському муніципальному академічному театрі ляльок. У 2015-му визнана «Кращою драматичною виставою року» премії «Київська пектораль» – ред.), коли ми використовуємо ляльку і живий план, то лялька може сказати більше, ніж живий актор, а живий актор – більше, ніж лялька. І в цьому поєднанні – рішення».
А Уляна Мороз додає, що для неї лялька, це те, що може трансформуватись і водночас мати максимальний концентрат образу, тому без ляльки історія не є повною. «Наша художниця-постановниця Інесса Кульчицька, завжди ставить запитання: замість ляльки зіграє актор? Якщо так, то значить, це не той матеріал, не та лялька, і ми шукаємо те, що без ляльки не може існувати на сцені, де лялька відкриває щось значно точніше, трансформує у щось інше, що неможливо зробити в драмі», – каже вона про мистецтво лялькарів.
Уляна Мороз
Як відомо, у драматичному театрі вистави зазвичай створюються на два рівноцінні склади й інколи гра акторів різних складів є настільки унікальною, що глядач отримує ніби дві однакові, але дуже різні вистави.
– А от чи може змінитися лялька, коли у виставі її веде інший актор?
«Якщо вистава має шлюз, то лялька може звучати інакше, залежно від актора, який заходить. Якщо ж вистава сильно прописана і технічна, то ні, – ділиться пані Уляна. – Тут питання в завданнях і матеріалі, в якому або є, або немає місця акторському самовираженню. Якщо це максимально режисерський матеріал, де вже все сказано, то він визначається не лялькою, а режисером».
Вистава "Вусата зустріч"
Проте, Михайло Урицький поділився історією майже містичного спілкування акторки-ляльковика Львівського театру ляльок пані Слави Курилко. Вона розповідала йому, що після того, як її лялькою зіграє інша актриса, на наступну виставу вона повинна зі своєю лялькою вже домовитися, щоб вона її слухалася, бо та, як живий організм, ревниво ставиться, коли її віддають у чужі руки.
Вистава "Намалюй мені літак" ЛЯЛЬКА ЗАВЖДИ ПОПУЛЯРНА, ТІЛЬКИ-НО РЕЖИСЕРИ В НЕЇ ЗАКОХУЮТЬСЯ, ВОНА ВЖЕ НЕ МОЖЕ ВІДПУСТИТИ
Останніми роками ляльки грають не лише на своїх звичних сценах – дедалі частіше ми спостерігаємо інтервенцію театру ляльок у драматичний театр: «Намалюй мені літак» Михайла Урицького в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, «Вусата зустріч» Катерини Чепури у столичному ТЮГ, «Буря» Оксани Дмитрієвої у Національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Визнані драматичні режисери створюють вистави для ляльок – зокрема в Одеському академічному театрі ляльок успішно йдуть «Олеся. Містифікація» Івана Уривського та «Сон літньої ночі» Євгенія Резниченка, які вони перед цим вже поставили на сценах драматичних театрів. Львівським театром ляльок «І люди, і ляльки» успішно керує відомий драматичний актор та режисер Олекса Кравчук.
І поступ до цього був завжди, лялька давно любима митцями, згадаймо Вертеп Леся Курбаса, принцип існування якого – скринька з фігурками, а це ж і є театр ляльок! Або лялькове мислення у фільмах Федеріко Філліні – у фільмі «Казанова» створено потужний образ ляльки.
Вистава "Буря"
«Лялька як інструмент – дуже популярна, сильна і алегорична, вона манить до себе. Тільки-но режисери в неї закохуються, вона вже не може відпустити. Це дивовижна, складна, езопова мова. І ми бачимо, що наш жанр, який ми надзвичайно любимо, зараз активно адаптується і на майданчиках драматичних та музичних театрів», – підтверджує мої спостереження Оксана Дмитрієва.
Оксана Дмитрієва
Дар'я Іванова, абсолютно погоджуючись з тим, що жанри мають перетинатися і перемежовуватися, все ж акцентує на постійних перегонах та неподоланому ще з радянських часів комплексі меншовартості, мовляв, ляльковий театр якийсь не дуже справжній, недотеатр. Наголошуючи, що сучасний театр ляльок абсолютно самодостатній, і лялькарі мають сконцентруватися тільки на творчості та нікому нічого не доводити.
На цьому моменті мені захотілося зупинитися, адже я зі свого дитинства пам’ятаю саме ляльковий театр, а вже почавши професійно писати на цю тему, спілкуючись з людьми театру, усвідомила, що на таку назву вони навіть ображаються, і почала говорити правильно: Театр ляльок.
«Все вірно, бо ляльковий театр – це ніби іграшка, ляльковий будиночок, а театр ляльок – це театр», – каже Михайло Урицький.
Вистава театру «І люди, і ляльки»
Однак, кандидатка мистецтвознавства Дар'я Іванова має дещо відмінну думку від своїх колег і не вважає, що назву «ляльковий театр» не можна вживати. «Це тема, якою я займалася, і завжди очі закочую на моменті, коли чую, що не можна театр ляльок називати «ляльковий». Розумію, що я зараз напираюся на списи колег, але переконана, що це наш радянський комплекс меншовартості. Яка різниця, як називають? Де це записано, де зафіксовано? Насправді це наше, відкладене за радянських часів, що ляльковий – це не справжній, і нам хотілося це якось виправдати, обґрунтувати, довести собі. Є дуже хороший приклад, у німецькому театрі ляльок тривалий час було поняття «puppen Theater», а потім, з 1963 року, почали називати «figuren theater», і досі вони між собою сперечаються, що є більш професійним. Але, як не називай, головне – ставитися до нього, як до мистецтва!», – переконана пані Дар’я.
Вистава "Коти-біженці" ВОЄННОЇ ДРАМАТУРГІЇ ДЛЯ ТЕАТРУ ЛЯЛЬОК У ВЕЛИКІЙ КІЛЬКОСТІ РАНІШЕ НЕ БУЛО, АЛЕ ВЖЕ З’ЯВИЛОСЯ БАГАТО П’ЄС
Війна безперечно вплинула на театральне мистецтво – у драматичному театрі з’явилася велика кількість вистав як на воєнну тематику, так і таких, що рефлексують та переосмислюють свіжі болючі події сьогоднішньої України. Також активно працює напрямок документального театру.
– Наскільки театр ляльок може реагувати на воєнне сьогодення? Чи достатньо такого драматургічного матеріалу, який можна зіграти лялькою?
«Звісно, такої драматургії у достатній кількості раніше не було, але зараз вже з’явилося багато різних цікавих і сильних п’єс, – каже Михайло Урицький. – Наприклад, «Коти-біженці» Марини Смілянець і Людмили Тимошенко (ця п’єса дуже багатьма театрами поставлена – ред.), Лєна Лягушонкова і Катерина Пенькова написали «Гусеня на валізах», теж на тему біженців, її поставила моя випускниця Катя Лавринець у Рівненському театрі ляльок. Олег Михайлов багато пише, але і ми самі – режисери, відчуваємо необхідність говорити на цю тему, тому Оксана Дмитрієва разом з харківськими лялькарями створила два фантастичні вертепи – у Харкові «Вертеп. Війна. Вірші» за поезіями Сергія Жадана і «Вертеп» у Львівському театрі ляльок у творчій колаборації команд з обох міст. Ми зі студентами моєї майстерні створили виставу «Вертеп. Надія» на текст Олени Шамріної, яку показували на міжнародних фестивалях за кордоном, і там ця вистава сприймається навіть набагато гостріше, ніж у нас».
Вистава "Гусеня на валізах"
І перелік таких вистав можна продовжувати: у Львівському театрі ляльок у співпраці з Андрієм Бондаренком поставили дві його п’єси: «Шмата. Одного вечора у бомбосховищі» та «Атомна русалка». Також на цій же сцені йде вистава «Коло» – це взагалі вистава без слів, де є виключно асоціативний ряд, робота з травмою через повернення до коренів, через розмову з предками.
«Ми пішли в арттерапію, яка не є напряму темою війни, але шукає відповідь на запитання, як зробити так, щоб це покоління дітей «доїхало» до повноліття з ментальним здоров’ям, і наскільки ми, як театр, можемо бути ефективні в такій дуже драматичній ситуації», – каже Уляна Мороз.
Вистава "Вертеп. Надія"
Чернігівський театр ляльок створив виставу «Пессі та Ілюзія», Пессі – це від «песимізм» за твором фінського письменника Юрйо Кокко. Цікаво, що цей твір був написаний у період Другої світової війни і режисер Віталій Гольцов хотів поставити за ним виставу ще наприкінці радянської епохи у 1987 році. Але тоді його відмовили, мовляв, ви такого ніколи не переживали і вам це ставити не під силу і не на часі.
«На жаль, життя – найкращий режисер, і от на третьому році повномасштабного вторгнення театр у Чернігові, місті, яке пережило і переживає страшні події, режисер повернувся до свого задуму і створив дуже цікаву постановку. Матеріал чекав не одне десятиліття, але дочекався таки запропонованих обставин, тепер і режисер, і художниця, і актори знають про що грати напевне», – каже Дар’я Іванова.
Вистава "Засвітнє танго"
І якщо одні вистави дочекалися свого часу (нехай і через трагічні події), то інші, які створювалися до початку повномасштабного вторгнення, набули нових сенсів. До 30-ї річниці відновлення Незалежності України у Львівському театрі ляльок поставили «Засвітнє танго» (за романом Юрія Винничука «Танго смерті»), в якому йдеться про Другу світову війну і радянську владу, яка катувала в тюрмах, війна примусила подивитися на ті події крізь призму реальності.
«У «Засвітньому танго» є закатовані тіла, і коли театр відновив свою роботу після початку вторгнення і відкрилася Буча, ми були в шоці… Ми ставили образ закатованих тіл зразка Другої світової, а прийшли до прямої ілюстрації того, що відбулося щойно. Це про мистецьке передчуття війни», – розповіла постановниця вистави Уляна Мороз.
ТЕАТР ЛЯЛЬОК НІКОЛИ НЕ БУВ ДЛЯ ДІТЕЙ. ЦЕ РАДЯНСЬКИЙ РОЗПОДІЛ СФЕР ВПЛИВУ: ЛЯЛЬКИ – ДІТЯМ, ДРАМА – ДОРОСЛИМ
Навіть, перелічуючи назви вистав у цьому матеріалі, стає очевидним, що сучасний театр ляльок все ж не тільки для дітей.
– Тобто, ви дедалі більше виходите на дорослу аудиторію?
«Театр ляльок ніколи не був тільки для дітей! Це, знову ж таки, радянський підхід, коли сфери впливу в культурі були поділені: Театр ляльок – дітям, драматичний театр – дорослим, – пояснює Оксана Дмитрієва. – Якщо звернутися до історії, то абсолютно зрозуміло, що до Радянського Союзу театр ляльок не був мистецтвом суто для дітей».
Вистава "Жираф Монс"
Режисерка розповіла, що коли вони повезли виставу за п’єсою Олега Михайлова «Жираф Монс» на фестиваль у Францію, на нього прийшли виключно дорослі, може була одна дитина, і ніхто цьому не здивувався! «Тому що такі вистави можна дивитися з 6-ти років, але до нескінченності. За сюжетом Жираф мешкає у харківському зоопарку часів Другої світової війни і у казковій алегоричній формі проходить через її досвід. (У цьому році вистава перемогла у Всеукраїнській театральній премії «ГРА» – ред.) Ми були з нею у Німеччині, у Франції, чули відгуки і відчували як саме через цю виставу люди розуміли, що у нас відбувається зараз. Тому намагаємося перш за все розбиратися, що відбувається з нами самими, щоб допомагати і дорослим, і дітям. Мені б дуже хотілося, щоб ми приборкали комплекси, і до театру ляльок повернулося ставлення не як до розважалки з якимись педагогічними завданнями, а як до серйозного метафоричного мистецтва, де є дуже складна мова, це – як слухати симфонічну музику», – каже пані Оксана.
Вистава «Вертеп», Харків-Львів ДМИТРІЄВА: МИ ЗАРАЗ ПОВИННІ БУТИ В ТЕАТРІ ВСІМ, КОЖЕН ДЕНЬ – ЦЕ ВИКЛИК. ТАК І ЖИВЕМО В МІСТІ ХАРКОВІ
Власне, до початку повномасштабного вторгнення Харківський державний академічний театр ляльок імені В. А. Афанасьєва мав у репертуарі 15-17 вистав для дорослих, серед яких були і Мольєр, і Шекспір. 1 березня 2022-го від обстрілів центральної частини Харкова будівля театру, яка є пам’яткою архітектури була понівечена, сильних пошкоджень зазнали вікна та фасад. Але театр відновив роботу майже одним з перших – з кінця березня 2022 року, розпочавши сюррелістичні, як їх називає головна режисерка театру Оксана Дмитрієва, гастролі – лялькарі почали грали на всіх станціях метро міста Харкова.
«Здається, відтоді пройшло не три роки, а всі десять… На наш театр випало дуже багато випробувань, крім того, що ми знаходилися в гарячій точці, місто зараз не допомагає театрам, ми стикаємося з фінансовими проблемами», – ділиться режисерка.
Лялькарі славляться своєю корпоративністю, цеховістю. Активно працює УНІМА (UNIMA) – міжнародна асоціація діячів театрів ляльок, що об'єднує лялькарів по всьому світу, це найстаріша та найбільша театральна організація у світі. Спочатку харків’янам на допомогу прийшов Львівський театр ляльок – влітку 2022 року ними була придумана фантастична колаборація між театрами – вони зробили спільну роботу «Вертеп», яка дала можливість харківським акторам передихнути у Львові. Далі УНІМА допомогла запустити опалення, відключене через фінансові проблеми, і через що під загрозою був не лише репетиційний процес, а й збереження єдиного в Україні Музею театральних ляльок, розташованого на третьому поверсі будівлі. А це понад 11 тисяч експонатів, для яких повинен бути відповідний температурний режим, щоб не втратити цю дивовижну колекцію. УНІМА зробила грандіозний флешмоб – майже всі театри ляльок України зіграли для харківського театру виставу і перерахували гроші, щоб колеги змогли продовжувати працювати.
Оксана Дмитрієва
«Зараз наш театр дуже багато працює і в Харкові, і в області, і за кордоном. Так, ми не граємо у своєму приміщенні, граємо в укриттях, безпечних місцях, а це досить трудомістка історія, тому що зараз нас залишилось мало і наші хлопці-актори працюють не тільки акторами, а й монтувальниками, звукачами. Ми зараз повинні бути всім у театрі, кожний день – це якийсь виклик. Так і живемо в місті Харкові», – розповіла Оксана Дмитрієва про реалії харківських лялькарів.
Михайло Урицький ІВАНОВА: ЗАРАЗ МИ БОРЕМОСЯ З ПОСТКОЛОНІАЛЬНИМ СИНДРОМОМ І ВИХОДИМО З ТІНІ РОСІЙСЬКОГО ТЕАТРУ ЛЯЛЬОК
За словами Михайла Урицького, саме завдяки УНІМІ, яка об’єднує лялькарів всього світу, з перших днів повномасштабної війни українським театрам потужно допомагали закордонні колеги, аж до того, що надсилали адреси театрів і посади, на які можуть прийняти наших митців. Але це не могла бути «гра в одні ворота», і українські лялькарі захотіли віддячити – так народилося кілька проєктів, зокрема співпраця України з UNIMA Nordic, про що детально розповіла президентка «УНІМА – Україна» Дар’я Іванова: «Заведено вважати, що однією з країн-організаторів УНІМИ, а це найстаріша міжнародна театральна організація заснована у 1929-му році в Празі, було СРСР. І дуже часто всі забувають, що свідками її створення були і український Вертеп, і українські ляльки, велика експозиція яких була на рівних представлена під час укладення договору. Зараз ми боремося з постколоніальним синдромом і виходимо з тіні російського театру ляльок».
Україна об’єдналася з UNIMA Nordic – це організація 5-ти скандинавських країн (Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія, Ісландія) – і вже 2-й рік поспіль спільно робить цикл онлайн-лекцій і освітніх культурних зустрічей, які демонструють український театр ляльок Європі і світу.
Дар’я Іванова
«Ми звикли, що театр – це обов’язкова стаціонарна сцена. І якщо ти приватний лялькар чи фрілансер – тебе не сприймають як професіонала. Але європейські колеги переконують в тому, що це абсолютно не так. Тим паче багато лялькарів, які працювали в інституційних державних театрах, коли почалося повномасштабне вторгнення, відчули, наскільки дійсно вони одне від одного залежать – режисер на фронті, театр не знає як рухатися. Немає художника – актори безпомічні. Тому ми намагаємося надихнути, що можна і самому собі бути митцем, універсальним лялькарем. Працюємо над тим, щоб направляти українських лялькарів за кордон, щоб не тільки бути у своїй мушлі, у нашому ще достатньо радянському сприйнятті театру ляльок. Робимо опен-коли, домовляємося з фестивалями. Відправляємо лялькарів у Норвегію, Боснію і Герцеговину. Зараз одна група їде в Італію на воркшоп по роботі з масками, інша – в Італію на фестиваль, ще одна – в Німеччину на воркшоп. Це все дуже важливо робити, тому що про український театр ляльок, на жаль, ніхто нічого не знає, і це результат роботи системної цілеспрямованої ідеологічної машини», – розповіла пані Дар’я.
Як ілюстрацію до своїх слів вона навела нещодавній випадок у Мюнхенському міському музеї, де є окрема лялькова колекція. Там неймовірна кількість книг, літератури, фотоматеріалів, і зараз вони працюють над оцифруванням поштівок із зображенням ляльок, лялькарів. Музей звернувся до неї по допомогу дещо перекласти і вона на це відгукнулася.
«У них лежить величезна тека з поштівками та листівками з Сергієм Образцовим і російськими виставами і серед них таке приємне моєму серцю зображення – красива будівля Харківського театру ляльок. Але де воно лежить? Вибачте, буквально під Сергієм Образцовим! Тому дуже хочеться, щоб наш театр ляльок був видимішим і щоб ми більше себе представляли», – переконана Дар’я Іванова.
Вистава "Вихід з тіні" «ВИХІД З ТІНІ» – ВСЕ ТЕ, ЩО НАМ ПЕРЕДУЄ ЗРОБИТИ, НЕ ТІЛЬКИ ТЕАТРУ ЛЯЛЬОК, А ВСЬОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВУ
Вона додала, що у колаборації Львівського театру ляльок і скульптора та художника Віктора Проданчука створено гарний перфоменс режисерки Яни Титаренко «Вихід з тіні». І він саме про українських митців, які були привласнені. Дві акторки Тетяна Лубенець та Софія Мокрик грають на сцені в оточенні скульптур у стилі Нью-Йоркської «Студії 54» Енді Ворхола, які зображують Малевича, Бурлюка, Ворхола, Архипенка, Гніздовського та інших.
«У цих словах «Вихід з тіні» – все те, що нам передує зробити не тільки театру ляльок, а взагалі всьому українському мистецтву. І ми з цим працюємо, але хотілося б більше», – зазначила пані Дар’я.
Продовжуючи тему постколоніального спадку, Оксана Дмитрієва нагадала, що наприкінці 70-х років до Харкова приїздила комісія з Москви, і в архівах досі зберігається замовна стаття, яка тоді вийшла напевно з метою, щоб закрити Харківський театр ляльок. «Вистави «Прекрасна Галатея», «Чортів млин», «Божественна комедія» – виходили тоді майже одночасно і в Москві, і в Харкові. Але в Харкові інколи це було набагато цікавіше. А Радянському Союзу не потрібно було 2 сильні театри, тому й хотіли закрити наш. Таке було в нашій історії…», – каже пані Оксана.
Вистава "Калинова сопілка" 31 БЕРЕЗНЯ У ЛЬВІВСЬКОМУ ТЕАТРІ ЛЯЛЬОК ВІДБУДЕТЬСЯ НАГОРОДЖЕННЯ ПЕРЕМОЖЦІВ ФЕСТИВАЛЮ «ПРЕМ'ЄРИ СЕЗОНУ»
І щоб такого не повторювалося, українські лялькарі активно працюють на майбутнє як на зовнішні аудиторії, так і всередині країни. Саме цими днями спільно з УНІМОЮ проходить Всеукраїнський фестиваль театрів ляльок «Прем'єри сезону», де театри подають свої свіжі вистави, працює професійне журі. 31 березня у Львівському театрі ляльок відбудеться підсумок цьогорічних прем’єр та нагородження.
Вже 2-й рік поспіль вистави з шорт-листа щосуботи та щонеділі о 18:00 транслюються на каналі Unima Ukraine. Ще є можливість подивитися покази двох вистав: «Калинова сопілка» режисерки Оксани Дмитрієвої – вперше твір Оксани Забужко поставлено на сцені театру ляльок. А також побачити дуже особливу роботу – виставу «Крила». Це зовсім незвичний для театру ляльок формат з двох причин: вистава триває 7 хвилин (зазвичай постановка з ляльками має тривати мінімум 45 хвилин – ред.), а створив її лялькар Валерій Дзех, який наразі служить в ЗСУ і дуже багато працює з Культурним десантом, з лялькотерапією, створює постановки прямо на лінії фронту в кращих військових фронтових традиціях, і має до 6-ти варіантів цієї вистави.
Михайло Урицький зі своїми студентами СТВОРЮВАТИ ЛЯЛЬКУ І ЗНАХОДИТИСЬ З МАТЕРІЄЮ НАОДИНЦІ – ЦЕ ДИВОВИЖНИЙ ТАЛАНТ, РІДКІСТЬ
Крім активної діяльності, яку ведуть українські лялькарі, що вже відбулися в професії, підростає нова талановита молодь, яка ще будучи студентами потрапляє в поважні театральні рейтинги, зокрема в 2024 році експерти Київського рейтингу «Театральний інфобум – 2024» назвали серед кращих виставу «Вдова/Ризик» студентки майстерні Михайла Урицького Олександри Колісніченко, а його ж студентка Анастасія Добриніна названа серед претенденток на звання «Найкраща акторка».
Організація навчання на кафедрі мистецтва театру ляльок у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення іменi І. К. Карпенка-Карого організована таким чином, що всі три курси – актори, режисери та сценографи навчаються в одній майстерні. Тобто актори вже відразу працюють зі сценографами, сценографи з режисерами, режисери з акторами – отак з 1-го курсу вимальовуються творчі колаборації, які дають неабиякий результат.
Оксана Дмитрієва
І якщо у Києві навчання попри постійні повітряні тривоги все ж здебільшого проходять офлайн, то у Харківському національному університеті мистецтв імені І. П. Котляревського, де викладає Оксана Дмитрієва, майбутні лялькарі опановують професію тільки онлайн. Однак, як каже вона про своїх студентів, створюють просто неймовірні роботи: «Лялькар мусить бути і художником, і режисером, і актором. І саме в онлайн-навчанні це відкривається. Вони самодостатні – вміють і створювати ляльку, і знаходитися з матерією наодинці. Не знаю, ким вони будуть – акторами, режисерами чи художниками, але ось ця закоханість, бажання сидіти і створювати ляльку, це дивовижний талант».
Вітаємо прекрасну і дружну родину українських лялькарів з професійним святом, закохуйте нас у ляльку, яку так любите самі і яка завдяки вам оживає на театральній сцені та входить у серця глядачів, щоб продовжувати жити там!
Любов Базів. Київ
Фотоілюстрації зі сторінок ФБ театрів та акторів.
Перше фото – вистава “Намалюй мені літак” / Анастасія Мантач
Культура Театр
Источник: www.ukrinform.ua