Чому тотальна свобода слова зараз не на часі
Можемо порівняти, як усе відбувалося у нашого ворога. Звісно, Росія – це не приклад для наслідування, але у ворога потрібно вчитися. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
До теми Хто продає смерть?
На початку повномасштабного вторгнення настрої у Росії були дуже нестабільні – ми постійно бачили якихось незадоволених блогерів, артистів з дуже неоднозначною позицією і так далі. Тоді здавалося, що є шанс, що у Росії таки можуть спалахнути якісь протести. Однак Кремль закрив рот усім, хто був незадоволений. Блогери позникали, артисти або підтримують війну, або її замовчують. Російській владі вдалося нейтралізувати небезпеку всередині своєї країни.
Російські пропагандисти, стабілізувавши ситуацію в себе, досягли помітних результатів в Україні. Тому нам теж треба діяти.
Беззаперечно, свобода слова – це одна з ідей, за які ми воюємо. Та при цьому ми забуваємо, що зараз перебуваємо у стані війни. Ми буквально ходимо по лезу ножа і можемо втратити свою державність. Тож відстоювати тотальну свободу слова зараз, в умовах повномасштабної війни, коли ворог намагається нас зламати – не на часі.
Не можна дозволяти людям різко негативно висловлюватися про ТЦК чи про військових. Це неправильно з огляду на те, в якій ситуації ми зараз перебуваємо.
Три помилки, яких припустилася Україна
- У нас немає державного органу чи медійної стратегії, які б боролися з невдоволенням всередині країни.
- Держава не пояснює людям, чому їхнє невдоволення зараз не на часі.
- Немає позитивного та успішного образу військового.
Це взагалі ненормально, що у нас досі існують групи в телеграмі чи вайбері, у яких стежать за пересуванням ТЦК. Важливо зрозуміти контекст – в Україні триває повномасштабна війна, найбільша у Європі з часів Другої світової війни.
В Україні досі немає стратегії щодо створення успішного образу військового, яка би працювала над залученістю людей до війська. Росія десятками випускає ролики і на українську, і на внутрішню аудиторії. Водночас у нас є лише якісь милі й добрі поодинокі ролики, які лише загалом дотичні до теми війни.
На початку повномасштабного вторгнення людина, яка йшла до війська, розуміла, що якщо загине та війні чи зазнає тяжкого поранення, то зробить героїчний вчинок і про неї будуть пам’ятати. Зараз це відчуття давно втрачене. Найгірше, що навіть військові, які зараз воюють, також цього не відчувають. Це проблема інформаційного простору.
Зараз у людей немає великої мотивації йти в військо. Вогонь, який був розпалений на початку, коли люди стояли у чергах під ТЦК, щоб мобілізуватися, потрібно було підтримувати.
Я не хочу, щоб це звучало цинічно, але інформаційний простір необхідно контролювати. Якщо ми найближчим часом не почнемо за це братися і контролювати, то ситуація буде тільки погіршуватись.
Нам потрібна культура народження воїна
Багато українців думають лише на тактичному рівні – через 2 – 3 тижні закінчиться війна, літом дійдемо до Криму, скоро перемир’я, яке незрозуміло чим закінчиться. Усі живуть думками, що скоро все закінчиться. Так, закінчиться, але якщо настане перемир’я, то за якийсь час почнеться друга фаза війни.
Дуже важливо зароджувати в Україні культуру ставлення до держави і її захисту. Наприклад, свідомість лицарів у свій час будувалась на тому, що коли хлопчик народжувався, то знав, що має воювати, щоб отримати якийсь статус в державі. З самого дитинства людей вчили й готували до того, що їм доведеться зіштовхнутися із війною. У цьому не було чогось страшного, це була почесна місія, честь для кожного чоловіка воювати за свою країну.
У нас такої державної культури немає, немає культури народження воїна. Зараз ніхто не говорить дитині, що коли вона виросте, то зможе стати успішними військовими.
В Україні військових сприймають як бідних і нещасних. Важливо працювати над створенням іншого образу – еліти, людини, на яку всі мають рівнятися. Коли ми досягнемо такого сприйняття суспільством військового, тоді потрапити в армію буде честь. Потрібно доносити думку про те, що військові – це найкращі люди зараз серед нас.
На жаль, ми живемо в державі, яка вимушена воювати, так склалось історично та геополітично. Тому іншого вибору у нас немає.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua