Повномасштабна війна в Україні створила глибоку гуманітарну, соціальну та психологічну кризу. Найбільш вразливою категорією населення є діти, які в умовах тривалого стресу втрачають не лише відчуття безпеки, а й психоемоційну рівновагу. Щоденні сигнали повітряної тривоги, загроза втрати близьких, руйнація звичного способу життя — усе це має тривалий психотравмувальний вплив. Тому питання стабілізації емоційного стану дітей в умовах війни є не просто психологічною проблемою, а національним пріоритетом.
Спікерки:
Тетяна Гребенюк, завідувачка кафедри технологій освіти та реабілітації осіб з порушеннями зору УДУ ім. М. Драгоманова, кандидатка психологічних наук, доцентка
Анастасія Розвад, викладачка кафедри спеціальної психології та медицини УДУ ім. М. Драгоманова, практична психологиня, арттерапевтка
Як війна впливає на дитячу психіку?
Тривалий вплив війни формує в дитини хронічне емоційне напруження, що проявляється в різних формах: тривожність, страхи, психосоматичні реакції, емоційне виснаження, порушення сну, агресія, апатія. Психіка дитини, яка ще перебуває у процесі формування, не здатна самостійно інтегрувати важкий досвід. Збереження психічного здоров’я дитини значною мірою залежить від значущого дорослого — як у сім’ї, так і в освітньому середовищі. Сім’я та система освіти є ключовими джерелами стабільності для дитини в умовах війни. Дорослі, які забезпечують надійність, чіткість щоденного режиму, відкритість до емоційної взаємодії, формують у дитини відчуття опори.
Емоційні реакції дітей на стресові події, зокрема пов’язані з війною, значною мірою залежать від віку, рівня розвитку та індивідуальних особливостей.
- Дошкільний вік: часто спостерігаються нічні страхи, гіперчутливість до гучних звуків, повернення до більш ранніх форм поведінки (потреба в постійній присутності дорослого, регрес у мові чи самообслуговуванні).
- Шкільний вік: поширені порушення уваги, втомлюваність, уникання контакту з однолітками або, навпаки, надмірна збудженість і гіперактивність. Також можуть виникати психосоматичні скарги — біль у животі, головний біль або нудота без очевидної медичної причини.
- Підлітковий вік: реакції можуть набувати різко полярного характеру — від ризикованої поведінки (ігнорування правил, провокації, втечі з дому) до емоційного «вимикання» — замкненість, відстороненість, байдужість до навчання й оточення.
Усі ці прояви є не сигналом розбалансованості, а відображенням внутрішнього напруження, з яким дитина намагається впоратись у доступний їй спосіб. Будь-яка зміна в поведінці дитини в умовах війни — це форма адаптації до середовища, що загрожує.
Створення стабільного середовища: ключові підходи
Щоб допомогти дитині впоратися зі стресом, надзвичайно важливо створити для неї середовище, яке буде стабільним, передбачуваним і підтримувальним.
- Чітка структура дня. Розпорядок, знайомі ритуали, повторювані дії надають дитині відчуття впорядкованості й безпеки, що знижує внутрішню напругу.
- Емоційне прийняття. Дитина має право відчувати страх, гнів, сум чи розгубленість. Коли дорослий не заперечує ці почуття та не знецінює їх, а визнає та підтримує (наприклад, фразою «Я бачу, що тобі зараз страшно»), це допомагає дитині краще зрозуміти себе і знижує рівень тривожності. У такій взаємодії дитина почувається зрозумілою, визнаною і не самотньою у своїх переживаннях.
- Прості техніки стабілізації. Дихальні вправи, рухові розвантаження, малювання або інші сенсорні практики допомагають дитині відновити контакт із власним тілом і повернути увагу до моменту «тут і тепер». В умовах тривалого стресу дитячий організм перебуває в стані постійного збудження, тому завдання дорослого — м’яко допомагати стабілізувати стан і створювати умови для поступового відновлення.
Дихальні практики для емоційної стабілізації
Дихання — єдиний автоматичний процес, на який ми можемо свідомо впливати. Психологиня Світлана Ройз пропонує прості, але глибокі вправи дихальної стабілізації, ґрунтуючись на принципі: «Дихаючи разом із дитиною ми не просто вчимо її техніки — ми разом повертаємо контроль, знижуємо тривогу, повертаємо довіру до тіла та світу». Ось кілька таких технік.
- «Квітка і свічка»: на вдих — уявляємо запах квітки, на видих — задуваємо свічку. Цей образ зрозумілий навіть дітям 3–4 років. Вправа активує повільне дихання і знижує збудження.
- «Дихаю животом»: покласти руки на живіт і відчути, як він піднімається на вдиху. Дорослий, який дихає разом з дитиною, створює не просто вправу, а мікросередовище довіри й присутності.
Арттерапевтичні техніки для емоційного розвантаження
В умовах війни, коли дитина щоденно зустрічається з переживанням небезпеки, втрати, тривоги, особливо важливо дати їй прості та доступні інструменти для емоційного розвантаження. Малювання як форма арттерапії дозволяє дитині без слів висловити внутрішній стан і таким чином знизити рівень напруги. Далі наводимо найбільш ефективні техніки, які можна застосовувати в освітньому чи сімейному середовищі.
- «Моє безпечне місце». Запропонуйте дитині намалювати місце, де вона почувається добре, захищено, спокійно. Це може бути реальний простір (кімната, подвір’я) або вигаданий (чарівний ліс, хмара). Під час малювання дитина відновлює в уяві відчуття контролю, тепла й опори. Важливо обговорити з дитиною її малюнок: хто або що є в цьому місці? Як туди потрапити? Що допомагає почуватися спокійно? Ця техніка не лише стабілізує стан «тут і тепер», а й створює внутрішній ресурс, до якого дитина може повертатися подумки під час тривожних моментів.
- «Контейнер емоцій». Дає можливість дитині символічно «скласти» свої важкі почуття у вигаданий намальований об’єкт (банку, коробку, мішок). Запитайте: що ти хочеш покласти в цей контейнер? Який колір та форму має емоція? Як ти почуваєшся зараз, коли вона вже не всередині тебе, а в контейнері? Так переживання не витісняються, а зберігаються в безпечній формі, дитина навчається працювати з емоціями.
Описані практичні техніки не потребують спеціальних навичок і можуть бути використані як у класі, так і вдома. Важливо, щоб дорослий був поруч і не оцінював малюнок, а підтримував процес.
На шляху до внутрішньої рівноваги
Усі описані вище підходи активно інтегруються в навчальні програми УДУ ім. Михайла Драгоманова, зокрема педагогічного факультету та факультету спеціальної та інклюзивної освіти. Ідеться про програму «Постконфліктна освіта та педагогіка з урахуванням травми», що реалізується в партнерстві з Університетом Вітаутаса Великого (Каунас, Литва) у межах програми EU4Youth за підтримки ЄС та МЗС Литви.
Очевидно, що стабілізація емоційного стану дітей під час війни — це необхідний компонент щоденної взаємодії в сім’ї та в освітньому середовищі. Емоційна підтримка, чіткість щоденного режиму, прості дихальні та арттерапевтичні практики не вимагають спеціальних ресурсів, але мають потужний ефект. Коли дорослі не знецінюють емоції дитини, а підтримують її у проживанні почуттів, це допомагає сформувати внутрішнє відчуття безпеки та довіри до світу. Саме з таких кроків починається відновлення внутрішньої рівноваги, яка є основою розвитку та навчання в умовах невизначеності.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media