Чи може слово “біль” мати жіночий рід? / Magnific. Ілюстративне фото
Певна українська лексика здатна змінювати не тільки своє значення, але й… граматичний рід. І це не є помилкою, а радше давньою мовною особливістю. Одним із найцікавіших прикладів є слово “біль”.
Коли слово “біль” може бути вжито у жіночому роді, розповідаємо з посиланням на роз’яснення мовознавиці та репетиторки з української мови Оксани Миколаївни.
Коли “біль” – чоловічого роду, а коли – жіночого?
Українська мова нерідко дивує навіть тих, хто вважає, що добре її знає.
Здавалося б, зі словом “біль” усе зрозуміло: він буває сильним, гострим чи нестерпним. Однак, виявляється, існує й інший “біль”, який не пов’язаний із стражданням.
Саме на цю особливість звернула увагу мовознавиця Оксана Миколаївна.
У сучасній українській мові слово “біль” у значенні фізичного чи емоційного страждання, як відомо всім старшокласникам, є іменником чоловічого роду.
-
сильний біль;
-
гострий біль;
-
відчувати біль.
У словниках можна знайти й інше, менш поширене значення цього слова:
-
яскраво-білий відтінок, білизна.
-
біла субстанція, якою раніше вибілювали стіни, печі або тканини;
-
білі нитки або пряжа.
Раніше “біллю” називали не тільки білу фарбу, а й порошкоподібну речовину, що використовувалась для вибілювання. Сьогодні це значення майже вийшло з активного вжитку, поступившись місцем словам “білила” та “фарба”.
Коли “біль” має жіночий рід: перегляньте відео
Саме ці значення зафіксовані в академічному “Словнику української мови”. Хоча сьогодні це слово належить до застарілої лексики, його можна зустріти в літературних творах:
- На рушники та на хустки білять біль дівчата (Пантелеймон Куліш);
- Вона [Лукія] була як біль біла, очі мов у божевільної (Борис Грінченко).
У цьому контексті слово набуває жіночого роду: стіни побілили біллю чи до фарби додали біль.
Яке походження слова “біль”?
Обидва варіанти слова мають спільне праслов’янське коріння, але розвивалися по-різному.
“Біль” у сенсі страждання походить від давнього слов’янського слова, пов’язаного з дієсловом “боліти”.
Натомість “біль” у значенні “білила” споріднене зі словами “білий”, “білити”, “білило”. Це слово іншого походження, хоча сьогодні вони звучать ідентично.
Цікаво! Українська мова охоплює більше кольорів, ніж кольори веселки. Існують також назви кольорів, які сьогодні вживаються вкрай рідко – блаватний, багряний, пурпуровий, цинамоновий та інші.
Такі слова називаються омонімами – вони звучать однаково, але мають різне походження та різні значення.
Мова постійно еволюціонує, але старі значення слів не зникають безслідно. Вони зберігаються у словниках і літературних творах минулого, нагадуючи про багатство та несподіваність української мови.