Ці слова – давня лайка / Мagnific. Ілюстративне фото
Українська мова завжди вирізнялася багатством образних висловів. Навіть коли виникала потреба когось покритикувати чи висміяти, наші предки уникали грубих слів.
Старовинні українські “образи”, які сьогодні можуть звучати майже кумедно, пропонує в своїй добірці Рамі Аль Шаєр.
Як висловлювали невдоволення українці століття тому?
Ми схильні вважати, що раніше люди лаялися так само, як і зараз – різко та нецензурно. Насправді ж українська мова мала десятки колоритних слів, якими можна було передати невдоволення, осуд чи глузування, не вдаючись до вульгарності. Багато з них сьогодні сприймаються як кумедні, хоча ще сто років тому були цілком буденними.
Добірку таких слів, збережених українськими словниками, представив музикант та популяризатор мови Рамі аль Шаєр. Тож розгляньмо їхнє значення.
-
“Гепа” – синонім до “сідниці” або “дупа”, тобто частина тіла, на яку сідають. Це слово раніше часто вживали для вказівки напрямку, випереджаючи відомий вислів про російський корабель.
-
“Лайдак” – ледащо, нероба, волоцюга, людина, що уникає будь-якої праці і живе без діла. Це слово ще можна почути й сьогодні, хоча значно рідше, ніж колись: “Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако!” Олександр Ковінька.
-
“Вайло” – незграбна, повільна, незграбна людина. Так могли назвати того, хто робить усе незграбно або постійно щось перекидає: “Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить!” Олесь Гончар.
-
“Гаспид” – дуже стародавнє слово, що увійшло до української мови через церковнослов’янську традицію. Спочатку “гаспидом” називали отруйну змію, а згодом – чорта або демона. Пізніше цей образ почали використовувати для характеристики злої, підступної або нестерпної людини: “Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!” Тарас Шевченко, “Сон” (“У всякого своя доля”):
Цікаво! Слово “аспид” існує й досі як науковий термін. Ним позначають велике сімейство отруйних змій, які мешкають у тропічних та субтропічних регіонах усіх континентів (окрім Європи): аспид кораловий, гадюка аспідова.
Ці слова слугували лайкою: дивіться відео
Кілька інших колоритних висловів запропонували глядачі у коментарях:
“Мантелепа” – нетямуща, недолуга, повільна у міркуваннях або надто повільна людина. Це слово часто мало відтінок жарту.
“Фарфуцель” – зневажлива назва нікчемної, легковажної або нечесної людини. Сьогодні це слово практично не використовується, хоча й досі трапляється у словниках.
“Потороча” – слово з народної демонології. Спочатку так називали нечисту силу, дрібних духів або страховисько, а згодом – людину, яка викликає огиду або поводиться непристойно: “Брожу, тиняюсь, мов потороча…” Павло Грабовський.
Всі ці слова є частиною мовної спадщини українців. Деякі прийшли з народної розмовної мови, інші – з давніх уявлень та демонології, але кожне з них передає емоцію набагато яскравіше, ніж звичайні “дурень” чи “ледар”.
Тож, якщо виникне бажання урізноманітнити своє мовлення, зверніть увагу на ці старовинні українські слова. А про лайливі вирази та лихослів’я, які використовували раніше і які можна знайти в літературі, ми вже писали: “Бодай тебе чорти вхопили!” чи “Ах ти свиняче рило!”.
Вони не тільки колоритні, але й нагадують, наскільки багатою та образною була і залишається українська мова.