Техно-арт на лінії вогню 07.04.2026 11:30 Укрінформ Як митець із Луганської області знайшов застосування своїм інженерним здібностям на передовій Про майстра з Сєвєродонецька Олександра Моїсеєнка Укрінформ писав десять років тому – переважно як про скульптора, який працював у напрямку техно-арту. Хоча це не було головним видом його діяльності – скульптури він створював для насолоди, даруючи їх рідному місту. Про його підтримку військовим теж згадувалося, але мимохідь. З початком повномасштабної війни Олександр наче «зник із поля зору», проте, згодом у ФБ почали виникати його світлини, зроблені в прифронтовій майстерні. На передовій він широко застосував свої інженерні обдарування.
Павич 35 ПРЕЗЕНТІВ ДЛЯ МІСТА та БОРЩ НА ДОДАТКОВО Сєвєродонецьк – місце суворе. Без архітектурних розкошів. Але… Ось так йдеш уздовж однакових п’ятиповерхівок, аж раптом погляд зупиняється на пишному павичі. І ти мимоволі зупиняєшся, тим паче, що він тут не сам. До не менш розкішної бабки підповзає чорний-пречорний павук, а на високому ганку показує зуби-свічки триголовий «Горинич». Змій зовсім не лячний, оскільки скульптор «ліпив» його із себе. «Це – про мене. Такий же галасливий, добросердечний, любитель хильнути пивка», – говорив він. Пізніше до цього «звіринця» приєднався піратського вигляду папуга. Вмостився на штурвалі, мабуть, від «Чорної перлини»; поруч – кована скриня, повна піастрів.
Павук і бабка. 2016 Загалом місто прикрашали десятки його скульптур, зварених і склепаних майже з металобрухту. Хтось із земляків нарахував 35 подібних подарунків. А на свята Олександр Григорович вивозив на центральну площу власноруч зроблену польову кухню, в якій апетитно кипів зготований ним же борщ. Або куліш. Смакували всі охочі. А паралельно митець займався волонтерством – виробляв у великих кількостях «буржуйки», станини для кулеметів та ще багато чого, що так необхідно було для зовсім недалекого від міста фронту. Тому перехід у військового зброяра не став для скульптора проблемою. …Номер телефону Моїсеєнко за десять років не змінив, отже, зателефонувати до нього виявилося неважко. Домовилися, що кореспондент не називатиме номер частини, в якій він служить, натомість майстер повідомив, що працює на довгій лінії: «Можна написати, що я їжджу, ремонтую зброю, починаючи з Сумщини – Харківський напрямок, Луганський напрямок, Донецький. Доводилося і в Херсонській області працювати. І звідти привозять озброєння на ремонт, і самому доводиться їздити». Розпочали зі спогадів про 24 лютого 2022-го року.
Сіверськодонецьк – Я хотів залишитися в територіальній обороні, поїхав до військкомату, але він був зачинений. Зідзвонився з Андрієм Жидковим (волонтер, військовослужбовець; нещодавно загинув, – ред.). Ми дружили, разом робили буржуйки, станини для кулеметів, усе інше. Хотів залишитися в Сєвєродонецьку, але мені зателефонували хлопці, скажімо так, зі спецслужб, і активно наполягли, щоб я виїхав і вивіз сім’ю, оскільки в росіян і в сепарів я вже був на примітці. Потім це підтвердилося. Олександр посадив дружину, дітей, вивіз їх у Дніпропетровську область, а десь о третій годині того ж дня дружині зателефонували сепари і запитали, де вона є. Чомусь телефонували не йому, а їй. – Я зрозумів, що прийняв правильне рішення. РЕМОНТУЄ ВСЕ, ЩО СТРІЛЯЄ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ За три дні доїхав до товариша, який раніше воював у ЗСУ, але був звільнений. Там залишив родину. Мати, до речі, не хотіла їхати разом із ним. Потім її вивезли волонтери.
– З товаришем ми поїхали до Києва в ТрО, але й там не склалося, і я перейшов до спецбату МВС «Миротворець» – просто я їх у Сєвєродонецьку «няньчив» з 2015-го року. Десь місяць був у Києві, а потім, коли стало зрозуміло, що столицю не штурмуватимуть, нас відпустили, бо ми рахувалися поза штатом. Тоді я перевіз сім’ю в Івано-Франківськ і згадав, що мене добре знали саме як спеціаліста з ремонту озброєння. Звернувся до командира тієї частини, і з 18 квітня 2022 року я ремонтую зброю в ЗСУ. Іноді – техніку. Кулемети, міномети, гранатомети, гармати і все таке інше. Скоро вже чотири роки…
У майстерні. Сіверськодонецьк-2016 А за два дні до того майстер встиг повернутися до Сєвєродонецька, щоб вивезти зі своєї майстерні на власній автівці зварювальний апарат, шліфмашинки, компресор, інструменти – скільки зміг помістити. Це було досить ризиковано – на північну околицю вже починали заходити рейдові групи ворога. Дружина про це не знала – він їй сказав, що був у місті, тільки на зворотному шляху, після того, як проїхав Лисичанський нафтопереробний завод (у бік Бахмута). А з дому забрав тільки документи і два кухонних ножі. Жінка три дні була за це на чоловіка ображена. Потім погодилася, що він усе правильно зробив, тому що з допомогою цього інструменту він уже міг ремонтувати гармати. А дім його згорів. Пізніше. Десь у другій половині травня Олександр побачив документальні кадри: наш танк їде по вулиці Маяковського повз його будинок, і там він стояв уже згорілий після влучання снаряда. Майстерня теж не вціліла – її потім розграбували росіяни та їхні поплічники. – Ви знайшли, де розмістити вивезене обладнання? – Тодішній заступник комбрига 58-ї бригади Богдан Дмитрук подарував мені мікроавтобус «мерседес» (по суті, великий вантажний бус), і я в ньому обладнав майстерню, – відповів Олександр Григорович. – Їжджу, ремонтую озброєння. Оскільки все вивезти не вдалося, зрозумів, що мені потрібна така майстерня, коли б я міг сісти й поїхати, куди треба, де максимально міг би використати свої руки та знання. Орденів майстер ще не має, але медалі вже заробив. Командування частини його цінує, тим більше, що вони знайомі з 2017-го року. Каже, чудовий підрозділ. Як приклад, навів такий епізод: коли треба було зробити небезпечну операцію – діставати снаряд зі ствола, він зробив відповідне пристосування, а комбат із ротним залізли в башту: приймали снаряд з боку казенної частини гармати. – От такий у мене підрозділ, за який я тримаюсь. СОЛДАТ, ЯКИЙ ВИРІШУЄ ПРОБЛЕМИ Пропозиції перейти до іншої частини були. Співрозмовник каже, свого часу пропонували до Києва переїхати і навіть готові були сім’ю облаштувати. Не погодився.
– Я тут на своєму місці. Не просто сам працюю, за тією ж схемою, як у нас було в Сєвєродонецьку: моя майстерня, мої знання, мій інструмент. Ні. Я знайшов команду, з якою можна – і треба – робити максимум корисного для ЗСУ. Я тут навчив деяких хлопців; є люди, в кого є свій непоганий досвід. Підібрав інструменти, і ми займаємось ремонтом певних видів озброєння. Максимум відновлюємо. Добре, що в нас такий колектив підібрався, тим більше, що озброєння в нас дуже різношерстне, починаючи від кулеметів Другої світової і закінчуючи сучасною зброєю, що надійшла з країн НАТО. Наприклад, карабіни М4, які стоять на озброєнні в Сполучених Штатах. Часто такі екземпляри трапляються, про які в інтернеті нема інформації. Але хлопці вчаться, набираються досвіду. Іноді навіть самі роблять запчастини, яких нема на жодному складі. Роблять оптику, точніше – механічні частини прицілів. Навіть якщо воно приходить у робочому стані, але не нове. А було й таке, що новий автомат привезли, а він не працює, тому що просто тугий. Усього слід було ледь-ледь підточити – і він запрацював. Треба тільки знати, в якому місці точити і наскільки. – Ви військовослужбовець чи вільнонайманий працівник? – Я військовослужбовець ЗСУ, звання – солдат, – відповів зброяр. – Фактично посада – інженер. Командир викликає: «Сашко, є проблема, треба вирішити, треба організувати, треба вигадати». До речі, ми дуже схожі з нашим зампотехом за характером, ми товаришуємо, спілкуємося на «ти» саме з ним, тому що ми, дійсно, наче брати. Мене виділяють як інженера. Виникає питання, з’явилося щось «іномарошне», щось нове – мене викликають: «Григоровичу, треба подивитись». Утім, я не приймаю рішення. Кажу, як фахівець: можна так і так зробити. А на наради я не ходжу. Для цього є офіцери, і я вважаю це правильним. Це, до речі, одна з причин, чому я не прижився в територіальній обороні. Мені вистачило три дні, аби зрозуміти, що основна наша проблема: «де два українці, там три отамани». Тому у 2022-му році я пішов до спецбату МВС. Має бути єдиноначальність. Є командир – він приймає рішення. А коли як на мітингу, це потім закінчується дуже погано. Там, де наразі служить Олександр, єдиноначальність присутня повною мірою. Командир, коли майстер йому зателефонував, не вагався: «Сашко, беру тебе як спеца». І Моїсеєнко за чотири роки жодного разу не стояв у наряді. Натомість – створив майстерню, забезпечив її інструментом. Іноді – вкладаючи свої гроші. Забиває свою автівку обладнанням, деталями і везе це все туди, де воно потрібне. – Я – спеціаліст. Виникає питання – треба вирішити. Дістав із кишені свої гроші – вклав. Сів, поїхав, забрав вантаж, привіз, знайшов спосіб, як його ремонтувати. Якщо необхідно – відвіз іншим спецам, аби було швидше.
НЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД МИНУЛОГО Питання про патріотизм не було заплановано, Олександр Григорович сам його торкнувся, бо воно йому болить: – От зараз точаться суперечки щодо ухилянтів, ТЦК, все інше. Моя думка: коли хочете влізти в таку суперечку – відкрийте визначення «громадянин». Там усе чітко написано: на що він має право і що має виконувати по відношенню до держави. Так-от, я кажу: чому мене навчила Україна – я отримав диплом техніка, вивчився в інституті – і тепер ці знання я застосовую, щоб Україну зберегти. Коли виникають розбіжності на тему, хто кому винен, я завжди кажу: «Хлопці, ось у мене в дипломі написана держава, яка мені його видала: Україна, і я хочу цю державу підтримати – мірою своїх сил». Державу і її громадян. – Ваші скульптури в Сєвєродонецьку вціліли, не знаєте?
«Змій-Горинич» – З того, що знаю, сто відсотків «Смішарики» біля міського ДК стоять. «Автомобіль» теж стоїть. Біля «Стоматології» на Курчатова «Змій-Горинич» і все інше теж начебто стоїть. Єдине, що знаю, знесли будівлю, де був Кризовий медіацентр. «Дудка» на ґанку стояла – тепер цієї роботи немає. Окупанти знесли цю будівлю разом зі скульптурою. Трапляються відоси – хтось їде по Сєвєродонецьку… У бібліотеці інституту робота, певно, постраждала, тому що, наскільки я знаю, туди прильоти були, зруйнована сильно. – Боюсь, якщо вийде текст – чи не кинуться орки руйнувати ваше надбання? – Якщо чесно, мені це абсолютно по… цимбалах, – несподівано заявив автор тих скульптур. – Озиратись, дорожити… Я однозначно не хочу залежати від минулого. До речі, нещодавно мені вночі наснилося, що все, зроблене мною в минулому житті, у мене просто перед очима згорає такими великими «пластівцями», от як картон горить, і відлітає понад полем. А поле все всипане попелом. Усе пішло попелом, залишилось холодне почуття відірваності. Їм потрібна красива картинка, а мої роботи все ж нестандарт… Я гадаю, просто перефарбують і забудуть. Як росіяни робили завжди: привласнювали чуже, розповідали, що це їхнє досягнення.
Для захисту від ворожих дронів Останнє питання було, чи робить майстер на фронті щось «для душі».
Спарка в процесі – Задумів багато, – зізнався скульптор. Маючи під рукою інструмент, якщо іноді є вільний час, продовжую свою мистецьку тематику. Виходять невеличкі такі роботи; в якості сувенірів – робити подарунки військовим або гостям підрозділу. Утім, для свого підрозділу, і взагалі для ЗСУ, я залишаюся ще й волонтером. Їжджу, вимінюю на метал інструмент, якісь матеріали, деталі. Знайшов річковий буй, сантиметрів 60. Хотів зробити Котигорошка, в касці, з «Джавеліном на плечі, з шаблею, з булавою. Зробити таку фотозону, щоб Котигорошко стояв на скрученій гусениці від розбитого російського танка. Але часу немає. Поки що в планах. Тому що в першу чергу я зайнятий ремонтом усього, що стріляє. Що вбиває наших ворогів. Це більше на часі. З останнього: зробив спарений зенітний кулемет, оскільки дрони тепер літають вище. Кулемети в нас малого калібру – 7,62 мм, не дістають до них. Спарка вже на чергуванні стоїть. З нічним прицілом, з планшетом…
* * *
Митець надав згоду використати світлини з його сторінки в ФБ. І там чимало світлин з його художніми творами. Окремі з них, за складністю роботи, звичайно, поступаються «Павичу», однак є в них щось таке, що свідчить про зростання зрілості Моїсеєнка як митця. Чи він просто став старшим на десять років, чи то так вплинула на свідомість безпосередня близькість війни. А можливо, і те, й інше. Фото автора та з ФБ-сторінки Олександра Моїсеєнка Луганщина ЗСУ Військові Скульптура Ремонт Сіверськодонецьк