Вишиванки зі старовинних фотографій Репортаж 25.04.2026 09:00 Укрінформ Майстриня Галина Гафійчук зібрала понад 120 вишитих ансамблів, що презентують декілька етнічних країв України.
Жінка зацікавилася вишиванням більше ніж 20 років тому. За цей час вона назбирала колекцію вишитих сорочок і заснувала в рідному селі Глушкові, що знаходиться в Івано-Франківській області, музей «Етноскриня». Нещодавно він був включений до туристичного маршруту «Сильвети Покуття», котрий було представлено на Прикарпатті.
З чого починалася збірка Галини Гафійчук та як підібрати собі вишиту сорочку, Укрінформ запитав у майстрині напередодні Дня вишиванки, який цьогоріч святкуватимуть 21 травня.
ДІСТАЛАСЯ ГОРИЩА – І ВИЯВИЛА СКАРБ
Галина Гафійчук, як і багато жінок у селі, вміє вишивати з малих років. Запевняє, що цю любов вона пронесла крізь усе своє життя, однак зібрати колекцію старовинних вишиванок її надихнули старі знімки.
«Моя бабуся – з Чернятина (село в Городенківській громаді Прикарпаття, – ред.). Ми в дитинстві бавилися в її хаті та залазили на горище. Там я знайшла ці фотографії та листи свого прадіда з війни (показує, – ред.). Скільки мені тоді було, не згадаю, але я вже усвідомлювала, що цей спадок не можна знищувати», – згадує майстриня.
Розповідає, її прадід Юрко мав гарний почерк і більшість листів написав з території Німеччини, коли ворога було майже розгромлено. Однак, прадід так і не повернувся з війни додому, проте його старовинні листи та чорно-білі фотографії родини поклали початок збірці, яка стала підґрунтям майбутньої колекції одягу.
«Старовинні фотографії – це як паспорт вишитої сорочки. Ось у мене є унікальний знімок з рідного села (показує, – ред.). На ній – аматорсько-драматичний гурток 1926 року. І це як мокра печатка того, що тоді носили та як. Тобто фотографія підтверджує походження одягу», – запевняє майстриня.
Зараз у колекції Галини Гафійчук – понад дві тисячі старих фотографій і більше ніж 120 українських вишитих ансамблів. Майстриня підкреслила, що точної кількості екземплярів у своїй колекції вона не знає, тому що вже давно їх не перелічує. Однак тут можна побачити не тільки традиційний одяг з Прикарпаття, а й з Волині, Буковини, Закарпаття, Вінниччини, Чернігівщини, Луганщини, Полтавщини та Львівщини.
«Є люди, які збирають старовинний ансамбль тільки одного регіону, а в мене – спадок з декількох. Чи важко зберігати цю красу? Так. Це потребує окремого приміщення, де підтримується потрібна температура повітря, та й великої особистої відповідальності», – ділиться майстриня.
ПОКУТСЬКА ВИШИВАНКА – ЦЕ ЩІЛЬНО ВИШИТІ РУКАВИ В ЧЕРВОНІЙ ПАЛІТРІ
Перші вишиванки з минулого століття в Галини Гафійчук з’явилися випадково. Зазвичай їх замовляла і купувала колекціонерка в Коломиї. Однак одного разу на її замовлення, котре Галина Гафійчук знайшла для жінки на рідних землях, у колекціонерки не вистачило грошей. Музеї також тоді не мали потреби в старих речах, а продавати їх будь-кому Галина Гафійчук не побажала.
«У цих старовинних вишиванках я побачила щось унікальне, не схоже на сучасні орнаменти. Спочатку залишила в себе одну сорочку, потім ще одну і ще… І так з 2000-х років почалася моя колекція», – усміхається пані Галина.
Каже, колекція щоразу її захоплювала все більше та більше, але наповнювати її було нелегко. У багатьох регіонах, як, наприклад, на Покутті та Гуцульщині, людей часто ховали у святковому вбранні, а тому вишитих сорочок у селах майже не залишилося.
«Адже раніше люди казали: "Що було до шлюбу – то й до Бога"». Старовинних дитячих вишиванок теж лишилось небагато, тому що їх передавали від однієї дитини до іншої, та й не в кожній родині дітям вишивали. Але в мене є до десяти таких сорочок, а більшість у колекції – жіночі», – уточнює майстриня.
Саме вони є основними експонатами в музеї «Етноскриня», котрий згодом відкрила Галина Гафійчук. В її експозиції ще представлені жіночі прикраси, взуття, старовинна кераміка, мальовані ікони на дереві та різдвяні павуки, які здавна робили на Покутті із соломи. Майстриня зауважила, що під час розмови з відвідувачами павуки помітно похитуються. Каже, у давнину люди вірили, що це приходять духи їхніх пращурів.
Запитую пані Галину про її рідну, покутську вишиванку.
«Старовинні жіночі сорочки на Покутті були довгими, тому що плахта була вовняна і коротша, а низ сорочки слугував на той час продовженням спідньої білизни. Якщо жінки йшли у поле працювати, то сорочку підперізували запаскою або фартушком. Це підтверджують старовинні фотографії», – розповідає майстриня.
Вона додає, що візерунки на Покутті були дуже різноманітними. На початку ХІХ століття покутська сорочка нагадувала «борщівську», у якої густо вишивали рукави. Але якщо для «борщівської» характерним є чорний колір, то в покутських сорочок рукави вишивали бордовими нитками, коричневими та яскраво червоними.
«Тут застосовували техніку "верхоплут" (показує, – ред.). На Покутті ще вишивали "білим по білому". Старші жінки називали тут цю техніку "циркована". Покутська вишивка дуже багатогранна. Були ще сорочки-буденки, у них кожний візерунок мав свою назву: "хрестатий", "ключкатий", "лабатий", "сливкові" та інші, усі навіть важко запам’ятати», – усміхається майстриня.
Далі вона показує сорочку «з пташками». Каже, такі вишивали у селах Вербівці та Серафинці Городенківського району.
«Це вже початок ХХ століття. Візерунки з пташками вишивали не тільки на весілля, їх і старші жінки любили носити», – уточнює пані Галина.
За її словами, тоді вже жінки більше подорожували, цікавилися друкованими виданнями з візерунками та запозичували у свої вишивки нові елементи.
В ОДЯЗІ ПРИХОВУВАЛИ ВИШИТИЙ ТРИЗУБ
«Перлиною мого музею є стрічка Січових стрільців "Січ у Глушкові"», – продовжує свою оповідь майстриня.
Каже, цю стрічку в її рідному селі вишивали жінки хрестиком. До наших днів дійшла навіть фотографія, яка підтверджує історичний факт. Однак, вона дуже пошкоджена, а тому в експозиції не представлена.
«Для мене все рідне – то найдорожче», – говорить Галина Гафійчук і згадує історію своєї бабусі, котру на вулиці в радянський час змусили зняти жовту китичку на запасці тільки через те, що вона була біля синьої.
«Іноді навіть синьо-жовта стрічка в одязі вказувала на переконання людини. У такий спосіб люди прагнули показати свою позицію, однак уся українська символіка була під забороною», – додає майстриня й демонструє вишивки з тризубами, котрі є окрасою її колекції.
Деякі з них потрапили у збірку після того, як вишитий тризуб люди очевидно намагалися приховати в одязі, однак не відмовлялися від нього навіть попри страх і залякування.
«Це велике диво, що ці сорочки люди змогли зберегти», – підкреслює колекціонерка.
У ВИШИВАНКАХ – НАШЕ КОРІННЯ ТА САМОБУТНІСТЬ
Більше ніж 20 років Галина Гафійчук не тільки зберігає старовинні вишиванки, а й відтворює їх за старовинними взірцями. Вона впевнена, що це допомагає популяризувати традиційну вишивку в сучасному світі.
«За радянських часів ми дуже багато втратили. Тому наш обов’язок – відродити давнину й залишити її нашим онукам і правнукам, зробити все, щоб спадщина не зникла. Радію, коли ці сорочки відшивають інші майстрині. Тому що те, що ми тепер робимо, репліки чи копії, вони через 50–100 років матимуть таку ж цінність», – переконана Галина Гафійчук.
Майстриня ділиться, коли відтворює старовинну вишиванку, то дотримується не тільки колірної тональності, візерунку та техніки вишивки, а й зберігає технологію пошиття одягу – використовує старовинний крій, а всі деталі виробу зшиває вручну.
«Моя мета – відтворити старовинні сорочки. Вважаю, що це мій внесок в історію, і для мене це важливо», – говорить Галина Гафійчук.
Зізнається, кожне нове замовлення для неї є особливим, а тому підібрати сорочку – непростий процес роздумів і примірок.
«Більшість людей сьогодні хочуть таку вишиванку, щоб залишити її у спадок дітям», – підкреслила майстриня.
На питання, кому з відомих українців дісталася сорочка від Галини Гафійчук, майстриня не відповідає. Але як обрати для себе вишиванку, має слушну пораду.
«Необов’язково, щоб вона була частиною традиційного ансамблю. Можна знайти вишивку свого села чи регіону і відтворити її на жакеті чи блузі. Тому що навіщо нам використовувати китайські, турецькі чи румунські візерунки, якщо в Україні їх є так багато? В українських вишивках треба шукати своє коріння й самобутність», – радить майстриня і показує другу залу музею, де сучасні вишиванки на манекенах прикрашають авторські силянки та ґердани, котрі теж зберігають давні традиції, символи і знаки.
Такі експозиції, говорить пані Галина, нагадують людям про красу української вишивки й надихають до творчості.
«Тепер ми з жінками відтворили тут "Глушківське весілля"», – розповідає майстриня й демонструє весільне деревце, з яким відбувається це дійство.
Каже, театралізоване весілля віднедавна можуть побачити відвідувачі «Етноскрині», а ще – зробити фотосесію в народному вбранні, щоб збагнути все багатство української спадщини.
Фото авторки
Фото Історія Івано-Франківщина Культурна спадщина Музей Туризм Вишиванка