Ліна Костенко презентувала збірку «Вітер із Марса»: поезія охоплює понад три десятиліття творчості
5 травня Ліна Костенко представила свою нову поетичну збірку «Вітер із Марса», яка вийшла друком у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Книжка охоплює понад тридцять років творчості поетеси, містить як уже відомі читачам вірші, так і ті, що публікуються вперше. Серед них — цикл «Коротко – як діагноз» 1993 року, поезії, написані під час пандемії, багато віршів періоду повномасштабного вторгнення, а також твори, датовані 2026 роком.
У новій збірці Ліна Костенко постає як ніжна лірична душа, так і гостра критикиня в громадянській ліриці. Вона звертається до теми штучного інтелекту, досліджує процес формування народу з населення, захоплюється військовими, яких називає «тими, хто буває тільки в легендах», а також передбачає та застерігає планету від «вітру з Марса».
Поетеса також аналізує сучасні події, даючи діагноз переродженню України:
І на очах у всього світу,
на повен зріст у боротьбі,
от ми і вийшли на свою орбіту
і стали рівними собі.
Презентація збірки проходила в закритому форматі. Модератором виступив Іван Малкович, директор видавництва. Серед учасниць була Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, професорка Римського університету «Ла Сап’єнца» та завідувачка кафедри україністики.
Збірка «Вітер із Марса» вже стала бестселером: перший наклад у 10 000 примірників було передзамовлено. Видавництво планує додатковий наклад у 8 000. Це свідчить про незгасну цікавість до творчості Ліни Костенко, адже попередні її книги, видані «А-ба-ба-га-ла-ма-га», мали значно більші наклади: роман «Записки українського самашедшого» — близько 234 000 примірників, а «Ліна Костенко: Триста поезій» — понад 300 000.
Ліна Костенко запросила на зустріч письменників-військових, зокрема Єву Тур, Мальву Крижанівську, Єлизавету Жарікову, Іларіона Павлюка, заявивши про своє бажання поїхати на війну. «Але зараз мало можу вам помогти, зате ви — там», — зазначила вона. У розмові з ними поетеса порушила питання, коли військовим вдається знаходити час для творчості, підкресливши, що це майже риторичне запитання, адже вони отримали можливість «по-справжньому вчитися жити».
Про молодих письменників
Ліна Костенко висловила думку про створення Фундації Ліни Костенко, яка займатиметься гуманітарними та культурними ініціативами, а також дослідженням її спадщини. Вона наголосила на важливості підтримки сучасних авторів: «Треба вивчати зараз твори тих, що починає писати. Бо мене, наприклад, в літературі ніхто не привітав, а навпаки — накинулись. Через те я дуже добре знаю, що таке, коли тебе не вітають. Я хочу, щоб вас, молодих, вітали, і щоб ми йшли не облаяні, не оббріхані, щоб ми писали прекрасно. Приходьте в нашу фундацію, читайте вірші, одне в одного вчіться».
Поетеса згадала випадок, коли на одному з конкурсів письменників читачі визначили десятьох найкращих, але Валерій Шевчук і Ліна Костенко, попри велику кількість голосів, не потрапили до списку, оскільки, за поясненням організаторів, «опинилися на узбіччі літературного процесу». «Так що, щоб надалі нічого подібного не було — я кажу вам: у цій фундації прокладайте, молоді, шлях на наступні роки. Завдання нашої фундації — щоб письменники були почуті», — підсумувала вона.
Про штучний інтелект
Ліна Костенко поділилася своїми роздумами щодо штучного інтелекту. Вона згадала пісні на свої слова, створені ШІ, які її вразили емоційністю. «Але будьмо справедливі. Десь щось було емоційне, часом емоційніше, ніж у людей. Але не даймо штучному інтелекту перегнати людей. Створюймо самі», — закликала вона.
Альтернативи розуму нема,
бо він живий, з душею нерозлучний.
Хіба вже людство злизало з ума,
що так потрібно створювати штучний?
— З вірша 2024 року
Про Чорнобиль і війну
Поетеса провела паралелі між Чорнобильською катастрофою та повномасштабною війною, наголосивши на їхній схожості та трагічності. Вона згадала свої поїздки до Чорнобильської зони, спілкування з місцевими жителями, які «не боялися» і намагалися зберегти народну культуру. «Ціле Полісся. За мною біг один чоловік на Поліссі… «Мені сказали, що ви письменниця. Скажіть щось, зробіть щось, не бійтеся — ми українці, але ми поліщуки», — розповіла Ліна Костенко, підкресливши важливість усвідомлення ідентичності.
Вона згадала про 19 мертвих сіл на Овруччині, які «дуже страшні» і з яких «вийти неможливо». Поетеса також наголосила на тому, що війна прийшла з Білорусі, через Чорнобильську зону, і що це «немислимо». «Розумієте, це дуже страшно. Тобто звідти йшли — з Чорнобиля, де нас добивали, і йшли зі сходу, і з півдня», — зазначила вона.
Ліна Костенко зазначила, що Чорнобильська зона надихала її, даючи відчуття, що «життя моє недаремно проходить, бо я щось роблю і щось зберігаю». Вона висловила глибоку повагу до людей, які «не боялися» і йшли, щоб «врятувати щось від народної культури».
Про нову збірку й мистецьке чуття
Поетеса розповіла про своє відчуття «вітру з Марса», яке вона пережила кілька років тому, як зловісне попередження про майбутню загрозу. «Це настільки зловісно, настільки страшно, що мені війнуло це по землі. Я дочула: вітер, який може пройти по землі. Але не пройде. Не повинно — поки вони такі є (про військових письменників), то не пройде», — переконана вона.
Ліна Костенко згадала критику своїх творів у 1993 році, коли деякі критики трактували її поезію як «покотили Україну до прірви». Вона наголосила на важливості того, щоб люди нарешті почули попередження, які звучали ще до війни, адже «не розуміли, що війна буде».
«Є люди, які відчувають більше. Але цим людям не легше від цього. Просто ці люди дуже відчувають, вони дуже знають, що робиться, і вони розуміють, що робиться», — пояснила поетеса, додавши, що передчуття «марсіанського вітру» досі не відпускає її.
Про шістдесятників
Ліна Костенко розмежувала поняття «шістдесятник» та «людина, що жила в шістдесяті». Справжні шістдесятники, за її словами, це були «талановиті люди, кожен у своєму жанрі», які «йшли на барикади» під час репресій. Вона згадала про студентів, які підтримували заарештованих, як про «безіменних шістдесятників».
Поетеса згадала Івана Драча, його вірші, присвячені партії та Леніну, і розповіла про їхню розмову, де вона намагалася зупинити його від «бзду» на «кобилці». «Я його дуже любила, просила: «Залишися таким, як ти оце зараз є». Але зараз уже ніхто його не згадує як поета. Згадують як депутата, а треба, щоб поети не втрачали себе», — зазначила вона.
Ліна Костенко закликала молодь «вставати на плечі і йти далі, вище», а не «спихати», бо ті, хто спихав шістдесятників, «небагато досягли». Вона згадала про спектакль «МУР» та «Стусанину», які, на її думку, спотворюють образи митців. Поетеса з теплотою згадала Аллу Горську, Миколу Вінграновського, Василя Симоненка, наголосивши на їхній щирості, взаємній повазі та любові. «Ми ніколи не переходили нікому дорогу. Ми були самодостатні. У 60-ті були дуже талановиті люди. По-людськи талановиті», — підкреслила вона.
Про часи й таланти
Ліна Костенко вважає, що «часи не можуть порожнювати — зазвичай з’являються талановиті люди». Водночас вона зауважила, що часи «можуть і вбити», як це сталося з українською літературою у XIX столітті, коли заборонялася мова. «У тяжкі часи талановиті й розумні люди загострюються особливо. У них загострюється відчуття, вони починають згуртовуватися і формувати життя», — сказала поетеса.
Вона також згадала талановитих людей 1920-х років, які були «придавлені», та закликала не займатися «кон’юнктурою», а дбати про «гуманітарну ауру нації».
Поетеса вважає, що українці самі винні в тому, що «пішли в малороси в XIX столітті» та вступали до партії за радянських часів, бо «це престиж, це добробут. Просто спокушалися».
Про антимілітарну літературу
«Може, я скажу неправильно, але вважаю, що література повинна бути антивоєнна, тому що війна — це те, що вбиває людей», — заявила Ліна Костенко. Вона підкреслила, що література повинна бути «проти ворога», але водночас «ворога треба знати». «Мову свого ворога треба знати, культуру ворога знати треба, якщо вона є. Літературу — все треба знати», — закликала вона, виступаючи проти ідеї, що наступні покоління не знатимуть російської мови.
Антивоєнна література, на думку поетеси, не повинна бути «публіцистичною, декларативною», а «повинна йти через душу».
Ліна Костенко зазначила, що російський стиль, який оспівує війну («Хоч рило в крові, но наша взяла»), є неприйнятним для українців. «Ми проти війни. Але ми мусимо перебороти цих ворогів», — підсумувала вона.
Про те, що надихає
Поетеса зізналася, що її довгий час надихав Чорнобиль та Чорнобильська зона. «Я туди їздила, я відчувала, що життя моє недаремно проходить, бо я щось роблю і щось зберігаю. Те, для чого живеш — це й надихає», — сказала вона.
Особливо її надихають люди, які «борються зараз». «Коли мені передали, що солдати читали мої вірші в окопах — я готова ради цього жити. Ось що. Вони мені передали прапори. Це надихає», — зізналася Ліна Костенко, додавши, що її не надихають премії чи звання, а справжні герої, які «полягли, і ніхто про них не знає».
«Мене надихають гарні люди. Я абсолютно не переношу поганих людей. Мені завжди найлегше писати гарних людей. Кожна людина, в якій є щось справжнє, мене надихає», — зазначила вона, додавши, що військові, які читають її вірші, її «зворушують».
Про свободу і покликання письменника
«Я вірю, що Україна буде така, як ми з вами прагнемо. Тому що є люди, які готові життя віддати. Нам завжди є за що вмерти, бо нам є для чого жити», — висловила впевненість Ліна Костенко. Вона визнала, що «випробування будуть страшні» через «страшного сусіда», який «не заспокоїться», але закликала «боротися».
«Письменник не повинен від чогось залежати. Якщо ти письменник — не треба засідати, треба писати, їздити. От би мені поїхати до вас (на війну – ред.). Я від спілки пішла, і все. Нічого не треба боятися», — наголосила поетеса, згадавши, що звикла «не друкуватись» і була готова «не друкуватись ніколи».
Ліна Костенко з теплотою згадала редакторку видавництва «Либідь» Світлану Головко, яка допомогла їй видати книги, та редакторів Ігоря Римарука і Костя Москальця, які за радянських часів надрукували її недруковані вірші. «Нічого не треба боятися», — повторила вона.
«Нам якби не війна, якби ми гарно жили — у нас би була свобода. Бо українці перше, що взяли — ми взяли свободу. Росіяни на це не здатні, вони щось не вміють. А українці — тільки незалежність — свобода внутрішня в нас є», — підкреслила Ліна Костенко.
«Треба писати так, щоб нарешті люди почули», — закликала вона наприкінці.
Подробиці можна знайти на сайті: chytomo.com