24–26 квітня у Ґданську відбувся перекладацький фестиваль Odnalezione w tlumaczeniu. Цьогоріч це була вже сьома едиція заходу, організованого Інститутом міської культури.
Представниці TRANSLATORIUM відвідали подію та підготували репортаж спеціально для Читомо.
Едиція модерністська: жінки, знайдені в перекладі
Програму фестивалю присвятили письменницям-модерністкам та їхнім перекладам польською. Тему обрали невипадково, адже у 2025 році виповнюється століття від виходу роману Вірджинії Вулф «Місіс Делловей», який вважається одним із найяскравіших зразків жіночого модерністського тексту.
У кураторському тексті на сайті фестивалю поряд із прикладами письменниць-модерністок згадуються Анна Ахматова та Ольга Кобилянська. Це викликало запитання, але про це згодом.
Вибір теми міг би здатися абстрактним на тлі війни, міграційної кризи в Польщі та радикальних політичних настроїв. Однак, як пояснили організаторки, це відображення внутрішньої політики фестивалю: команду, перекладачів та аудиторію складають переважно жінки, тому й тема «жінки – про і для жінок».
Події фестивалю
Протягом трьох днів фестивалю Odnalezione w tlumaczeniu провели 15 заходів. Організатори не гналися за кількістю, надаючи перевагу глибині обговорень, які часто тривали понад півтори години. Між подіями були достатні перерви для відпочинку.
Окрім основної програми, фестиваль проводив кількаденний воркшоп для студенток, де вони спільно з перекладачкою Маґдаленою Кох працювали над уривком прозового тексту сербської авторки. Неформальна освіта, особливо у сфері художнього перекладу, є важливим доповненням до академічної.
Традиційним і, мабуть, найцікавішим форматом фестивалю є розмова між авторкою та її перекладачами. Цього року в ній брала участь Зіта Рудська, а її твори перекладали німецькою, чеською, нідерландською та сербською мовами.
«Питання, які я отримую від перекладачок, почасти відкривають у моєму тексті нові сенси, адже коли я пишу, то перебуваю наче в трансі», — зізналася польська письменниця.
Розмова вийшла за межі обговорення творів і торкнулася умов праці перекладачів. З’ясувалося, що найкращу підтримку має перекладачка з Нідерландів, яка отримує стипендію і може присвятити себе виключно фаху. Інші, як і більшість перекладачів в Україні, змушені підробляти.
Один із днів фестивалю розпочався сніданком із поетками з Латвії (Ельвіра Блома) та Португалії (Марія Каетано Вілалобос), учасницями європейської поетичної мережі Versopolis. За кавою можна було послухати читання текстів мовами оригіналу та в перекладі, а також обговорити творчість і поетичний переклад.
«Перекладати поезію — неможливо. Однак можна зрозуміти її енергію, ритм, тож поезія — мова універсальна».
Цікавим виявився факт популярності «поетичних рейвів» серед молоді в Латвії. Це андеграундні заходи в незвичних локаціях, де під електронну музику відбуваються танці та читання поезії.
Перекладацька премія як свідчення видимості
Найурочистішою подією фестивалю стала церемонія вручення премії імені Боя-Желенського. Нагорода, що підтримується мерією Ґданська, вручається раз на два роки перекладачам за внесок у польську літературу та за окремий твір, перекладений польською мовою.
Коли на сцену вийшов переможець у номінації «За життєві досягнення», 77-річний Карлос Марродан Касас, зал аплодував стоячи. Іспанець за походженням, Касас жив між польською та іспанською культурами, перекладав таких авторів, як Ґабріель Ґарсіа Маркес, Маріо Варґас Льоса та Пабло Неруда. Його називають учителем і тим, хто мав великий вплив на формування перекладацької спільноти.
Відповідаючи на запитання, що можна знайти в перекладі (odnalezione w tlumaczeniu), Карлос Марродан Касас сказав: «[Переклад] – це знайти своє місце в світі, для мене ним стала література».
Серед номінантів на нагороду за переклад окремого твору був Марцін Ґачковський, відомий українській аудиторії завдяки участі у фестивалях TRANSLATORIUM, Книжковий Арсенал та Фронтера. Він потрапив до короткого списку за переклад «Міста» Валер’яна Підмогильного.
«Честь бути тут і говорити про Підмогильного через два дні після другої найбільшої атаки на Київ…», — розпочав свою промову Ґачковський.
Хоча Ґачковський не отримав премію, присутність українського твору та його перекладача серед номінантів стала великою радістю.
Існування такої премії в Польщі надихає і показує, якою може бути перекладацька видимість, про яку в Україні поки що лише мріють. В умовах війни постає тривожне питання: скількох перекладачів ми можемо втратити, не дочекавшись можливості відзначити їхній внесок?
Український контекст
Повертаючись до теми модерністських письменниць, вечірнє відкриття фестивалю представило перформанс «… а акації все ще квітнуть», що відсилає до збірки есеїв Дебори Фоґель «Акації квітнуть. Монтажі». Авторкою перформансу стала Александра Білінська, яка визначила його як «мета-оперу», що поєднує елементи класичної опери, перформансу та сценічного читання.
Під час перформансу прозвучав вірш Анни Ахматової російською, а наприкінці — твір Ольги Кобилянської в польському перекладі. Також були прочитані уривки з творів Вірджинії Вулф, Дебори Фоґель та інших модерністок.
З політичної точки зору, це могло сприйматися як спроба примирення російської та української культур. Однак організаторки пояснили, що вірш Ахматової був обраний через його потужність, а не через навмисне порівняння культур. Створювати мистецтво поза політикою у 2025 році, на жаль, видається привілеєм мирного життя.
Наступного дня заключною подією фестивалю стала розмова від польського ПЕН-клубу «Сила вільного слова — переклад», де взяли участь Марцін Ґачковський, білоруська перекладачка та видавчиня, а також перекладачка з німецької. Обговорювалися різні контексти: Україна у війні, Білорусь під режимом, Німеччина та еміграція.
На цій події Марцін Ґачковський розкритикував перформанс, зазначивши, що неприпустимо зараз представляти російську культуру: «Переклад — це також і про комунікацію та чутливість… Багато українців зараз вибачаються за те, що свого часу не відчували війни на Сході. Тепер нам час звернути на це увагу та проявити емпатію».
Ґачковський намагався інтегрувати український контекст у кожну свою відповідь, розповідаючи про відкриття нових книгарень в Україні під час війни, про роботу фестивалів, про україномовних письменників та тих, хто загинув від російських атак.
Марцін завершив свою думку словами:
«Українська реальність перевершує саму літературу».
«Переклад — це віднайдення себе. У перекладі знаходиш світ, людей, цікавість, власні кордони; знайдені сенси, аспекти тексту, які не бачиш, коли читаєш…», — ділилися своїми думками спікери на різних заходах.
Чи вдалося цьогорічному Odnalezione w tlumaczeniu допомогти організаторкам та публіці (принаймні, на завершальній події) усвідомити ту неперекладність, що утворилася між нами та світом, і зрозуміти потребу в більшій чутливості — залишається відкритим питанням. Залишається говорити, перекладати складні відтінки значень і мати сміливість бути перекладачами.
Фото: Юлія Дідоха і Таня Родіонова
Інформація підготовлена на основі матеріалів: chytomo.com