До великої війни Андрій працював у Вараській міськраді – очолював відділ масового спорту. Нині чоловік служить старшим бойовим медиком роти 104 бригади.
За освітою я реабілітолог. Плюс в мене є тяга до медичної тематики. Якби не певні обставини після школи, то можливо навіть і вступав би в медичний. От у війську, можна сказати, закрив цей гештальт”, – каже бойовий медик.
Побратими називають його “Філософом”, адже він любить подискутувати та готовий говорити на будь-яку тему.
За час служби воїн побував під Бахмутом та на Куп’янщині. Роботи завжди було багато, бо обидва напрямки були дуже “гарячі” і окупанти активно наступали. Перша бойова робота відбулася саме на Донеччині.
Пам’ятається, прийшов боєць, у нього рука висить просто на кількох шматочках шкіри. Але якось не було жодних вагань чи страху. На автоматі все робив. Оцінив ситуацію, продумав план, як зафіксувати руку, що зробити. І все, і пішло виконання”, – пригадує свій перший досвід на фронті Андрій.
Він переконаний, що аби не було ступору в боймедика, то потрібно багато навчань і постійне самовдосконалення.
А от головною рисою, якою повинні володіти бойові медики, “Філософ” вважає холоднокровність. Потрібно зберігати ясний розум в будь-якій ситуації, а таких ситуацій на позиціях постійно чимало. Вибухи, кров, постріли, небезпека, втома… Життєво важливо зберігати ясний розум хай би там що.
Окрім того, каже, що кожен, не лише медик, повинен володіти основами тактичної медицини: “M.A.R.C.H (алгоритм надання допомоги) повинні знати всі, не лише військові – це база на рівні читання-писання. Цьому варто вчити і цивільних, і військових. Необов’язково, щоб люди змогли самі надати допомогу, головне, щоб вони вміли оцінити стан і цим зекономити час медиків”.
За час служби в бійця було чимало різних досвідів та історій. Часто щоб врятувати життя доводиться діяти швидко. Часу на те, щоб акуратно знімати з пораненого одяг немає, тому все зайве зрізають, аби мати доступ до поверхні тіла. Був випадок, коли рятував бійця із простреленими руками. Довелося зрізати рукави на куртці. Андрій з усмішкою згадує, що боєць досі за ту куртку дорікає, бо він її тільки купив і була вона недешева.
Війна змінює ставлення і до матеріального і до духовного: “За ці роки інакше дивлюся навіть на якісь буденні речі. Дуже змінилось ставлення до сім’ї. Раніше, коли в тебе є сім’я, ти їх можеш побачити в будь-яку мить, ставишся до цього, як до даності. Думаєш, що вони завжди будуть біля тебе. Тепер це зовсім не так”.
Саме сім’ї найбільше бракує “Філософу”. І він шкодує, що не бачить, як ростуть його доньки: “Молодшій, коли я пішов на війну, було 6 місяців. Вона зараз виросла, вона говорить, робить багато чого вперше. І я не бачу, як це відбувається. Я не спостерігав за своєю дитиною, поки вона росла. І отут починаєш розуміти: ось вона, цінність, – брати безпосередню участь в цьому”.
Чоловіку є заради чого боротись і він усіма силами наближає перемогу. Він чекає моменту, коли зможе зняти форму і повернутися на роботу, брати участь в дорослішанні дітей, бути з сім’єю.
За матеріалами 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина
Источник: www.rivne1.tv