28.08.2026
Олеся Бойко
Поділитися
Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter
27 серпня минуло 170 років від дня народження Івана Франка. У Львові до пам’ятника письменнику були покладені квіти, у його рідних Нагуєвичах протягом двох днів збиралися кошти на дрони для ЗСУ, у Тернополі згадували, що саме тут у 2013 році тернопільська молодь розпочала Євромайдан, а у Відні та Вуковарі до вшанування долучилася діаспора. Тим часом в Івано-Франківську вже шостий день триває фестиваль, названий на честь Каменяра, а на стрімінгових платформах з’явилися одразу дві композиції на його вірші. Ювілей проходив під гаслами «Франко єднає» та «170 років з Франком». Судячи з географії заходів, це справді не просто слогани.Квіти, лекція і перформанс за казками письменника
Біля Львівського національного університету імені Івана Франка викладачі, посадовці та просто небайдужі люди поклали квіти до монумента письменнику. Голова Міжнародної асоціації франкознавців Михайло Гнатюк виголосив промову про Франка, а завершили все перформансом, натхненним його казками.
У вестибюлі головного корпусу було відкрито виставку «Династія творців. Іван Франко та його родина в українській історії і культурі» авторки Наталії Тихолоз, яка є директоркою Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Експозиція розповідає не лише про самого літератора, а й про його дітей та їхній внесок в українську культуру: команда прагне повернути родину Франка до культурного контексту, не залишаючи її в тіні письменника. Перед відкриттям презентували відеосюжет про мобільну версію виставки.
«Мойсей» з передмовою і Шекспір у перекладі Куліша — у Львівській галереї показали книжки Франка
Того ж 27 серпня Музей староукраїнської книги Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького відкрив виставку «Франко. Книжки» з видань, що зберігаються у фондах галереї. Кураторка виставки, провідна зберігачка фондів Соломія Вівчар пояснила задум: експозиція побудована не на фактах біографії письменника, а довкола книг та ролей, які Франко відігравав у їхній появі — сам писав, перекладав, редагував, видавав.
Найціннішим експонатом стало прижиттєве видання поеми «Мойсей» 1913 року — на відміну від першого видання 1905-го, воно містить передмову самого автора, де Франко роз’яснює джерела поеми та її сюжет. «Однак перлиною нашої виставки є прижиттєве видання поеми «Мойсей», — зазначила Вівчар. Поруч експонуються прижиттєві видання збірки «Із днів журби» та поеми «Іван Вишенський».
Окремий розділ присвячено перекладам Франка, які він робив з 1879 року й до кінця життя: від античних авторів до сучасників, зокрема Платона, Менандра, Гайне, Золя, Кляйста, Гекслі. Особливе місце посідає серія видань Шекспіра — Франко був у ній редактором перекладів Пантелеймона Куліша. Виставка демонструє й співпрацю письменника з Науковим товариством імені Шевченка: тут можна побачити «Записки НТШ», «Хроніку НТШ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вістник». Є й видання, що вийшли вже після смерті Франка, у Львові, Києві, Харкові, Лейпцигу з 1917 року, що підтверджує зростання інтересу до його спадщини.
Місце для виставки обрали не випадково — музей «Русалка Дністрова», простір, пов’язаний з історією однойменного альманаху й «Руської трійці». Таким чином організатори демонструють тяглість українського літературного процесу в Галичині — від Маркіяна Шашкевича до Франкових «Мойсея» й «Івана Вишенського». Вхід вільний, побачити виставку можна до 11 жовтня 2026 року за адресою вул. Коперника, 36.
«Профілі без масок»: як у Домі Франка оживили його поезію
О 17:00 у Домі Франка презентували нову театралізовану екскурсію «Франко — поет. Профілі без масок», п’яту за ліком. Її провели наукові співробітниці музею Галина Мазур-Женчак і Христина Рикмас. Вхід був вільний, за бажанням — донат на військо, і люди пожертвували понад 5 770 гривень роті безпілотних автоматичних комплексів 5-ї окремої штурмової бригади. Екскурсія залишається в афіші музею — записатися можна групою від 5 осіб.
Того ж дня директор музею Богдан Тихолоз дав інтерв’ю Leopolis.news (розмовляла Ольга Альтман): він говорив про універсалізм Франка та про те, як команда захищає музейну колекцію під час війни й які проєкти реалізує за грантової підтримки Українського культурного фонду й ZMINA Фундації.
Великі уродини!
Дім Франка також готував концерт «Великі уродини» в межах проєкту «170 років з Франком» — переможця конкурсу «Флагманські події» Українського культурного фонду. Реєстрацію довелося закрити вже за 10 годин: локація просто не змогла б вмістити більше людей.
Команда музею обрала цитату самого Франка з есе «Дещо про самого себе»: «Що маю сказати їй про себе? Що я народився?.. Що я трохи вчився? Що я любив і страждав?». І додала: людину, яку сьогодні кожен українець знає як символ нації, сам письменник оцінював «вельми скромно».
«Локальна історія» знімає з Франка ярлик Каменяра
2 вересня о 18:00 у Домі Франка представлять спеціальний випуск журналу «Локальна історія», присвячений Франкові. За круглим столом зберуться головний редактор видання Віталій Ляска, письменниця Галина Пагутяк («Тісні люди», «Урізька готика»), директор музею Богдан Тихолоз і директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз. Обговорюватимуть, чому Франко — це не лише Каменяр, з яких творів варто починати знайомство з ним, звідки походять його предки, яким був світ його доби, чому він любив працювати у гамірних львівських кав’ярнях, де шукати «його місця» у Відні та якими були літні вакації у Криворівні.
Радіо Культура присвятило Франкові окремий ефір із Богданом Тихолозом — розмову про людей і місця, які досі бережуть пам’ять про нього. Ведучі назвали письменника «інтелектуальним лідером, пророком та ідейним архітектором української нації».
Нагуєвичі: два дні, дзвони, дрони і гала-концерт
У Нагуєвичах на Львівщині, батьківщині Франка, святкування під гаслом 2026 року «Франко єднає» триватиме два дні.
27 серпня. У Літературно-меморіальному музеї було відслужено панахиду перед іконою Святого Миколая з Нагуєвич XVIII століття — саме перед нею, за переказом заповідника, хрестили Франка. Служили владика Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав і архієпископ Дрогобицько-Самбірської єпархії ПЦУ Яків. Далі — вітання від родини Франків і покладання квітів до пам’ятника.
На вхідній території садиби було відкрито тактильну бронзову міні-скульптуру батьківської оселі Франка зі шрифтом Брайля й аудіодискрипцією — щоб музей став доступнішим для людей із порушеннями зору.
Автор — скульптор Василь Одрехівський. Біля Криниці садиби представили та погасили ювілейну марку й конверт: проєкт «Козацька пошта» зробив львівський митець і видавець Андрій Пилюх. Презентували новий музейний путівник — про нього розповів зберігач фондів заповідника Назарій Юрчишин. Далі — «Франко кава».
У Дрогобичі, в музеї «Дрогобиччина», відкрито експозицію «Іван Франко і Дрогобич». На площі Івана Франка вручили Міжнародну премію імені Івана Франка — вже вдесяте. У Народному домі відбулася прем’єра вистави «Невідомий Франко» (ідея Сергія Дмитрієва, режисер — народний артист України Олег Мусійчук).
28 серпня садиба перетворилася на етнофест «Франкотерапія» — уже десятий: зі збором коштів для поранених бійців ЗСУ та родин загиблих Героїв. Працювали понад 50 благодійних локацій — від «Франкомеду» пасічника Мирослава Низового і ковальської кузні Ігоря Войтусіка до реконструкції стрільби з лука епохи Захара Беркута (загін «Чорна Галич» на чолі з Яремою Іванцівим), гончарних майстер-класів, вишивки, катання верхи на музейному коні від родини Войтусік і локації київського фонду «Коло». Окрема зона була присвячена Петрові Франку та винахідництву: показ дронів, 3D-моделювання й робототехніки від учнівського гуртка (керівник Ігор Хомин), а поруч — франко-теніс під егідою місцевої спортшколи. Свою локацію мали й волонтери «Бориславські дракони».
На пересувній сцені «Франкотеатру» Львівський театр ляльок зіграв «Витівки Лиса Микити» за казкою Франка, а Бориславський драмтеатр показав уривки з «Украденого щастя».
Тривав патріотичний концерт із благодійними аукціонами на підтримку ЗСУ — продавали декоровані бойові гільзи, краєзнавчі книжки, картину майстрині Насті Уварової й навіть моделі військової техніки з повітряного пластиліну, зліплені школярем Максимом Ляльковським. Виступали ансамбль «Веселка» з Нагуєвич, колективи Старосамбірщини, дует Оксани Бобечко й Андрія Боженського з піснею «Білі сни», хорова капела «Галичани» з піснями на Франкові слова та студент музичного коледжу Андрій Гриценко.
Стартував фінал Всеукраїнського пісенного конкурсу «Франко єднає» — тринадцять фіналістів заспівали на вірші письменника, від «Всюди нівечиться правда» до «Зів’ялого листя». У гала-концерті виступили Олесь Журавчак, Олег Сербін, Тоня Матвієнко, Павло Табаков, Злата Огнєвіч і Арсен Мірзоян.
До Нагуєвичів також курсував спецрейс «Франкоавтобус».
Дві пісні до дня народження Каменяра
Співак Павло Табаков, переможець «Шансу» і «Голосу країни», випустив пісню «Ти не моя, я не твій» — на слова вірша «Де я не йду, що не почну» зі збірки «Із днів журби» (1900). Прем’єра вийшла на стрімінгах 27 серпня, а вже наступного дня Табаков заспівав її наживо в Нагуєвичах.
«У шкільних хрестоматіях Франко часто видається занадто академічним, — каже співак. — Але, якщо вчитатися, то його любовна лірика — це чистий емоційний надрив, драма людини, яка кохає всупереч усьому». За його словами, рядки, написані майже 130 років тому, «резонують із болем багатьох українців сьогодні: коли розлука і неможливість бути разом стали частиною нашої воєнної реальності».
У Табакова вже є пісні на слова Шевченка («Борітеся — поборете») і Симоненка («Україно моя»).
Другий реліз — подвійний сингл FRANKO. За основу взяли вірш «Ой жалю мій, жалю» зі збірки «Зів’яле листя»: співачка Людмила Мазур (Mila Mazur) поклала його на музику, а продюсер CJ Plus написав електронний ремікс-джангл ZHALIU. Смуток вірша й енергійний ритм створюють, за словами авторів, «політональний» ефект — сум перетворюється на бажання жити далі. Другий ремікс, від Hockins, звучить повільніше й глибше — з басовим саундом і трансформованим вокалом.
Обкладинку синглу створив фотограф Олег Дімов. Слухати можна на Spotify, Apple Music, YouTube Music, а завантажити безкоштовно — на Bandcamp.
Франківськ перетворив Палац Потоцьких на територію Франка на шість днів
25 серпня в Палаці Потоцьких стартував FRANKOFEST-170, що триватиме до 30 серпня. На відкриття прийшло приблизно 50 осіб: письменники, франкознавці, студенти. Міський голова Руслан Марцінків зазначив, що організатори прагнуть показати Каменяра не лише як шкільну постать, а як сучасного, багатогранного митця й інтелектуала.
Співорганізатор фестивалю Володимир Гайдар пояснив задум просто: постатей рівня Франка треба не вивчати, а відчувати. «Знаючи Франка, можна пропустити через себе й усвідомити не тільки його творчість, а й глибинну історію українського народу, — зауважив Гайдар. — «Лиш боротись — значить жить» — ці слова сьогодні актуальні як ніколи. Не тільки в сенсі фізичного захисту кордонів, а в сенсі боротьби за душу українця, за нашу ідентичність». Музичну програму, за його словами, задумали так, щоб показати Франка не лише через літературу, а й через музику, театр, кіно, мистецтво й гастрономію.
Франкознавець Роман Голод з Прикарпатського університету назвав головну перевагу фестивалю — універсальність: тут і серйозний науковий аналіз ідей Франка, і формат для тих, хто «хоч на краплинку зацікавився». А студент Святослав Макогін зізнався, що на типових заходах пам’яті Франка йому завжди бракувало щирості й живих обговорень — зазвичай просто зачитують уривок із «Мойсея» чи «Вічного революціонера» й на цьому все закінчується. Він сподівається, що на фестивалі нарешті обговорять «Перехресні стежки» чи «Одвертий лист до галицької молодежі 1905 року».
У програмі — театральні постановки, музика, кіно, наука і книжковий ярмарок. Театральну частину склали три події: показали «До безтями» — екзистенційну драму режисера Тараса Бенюка, сучасне прочитання Франкової п’єси «Чи вдуріла?» від Івано-Франківського театру драми і комедії; ще дві постановки по-своєму розкрили письменника — через сучасний театр і через історію самого міста.
В межах проєкту «Франко-Іван-Франко» показали картину Олексія Борисова «Іван-Франко-Іван» (1997), написану в контексті бієнале «Імпреза», разом з її репродукціями; окрема виставка представила Івано-Франківськ через архітектуру і вулички. Музична програма включала академічний концерт на Франкові вірші та виступи гуртів упродовж наступних днів. Організатори також підготували перформанси, гастрономічні події та навіть лекції про моду.
Тернопіль: пам’ятник Франку, що бачив Євромайдан
У Тернополі 27 серпня міський голова Сергій Надал разом із громадою поклав квіти до пам’ятника Франку на вулиці Петра Конашевича-Сагайдачного. Франко часто відвідував місто, виступав перед людьми, дружив з першим українським бургомістром Тернополя Володимиром Лучаковським і навіть балотувався до австрійського парламенту. А місце біля пам’ятника має ще одне значення: саме тут 22 листопада 2013 року тернопільська молодь вийшла на свій перший Євромайдан.
Квіти у Відні і літургія у Вуковарі — як Франка згадала діаспора
У Відні 27 серпня дипломати посольства України разом з українською громадою поклали квіти до пам’ятника Франку біля греко-католицької церкви святої Варвари (Postgasse 8) — його відкрили тут ще 1999 року.
«Дипломати посольства України в Республіці Австрія разом з українською громадою 27 серпня вшанували пам’ять видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, науковця і громадсько-політичного діяча Івана Франка», — написали в посольстві у фейсбуці.
Хорватський Вуковар присвятив до дня народження Івана Яковича «Дні української культури Вуковар 2026», на яких виступали творчі колективи та діаспора з Хорватії та Сербії. Головним організатором виступило місцеве товариство «Іван Франко», підтримали захід Рада з питань нацменшин Хорватії, Вуковарсько-Сремська жупанія й мерія. Програму присвятили 170-річчю з дня народження та 110-річчю з дня смерті письменника. В Українському домі презентували виставку про його життя і про давні зв’язки українців та хорватів, чиї предки переселилися сюди близько 130 років тому за Австро-Угорщини.
Головною подією став півторагодинний гала-концерт у Хорватському домі — виступили господарі, гості зі Славонського Брода й Шумече, а також товариство «Іван Сенюк» із сербської Кули.
Загребське товариство «Кобзар» привезло свіжий номер журналу «Слово Кобзаря» і восьмий том антології «Українці Хорватії». Хорватські посадовці висловили солідарність з Україною, а хвилина мовчання за загиблими в теперішній війні перегукнулася з пам’яттю про жертв оборони самого Вуковара під час Хорватської війни за незалежність. Завершили дні святковою літургією в греко-католицькій церкві на Українській вулиці — тут місцеві діти прийняли перше причастя.