Глобальні виші вже спостерігають зменшення фундаментальних здібностей учнів, надмірне виставлення оцінок та вплив штучного інтелекту на освітній процес. Україна стикається зі схожою проблемою через пандемічні умови, воєнні дії та прогалини в навчанні школярів, тому недопустимо реагувати на ці виклики послабленням вимог до вищої освіти.
На цьому акцентував увагу очільник парламентського Комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак, аналізуючи матеріал видання The Economist щодо труднощів в американських та інших провідних університетах світу.
У своїй публікації Бабак посилається на статтю, яка вказує, що частина студентів коледжів та університетів у багатих країнах володіє читацькими та математичними навичками на рівні десятирічних дітей.
Як приклад він наводить ситуацію в Каліфорнійському університеті. Більш ніж 1800 викладачів з математичних та природничих дисциплін оприлюднили звернення, в якому констатується, що першокурсники все частіше вступають до вишів без необхідних базових знань та вмінь.
Зокрема, у Берклі, згідно з наданими даними, 20–30% студентів на вступному курсі математичного аналізу мають суттєві прогалини у підготовці, що змушує викладачів практично заново навчати їх математики на рівні середньої школи.
В університеті Сан-Дієго кількість першокурсників, чиї математичні знання нижчі за рівень старших класів школи, за п’ять років зросла приблизно в 30 разів. За словами Бабака, це становить майже кожного восьмого студента, причому 70% із них не демонстрували навіть рівня, очікуваного від 14-річної особи.
Проблеми фіксуються не лише в точних науках. У Гарварді викладачі гуманітарних дисциплін зазначають, що їм доводиться зменшувати обсяги текстів для читання, оскільки студенти приходять до університету з суттєво меншим досвідом роботи зі складними літературними творами.
Бабак також звертає увагу на дані міжнародного дослідження OECD PIAAC, яке оцінює читацькі, математичні та інші фундаментальні компетенції дорослого населення.
Згідно з наведеними ним даними, серед студентів віком до 35 років у розвинених країнах приблизно 8% мають рівень читацької грамотності, не вищий за той, що очікується від десятирічної дитини. Приблизно таку ж частку мають аналогічний рівень математичної грамотності.
Особливо показовою, за словами Бабака, є ситуація в США: один із семи студентів вищої освіти має рівень читацької грамотності, що відповідає початковій школі або навіть нижче. Десять років тому таким був лише один із двадцяти. З математикою ситуація складніша — майже один із п’яти студентів демонструє дуже низький рівень підготовки.
На думку Бабака, така ситуація є наслідком одночасного ослаблення кількох фільтрів якості. Школа надає менш якісну підготовку, вступний відбір дедалі гірше відсіює непідготовлених абітурієнтів, а університетське оцінювання поступово стає менш суворим.
Однією з причин він називає відмову багатьох американських університетів від стандартизованих тестів SAT або ACT, які раніше слугували одним із головних інструментів оцінювання академічної готовності вступників.
До пандемії такі тести вимагали понад половина американських університетів, а нині – приблизно 10%. Формально від них відмовилися через пандемію, а також через дискусію про соціальну справедливість таких тестів.
Водночас, за словами Бабака, відмова від недосконалого інструменту без запровадження кращого призвела до того, що університети почали більше покладатися на менш надійні сигнали – шкільні оцінки та вступні есе.
Це особливо проблематично в умовах поширення штучного інтелекту. Згідно з даними, на які він посилається, 94% британських студентів визнають, що використовують ШІ під час виконання оцінюваних робіт, а 12% зізналися, що просто вставляли згенерований текст у свої курсові роботи.
Окремою проблемою стало і внутрішнє оцінювання в університетах. Через тиск студентів, скарги та залежність від відгуків викладачі дедалі частіше виставляють вищі оцінки, навіть якщо реальний рівень знань не відповідає заявленому результату.
Зрештою, за словами Бабака, головна небезпека полягає не в тому, що до університетів вступають менш підготовлені студенти. Доступ до освіти можна і слід розширювати. Проблема в іншому – диплом поступово втрачає своє значення.
Він наголошує, що українцям не варто розглядати цю історію як суто американську, адже в Україні вже накопичився власний аналог цієї проблеми.
Спочатку були роки дистанційного та змішаного навчання під час COVID-19, а потім без перерви розпочалася повномасштабна війна: обстріли, повітряні тривоги замість уроків, викладання з підвалів і бомбосховищ, релокація мільйонів дітей або їхнє перебування за кордоном. Частина школярів роками не мала стабільного доступу до освітнього процесу.
До цього, за словами Бабака, додаються хронічний стрес, розлука дітей із батьками, фізична втрата освітніх закладів та педагогів.
Ми поки що навіть не маємо повної картини того, наскільки знизилися базові навички цілого покоління школярів. Не тому, що все добре, а тому, що нам банально бракує систематичних вимірювань на кшталт PISA чи PIAAC, які проводить OECD.
«І на цьому тлі в українських університетах вже з’являється та сама спокуса, яку описує The Economist, коли після зміни форматів ЗНО та НМТ, після спрощень під час війни, після масового вступу через бажання зберегти контингент і фінансування дуже легко перейти до такого самого м’якого оцінювання й мовчазної домовленості: „не будемо ускладнювати життя ні собі, ні студентові“», – зазначає Бабак.
Окремим ризиком він називає використання штучного інтелекту. Українські студенти, за його оцінкою, користуються ШІ не менше, ніж британські чи американські, тому ризик отримати диплом, який фактично нічого не гарантує роботодавцю, стає реальним.
Це особливо небезпечно в умовах, коли країні потрібні справді компетентні інженери, лікарі, аналітики та інші фахівці, а не просто власники документа про вищу освіту.
«Ширший доступ до освіти має право на існування, нижчі стандарти – ні. ШІ в навчанні – можливий, як один із інструментів, ШІ як ширма для відсутності навичок – ні. Підтримка студента, який прийшов до університету з травматичним і перерваним шкільним досвідом – так, диплом без реальної компетентності – категорично ні», – наголошує голова Освітнього парламентського комітету.
За його словами, якщо диплом перестане підтверджувати реальні знання та навички, суспільство швидко це відчує. У такому разі програє не окремий студент чи викладач, а сама ідея вищої освіти, яку Україні доводиться відбудовувати паралельно з усіма іншими процесами.