Сучасні письменники та видавці різних країн стурбовані популярністю додатків, що переказують стислий зміст книжок. Нещодавно такий скандал розгорівся у Великій Британії, де шотландська журналістка та авторка книжок Емі Ліптрот знайшла цілком перекручені цитати з її книжки у одному з таких застосунків. Тим часом додатків для читання книг у стислому вигляді стає все більше, й школярі звертаються до них частіше, ніж до книжок. Чи справді застосунки на основі ШІ пропонують дітям неточні узагальнення, змінюють сюжети та додають вигадані цитати? Чи реально боротися з цим? Та як це вплине на культуру читання та критичне мислення дітей?
Починалося з економії часу бізнесменами
Застосунки, які пропонують стислі змісти книжок, — мрія тих школярів минулих років, яким було ліньки читати твори за програмою. А тут замість хрестоматії — такі собі «шпаргалки», що за кілька хвилин переказують сюжет.
Розпочалося все близько 15 років тому з ідеї, яка мала допомогти підприємцям розібратися в океані новинок бізнес-літератури та усім прихильникам lifelong learning — із науково-популярними, психологічними та іншими книжками, що не є художньою літературою. Адже для non-fiction цілком реально подати основні ідеї та висновки, додати кілька прикладів і — буде уявлення про книгу без спотворення змісту. До того ж цінувалося те, що додатки пропонують інформацію у різних форматах: аудіо (для аудіалів), інфографіка (для візуалів), елементи відео.
А ось художня література — це мистецтво, яке зводити до теми та ідеї те саме, що намагатися парою речень описати картину «Мона Ліза». Втім, величезний попит на все, що економить час, змусив розробників додатків перетнути цю межу. Спочатку з’явилися так звані самарі (резюме) сучасної дорослої літератури, згодом і класичні твори. У останні роки в застосунках можна знайти твори зі шкільних програм усіх європейських країн та ще чимало іншої дитячої літератури. Пропозицію пояснюють чи то наївно, чи то для годиться: мовляв, діти прочитають зміст твору, і це розпалить їхній апетит, аби взяти в руки саму книжку.
Фейкові цитати — не виняток
Британські автори та видавці вкрай стурбовані: вони вважають, що такі популярні додатки як Blinkist, Bookey, getAbstract, Headway спотворюють зміст і спрацьовують як «піратські копії», знижуючи продажі книжкових новинок. Подібних застосунків щороку стає все більше. Серед них є й українські. Створена три роки тому модель, що навчена на основі GPT-3, самостійно продукує нові стислі версії книжок. Вона здатна це робити навіть без нагляду людини.
Британська письменниця Емі Ліптрот знайшла у додатку Bookey самарі своєї книжки The Outrun. Твір вийшов друком дев’ять років тому, але став особливо популярним у 2024-му, після виходу екранізації зі зірковою акторкою Сіршою Ронан. У стислому викладі містилися і цитати, одна з яких насправді ніколи не була написана авторкою та навіть близько не підходить до тексту. Емі Ліптрот сприйняла це особливо близько до серця, адже твір автобіографічний.
Інша письменниця з Великої Британії Сьюзі Алегре також натрапляла на такі випадки. На її думку, ШІ не завжди розрізняє реальність та вигадану можливість, тому немає гарантії, що він точно відображає зміст книги. А дитині, яка через додатки неправильно запам’ятала, про що йдеться в книзі, має неточні асоціації, важко перенавчитися. Є й ризик, що ніхто не вкаже школяру на помилку. Відтак може зрости кількість випускників шкіл, які вважатимуть, що Ромео та Джульєтта врешті-решт одружилися, а Дон Кіхот був славетним лицарем, ветераном війн.
Що втрачається у самарі?
Представники видавництв занепокоєні впливом на їхній бізнес, але визнають, що формально існування таких додатків є цілком законним. Але вони не зовсім доброчесні, нагадують рекламу, що пропонує легкий спосіб схуднути без фізичних вправ. Законодавство з інтелектуальної власності у жодній європейській країні не забороняє подавати стислий зміст твору. Але в реальності авторські права порушено: письменники не отримують гонорари за таке використання їхніх робіт, вони не можуть вплинути на викладення матеріалу. Їх навіть не повідомляють, коли роблять самарі за їхніми творами. А знання читачів про те, «чим все закінчилося», яке можна отримати з додатків за лічені хвилини, вбиває атмосферу загадковості та інтриги, зменшує зацікавлення у читанні та негативно впливає на продаж книжок.
У самарі є як прихильники, так і критики серед батьків та освітян. Перші запевняють: хай діти хоч скорочено знають класику, це краще, ніж нічого. У кожного є право вибору. Хто хоче поверхово ознайомитися з темою, дивиться у Вікіпедії, а хто прагне глибоко розібратися, читає спеціальну літературу на цю тему. Те саме з резюме та оригіналами.
Інші ж переконані: читання впливає на дитину, виховує, розвиває фантазію та емоційний інтелект, прищеплює соціальні навички, залишає досвід проживання різноманітних почуттів, співчуття, живить креативність, розвиває образність мови, поповнює лексичний запас. Резюме передає лише інформацію. А соціально-емоційні виміри, як і задоволення від читання, зникають. Ба більше, школяр втрачає шанс сформувати власне ставлення до твору, пов’язати з власним життєвим досвідом, оцінити його, а змушений покладатися на чужу думку. Так знижується здатність до критичного мислення. А коли йдеться про підсунуті ШІ фальшиві фінали, викривлені сюжети та неправдиві описи героїв, школярі зазнають шкоди від таких фейків.
«Герой вбиває, автор схвалює»
Журналістка «Освіторії» особисто перевірила застосунок Bookey. І одразу ж натрапила на такі фейки. У самарі за романом «1984» Орвелла йдеться, що твір закінчується розстрілом головного героя. Насправді цієї сцени у книзі немає. Далі гірше! У резюме книги А.Камю «Сторонній» («L’Etranger») розповідається: головний герой скоїв убивство. Майже одразу ж, поза контекстом додається: автор А. Камю «не лише схвалює дії Мерсо, але й емоційно співпереживає йому». Якщо звернутися до літературної критики, то найімовірніше, автор схвалює чесність головного героя з самим собою, його прагнення вийти за соціальні рамки та стереотипи. Але аж ніяк не вбивство.
Також приголомшливо звучить фраза «Перед стратою Мерсо нарешті почувається щасливим». Вона дана без жодних пояснень, тож навряд чи школяр щось зможе зрозуміти. Нагадує агітацію до самогубства, на кшталт «груп смерті». А це ж залишені ШІ уламки від досить складної екзистенціальної філософії, яку сповідував А.Камю: людина почувається дійсно живою, присутньою «тут та тепер» у критичні моменти життя, коли усвідомлює його кінечність.
Найпопулярнішим нині в українських школярів є ChatGPT. І хоча переказувати книжки — не його призначення, на такі запити він охоче відповідає. Причому здебільшого неправильно. Діти не розуміють, що не варто ставити запити, виконувати які програма не здатна.
Спочатку поставимо ШІ запитання стосовно розважальної літератури. Любителям детективів інколи кортить дізнатися, хто ж злочинець у творі. Тож даємо запит ChatGPT переповісти твір А. Крісті «І не лишилось жодного» («And Then There Were None»). У відповідь дістали чітке резюме з основними подіями, назвами, обставинами. Завершувалося воно так: «Наприкінці знаходять захованого у пляшку та викинутого у море листа, в якому вбивця розповідає про свої мотиви та як йому вдалося вижити». Та після додаткового питання: «Хто ж убивця?» ШІ раптом почав перебирати всіх персонажів по черзі. І навіть вигадував неймовірні способи порятунку! Наприклад: «Вбивцею є дворецький Томас Роджерс. Його не зарубали сокирою, він залишив замість себе манекен, а гості не приглядалися до тіла якогось слуги. Йому вдалося перебувати у схованці та вбивати гостей». На зауваження, що такого у книзі не було, приходить відповідь: «Дякую. Сталася помилка. Вбивцею є інший персонаж».
«Заможні люди у злиднях» та загадкова Оксана
А що ж станеться, якщо школяр спробує дізнатися у такий спосіб зміст класичних творів? У переказі ШІ поема Т. Г. Шевченка «Наймичка» нагадувала викручування недбалого учня, який не читав, але щось про те глянув у підручнику та фантазує, орієнтуючись на назву.
Ось такий діалог із ШІ склався:
— Поема починається з опису важкої роботи наймички на жорстокого селянина, який не цінує її працю та принижує. Наймичка мріє про свободу та справедливість, але не бачить можливості здійснити свої мрії. За допомогою ліричного відступу автор розкриває внутрішній світ наймички, її скорботу та тугу. У фіналі наймичка помирає, так і не пізнавши щастя.
— Що трапилося з сином Наймички?
— У неї не було дітей.
— У неї був син, якого вона підкинула немолодому подружжю.
— Дякую за зауваження. Сталася помилка. Дійсно, літні люди взяли на себе відповідальність за дитину, попри власні страждання та поневіряння. Цей епізод не лише демонструє нездатність героїні забезпечити нормальні умови для своєї дитини, а й наголошує на темі гноблення в українському суспільстві того часу.
— Як ці літні люди ставилися до Наймички?
— Вони співчували їй, вважали її жертвою того самого гноблення, якого зазнавали самі. Ймовірно, йдеться про солідарність знедолених.
— А як ставилися до героїні ті люди, до яких вона найнялася працювати?
— Жорстоко, фізично та морально принижували її.
— А хіба Наймичка найнялася не до тих самих людей, яким залишила дитину? То вони принижували її чи співчували?
— Вибачте за плутанину. Так, ви праві. Подружжя представлене як персонажі, які попри власні злидні, дають роботу іншим та схильні до любові. Можливо, це співчуття стали рідкісним винятком у світі Наймички, де більшість людей ставилися до неї з байдужістю.
— Хіба подружжя не було забезпеченим?
— Так, вибачте, старенькі не були в злиднях. Вони зображуються як заможні люди з гарним будинком і великим господарством. Їхнє співчуття до Наймички може бути інтерпретовано як прояв загальнолюдської доброти, яка не залежить від соціальних обставин та класових упереджень.
— Чи любила героїня Марка? Чому вона його залишила?
— Марк — це чоловік, який закохується в наймичку, але його почуття не зустрічають у неї відгуку. Він намагається завоювати її серце, але наймичка залишається байдужою до його залицянь, бо всі її мрії зосереджені на майбутньому сина.
— Марк — це ж і є син Наймички!
— Зрозумів вас. Марк є улюбленим сином головної героїні. Він закоханий в Оксану, проте вона відкидає його почуття. Цей сюжетний поворот додає додатковий шар драматизму, показуючи складні людські відносини.
Ось така «розмова». Чи треба пояснювати, що у цій поемі Шевченка немає ніякої Оксани, а натомість є Катря, яка полюбила Марка та побралася з ним? Бо «додає драматизму» те, що якийсь школяр може асоціювати непрочитаний глибокий та зворушливий твір саме з цією нісенітницею.
Автори шукають захист від ШІ: наприклад, друкують книжки за попереднім замовленням, навіть надсилають їх за угодою з забороною розголошувати фінал. У школі ж все знову замикається на вчителі. Без чуйного педагога, який розпізнає безлад у голові учня та допоможе розібратися, не обійтися. Як то кажуть, у семи гаджетів дитина неосвічена.
У наступному матеріалі ми з освітніми експертами детальніше поговоримо про вплив подібних застосунків на читацьку грамотність.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media