Ким зачитуються 18-річні українці? Коллін Гувер — феномен, що дивує і тривожить
Український інститут книги стверджує: 18-річні українці найчастіше читають Коллін Гувер. Згідно з опублікованою статистикою, п’ять її романів увійшли до топ-50 придбаних за програмою «єКнига» видань, а один навіть очолив цей список. У чому причина такої популярності? І яка небезпека чаїться під яскравими обкладинками?
Коллін Гувер — це не просто локальний український феномен, її видають два українських видавництва, РМ і Vivat. Вона здобула світову славу, потрапивши до списку найвпливовіших людей світу за версією журналу Time у 2023 році. На платформі Goodreads вона поступається лише Сарі Дж. Маас, але випереджає Стівена Кінга. Її книжки роками тримаються в топах бестселерів, а у 2022 році навіть перевершили продажі Біблії. Мільйонні наклади, величезні черги за автографами, віддана армія фанатів у TikTok, різноманітний мерч та увага Голлівуду — серіал «Зізнання» (2017), фільм «Покинь, якщо кохаєш…» (2024) та ще кілька екранізацій, запланованих на найближчі роки («Веріті», «Спогади про нього», «Шкодуючи за тобою»). За десятиліття Коллін Гувер пройшла шлях від самвидаву до статусу найпопулярнішої авторки за версією The New York Times, і цей запаморочливий злет вражає.
Солодкий запах успіху
Ще одна «попелюшка» від світу літератури: колишня соціальна працівниця, яка виховувала трьох дітей, сьогодні продала понад 35 мільйонів примірників своїх книжок. Про що ж пише Коллін Гувер? Її романи — це справжні американські гірки з недосконалими персонажами, які переживають емоційні перипетії, переважно любовного штибу. Майже в кожному романі прихована велика трагедія, таємниці минулого та довгий шлях до зцілення. Це видовищний атракціон, який приваблює тих, хто знає, на що йде, але може приголомшити випадкових пасажирів.
Звісно, так можна охарактеризувати й багато інших любовних романів. Сама суть жанру передбачає неідеальних героїв, які долають внутрішні та зовнішні випробування. Їхні вади запускають сюжет, а складні стосунки розвивають його. Такі історії акцентують на душевному світі героїв та детальних описах емоційних переживань. Якщо додати до цього соціально-психологічні аспекти, увагу до становища жінки в суспільстві та поєднання з іншими жанрами, отримаємо класику на кшталт «Гордості й упередження» Джейн Остін. Якщо ж додати простий стиль і, звісно, «скло» (тобто, драматичні моменти), вийде будь-який сучасний популярний любовний роман. А ще — секс. Нині без кількох еротичних сцен книжка просто не продасться. «Скла», сексу та бурхливих емоцій у Коллін Гувер вистачає, і саме за це її так люблять: більшість позитивних відгуків починаються словами «я так плакав/плакала над цією книжкою».
Як і більшість письменників, авторка має улюблений жанр – любовні романи. Сьогодні цей жанр дещо стигматизований, тому часто видавці та книгарі обирають поняття на кшталт «романтичної прози». У більшості своїх історій Коллін Гувер звертається до тем травми, пережитої втрати, прощення та права на другий шанс. «Спогади про нього», «Огидне кохання», «Дев’яте листопада» – чудові приклади таких історій. Персонажі переосмислюють трагедії минулого і знаходять шлях до зцілення через кохання. Герої Гувер – це колишні ув’язнені, пілоти, що змертвіли від почуття провини, жертви пожеж, які втратили надію. У «Шкодуючи за тобою» фокус зміщено на стосунки матері й доньки-підлітка, але романтичні лінії залишаються ключовими.
Коллін Гувер випрацювала формулу успішного любовного роману і не відступає від неї, змінюючи лише окремі елементи, які не порушують основної конструкції.
Більшість книжок письменниці подібні між собою за стилем, настроєм і структурою, тому критики справедливо дорікають їй повторюваними сюжетами. Та це ніяк не впливає на любов аудиторії: багато читачів саме такої повторюваності й шукають, адже вона лежить в основі успіху багатьох жанрів. У книжках Гувер повторюваність дарує читачам затишок: гарантовані емоційні гойдалки та крихта надії наприкінці.
Чи виходить Коллін Гувер за межі свого жанру? Так, але рідко. Прикметними є романи «Веріті» та «Лейла» — психологічний трилер із натяками на готичну атмосферу та паранормальна романтична історія. У певному сенсі можна сказати, що Коллін Гувер написала свою «Ребекку» і «Сяйво»: з роману Дафни дю Мор’є прийшла історія «молодят», яким заважає тінь дружини головного героя, а з культового фільму Кінга – ізоляція, готель та привид. «Веріті» цікава ще й тим, що авторка намагається деконструювати жанр, який зробив її популярною. Вона сама іронізує над надмірно еротичними сценами, а фінал історії вперше позбавляє читачів фірмової гірко-солодкої втіхи.
Гувер сама підсміюється з надміру еротичних сцен, а фінал історії ледь не вперше позбавляє читачів і читачок фірмової гірко-солодкої втіхи.
Проте, якщо говорити про феноменальний успіх Коллін Гувер, то легкого стилю й вибуху емоцій може бути замало: потрібна ще дрібка магії та удачі. Літкритики можуть скільки завгодно розмірковувати про причини популярності, але більше знають маркетологи. Хресною феєю для Гувер став TikTok. Письменниця і раніше була популярною, але саме китайський додаток перетворив її на суперзірку. Користувачі діляться думками про книжки, знімають реакції, сперечаються про героїв. Простота та емоційність історій зробили їх доступними кожному: багато людей розповідають, що саме завдяки книжкам Коллін Гувер повернулися до читання. До того ж, спрацювала орієнтованість на молоду аудиторію. Потенційні читачі романів Коллін Гувер є найактивнішими користувачами соцмереж, де вони й популяризують її романи.
Прихована загроза
Далеко не всі читачі в захваті від цих книжок, і справа не лише в жанрі. Проблема в іншому: за романтичними історіями часто ховається справжня темрява, і тут Коллін Гувер є за що дорікнути. Деякі аспекти творчості письменниці видаються проблематичними, особливо враховуючи, що її головна аудиторія – молодь. Коллін Гувер часто звинувачують у романтизації насильства: якщо не фізичного, то емоційного точно. Абсолютна більшість чоловічих персонажів у романах Гувер – щонайменше маніпулятори. Часто складається враження, ніби авторка «сватає» жінок за відвертих аб’юзерів.
У «Лейлі» оповідач Лідс газлайтить свою дівчину, ізолює її від рідних, зв’язує і використовує без дозволу, прикриваючись великою любов’ю. У «Дев’ятому листопаді» Бен роками маніпулює почуттями Феллон, закохує її в себе і приховує серйозні деталі своєї біографії. В «Огидному коханні» Майлз місяцями відштовхує закохану в нього Тейт холодністю й емоційною недоступністю, паралельно займаючись із нею сексом.
Авторка пропонує бачити в цих героях глибоко травмованих людей, яких сила любові витягує з мороку. Кожного з них мучить почуття провини, а тривожна поведінка – наслідок пережитого горя. Коллін Гувер наводить причини такої поведінки своїх «хлопців», і за певних обставин їх навіть можна зрозуміти. Але чи справді таких чоловіків можна виправдати? І чи не формує таке зображення думку, що місія дівчини – пробиватися крізь стіну нерозуміння, страждати й рятувати свого обранця від внутрішньої темряви?
Проблема не в тому, що Гувер говорить про аб’юз, а в тому, що іноді здається, ніби вона його легітимізує. Такі питання контроверсійні: навіщо авторка зображує героя-маніпулятора? Щоб показати його шлях до примирення з собою? Щоб змусити читачів замислитися про здорові стосунки? Чи щоб закохати аудиторію у свого героя? Зовсім нещодавно письменниця потрапила в скандал: за мотивами її роману «Покинь, якщо кохаєш…» планували випустити розмальовку. Однак аудиторія справедливо поставила під сумнів ідею розмальовки про домашнє насильство. Публікацію скасували, але осад залишився.
Принадність драми
Справа не так у Коллін Гувер, як у тренді на романтизацію насильства в сучасних любовних романах. Про це свідчить існування такого піджанру, як dark romance, де автори досліджують хворобливі, часто токсичні стосунки і, звісно, романтизують їх. Закиди в романтизації насильства можуть бути необ’єктивними: автори його просто зображують, а захоплюватися чи ні – справа читача. Але література працює трохи інакше. Історії Коллін Гувер ще доволі «невинні». Масова культура досі не відійшла від «50 відтінків сірого», з яких і почалася мода на таку літературу. Швидкий розвиток онлайн-спільнот підвищив її видимість і легітимізував: тепер в ошатних палітурках видають те, що раніше можна було прочитати лише в інтернеті під конкретними гештегами.
Зараз книжковий ринок активно освоює аудиторію, яку раніше не помічав. Але література, що зображує токсичні стосунки, існувала завжди. Сьогодні 18-річні, окрім Коллін Гувер, вибирають Х. Д. Карлтон і Пенелопу Дуглас. Такий тренд може йти врозріз зі смаками інших читачів, але старші підлітки й молоді дорослі завжди читали цю літературу: вона проста, захоплива й дещо наївна. А подекуди й моторошна та дивна, але це природно.
Чому? Читачі роблять крок на територію незвіданого.
Подібна література дозволяє в безпечних умовах підступитися до світу небезпечного. Спрацьовує той самий механізм, що й під час перегляду фільмів жахів. Зустрічі з вигаданими маніяками мають терапевтичний ефект. Вони дозволяють пропрацювати внутрішні страхи та поглянути на ситуацію збоку, не стаючи її безпосереднім учасником. Ту саму логіку можна застосувати й до представників жанру dark romance та любовних романів із токсичними персонажами. Читачі можуть пережити сексуальну напругу, темну жагу й емоційний катарсис у контрольованому середовищі: у їхній владі згорнути книжку в будь-який момент. Чи здатні вони так само легко згорнути реальність? На жаль, ні. Одна з героїнь Коллін Гувер пише таке:
«Ми вміємо розділяти реальність і вигадку таким чином, що нам здається, ніби ми живемо в обох світах, але вони ніколи не перетинаються. Тієї ночі мій справжній світ став таким темним, що я не хотіла в ньому жити. […] Я відчувала полегшення, коли виходила зі свого кабінету і могла просто зачинити двері до світу зла, який створила. Оце, власне, і все. Мені було потрібно, щоб мій вигаданий світ був темнішим за реальний».
Ці слова говорить письменниця, але їх так само міг би сказати й читач. Драма в літературі не тільки ятрить душу, а й часто її заспокоює. До того ж інтерес до книжок про токсичні стосунки може бути реакцією на суспільну дискусію про гендерні ролі, питання згоди й насильства. Чи варто сприймати стосунки в любовних романах як приклад для наслідування? У жодному разі. Але водночас наївно вважати, що у реальних аб’юзивних стосунках винні насамперед вигадані. Сімейні застілля в цьому сенсі значно травматичніші, а ще – значно краще справляються з нав’язуванням хибних рольових моделей. До того ж, невже ми знову повертатимемося до суспільних дебатів про комп’ютерні ігри, що роблять із людей жорстоких убивць?
Мистецтво — хай і масове, а не високе — не є і не мусить бути дидактичним. Його мета — розважити, налякати чи подарувати фантазію. Сучасні любовні романи демонструють читацький запит на драму, інтенсивні емоційні переживання, круті сюжетні повороти й дуже неоднозначних персонажів, з якими цікаво мчати крізь історію, але дуже б не хотілося перетинатися в реальному житті. За всіма цими перипетіями місця для здорових стосунків не лишається (хіба що у фіналі, де кожного винагороджено за страждання його), тому складається враження, ніби романтика неодмінно має бути пов’язана з болем, проблемами й загрозою.
Ясна річ, що такі уявлення хибні й доволі небезпечні, особливо для молодих читачів. Але не менш хибна стратегія – обмежувати доступ до книжок із дискомфортними темами чи покладати на авторів відповідальність за долю читачів. Куди важливіше – вміти критично аналізувати прочитане чи побачене, а також передавати ці навички молодим читачам.
Художня література — це простір для дослідження, а не інструкція до дії.
Романи Коллін Гувер – не ідеальні. Їх є за що покритикувати, і читачі це роблять: вони й самі ведуть запеклі суперечки щодо зображення персонажів і романтизації токсичної поведінки. Демонізація тих чи тих книжок тільки відштовхне молодих читачів, тоді як відкритий діалог здатен обернути провокативні тексти на безпечний простір для аналізу суперечливих почуттів. Розмова триває, і не варто надто хвилюватися за молодь, що читає «не такі» книжки. Цілком нормально проживати складні та болісні емоції через літературу – вона для того й існує. Просто не варто спускатися в темний підвал під зловісну музику.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: chytomo.com