Останнім часом у соцмережах розгорілася дискусія щодо того, чи повинні онлайн-книгарні вказувати імена перекладачів в описах книжок на своїх сайтах. Також піднімається питання, чи варто вважати роботу перекладача повноцінним співавторством, що передбачає розміщення його прізвища на видному місці на сторінці книги. Підходи різних сайтів до цього питання різняться.
Перекладачка та редакторка Анна Процук поділилася своїми думками щодо статусу та видимості перекладача в українському інтернеті, а також запропонувала шляхи вирішення цієї проблеми.
Ми, хто має відношення до українського видавничого ринку, поступово звикаємо до ідеї, що робота людей, які створюють книгу, заслуговує на повагу та належну згадку. Проте, поки що цю повагу видавничим фахівцям вимірюють скупо, неохоче, ніби з примусу. Ніби ми засвоїли, що “так треба”, але до кінця не розуміємо чому. Якщо ступінь видимості фахівців, чия робота не створює об’єктів авторського права, може бути предметом дискусій, то з перекладачами все однозначно.
Перекладач є суб’єктом авторського права. Закон України “Про авторське право і суміжні права” (пункт 2 статті 17) визначає: “Перекладачам, авторам інших похідних творів належить авторське право на здійснені ними переклад, адаптацію, аранжування або іншу переробку твору”. Це узгоджується з Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів, до якої входять 182 держави, зокрема Україна. Пункт 3 статті 2 конвенції стверджує: “Переклади, адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного або художнього твору охороняються нарівні з оригінальними творами, без шкоди правам автора оригінального твору”.
Український стандарт бібліографічного опису, хоч і змінюється, незмінно вимагає зазначення імені перекладача одразу після імені автора та назви твору.
Особисті немайнові авторські права, на відміну від майнових (прав на використання твору, які перекладачі зазвичай повністю чи майже повністю передають видавництву), є невідчужуваними. Вони включають право “вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора в оригіналі і копіях твору і за будь-якого використання твору, якщо це практично можливо” (Закон про авторське право). Отже, перекладач, незалежно від індивідуальних уявлень про його роль у створенні книги, є повноправним автором перекладного твору.
Однак, в українському інформаційному просторі перекладач-співавтор переважно фігурує або серед технічних характеристик видання, що важко пояснити, — або ніде. Це “ніде” трапляється навіть у промо-публікаціях уривків книжок у медіа (пряме порушення авторського права), у відгуках блогерів-перекладачок про книжки колег (питання етики та згуртованості професійної спільноти), і навіть на нагородженнях перекладних видань (що підкреслює проблему видимості перекладачів на ринку та ставлення видавництв). Навіть позитивна тенденція зазначати імена перекладачів на обкладинках часто супроводжується відмовою від інших згадок, хоча зображення не завжди замінює текст.
Це, здебільшого, внутрішньогалузеві питання. А як перекладачів представляють безпосередньо покупцям? Пройдемося онлайн-книгарнями, уявляючи, що оригінальний твір має кількох співавторів, але крім першого імені, всі інші зазначені там само, де й перекладач.
З півтора десятка провідних українських онлайн-книгарень належне місце для перекладачів в описах книг виділяє тільки одна — “Книгарня Є”. Подякуймо їй від перекладацької спільноти та перейдімо до прикріших випадків.
У “Якабу” ім’я перекладача можна знайти після одного кліку: потрібно розгорнути підрубрику з технічними характеристиками. Проте, треба знати, де шукати, бо в загальній структурі сторінки, якщо розгорнути всі підрубрики, перекладач опиниться далеко не на першому екрані браузера, загублений серед іншої інформації.
У Redeat це вимагає двох кліків: спочатку перейти у вкладку “Про товар”, а потім повністю її розгорнути. У “Клубі сімейного дозвілля” перекладачам відведено останній рядок у підрубриці з характеристиками, проте цей рядок часто залишається незаповненим.
У “Сенсі” переходити нікуди не потрібно, лише проскролити до характеристик видання дрібнішим шрифтом у кутку. Тут, хоч і не на першому екрані, перекладач має позицію вищу за формат у міліметрах і масу книжки.
У “Нашому форматі” перекладачів згадують серед іншої інформації на початку сторінки, де їхні імена доволі видимі; проте для деяких книжок перекладачів не зазначено. У “Букві” передбачене аналогічне поле, однак перекладачів тут забули згадати вже для більшості видань.
У “Віваті” та Megogo Books перекладачів зазначають “через один клік”: з першого екрана треба розгорнути характеристики книжки (у Megogo згадки перекладачів бракує в окремих описах). Так само у “Видавництві Старого Лева” — однак чомусь тільки для видань самого ВСЛ, а перекладачів інших видавництв увагою оминають. У “Ранку” навпаки: місця для перекладачів, які працюють з імпринтами “Ранку”, не знайшлося, а перекладачів інших видавництв скромно згадують припискою під анотацією твору, яку доведеться розгорнути. Такий підхід із зазначенням наприкінці анотації поділяють і в аудіокнигарні “Абук”, де зрідка ім’я перекладача виносять на ілюстрацію-обкладинку (не надто помітно), проте в такому разі вже не згадують у тексті.
І, нарешті, “Книголенд”, Book24 та ARFA не зазначають перекладачів узагалі. Ці сайти, надаючи чимало супровідної інформації до кожної книжки, за умовчанням виключають зі згадок її співавторів.
Отже, з п’ятнадцяти онлайн-книгарень видимість перекладачам, подаючи їхні імена на перших позиціях, забезпечує тільки одна. Ще дві зазначають перекладачів прийнятно, одна з них — у куточку, інша — з винятками для окремих книжок. П’ять книгарень згадують перекладачів, але без належної поваги: щоб дістатися до імен, уміщених у несподіваних закапелках, треба пройти певний квест. Чотири книгарні зазначають перекладачів вибірково, причому дві з них — вкрай рідко. Ще три — ніколи.
Як має бути? Наприклад, на платформі Goodreads чи в книжковому розділі Amazon — в одному заголовному рядку з іменами автора та всіх причетних до видання суб’єктів авторського права, як-от ілюстраторів, упорядників, авторів передмов. Здоровий глузд підказує, що це єдиний конструктивний шлях. Якби я була українською онлайн-книгарнею, хотіла б бути серед тих, хто впроваджує такий підхід, і отримати заслужену повагу.
Ми можемо сперечатися про якість перекладів, про дилеми, пов’язані із зазначенням перекладачів, що постають перед редакторами. Але це проблеми організації процесів та контролю якості всередині видавництв, і вони не повинні стосуватися сумлінних перекладачів. Людей, які місяцями, а іноді й роками, працюють над книгою, створюючи новий твір українською мовою. Можливо, колись ми доростемо до того, щоб за правило взяти підхід, який нині здається революційним: згадуючи перекладний твір, ми щоразу, згадуючи автора оригіналу, згадуватимемо й автора перекладу.
Подробиці можна знайти на сайті: chytomo.com