Інтерв’ю з Ларисою Водяницькою – репетиторкою з математики / Колаж 24 Каналу, фото надане Ларисою Водяницькою
Обов’язковий іспит з математики для НМТ цьогоріч знову викликав суспільний резонанс. Деякі наполягали на виключенні цього предмета зі списку необхідних для вступу, інші підкреслювали його значення. Безумовно, можна говорити про так звані “гуманітарні схильності” та про те, що опанування математики не кожному дається легко. Однак, наша співрозмовниця не поділяє цю думку.
24 Канал провів бесіду з досвідченою репетиторкою з математики, Ларисою Водяницькою. Ми розпитували її про страхи, пов’язані з вивченням цієї дисципліни, поширені міфи та вплив батьків на успіхи їхніх дітей.
Як зазначила пані Лариса, вона має понад 15 років педагогічного стажу. До недавнього часу вона викладала у приватному ліцеї ЛПЕПІМ, а також у київській державній школі. Приблизно рік тому вона залишила школу, присвятивши себе повністю репетиторству, працюючи переважно з учнями 6–11 класів у групах.
Шанобливе ставлення до учня є фундаментом моїх занять. Я допомагаю дітям знову повірити у власні можливості,
– підкреслила вона.
Почнемо з простого запитання. Чи завжди ви самі захоплювалися математикою, чи був у вашому житті період, коли ви чинили опір цьому предмету?
Так склалося, що математика була моєю любов’ю змалечку. Я завжди поринав у світ чисел, розв’язував завдання, шукав закономірності.
Зараз ви працюєте з численними учнями. Чи згодні ви з твердженням, що за останні роки, відколи математика стала обов’язковою на НМТ, загальний рівень тривожності серед підлітків досяг піку? Що вони кажуть, коли вперше звертаються до вас?
Я б не сказала, що рівень тривоги зріс. Скоріше, мова йде про брак впевненості у власних силах. Коли дитина відчуває себе впевнено? Тоді, коли вона знає, що її підтримають, коли їй допоможуть виправити помилку, а не будуть картати за неї, коли існує довіра до дорослого.
Натомість зараз я бачу, що багатьом дітям замість підтримки говорять: “Ти не складеш НМТ, тобі це не дано, ти не здібний”. Часто чую від дітей та їхніх батьків: “Стосунки з математикою не складаються. Я (він, вона) її не розумію”.
Вивчення математики вимагає послідовних дій. Якщо одна тема не засвоєна, то наступну зрозуміти буде вкрай складно. Все взаємопов’язано.
Головним виправданням для багатьох підлітків та навіть дорослих є: “Я гуманітарій, мій мозок працює інакше”. З вашого досвіду – чи справді існує такий вроджений поділ, чи “гуманітарій” – це просто зручна ярлик?
На мою особисту думку, такий поділ вигадали, щоб виправдати небажання працювати над математикою. Я багато спостерігала, як так звані гуманітарії, після пояснень, зрозумілих саме для них, казали: “Це так легко? Я думав, буде складніше”. Математика доступна кожному, хто докладає зусиль.
Буває, що дитина знає матеріал, але, побачивши тест, впадає в ступор. Як розрізнити лінь чи незнання від справжньої “математичної тривожності”, яка блокує мислення?
Так, безсумнівно, таке трапляється. Як це розрізнити? Це видно по відповідях та розв’язках, які дитина демонструє поза умовами тесту чи контрольної. Три роки тому, коли я почала працювати в одній зі шкіл Києва, мені доручили вести паралельні 8 класи. Що я одразу помітила, так це всеохопний страх перед контрольними роботами. Учні, які під час вивчення теми отримували оцінки 10–11 балів, на контрольних могли показати лише 5–6 балів. Я довго боролася з цим явищем.
Щоразу наголошувала, що на контрольній роботі немає нічого нового, лише те, що ми з вами вивчили. Безпосередньо перед контрольними я застосовувала з дітьми дихальні вправи для заспокоєння нервової системи. Спочатку вони з цього насміхалися, але згодом самі почали їх виконувати, побачивши позитивний результат.
Ситуація почала поступово поліпшуватися. І вже у другому семестрі 9 класу всі діти писали контрольні роботи на рівні своїх відповідей під час вивчення теми. Математична тривожність долається через формування впевненості у собі. І це те, над чим я обов’язково працюю на своїх заняттях. Я наочно демонструю дітям їхні сильні сторони та навчаю найважливішого – довіряти собі. Лише коли дитина довіряє своїм досягненням та своїм знанням, “математична тривожність” зникає.
Репетиторка навчає учнів вірити у себе та свої досягнення / Фото надане Ларисою Водяницькою
Чи траплявся у вашій практиці випадок абсолютно затятого “гуманітарія”, який прийшов з нульовими знаннями, а в результаті здивував і себе, і вас високим балом на іспиті? Що саме змінилося в його сприйнятті?
Так, був у мене один хлопець, який вважав себе абсолютно нездарним до математики. Потрібно було наочно продемонструвати застосування математики в житті, щоб зацікавити учня.
Я не можу сказати, що він здивував балом, адже ми цілеспрямовано працювали над досягненням певного результату, але він отримав свої 173 бали і вступив до Національного медичного університету імені Богомольця. Що змінилося? Він зрозумів, що немає нічого неможливого, якщо приділяти час справі та докладати зусиль.
З чого ви розпочинаєте перше заняття з учнем, який одразу заявляє: “Я ненавиджу ваш предмет і вчу його лише тому, що цього вимагає МОН”? Як ви знаходите до нього підхід?
Все залежить від конкретного учня. Звісно, спочатку ми просто спілкуємося. Я завжди запитую, чим дитина захоплюється, що їй подобається, які має хобі. Обережно з’ясовую причини неприязні до предмета. Так, поступово, на кожному занятті, розтоплюється лід. Я розповідаю, де насправді можна застосувати ті чи інші теми з математики, ділюся цікавими історіями тощо.
Запам’ятовування формул – це зазвичай найнудніша частина. Чи є спосіб змусити підлітка зрозуміти тригонометрію чи геометрію без сліз та зазубрювання? Поділіться своїм улюбленим методом.
Я не змушую учнів “зубрити” формули. Звичайно, певний етап запам’ятовування присутній. Але формули запам’ятовуються через велику кількість практичних завдань. Вони запам’ятовуються самі собою. Коли ти багато розв’язуєш, то врешті-решт все запам’ятовуєш. Я нікого не змушую, але можу показати та підкреслити красу перетворень, особливо тригонометричних.
Формули постійно лунають на моїх уроках, тому учні швидко їх засвоюють. Повторення – це потужний інструмент. Щодо методів запам’ятовування – існує цілий арсенал прийомів, асоціацій та закономірностей, які я виявила. Вони дозволяють, знаючи лише дві-три формули з теми, вивести або перетворити їх на інші подібні. Це все навички, жодного секрету.
Пані Лариса не змушує “зубрити” формули, а демонструє та підкреслює красу перетворень / Фото freepik
Нинішні випускники – це покоління, яке пережило ковідну дистанційку, а тепер навчається під час повномасштабної війни, повітряних тривог та відключень електроенергії. Які найсуттєвіші прогалини у знаннях виникають через це, і як ви їх надолужуєте?
Безумовно, ковід і війна сумно позначилися на нашій системі освіти. Надолужувати все складно. Всьому свій час. Ніхто не був готовий до таких викликів ані технічно, ані морально. Зі свого боку, я роблю все можливе, щоб бути завжди на зв’язку. Я не скасовую уроки під час блекаутів, я організовую навчальний процес так, щоб кожна дитина отримала максимум можливої користі.
Щодо найбільших прогалин – то вони індивідуальні для кожного учня. Це не один клас з однаковою кількістю пропущених занять. У моїх групах навчаються учні з різних міст України та Європи. Є діти, які відвідують школи тут, і ті, хто навчається за сімейною чи екстернатною формою в українській школі. Я дотримуюся програми, за якою ми працюємо протягом усього року. Наприкінці навчального року учні володіють повним арсеналом навичок та знань, передбачених для відповідного класу. Діти, які перебувають у Європі, вивчають українську програму з математики саме зі мною.
Найкращим інструментом для подолання прогалин я вважаю бажання дитини поставити вчителю запитання та отримати роз’яснення. Іноді одне й те саме поняття доводиться пояснювати кількома різними способами. І це цілком нормально.
Кожна дитина має отримати пояснення у тій формі та на таких прикладах, які їй зрозумілі. До речі, при розв’язанні задач ми починаємо з того, чи знають діти значення слів в умові, чи розуміють вони буквально те, що написано в задачі. Тоді й розв’язок знаходиться набагато легше.
Іноді найбільшими “розпалювачами” паніки стають батьки, які дуже хвилюються через обов’язковий іспит. Як батькам краще поводитися: контролювати кожен крок чи, навпаки, дати дитині спокій? Де та межа між підтримкою і тиском?
Від батьків потрібна підтримка та розуміння. Так, деяким учням потрібен контроль. Але, на мою думку, у старших класах вже слід делегувати більше відповідальності самому підлітку. Йому потрібно надати певну свободу.
Дитина має знати, що її люблять. Що за будь-яких обставин батьки підтримають і допоможуть. Але водночас повинна бути чітко визначена зона відповідальності за навчання.
Йдеться не про покарання, а про наслідки дій. Ти підготувався, прийшов на заняття, виконав домашнє завдання – це твій розвиток, крок до кращого майбутнього. Зробив навпаки – відповідно, відкотився назад. Саме вміння вчитися є однією з ключових навичок у сучасному світі.
Дитина повинна відчувати підтримку батьків і знати, що їй допоможуть / Фото freepik
Якщо випускник зараз читає це інтерв’ю і думає: “Я досі боюся, мій рівень слабкий, а час спливає”. Яку першу, найпростішу дію йому варто зробити вже сьогодні, щоб подолати це відчуття?
Насамперед, поставте собі запитання і дайте чесну відповідь: “Чим я хочу займатися в житті, ким я хочу стати?” І не марнуйте час, а починайте робити маленькі кроки. Знайдіть людину, яка зможе провести вас найкоротшим шляхом до мети.
І наостанок. Сформулюйте одним реченням: математика – це не про цифри, математика – це про…?
Математика – це не про цифри, математика – це про красу, гармонію та мистецтво.