«Херсон: Не/вкрадене»: художники акцентують увагу на полотнах, які неправомірно вивезли загарбники 13.03.2026 16:54 Укрінформ Після Львова та Києва етюди й шанування творів Херсонського художнього музею мандруватимуть до інших міст
Київ після Львова став другим осередком, де демонструють експозицію «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та шанування» – задум, який з’явився у відповідь на злочин російських окупантів – протиправне вивезення восени 2022 року полотен та інших об’єктів з Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка.
У столиці експозицію демонструють у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Відтак місце відбиває особливі смисли: вже більш ніж чотирирічна повномасштабна російсько-українська війна вписана в контексти спроб знищення нашої ідентичності та попередній досвід утрат.
«Ми прагнули доправити Херсон до Києва – і ми це здійснили. Цією виставкою ми загострюємо увагу на всіх тимчасово окупованих Росією українських територіях і на тих людях, які живуть і чекають на визволення», – зазначає ініціаторка та кураторка проєкту Олена Балаба.
Близько 10 тисяч музейних експонатів із зібрання Херсонського художнього музею, які зухвало викрали російські окупанти, перебувають у неволі у супротивника, констатує директорка пограбованого закладу Аліна Доценко. Країна-агресор не надає про них вірогідної інформації та застосовує для пропаганди і виправдання власних воєнних злодіянь.
Тим часом українські мистецтвознавці, музейники та живописці прагнуть у різний спосіб безперервно нагадувати про мистецькі витвори, які нелегально переміщені на підконтрольні РФ території. Активістами керує сподівання на те, що у цифрову епоху за допомогою Інтерполу можливо швидше повернути Україні викрадені полотна й інші музейні коштовності.
ПОЛОТНА З ХЕРСОНСЬКОГО МУЗЕЮ – У РОСІЙСЬКІЙ НЕВОЛІ
Ініціаторка проєкту Олена Балаба. Фото Олексія Белюсенка надали організатори
Херсон – це брама до Криму, підкреслює мистецтвознавець з Одеси Олена Балаба. Тому проєкт «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та шанування» – це опір тимчасовій окупації і півострова, і лівого берега південного міста, перлиною якого був Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка.
«Понад усе на світі я бажаю, аби росіяни покинули нас назавжди. Щоб залишили захоплені українські території, щоб тікали чимдуж і більше ніколи сюди не втручалися, – коментує Олена. – Щоб Херсон повернувся до звичного життя: відновив усі зруйновані ворожими дронами та снарядами будівлі; аби запрацювали музеї, театри; щоб знову можна було гуляти набережною Дніпра і ходити під вітрилами на Конку – надзвичайно мальовничу протоку, яка розташована біля тимчасово окупованих Олешок».
Олена Балаба до початку російсько-української війни кілька разів відвідувала Херсон. Неодноразово бувала там проїздом, коли мандрували під вітрилами Дніпром. Пригадує: «Там найсмачніші у світі помідори і всі-всі овочі-фрукти. Взагалі в мирні часи місто завжди було теплим, привітним і чудовим, як марево в дитинстві в бабусі серед вишитих подушок».
Однак у період до 24 лютого 2022 року Олені жодного разу не вдалося побувати в Херсонському обласному художньому музеї імені Олексія Шовкуненка. Тому з особливою досадою сприйняла звістку про нахабне пограбування закладу в останні дні тимчасової російської окупації міста. І вирішила з однодумцями популяризувати музейні полотна Миколи Пимоненка, Івана Айвазовського, Давида Бурлюка, Віктора Зарецького, Марії Примаченко, інших живописців, – ті понад 10 тисяч мистецьких цінностей, які загарбники вивезли вантажівками з Херсону.
Матвій Вайсберг, Олена Балаба і Аліна Доценко. Фото Валентини Самченко
Ідею Олени Балаби від початку підтримав відомий київський митець Матвій Вайсберг. Він є натхненником-організатором колег, які не припиняють долучатися до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та шанування». Координаторкою стала народжена в Херсоні Роза Тапанова, очільниця Національного історико-культурного заповідника «Бабин Яр»; а співкураторами виставок – Олексій Баула та Антон Логов.
Весь проєкт ґрунтується на полотнах із колекції Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, тому зрозуміло, що задіяні його працівники на чолі з директоркою Аліною Доценко.
Після окупації Херсону 1 березня 2022 року колектив музею намагався врятувати фонди. Документацію вдалося приховати та зберегти. Однак у період із 30 жовтня до 4 листопада російські окупанти вивезли значну частину музейних експонатів на підконтрольну РФ територію.
Директорка музею Аліна Доценко. Фото Олександра Клименка
«Ми були під прицілом. Фізично врятувати 14 тисяч робіт було неможливо. Але ми зберегли документацію і сьогодні першими серед українських музеїв співпрацюємо з Інтерполом, щоб повернути награбоване», – інформує пані Аліна, директорка музею.
МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО НАДИХНУЛА НА СТВОРЕННЯ АПЛІКАЦІЇ ТА ІНКЛЮЗИВНОГО ШАНУВАННЯ
Львівську виставку присвячували третій річниці визволення міста Херсону від російських окупантів 11 листопада 2022 року. В експозиції Zenyk Art Gallery презентували 29 робіт. Створені вони під впливом та фантазією 21 особи: кожен художник чи художниця за власним бажанням обирали музейне полотно (на жаль, викрадене), до якого створили етюди та шанування.
Виставка в Києві. Фото Олексія Белюсенка надали організатори
Київська виставка запрацювала в дні, коли від початку повномасштабного нападу Росії на українські території нас почали відділяти чотири роки. У столичній експозиції нині – 38 написаних і створених етюдів та шанувань. Число їхніх творців – 28.
Матвій Вайсберг запевняє, що до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та шанування» може долучитися кожен охочий митець, який проживає в Україні. Після того як повноцінно запрацює у своїх стінах Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка, ці полотна стануть частиною його збірки.
Шанування та етюди – за означенням, є мистецькими витворами, які апелюють до раніше створених робіт. З французької мови «hommage» – «вдячність», тобто вдячна рефлексія митця чи мисткині на полотно іншого художника, яка може мати зовсім інший сюжет та образи.
Тоді як етюди є переосмисленням раніше написаних картин. Кожна така нова робота – це ескіз та її вивчення сучасного автора чи авторки.
Отож проєкт «Херсон: НЕ/вкрадене» загалом творчо популяризує українське мистецтво і є акцією, якою організатори та учасники безперервно нагадують: «Не мовчи! Українські картини – в російському полоні. Злодії мають бути покарані, а музейні цінності – повернені».
«Помідори у вазі» Марії Примаченко, омажі Ілони Кузнецової і Оксани Цюпи
Є приклади, коли сучасні живописці, які долучилися до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та шанування», одночасно обирають для себе одну й ту саму музейну картину – і в експозиції зустрічаються дві щойно створені роботи та невеличка репродукція тієї, яку викрали окупанти. А загалом, це відразу три історії, які перегукуються сенсами.
Творчий діалог через роки з Марією Примаченко, котра пережила Другу світову війну, вирішили вести Оксана Цюпа та Ілона Кузнецова. Унаслідок у київській виставці відвідувачі бачать геть різні роботи сучасних мисткинь, яких надихнуло на творчість яскраве декоративне панно «Помідори у вазі» легендарної Марії з Болотні на Київщині, лауреатки Шевченківської премії, чиї роботи показували в Парижі ще в 1930-х роках.
Сучасна мисткиня Ілона Кузнецова з Дніпра у проєкті «Херсон: НЕ/вкрадене» представила несподіване витончене білосніжне шанування як завжди яскравої роботи Марії Примаченко. Ілона проводить паралель з античною скульптурою, представляючи об’ємне зображення «білим по білому» промовистих навіть назвою «Помідорів у вазі». Цим авторка засвідчує, що образи Марії Примаченко залишаються впізнаваними навіть у повній монохромності.
Водночас робота Ілони Кузнецової дає можливість людям із вадами зору взаємодіяти з культурною спадщиною через дотик, тобто додає проєктові інклюзивного виміру. «Тактильні особливості об’єкта відтворюють фактуру традиційної української хати та водночас пропонують уявне занурення у фантазійний світ флори і фауни, притаманний художньому всесвіту Примаченко, – пояснює кураторка проєкту мистецтвознавець Олена Балаба. – У такий спосіб робота не лише інтерпретує історичні та культурні пласти, а й розширює способи сприйняття мистецтва, роблячи його доступнішим і різнобічним».
А Оксана Цюпа, творячи шанування «Помідорів у вазі» Марії Примаченко, створила яскраву текстильну аплікацію. Відвідувачам київської виставки мисткиня розповідає: «Завдяки цій художниці я не боюся відкритих кольорів, люблю стилізації та орнаменти».
Оксана Цюпа (праворуч) біля інсталяції про повернення Україні тимчасово окупованих Росією територій. Фото Валентини Самченко
Оксана Цюпа долучилася до проєкту про Херсонський художній музей, бо має свою особисту гірку історію періоду російсько-української війни. Основна творчість мисткині – текстильна скульптура: від мініатюрних брошок та ялинкових прикрас до досить великого розміру (50-60 см) авторських ляльок – зокрема, зображень сусідів і просто містян у серії «Поворот на Ірпінь».
У березні 2022 року Оксана евакуювалася з оточеного ворогом міста неподалік Києва через знаний усьому світу Романівський міст. Після деокупації столичної області в художниці померла мати, прах якої вона досі не може поховати. Бо за заповітом після кремації має відвезти його на кладовище села, яке вже чотири роки тимчасово окуповане в Запорізькій області армією РФ.
Особливого символізму київській виставці «Херсон: НЕ/вкрадене» надає інсталяція Оксани Цюпи – в’язане дерево, ліва й права частини якого уособлюють тимчасово окуповані з 2014 року та вільні території нашої країни. Кожен відвідувач має можливість порефлексувати та прикрасити його «листям», зав’язавши зелені стрічки на знак віри у звільнення всіх українських земель.
СВІТОВІ ТРЕБА ПОСТІЙНО НАГАДУВАТИ ПРО УКРАЇНСЬКУ ІДИЛІЮ, ЗАТЬМАРЕНУ РОСІЙСЬКИМИ ВОЄННИМИ ЗЛОЧИНЦЯМИ
Картина Михайла Жука «Казка. Хоровод жуків» 1914 року та омаж Володимира Семківа
Щоб дізнатися в деталях минуле й сучасність через мистецькі витвори, варто уважно придивитися на виставці «Херсон: НЕ/вкрадене» до дерев’яної скульптури хлопця на повний зріст. Його колом оперізують… дрони. Це шанування до картини Михайла Жука «Казка. Хоровод жуків» 1914 року.
Михайло Жук народився в Каховці, яка тепер тимчасово окупована. Навчався в Краківській академії мистецтв. Його прізвище – одного з професорів-фундаторів Української академії мистецтв – у радянський період замовчували.
Сучасний львівський скульптор Володимир Семків відразу обрав цю картину, викрадену з Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, для створення шанування. Бо «Казка. Хоровод жуків» Михайла Жука – це європейський стиль та українська культурна традиція.
Картина Михайла Жука за настроєм радісна, мажорна, тоді як шанування Володимира Семківа – це волання про небезпеку ворожих безпілотників, які щодня атакують мирне населення Херсону і всієї України.
Етюд-диптих Дениса Недолуженка (внизу) картини Костянтина Крижицького «Дорога» 1899 року. Фото Валентини Самченко
Тим часом Денис Недолуженко, нині молодший сержант Державної спеціальної служби транспорту, створив етюд-диптих картини Костянтина Крижицького «Дорога» 1899 року. На полотні понад 100-річної давнини – українська ідилія: шлях поміж стиглими хлібами в літній сонячний день.
Костянтин Крижицький – випускник Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Багато писав Україну: степи, озера, хати… Денис Недолуженко також змалював український степ і дорогу, розповідає Олена Балаба, тільки сучасну, ґрунт якої залитий кров’ю, якщо її не боронити від російських дронів. Інша робота диптиха – дорога, захищена протидроновими сітками від російських шахедів.
Денис Недолуженко добре знає, що таке поранення та смерті від російської зброї, він постійно з 2022 року рятує людей.
Експозиція об’єднала роботи 28 знаних сучасних митців з усієї України. Серед них Матвій Вайсберг, Олександр Животков, Ахра Аджинджал, Антон Логов, Ганна Криволап, Владислав Шерешевський, Катя Лісова, Макс Вітик та інші.
Відвідувачі київської виставки. Фото Олексія Белюсенка надали організатори
«Ми прагнемо, щоб інші музеї теж долучилися до цього проєкту, – каже Олена Балаба. – І щоб були проєкти: «Крим. НЕ/вкрадене», «Маріуполь. НЕ/вкрадене», «Мелітополь. НЕ/вкрадене», «Каховка. НЕ/вкрадене». Проєкт привернення уваги до викрадених Росією українських музейних експонатів має розширюватися і мандрувати світом».
Валентина Самченко, м. Київ
Фото Укрінформу та Олексія Белюсенка, які надали організатори проєкту
Херсон Музей Виставка Мистецтво