Як не перетворити музу на свинячий хвіст Репортаж 23.05.2026 09:00 Укрінформ Відомий український скульптор і художник Петро Антип, котрий переїхав на Закарпаття, тричі розпочинав усе спочатку.
Під час повномасштабної війни Закарпаття стало плацдармом для переміщеного бізнесу. Йдеться не лише про компанії та заводи; сюди переїжджають університети та навіть мистецькі резиденції: митці також шукають місце та можливості для роботи в порівняно мирному регіоні.
Саме так вчинив і відомий скульптор та художник Петро Антип – він вдруге переміщує свою майстерню. Вперше йому довелося це зробити з окупованої Горлівки на Донеччині у 2014 році, вдруге – вивозити обладнання та роботи з Київщини (село біля Іванкова) у 2022-му. Він розглядав два варіанти для нового старту – Німеччину або Закарпаття. Зрештою, обрав село Вовкове, розташоване за два десятки кілометрів від Ужгорода, неподалік траси Київ–Чоп.
Однак, за кілька років на новому місці відомий скульптор зіткнувся з місцевими реаліями: поруч з його резиденцією, де були зведені цехи для скульптури та живопису, місцевий підприємець взявся будувати… свиноферму. Якщо раніше Петро Антип захищав своє мистецтво від КДБ, донецьких сепаратистів та московських окупантів, то тепер йому доводиться захищатися від свиней. Докладніше про мистецьку релокацію та про те, як місцеве самоврядування часом викривляє закон у «свинячий хвіст», – у матеріалі Укрінформу.
ЛЮДСЬКІ ГОЛОВИ ТА ГНІЗДО ЛЕЛЕКИ
Майстерня Петра Антипа у Вовковому розташована майже на в’їзді в село. Важко здогадатися, що за старими металевими воротами ховаються скульптури та майстерні, доки не заїдеш на територію. Колись тут була тракторна станція, згодом усе заросло підліском – залишилися лише стіни колишніх приміщень. З цих стін художник із командою створили житлові приміщення. Тут живе та працює Петро Антип, його давній друг і колега Костянтин Чудовський, час від часу приймають інших колег з Києва та інших регіонів країни. Також збудовано парк скульптур і три майстерні: ливарну з печами для плавлення металу та сушіння форм, і дві художні – зимову та більшу, літню. У планах – четверта, графічна.
Парк скульптур на подвір’ї мистецької резиденції
Петро Антип проводить для мене коротку екскурсію резиденцією та розповідає, що тут, де і для чого.
Петро Антип
Біля входу – скульптура з каменю, над якою зараз працюють. Це чотири людські голови, що дивляться в різні боки. Над ними, дуже символічно, – лелече гніздо на електричному стовпі.
З іншого боку, навпроти, – копії відомих антипівських «скіфських» скульптур (частина з них розміщена на Закарпатті в одному з найбільших у країні скульптурних парків у комплексі «Деренівська купель»).
Плавильна та сушильна печі в скульптурній майстерні
По обидва боки великого двору – приміщення. З одного боку це квартири – тут постійно живуть Петро Антип та Костя Чудовський, а з іншого – майстерні. Костя показує плавильну та сушильну печі, скульптурну майстерню, де безліч макетів та форм. Петро Антип показує та розповідає про те, як влаштовані дві художні майстерні – зимова (менше опалюване приміщення зі стелажем фарб і робіт) та літня, значно більша й просторіша, де можна працювати з великими формами, які так любить Антип, автор найбільшої живописної композиції у світі.
У живописній майстерні
Петро Антип у зимовій художній майстерні
ПРОПАГАНДИСТИ З ТРОЯНСЬКОГО КОНЯ
На виході з цехів нас зустрічає троянський кінь. Справжній, дерев’яний.
– Це один із наших великих проєктів, над яким ми зараз працюємо з Костею. Він інтерактивний, і його мета – дослідити, як люди піддаються брехні та пропаганді, і чому вони в неї вірять.
Ми створюємо великого шестиметрового коня, всередині якого будуть встановлені проєктори. З нього «стрілятимуть» кадри з пропагандистами та блогерами, які відверто брешуть людям з різних інформаційних майданчиків, наприклад, Соловйов. Також хочемо включити туди різних політиків. Скульптори вписали сучасну брехню в міфологічний образ – троянського коня, якого колись вигадав хитрий Одіссей.
Костянтин Чудовський розповідає, як ця сучасна скульптура має працювати:
– Глядач заходитиме в павільйон розміром 20 на 20 метрів, на стіни цього павільйону транслюватиметься брехня, яка, за задумом, має переслідувати глядача: навіть коли він відходить, зображення буде зміщуватися і переслідувати його в залі.
Власне, цей кінь, який зараз тут стоїть, мандруватиме виставками світом (скульптори вже мають замовлення). Інший – стаціонарний – буде виготовлений з металу. Петро Антип каже, що наразі є кілька замовлень від власників галерей та мистецьких павільйонів, які б дуже хотіли мати його у себе в постійній експозиції. Дуже хочуть коня львів’яни, утім, найімовірніше, він залишиться на Закарпатті: митець таким чином прагне висловити подяку регіону, який надав прихисток та простір для творчості.
Старі макети та проєкти
ДВІ ЕВАКУАЦІЇ ТА «КОСМОГОНІЯ»
Перед мистецькою релокацією на Закарпаття Петро Антип мав такий досвід двічі.
– Навіть тричі, бо перший погром моєї майстерні стався ще у 1990 році, коли ми з колегами-митцями організували Рух на Донеччині. Тоді КДБ просто викинув і знищив усі мої роботи на вулиці. Другий погром я пережив у Горлівці у 2014-му, третій – вже під час повномасштабного вторгнення на Київщині у 2022-му, – каже скульптор.
Хоча релокацією таку зміну місця роботи, творчості та життя навряд чи назвеш. Це той випадок, коли «хочеш-не-хочеш, а мусиш». Про деталі переїзду з Донеччини пан скульптор розповідав мені колись в інтерв’ю. Власне, у свою мистецьку резиденцію в Горлівці він запрошував лекторів, культурних діячів, поетів, рок-музикантів, показував їм Донбас і знайомив їх із ним – взаємно.
Вдруге з-під окупації довелося тікати вже на Київщині. Оскільки досвід, коли в майстерні залишалися картини та скульптури, Антип уже мав, то цього разу хотів врятувати найцінніше.
– З-під окупації на Київщині дивом вдалося врятувати гіпсову фігуру Архангела Михаїла – у нас було замовлення на скульптуру для каплиці на Кіровоградщині. Фігура була в аварійному стані, але готова, і хлопці її вивезли. Ми змогли її відлити згодом, вперше працювали з алюмінієм: оскільки класичні заводи з лиття бронзи та міді не працювали, нам запропонував відлити її з алюмінію директор одного з оборонних заводів у столиці. Вантажівка з цим Архангелом Михаїлом дорогою до Києва потрапила під щільне бомбардування, але дивом проскочила. Тепер дві каплиці (ПЦУ та УГКЦ) з цим Архангелом і Покровою стоять на Кіровоградщині.
ВОЛОНТЕРСТВО ТА НАЙБІЛЬША КАРТИНА У СВІТІ
Після того, як довелося залишити мистецьку резиденцію на Київщині, Петро Антип виїхав до Львова, де створив волонтерський центр для допомоги митцям з Бахмута, Маріуполя, Чернігова та військовим.
– У мене була виставка в Німеччині, згодом вдалося облаштувати майстерню в Падерборні, неподалік Дюссельдорфа. Ми вигадали формат волонтерства: збирали публіку в залі, я малював, хтось грав на скрипці чи віолончелі, або запрошували рок-музикантів – і згодом цю картину продавали на благодійному аукціоні за 2-3 тис. євро. Ці гроші ми перераховували на аптечки для військових та карети «швидкої».
Саме під час перебування в Німеччині Антипу зателефонував Віктор Корсак, засновник Музею сучасного українського мистецтва в Луцьку, де зберігається багато робіт художника. Згодом у них виникла ідея створити щось таке, щоб про українське мистецтво заговорив увесь світ. Так народився суперпроєкт: задумали створити найбільшу картину у світі площею 2000 м². Попередній рекорд належав Саші Джафрі з картиною «Подорож людства» (1600 м²), її продали в Еміратах за 62 млн євро.
Антип та частина його масштабованої роботи “Космогонія”, що створювалася як найбільша картина у світі
– Спочатку хотіли назвати «Чумацький шлях», але зрештою обрали назву «Космогонія». Я поставив умову: малюватиму лише 20 днів на місяць, а 10 – відпочиватиму, щоб не «замилювалося око». Картина вийшла заввишки 10 і завдовжки 200 метрів. Вона була сформована з близько 300 фрагментів, кожен з яких є окремим, самостійним артоб’єктом. Робота тривала 3 тисячі годин, проєкт фіксували для Книги рекордів Гіннеса. Наразі картина офіційно зафіксована як Національний рекорд України в категорії «Мистецтво», а проєкт подано до комісії Книги світових рекордів Гіннеса на отримання статусу найбільшої картини планети. Нині вона знаходиться в Луцьку, її можна побачити.
Після цього проєкту три компанії пропонували Антипу переїхати з Луцька. Найбільш наполегливим виявився відомий колекціонер Мирослав Балдіс, саме він допоміг знайти локацію для мистецької резиденції у Вовковому.
СВИНАРНИК БІЛЯ МУЗЕЮ
Утім, після всіх попередніх пригод і нарешті знайденого нового дому, митець має новий «головний біль».
Місцевий підприємець у Вовковому вирішив збудувати поруч із його мистецькою резиденцією… свиноферму.
– Він викупив чотири земельні ділянки на сусідній вулиці, які за генеральним планом відведені під житлову забудову, і розпочав там роботи. Ми знаємо, що планується зведення свинокомплексу щонайменше на 200 голів. Вони навіть зробили анонс у своїх соцмережах (TikTok та Instagram) і виставили відео будівництва, зняте з дронів. За генпланом, він старий – ще з 1970-го року, але нового не прийнято – там має проходити вулиця під приватну забудову. Поруч із викупленими ділянками чоловік уже збудував новий будинок, – розповідає Петро Антип.
Місцевий житель Вовкового, під стінами будинку якого має бути збудована свиноферма
Митець каже, що наразі заручився підтримкою місцевих жителів, які також не бажають свиноферми під вікнами, і збирається судитися з підприємцем.
– Хоча судова тяганина забирає нерви й гроші, зриватися з місця знову і переносити все кудись не хочеться. Але й творити мистецтво під запахами свиноферми також не дуже приємно, – каже митець.
Укрінформ звернувся за коментарем до іншої сторони – місцевого підприємця Мирослава Лютнянського. Він прокоментував, що на своїх земельних ділянках не планує свиноферми, лише ведення сільського господарства в межах, дозволених законом:
– Як такої, там ферми не буде. Планується ведення сільського господарства – будинок, господарські споруди та розведення тварин у межах, дозволених законом: до 15 свиней. Також хочемо завести овець та фазанів. Оскільки я займаюся сільським господарством, то плануємо на ділянці склади для комбікормів.
Зараз усе це на етапі будівництва, можливо, в ході його ми й не зводитимемо приміщень для тварин, а лише для зберігання комбікормів, – прокоментував Лютнянський.
Укрінформ звернувся за коментарем до голови Середнянської тергромади (до неї належить село Вовкове). Руслан Чорнак пояснив, що йому відомий і факт мистецької релокації до громади відомого скульптора, і він також поінформований про плани розширення бізнесу місцевого агропідприємця. Утім, вважає голова, конфліктуючі сторони в процесі судів домовляться.
– Там справді землі, які не призначені під тваринництво згідно з генпланом, там дозволено будівництво приватних будинків та споруд. Сільська рада не змінювала призначення цих земель, тому якщо є ідея там щось будувати, підприємець має бути готовий відповідати нормам, яких вимагає законодавство – і щодо будівельних та архітектурних норм, і щодо екології.
Фото авторки
Тергромада Закарпаття Мистецтво Скульптура Художник