Іван Уривський перетворює Маріуполь на Ітаку у виставі «Одіссея. Меотида» 25.07.2026 10:00 Укрінформ
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочинає сезон спільно з 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
У річницю 170-річчя Івана Франка, Національний академічний драматичний театр його імені в Києві розпочне новий сезон прем’єрою постановки «Одіссея. Меотида» під керівництвом режисера Івана Уривського. Ця вистава поєднує переосмислення відомого епосу Гомера з історією захисників Маріуполя під час сучасної повномасштабної російсько-української війни. Ідея твору належить 1-му корпусу Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчою групою щодо роботи над новою постановкою. Ми включили її до контексту репертуарних вистав флагманського столичного драматичного театру, які порушують теми ветеранів та захисників. Як відправну точку взяли «Трьох товаришів» Юрія Одинокого, а також згадали недавні роботи Давида Петросяна «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСА ПРО НЕПОХИТНЕ НАМІР ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКИЙ МАРІУПОЛЬ СТВОРЕНА ЧИННИМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ
Актор Даніїл Мірешкін і драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Зображення надане театром
«Одіссея» – це розповідь про повернення, підкреслює Олексій Доричевський, автор п’єси, яка лягла в основу вистави «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов» із позивним Фіш. Меотида – це давня назва Азовського моря, яку використовували стародавні греки та римляни.
«Для «Азову» Маріуполь – це дім, так само, як для Одіссея, який був змушений покинути свою батьківщину. Війна триває, але, подібно до Одіссея, ми обов’язково повернемося додому. Це основна ідея нашого твору», – ділиться Олексій, який вступив до лав ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працював оператором безпілотника-розвідника, зокрема на Покровському напрямку. Нещодавно Доричевський був переведений до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов», де служить вже майже пів року.
За словами драматурга, його п’єса, яку «франківці» активно ставлять, має складну структуру, тому неможливо однозначно визначити, чи має вона лінійний сюжет.
«З одного боку, ми взяли класичний сюжет «Одіссеї», який розвивається послідовно. В центрі – Одіссей, усі події відбуваються з ним. Однак у моєму тексті присутньо багато рефлексій щодо сучасності, російсько-української війни. Ці події не представлені в хронологічному порядку», – пояснює Олексій Доричевський.
Творча команда вистави «Одіссея. Меотида». Зображення надане театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями захисників Маріуполя. У сучасній частині акцент зроблено на переживаннях та емоціях. «Текст постійно ніби обривається. Створюється враження, що між показаними подіями відбулося щось ще, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює Фіш.
Він зазначає, що текст створювався свідомо так, аби нагадувати уламки чи обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про постійні ворожі вибухи та атаки, які впливають на нервову систему кожної людини та порушують нейронні зв’язки.
«Ми зараз краще пам’ятаємо послідовність подій до 2022 року, ніж те, що сталося після. Тому що наша пам’ять постійно обривається», – констатує драматург.
До цього часу історію оборони українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах розглядали переважно очима цивільних. Творці ж вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події з точки зору воїнів, спираючись на оцінки та переживання тих, хто мужньо протистоїть російським загарбникам зі зброєю в руках.
«Ми вирішили, що розповідатимемо нашу історію, а не ворог. Бо добре знаємо, що Росія дуже швидко генерує маніпуляції», – каже військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азова».
Режисер Іван Уривський. Зображення надане театром
Олексій Доричевський відомий своїми ролями в незалежному Дикому театрі. За десятиліття він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за підтримки Goethe-Institut.
Із режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський працює вперше, хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі у Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Фото Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну розпочав діалог із глядачами про ветеранів з європейської класики – постановки «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася у 2016 році. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022 році виявилося, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій та Олександр Печериця – стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а потім служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника, серед відзнак та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, тепер висить і малопомітний для стороннього погляду солдатський жетон та невелике армійське фото з побратимами.
Світлина Євгена Нищука з побратимами в робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше грав «Трьох товаришів» після повернення з фронту, він не зміг контролювати свою реакцію в сцені, коли кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися додолу, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається реальний психологічний зрив. Я це пережив», – розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти, серед них – актор Захар Нечипор. Ще кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Кілька акторів, як штатних, так і запрошених, працюють у виставах після демобілізації.
Таким чином, столичний театр глибоко розуміє необхідність обговорення сучасних складних тем у виставах, адже Україна вже 13-й рік перебуває у стані війни. Суспільству потрібне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей з різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втрачаючи власної ідентичності.
Режисер Давид Петросян (у центрі) на репетиції «Поліандрії». Зображення надане театром
Під час 106-го сезону столичний Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємному пізнанню та взаємодії тилового світу і тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулібішева ставлять «Поліандрію» – сюрреалістичну історію з чорним гумором: після поранення додому до дружини повертається нібито двоє чоловіків. За роки війни у більшості захисників справді з’являється інше світосприйняття, відмінне від того, яким воно було у мирному житті, – тому жінка часто не готова побачити поруч із собою ніби «іншого» чоловіка.
Вистава «Троянство». Зображення надане театром
У резонансному «Троянстві» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами «Енеїди», проте драматург написав новий твір і досліджує, яким може бути Еней, який повернувся з війни? Він може бути різним: слабким, розбитим, понівеченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, його важливо зустріти словами: «Ми дочекалися тебе!» – коментує Євген Нищук. – У «Троянстві» ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у своїх інтересах, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Як і те, що цинічно використовують ветеранів проросійські медійники. «Троянство» – це вибух, це дуже глибока й актуальна вистава, яка демонструє фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією, яка допомагає зберігати критичне мислення в реальному житті».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зауважує, що постановка багатьох вистав сучасної тематики зумовлена запитом не лише українських глядачів, але й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Зображення надане театром
Євген Нищук зазначає, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не варто очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Для режисера надзвичайно важливими є образність та алегоричність.
«Ми усвідомлюємо, що мовою театру та іншими мистецькими засобами ми можемо висвітлювати болючі теми та артикулювати їх. Навіть пропрацьовувати психологічні травми», – підкреслює генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники та захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності покласти життя за свій народ, побратима і рідну землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час, використовуючи мистецтво, передусім театр, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи, доносити важливі меседжі та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Роман Ясіновський та Михайло Кукуюк. Зображення надане театром
Дія у постановці розгортається у буденному світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. В основі вистави лежить протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф – Петро Богомазов.
Акторка Марія Рудинська. Зображення надане театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Марія Рудинська, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Роман Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки не розголошує, хто яку роль виконуватиме. В одному з радіоефірів Дмитро Чернов ненароком згадав, що гратиме Посейдона. Репетиції спочатку проходили в Палаці «Україна», а потім перемістилися до театру.
За допомогою метафор у виставі розкривається тема не лише фізичного повернення героїв, а й їхнього внутрішнього. У Гомера рідною землею Одіссея і місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азову» це – наш український Маріуполь, наразі тимчасово окупований Росією. Але настане час – і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото – актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов
Азов Культура Нищук Театр ЗСУ Театр Франка