31.07.2026
Олег Коцарев
Поділитися
Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter
“Читомо” продовжує знайомити вас з музичними інтерпретаціями української поезії. Минулого разу ми розповідали про пісні на вірші “шістдесятників”. Сьогодні ж звернемо увагу на поезію 1920-1930-х років, епохи модернізму, авангарду та інших визначних явищ.На моє здивування, тексти “Розстріляного відродження”, а також західноукраїнської міжвоєнної та діаспорної поезії відносно рідко отримують музичне втілення. Особливо враховуючи, скільки там є творів, що так і просяться до музичного оформлення. Хоча, безумовно, існують твори 1920-х років, як-от композиції Михайла Вериківського (1896-1962) на вірші Тичини (“Ви знаєте, як липа шелестить”, “На Майдані”) або навіть на такий знаковий твір, як “Людина стоїть в зореноснім Кремлі” Бажана. Є, наприклад, “Чотири романси” Пилипа Козицького (1893-1960), що включають вірші Тичини та Филиповича. Однак ці та подібні твори сьогодні нелегко знайти. Записів у вільному доступі в мережі вкрай мало. Вам доведеться або випадково натрапити на них на рідкісних концертах, або шукати ноти та виконувати самостійно (знаю, ви або лінуєтеся, або не знаєте нот, і знову звернетеся по допомогу до штучного інтелекту).У 1930-ті роки настали цензурні обмеження, напівзаборони та забуття, а згодом – тривале повернення. Тому доступні онлайн музично-поетичні проєкти з українськими текстами столітньої давності здебільшого створені в наш час. Така часова дистанція значною мірою стирає дух епохи, але водночас надає свободу та розкутість у роботі з матеріалом.Проте, ми почнемо не з сучасної музики.Михайло Вериківський. «Гімни Святій Терезі» (Михайль Семенко)
Це один із класичних циклів Михайля Семенка, «Гімни Святій Терезі». І це рідкісна нагода: ми можемо онлайн прослухати музику до цих віршів, створену ще у 1923-1924 роках згаданим композитором Михайлом Вериківським. Це темпераментний твір, де спостерігається поєднання традицій романсу з модерністськими тенденціями. Музикознавці відзначають експресіоністичні риси. Насолоджуймося цілковитою автентичністю!
Леонід Грабовський. «Пастелі» (Павло Тичина)
Яскравий вокальний цикл «Пастелі», створений у 1964 році на вірші Павла Тичини з його збірки «Сонячні кларнети». Його автором є Леонід Грабовський (нар. 1935), один із провідних представників композиторської групи «Київський авангард». У той час він експериментував з авангардистською технікою, відомою як сонористика, що зосереджується на окремих звуках, співзвуччях, шумах, їхньому тембрі та колориті. Саме ця музика гармонійно поєдналася з ранньою творчістю Тичини. Результат виявився експресивним, оригінальним і далеким від будь-яких стереотипних уявлень, пов’язаних з поетом. Варто нагадати, що Тичина мав велике значення для українських “шістдесятників”, хоча часто й ставав об’єктом самокритики (згадаємо Василя Стуса).
Прослухайте виконання «Пастелей» 2013 року та ознайомтеся зі статтею про цей твір.
Алла Загайкевич. «Місто» (Михайль Семенко)
Алла Загайкевич (нар. 1966) – видатна сучасна українська композиторка. У її різноманітній творчості помітний інтерес до електронних проєктів. Один із них створено на основі слів Михайля Семенка, його відомого вірша «Місто» (того самого, що починається словами «осте сте бі бо бу…»). Цю композицію 2017 року для голосу та електроніки непросто знайти в інтернеті, але запис її виконання доступний на Vimeo.
Вірші Семенка, звісно, були використані в безлічі музичних творів, від композицій Михайла Вериківського до культового гурту «ДахаБраха». Однак, здається, найбільш витончене поєднання експериментальності, концептуальності та унікальності втілене саме у творах Загайкевич. До речі, вона також створила інші композиції на тексти української поезії та написала музику до широко обговорюваного літературоцентричного фільму «Будинок «Слово»: Нескінчений роман».
Пивоваров і Klavdia Petrivna. «Барабан» (Гео Шкурупій)
Від Семенка перейдемо до його колеги, київського футуриста Гео Шкурупія. І музичний контраст: після вишуканих звукових пошуків перед нами – типовий гібридний поп середини 2020-х. Цікаво, що текст пісні Артема Пивоварова та Klavdia Petrivna – не є прямим цитуванням вірша Шкурупія. «Лірика футуриста» була деконструйована і переосмислена у формі чуттєвого поп-хіта. Навіть якщо це далеко від естетики текстів «короля футуропрерій», у цьому є щось, що перегукується зі спрощеними ідеями пізнього українського футуризму та нерозривно пов’язаного з ним конструктивізму поліщуківсько-троянкерівського спрямування. Нагадаємо, що нік Klavdia Petrivna походить від імені героїні «Записок кирпатого Мефістофеля», що загалом створює цілий літературоцентричний простір та модерністські сентименти, гідні окремого дослідження.
Фокстроти. «Троянкер. Тайгер ліліес» (Раїса Троянкер)
Прізвище Троянкер, згадане у попередній пісні, виникло не випадково. Це був мій задум, щоб непомітно перейти до, мабуть, найвизначнішого треку альбому «Фокстроти». Це також поп-музика, але не комерційне рішення, а експериментальний мультимедійний проєкт. Весь альбом, створений під егідою Мистецького Арсеналу, містить музику та відеоарт на тексти українських поетів і поеток двадцятих-тридцятих років минулого століття (з натяком на популярні тоді «мелодії та ритми»).
Організаторами виступили письменник Сергій Жадан і музикант Юрій Гуржи, кураторкою була Оксана Щур, колажі створила Гриця Ерде, а анімацію – Євгеній Арлов. У треку «Троянкер. Тайгер ліліес» ми чуємо голос сучасної поетеси Любові Якимчук, а також вокал Діани Марцинковської та Марічки Літинської. Це вірш «Згадка» Раїси Троянкер. Його часто називають найсильнішим твором поетки, він став її своєрідною візитівкою. Тут поєднується впевнена розповідність, збалансована сентиментом, ефектний біографізм, проста, але водночас системна образність, динамізм і увага до деталей з неоромантичними та певними «конструктивістськими» натяками. Цікавим є питання щодо концептуальної доцільності того, що пісня починається з голосу Володимира Сосюри та кількох рядків з його «Коли потяг у даль загуркоче…» (біографи припускають, що між ними існував роман, який міг спонукати Троянкер до інтеграції в тодішній актуальний український літературний процес), але з точки зору звучання це доречно.
Сестри Тельнюк. «Назавжди» (Богдан-Ігор Антонич)
На вірші Богдана-Ігоря Антонича створено безліч музичних творів, настільки різноманітних, що я спочатку думав взагалі не вибирати щось одне, а просто запропонувати шановним читачам самостійно пошукати щось до душі. Але шановна редакція «Читомо» не дозволила так легко ухилитися від завдання. Навряд чи ви не чули «Народився Бог на санях…» або «Мову гайову» від гурту «Плач Єремії», а про такий менш очевидний твір, як «Сурми останнього дня» у виконанні «La Horsa Bianca», вже виходила новина в нумерологічно гарний день 11.11.2020. Тому пропоную послухати пісню «ТЕЛЬНЮК: сестри» на вірш «Назавжди». Цей експресивно вигнутий і водночас меланхолійний текст датується 1935 роком, умовно «зрілим» Антоничем (наскільки це можливо сказати, враховуючи його символічно ранню смерть). Музика Лесі Тельнюк оформила вірш у вигляді своєрідної, глибоко продуманої неоромантичної камерної балади. Це створило цікаву антитезу до нервової напруги самого тексту. Існує інший варіант пісні, з речитативом Міська Барбари, який більше акцентує увагу на вірші, його експресії, але при цьому є більш типовим, особливо в контексті того, як музика зазвичай поєднувалася з поезією у 2000-х і 2010-х роках. Пропоную вашій увазі обидва варіанти «Назавжди».
Монтеск’є. «Мандрівник» (Володимир Свідзінський)
Я б не назвав Володимира Свідзінського своїм улюбленим поетом двадцятих-тридцятих років, але він є автором, до якого я постійно, хоч і епізодично, повертаюся. І цікаво: кожного такого разу його поезія, на перший погляд досить однорідна, має властивість поставати в новому й неочікуваному контексті. Це можна сказати й про знайомство з піснею гурту «Монтеск’є» на вірш «Мандрівник». Похмура романтика вірша Свідзінського виразно підкреслена музикою з рисами неофолку або дрім-фолку. Варто зазначити, що існує чорно-білий кліп 2022 року, який включає зображення теплиці та кошеняти.
Пиріг і Батіг. «Метемфісис» (Майк Йогансен)
Було б несправедливо оминути гурт «Пиріг і Батіг», який багато зробив для інтерпретації української поезії. З їхнього альбому «Замордовані» пропоную звернути увагу на досить мінімалістичну композицію «Метемфісис». Її текст – однойменний короткий вірш Майка Йогансена, один із найграйливіших у його доробку. А Йогансен, на мою думку, досягав найбільших успіхів саме тоді, коли був найбільш грайливим. «Тичину блакитний еллан оповине», «І знайдеться десь перекручений корінь, / Такий незграбний, такий чудернацький і бурий, / Що для нього назвищ не стане тих» – ці рядки належать до «портретів» «Розстріляного Відродження» на одному рівні з візуальними творами Анатоля Петрицького. Здається, гурту «Пиріг і Батіг» вдалося створити музику, яка дуже гармонує з цим текстом. Веселий і водночас напружений пост-фолк, захоплена декламація, мінімалізм – усе це запам’ятовується і пасує «нашим двадцятим».
Drudkh. «Млини» (Степан Бен)
Закінчимо чимось екстремальним? (Ні, я не знаю відповіді на питання: «що взагалі сьогодні можна вважати екстремальним»?) Одна з перлин сцени українського пост-блек-металу, гурт «Drudkh». Вірш якого поета вони обрали для треку тривалістю в одинадцять (11) хвилин? Звісно, це вірш не надто відомого поета Степана Бена, не якогось там футуриста чи ваплітянина, а члена Спілки селянських письменників «Плуг», уродженця Шполянщини, автора збірки «Солодкий світ», жертви Великого терору (розстріляний у 1937 році). Текст «Млини» несподівано інфернальний та експресіоністичний (хоч і доволі стриманий у виражальних засобах) і насправді важко було б знайти щось більш доречне для цієї композиції. У пісні ви навряд чи розберете слова вірша, тому ось він.
На цій точці блек-апогею я завершу огляд. Годі й казати, наскільки він фрагментарний і неповний, наскільки багато вартого уваги залишилося поза увагою. Але повторю те, з чого починав: музичний потенціал української поезії 1920-1930-х років значно ширший. Тому хочеться вірити, що попереду з’явиться багато якісних проєктів, не менш різноманітних, ніж ті, що я зібрав сьогодні.