Відчути справжнє Різдво 24.12.2025 09:00 Укрінформ На Закарпатті, в обителі отців василіян, реалізували мистецький задум, який дає змогу осягнути суть одного з найважливіших християнських свят.
Працювали над проєктом фотограф Микола Вінар та настоятель Мукачівського монастиря отців василіан отець Лука (Буняк). Завчасно, ще з осені, споруджували «печеру» й декорації, готували вбрання та налаштовували освітлення. Робили все таким чином, щоб максимально наблизитися до миті народження Христа у Віфлеємі понад дві тисячі років тому. Для відтворення різдвяної містерії та ролі «персонажів Різдва» запросили військових та їх близьких. Отож, «Ісусик» – це син воїна Андрій Сивохіп, «Йосип» – ветеран Юрій Желізняк. «Марія» та ангели – це українська мати, котра виховує дітей у скрутний час, та діти, які ростуть в умовах війни.
За словами отця Луки, проєкт допоміг самим героям відчути й донести іншим, що істинне Різдво – це не вогнище, ялинка, святкова трапеза чи щедрівки. Це щось значно більше й глибше, приховане у серці людини.
ПОКЛИК НЕ СПРИЯТИ ПРОПАГАНДІ «КОМЕРЦІЙНОГО РІЗДВА»
Микола Вінар займається професійною фотографією. Зазначає, що вже давно мав ідею відтворити автентичне, не комерційне Різдво.
– Я роблю чимало художніх зйомок, маю команду, яка розуміється на створенні декорацій, костюмів тощо. Восени ми відшукали підтримку нашої ідеї в Мукачівському монастирі отців василіян – настоятель отець Лука приєднався до проєкту, і ми розпочали роботу. Упродовж місяця 300 годин роботи команди знадобилося на спорудження декорацій. Створювали печеру з різних матеріалів – вирізали з пінопласту та розфарбовували «каміння», обробляли деревину, підбирали тканини для вбрання.
Безпосередньо під час зйомки до учасників проєкту додали також тварин – вівці допомагали пережити реальне Різдво.
Микола Вінар стверджує, що головний меседж проєкту глядачам – спробувати відчути Різдво. Не зробити гарно, а донести думку, що Різдво – це не про картинки, а про роздуми, не завжди зручні.
– Це такий наш заклик не підтримувати маркетингове просування Різдва з цими несправжніми вогнищами та ялинками тощо. Так само не вважати, що стіл і гості – це основна особливість Різдва. А згадати, що в нашій культурі Різдво – це про важливі гуманістичні цінності людства: любов, підтримку, самопожертву… Коли це все починають прикрашати комерційною мішурою, як на мене, цінності губляться, – ділиться фотограф.
ПОЄДНАЛИ СИЛУ ВІРИ ТА МИСТЕЦТВО
Отець Лука (Буняк), зі свого боку, сутність проєкту пояснює так:
– Різдво – це, власне, щира сцена народження Ісуса Христа. Усе інше: колядки, ялинка, святковий стіл, наші культурні нашарування – другорядні речі, які з’явилися вже потім. Завдання полягало в тому, щоб привернути увагу до того, яким насправді Різдво було або могло бути.
Друга ціль, наголошує настоятель монастиря мукачівських василіян, полягала в тому, що в проєкті мали намір поєднати силу віри та мистецтва, в даному випадку – фотомистецтва.
– Ми як монастир виступаємо як ті, хто оберігає цінності віри, команда фотографів – як митці, котрі можуть служити вірі. Мистецтво – це джерело творчості, це духовні речі. У мистецтві віра завжди намагалася виявитися, якимось чином бути доступною людині. У мистецтві проявляється краса творця, який нам дав можливість творити. Тому ми прагнули це продемонструвати за допомогою фотомистецтва, по-сучасному спробувати пояснити події народження Ісуса Христа та нашої віри.
ЧОМУ ЗАЛУЧИЛИ ВІЙСЬКОВИХ ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ РОДИН
Отець Лука зазначає, що в проєкті хотіли залучити людей, які зараз демонструють приклад самопожертви та беруть активну участь у захисті України, а також у житті своїх громад, міста.
– Наприклад, Ісус – це немовля Андрій Сивохіп, його батько – ветеран війни. Вісім місяців дитині, ми його охрестили. Ми цінуємо його, і в його особі – батька. Йосипом був ветеран Юрій Желізняк, він зараз проходить реабілітацію, важкий процес повернення з війни. Цей проєкт також був і для того, щоб допомогти йому адаптуватися в суспільстві, – пояснює священник.- Марія – звичайна молода жінка Оля Юрак, котра виховує дітей у складні часи, під час війни. Кожна мати нині теж тримає Україну, це недооцінено, і надзвичайно важливо це підкреслювати. Ангелята – це наші парафіяльні діти, які ростуть в умовах війни, їхнє дитинство проходить у такі важкі часи…
МАРІЯ НАРОДИЛА ІСУСА В ОКУПАЦІЇ, ПІД ЧАС ПРИМУСОВОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ
– ХХ століття перетворило Різдво на казку. Але воно не є казкою. Власне, під час зйомок проєкту ми всі змогли це відчути. Цьому допомогли живі люди та навіть вівці. В моменти напруги, коли немовля почало плакати, тому що йому було холодно й некомфортно серед людей, а вівці – бекати та справляти свої природні потреби, дорослі відчували велике напруження: намагалися заспокоїти дитину, зігріти її, втихомирити овець, прибрати за ними… Як на мене, це й був не надміру солодкий, а дуже реальний, драматичний, зворушливий образ Різдва. Справжнє Різдво було таким: сповненим людського болю, сліз, дискомфорту в холодній печері. Христос прийшов на землю в темній печері – у не найкомфортнішому місці у світі, – каже отець Лука.
Настоятель говорить, що цей проєкт згодом надихнув його на проповідь.
– Я подумав, що нині ми, в час жахливої війни, можливо, перебуваємо в тому історичному часі, який найкраще відображає події народження Христа. Лише там була ще гірша ситуація – вони вже були в окупації. Марія народила Сина Божого після важких подій, занепаду держави та у складних умовах – вона вагітною 150 км йде пішки на примусову паспортизацію. На перепис населення. І Ісус народився не у своїй хаті, навіть не у своєму місті, а в хліві. Зараз багато українців народжуються не вдома – в еміграції, в евакуації, в окупації…
Ну й ще одна важлива суть, яку ми часто втрачаємо, святкуючи це казкове Різдво: Марія, коли народила Сина Божого в печері в тих умовах, вона вже розуміла, що з ним буде. Вона усвідомлювала, що їх переслідуватимуть, шукатимуть, що вона з ним тікатиме… Це та ж тривога, яку зараз переживають тисячі українських матерів, котрі народжують дітей під час повномасштабної війни. Що з ними буде далі? Де вони житимуть? Як? Чи доведеться їм теж воювати за свою державу? Чи тікати від окупації?..
РІЗДВЯНІ ЧУДЕСА ТРАПЛЯЮТЬСЯ В ЗАТИШНИХ МІСЦЯХ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ
Отець Лука підкреслює, що українцям варто про це пам’ятати у час, коли запалюватимуть різдвяну свічку.
– Подарунки на Різдво, ялинка, застілля, колядки важливі – але пам’ятаймо, що це не основне. Бо інакше у нас є велика загроза втратити дух Різдва. Ми всі очікуємо якогось голлівудського різдвяного дива, але справжні дива, усе велике відбувається в затишних місцях людського серця. Того, що у воїна, який на Різдво в окопі чи після поранення в лікарні. Чи в серці матері, котра оплакує сина, або ж вдови, яка сумує за чоловіком… Цим проєктом ми закликаємо пам’ятати й усвідомлювати, що Різдво не кричить і не засліплює вітринами. Воно приходить тихо – туди, де людині боляче, страшно. Різдво – це народження світла в темряві, не на сцені чи в рекламі, а в людському серці.
Настоятель нагадує, що у час війни Різдво перестає бути декорацією – воно знову стає випробуванням і вибором. Бути уважними одне до одного. Не знецінювати біль. Не втрачати людяність.
– Христос народився не в комфорті, а серед страху й небезпеки – так само, як сьогодні народжується надія в Україні. І саме тому справжнє Різдво зараз ближче до нас, ніж будь-коли, – каже отець Лука.
Фото Миколи Вінара з соцмереж Мукачівського монастиря отців василіан