«Сербен» біля храму Наша спадщина 18.04.2026 09:00 Укрінформ Ритуальний чоловічий танок, що спостерігається виключно в одному українському селі
Войовничий та захисний танок «Сербен» відбувається тільки в населеному пункті Чортовець, який є частиною Городенківської об’єднаної територіальної громади Івано-Франківської області. Його танцюють виключно чоловіки; жінки в цей час виконують стародавні веснянки та милуються дійством.
Місцеві жителі про «Сербен» пізнають ще з дитинства і не уявляють без нього Світлий Великдень. Цей танок проводять поблизу церкви у великодні понеділок, вівторок і на Провідну неділю.
З 2024 року цей танок є частиною списку об’єктів нематеріальної культурної спадщини України.
Що втілює танок і як у селі Чортовець оберігають звичай ритуального обряду – в репортажі Укрінформу.
ДІВЧИНАМ В ЦЬОМУ ТАНЦІ МІСЦЯ НЕМАЄ
«Скільки себе пам’ятаю, стільки й про сербен знаю. Ось бачите меморіальну плиту, яку ми створили у 2023 році, так от третій чоловік у танці – мій батько Іван», – каже жителька Чортовця Ореста Гринюк та вказує на пам’ятний знак на споруді місцевого храму Пресвятої Трійці УГКЦ (кам’яна архітектурна пам’ятка, збудована 1790 року, – ред.).
Ореста Гринюк, мешканка села Чортовець
Пані розповідає, що згідно з переказами неподалік цього місця на горі стояв замок. Під час набігів татар біля замку запалювали факели та наповнювали рови водою. Люди переховувалися в підземеллях. Якось татари, здолавши оборону замку, відшукали тут чималі багатства й почали їх ділити. Жадність їх охопила настільки, що вони не помітили, як у замок зайшли місцеві хлопці й оточили їх. Ворогів знищили, а на знак перемоги місцеві чоловіки взялися за руки і почали танцювати. Щоправда, зазначає пані Ореста, є ще інші розповіді й дослідження, які пояснюють походження сербену. Проте ця легенда місцевим наймиліша.
«Цей танець має бойовий характер. Його виконують лише чоловіки, пліч-о-пліч, ніби захищаючи тих, хто тут живе. Дівчатам у цьому танці не місце. Але ми співаємо в цей день свої пісні та веснянки», – розповідає Ореста Гринюк та починає співати «Білоданчика» – безкінечну пісню про дівчину, яка «вмила обличчя, розчесала світлу косу, одягла білу сорочечку, взула черевички та пішла собі шукати подруг».
«Ой ти біло-біло-данчику, поплинь собі по Дунайчику», – заводить Ореста.
Каже, цю пісню виконувала ще її матуся.
«Зараз я її співаю. І чим більше це відбувається, тим більше вона проникає в серце, адже це – наше коріння, з якого ми беремо свою силу», – говорить Ореста Гринюк та повертається до жіночої компанії, яка збирається біля храму.
КРОК НАЗАД ТА ДВА – ВПЕРЕД
Зазвичай сербен на Великодні свята танцюють біля двох храмів, а потім усі разом проводять заключний. Це відбувається на Провідну неділю, після Великодня.
директорка сільського будинку культури Чортовець Іванна Калин та Михайло Шелефонтюк
«Цьогоріч ввечері на Провідну неділю люди йтимуть від храму Святого Миколая ПЦУ до церкви УГКЦ Пресвятої Трійці селом, а це більш як 2 км, і всі ставатимуть тут у коло. А наступного року сербен ми завершимо вже у храмі Святого Миколая», – уточнює директорка сільського Будинку культури Чортовець Іванна Калин.
Вона зазначає, що під час дійства дівчата співають більше 10 веснянок, які не змінюються віками.
«У своїх веснянках ми співаємо про Великдень, про дівчат, жіночу долю, про те, як чоловік сумує через жінку, але «як чоловік її буде сварити, то вона буде старою, а як не сваритиме, то вона не журитиметься і буде молодою…», – підхоплює художня керівниця сільського Будинку культури Чортовець Оксана Головецька.
Художня керівниця сільського Будинку культури Чортовець Оксана Головецька
Вона показує зошит, у якому ретельно записані весняні пісні, і запевняє, що жодних репетицій перед виконанням танцю в селі не проводять. Дівчата ще змалечку співають весняні веснянки, а хлопці вивчають танцювальні рухи прямо біля храму, коли танцюють їхні батьки та дідусі.
«Сербен» – це войовничий та оборонний танок. Рахують під час танцю так – один крок назад і два вперед, один назад і два вперед», – пояснює Оксана Головецька.
СХОЖИЙ НА ГРЕЦЬКИЙ ТАНОК, АЛЕ ТАМ ЧОЛОВІКИ НЕ СПІВАЮТЬ
Михайло Шелефонтюк сьогодні старанно готувався до сербену. Він взяв із собою покутський топірець, який дуже нагадує гуцульський, та одягнув святковий одяг – вишиванку, пояс-черес, високі чоботи й капелюх. Каже, раніше виміняв його в Коломиї на книжку про своє село і зараз має для танцю майже столітній раритет.
«Здається, що наш «Сербен» схожий на грецький танок «Сиртакі», який теж танцюють чоловіки, проте вони там не співають. А ми співаємо. Ми собі складаємо рими, змінюємо їх. Зараз маємо про війну: «Ой москалю ти дурненький, навіщо б’єш нам Україну-неньку? Ми думали ти сестра, а ти курва ще й яка. Доки Путін буде жити, ми вас … будемо бити», – декламує Михайло Шелефонтюк чоловічі пісні, написані для цьогорічного дійства.
Отець Віталій, настоятель храму Пресвятої Трійці УГКЦ
Тим часом, все більше чоловіків і юнаків підходять до храму Пресвятої Трійці. Його настоятель отець Віталій каже, що теж не стоятиме осторонь, коли вони підуть у сербен. Згадує, вперше побачив це дійство 10 років тому, коли приїхав у парафію. Каже, одразу був дуже вражений чоловічою єдністю та згуртованістю.
«Танці завжди мені давалися дуже складно, але в сербені я відчув підтримку, тому і навчився. Раніше це було масштабніше. Зараз багато односельців нас захищають і завдяки їм ми маємо змогу проводити такі заходи. Проте підтягуються молоді, діти, і це тішить», – додає отець Віталій.
Василь Васильович з онуками
Своїх онуків до храму приводить 65-річний Василь Васильович.
«Можливо, я ще якийсь рік проживу, а Ілля точно продовжить нашу традицію і буде її дотримуватися», – запевняє Василь Васильович.
Каже, Іллі шість років і він сьогодні танцюватиме за себе та за батька Юрка, який зараз служить у ЗСУ.
Вони готуються до світлини, а нас знайомлять з Іваном Дмитровичем, якого в місцевому Будинку культури називають «наш дідусь».
Іван Дмитрович та Іванна Калин
«Я танцюю сербен вже 50 років. Сам навчився. Хто цього хоче, той швидко вчиться… Зараз прошу Бога, щоб ще рік дочекатися і знову стати в коло», – розповідає Іван Дмитрович.
Йому 82 і він – найстарший учасник ритуального танцю, який відбудеться у великодній понеділок.
ТАНОК ПРО ВОЇНІВ ТА ПЕРЕМОГУ
Сьогодні староста Чортовця Михайло Олійник вдруге стане у сербен. Зізнається, коли вранці після молитви вийшов з храму ПЦУ, ще вагався, проте зустрів військового Василя, який приїхав додому у відпустку, і змінив свою думку.
Староста Чортовця Михайло Олійник
«Я бачив, як у нього палали очі, коли почався сербен. То як не піти у танець? Коли я тримав його за руку, то відчував, що наші воїни та ветерани, які повертаються, цього потребують… Я танцюю сербен, як і всі наші чоловіки – з дитинства. Тут немає ніякого навчання. Ми отримуємо це з народження, а коли починаємо ходити, то відразу йдемо у сербен», – підкреслює Михайло Олійник.
За його словами, раніше в селі проживали приблизно 7 тисяч людей. Зараз цей показник знизився майже вдвічі. Через війну багато родин виїхали за кордон, та й народжуваність у селі теж впала. Виробництва тут немає, люди переважно займаються вирощуванням і реалізацією овочів.
Через фронт пройшли майже 60 жителів села, ще 36 воїнів залишаються у строю. В селі, каже староста, чекають на повернення кожного.
Василь, волонтер
«Сербен теж сьогодні танцюватиму. Щоправда, не у вишиванці. Відколи війна, я її не одягаю. Якось не можу одягти святкове, коли думаю про хлопців, які ще на фронті… Для мене цей танець, швидше, про воїнів, про нашу справедливу перемогу, на яку всі чекаємо», – говорить волонтер Василь.
На початку повномасштабного вторгнення він служив у ЗСУ декілька місяців. Звільнили через стан здоров’я. Після лікування Василь почав волонтерити. Минулого року їздив на схід дев’ять разів. Допомагає військовим 4-ої танкової бригади ЗСУ, але встигає ще й 10-ій гірсько-штурмовій возити допомогу. Там, зауважив, теж служать хлопці з Чортовця.
ТАНОК, ЯКИЙ НІКОЛИ НЕ ПЕРЕРИВАВСЯ
«Сербен ніколи не припинявся. Навіть у часи, коли тут церква була закритою і радянська влада зробила з неї музей, люди танцювали поблизу іншого храму. У нас річка Сага ніби ділить село навпіл, є дві церкви, проте на свята люди зустрічаються і разом танцюють. Танець – це жива спадщина, що передається від покоління до покоління», – підкреслює староста Михайло Олійник.
За його словами, зараз сербен подорожує світом і об’єднує людей.
«Його вже танцюють у Чехії та в Парижі, де проживають вихідці з нашого села. Зараз докладаємо багато зусиль, аби танцювали ще й у Варшаві. Наша мета – аби його внесли до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО», – каже Михайло Олійник.
Для цього місцеві пишуть книги про традиції села та шукають спонсорів, які б допомогли їх видати. Так люди намагаються популяризувати танець і розвивати громаду.
«Сербен об’єднує нас. За кордоном він допомагає збирати кошти для наших військових. Лише торік ми зібрали більше ніж 4 млн грн на підтримку ЗСУ», – зауважив Михайло Олійник.
Зараз він сподівається, що на Провідну неділю додому зможуть приїхати ще більше військових і дійство стане ще більш велелюдним.
«Сербен – це єдність чоловіків, зв’язок між поколіннями, сила і дивовижна енергетика. Коли ти танцюєш, чоловіча енергія ніби наповнює тебе», – зізнається староста та йде до чоловічої групи.
Тим часом 77-річний Іван Іванович починає керувати танцем. Чоловіки, взявшись за руки, йдуть з ритмічними рухами навколо церкви.
«Ой на горі, на вершечку
Молотили хлопці гречку
Ані гречки, ні полови
А в дівчини чорні брови.
Що я бідний буду діяв
Що я жита не посіяв
Гречка ми ся не вродила
Доля ж моя нещаслива», – співають чоловіки.
Вони тричі обходять церкву. Потім беруть у коло жінок, які співають веснянки, і всі разом завершують обряд словами «Христос Воскрес!» та «Слава Україні!» Люди обіймаються та вітають одне одного з Великоднем.
Фото авторки та Юрія Рильчука
відео авторки
Івано-Франківщина Культура Культурна спадщина Село