Викладання літератури — це мистецтво, яке має надихати, а не відбивати бажання читати. Сучасним дітям недостатньо знати, «що хотів сказати автор», і їхню біографію. Як зацікавити їх літературою поза шкільною програмою та класною кімнатою? Розповідаємо про яскраві приклади – літературні ігри, квести, вуличні екскурсії, читацькі клуби та щоденники.
Навіщо викладати літературу нестандартно?
Література як шкільний предмет, вид мистецтва та спосіб мислення має розвивати в дітях бажання читати «для себе». Навіть ті самі твори ми сприймаємо по-різному в різному віці, залежно від життєвого досвіду. Школа ж може навчити осмисленого читання та пошуку відповідей у текстах.
«Читання — це навичка і життєва ціль, а не лише виконання завдань на уроках української чи зарубіжної літератури. Різноманіття книг та майданчиків для читання (шкільні стіни, позакласна діяльність, гуртки, читацькі клуби) має вирішальне значення», — ділиться викладачка київського ліцею «Крила», співавторка читацького щоденника «Ч(Ц)итати вголос» Тетяна Ключник.
Якщо поставити дитину в центр освітнього процесу, враховуючи її потребу в грі та пізнанні через особистий досвід, то ігрові форми вивчення літератури стають дієвим інструментом. Вони допомагають дітям критично мислити.
А як викладати?
Читацькі клуби і щоденники
Читацькі клуби, популярні серед дорослих, чудово підходять і для шкільного навчання. Викладачка Тетяна Ключник проводить з учнями окремі заняття, присвячені обговоренню книжкових новинок та улюблених книжок. Також вони грають у літературні ігри за допомогою читацького щоденника «Ч(Ц)итати вголос», розробленого зі співавторками Юлією Бондаренко та Іриною Барсук.
«Такі активності не обмежені формальними факторами (програми, навчальне навантаження), що дає більше простору для фантазії (у виборі текстів, авторів тощо). Подібні зустрічі формують асоціації, що читання може бути веселим, захопливим, легким і цінним», — зазначає Тетяна.
«Ч(Ц)итати вголос» — це кольоровий читацький щоденник-артбук для дітей і підлітків. Він має детальну структуру для аналізу будь-якого твору і може використовуватися на уроках, гуртках, факультативах. Щоденник допомагає сформувати навичку оцінювати якість і критично сприймати текст.
«Кожне питання передбачає формування окремої навички або читацької компетенції. Родзинкою є персонаж-маскот «Пан Ондатра», який веде користувача вглиб тексту, пропонує інструменти, дає іронічні рекомендації для дітей та батьків, щоб зняти напругу і тиск, викликані проблемами з читанням», — пояснює Тетяна.
Для вчителів передбачені методичні рекомендації. Авторки спиралися на думки дітей різного віку при створенні щоденника, тому він вийшов «живим» і наближеним до запитів сучасних дітей. Наприклад, обговорення «Залізного вовка» Оксани Лущевської включало визначення жанру, дискусію про персонажів та роздуми над питанням «Що я візьму собі із книги?».
Літературні ігри
Літературні ігри допомагають глибше дослідити текст і занурити учнів у ролі персонажів, відчути себе активними учасниками подій, краще зрозуміти мотивацію героїв.
Подкаст «Перефарбований лис», а віднедавна й студія навкололітературних ігор, перечитує українську літературу зі шкільної програми. Авторки — освітянка Валентина Мержиєвська та психологиня Марія Діденко — проводять ігри за творами «Кайдашева сім’я», «Intermezzo», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та українською поезією. Їхні ігри включають написання буріме, адаптовану мафію, створення паперової мушлі.
«Ми пропонуємо вийти за рамки, приміряти на себе образ персонажа, поєднати його риси з власними, прожити певну взаємодію і відрефлексувати почуття. Цей досвід дає можливість не лише глибше зрозуміти твір, а й виявити власні упередження, стереотипи», — пояснює Валентина.
Проєкт розрахований на дорослих, але до ігор долучаються й підлітки. Вчителі можуть використовувати підказки з ігор для обговорення української класики з учнями. «Літературні ігри точно дозволяють привернути і втримати увагу», — зазначає Валентина.
«Круто, коли люди розуміють контекст написання, можуть визначити мотивацію персонажів і «приміряти» сюжет. Тоді відбувається зближення і присвоєння української літератури: вона стає зрозумілою, дає можливість побачити суспільні зміни або тяглість традицій», — підкреслює Марія цінність ігрового вивчення літератури.
Літературні квести
Квести розвивають навички командної взаємодії, творчого мислення та швидких нестандартних рішень. Їх можна організувати в навчальному кабінеті, школі або публічному просторі, пов’язавши з подіями твору чи автором.
Освітянин Артур Пройдаков ділиться досвідом проведення квесту на території школи:
- Перша локація: актова зала. Учні об’єднуються в команди, вигадують назву й девіз, отримують маршрутний лист.
- Друга локація: встановлення відповідності між фото письменника та назвою його твору.
- Третя локація: встановлення відповідності між цитатою з твору та його назвою.
- Четверта локація: вгадати твір за ілюстрацією.
«Гра — це потужне джерело позитивної енергії на уроках. Вона дозволяє уявити себе персонажем чи автором, візуалізувати уривок, пройти шлях героїв. Головне — мотивувати логіку гри, пояснити правила, щоб учні усвідомлювали сенс та цінність ігрової форми», — підсумовує Артур.
Вуличні екскурсії
Вуличні екскурсії — оригінальний спосіб вивчення літератури, який виводить навчання за межі школи. Простір міста чи села наповнений символами, що допомагають краще зрозуміти контекст написання твору та описаних подій.
Музей шістдесятництва у Києві проводить пішохідну екскурсію про шістдесятників (Алла Горська, Василь Стус, Василь Симоненко). Така екскурсія створює невимушену атмосферу, дозволяє індивідуальне спілкування та вихід за межі звичайної лекції.
«На вулиці екскурсант опиняється безпосередньо у просторі, в якому перебував особистість автора, знайти з ним свою власну спорідненість, чи навпаки, бажання подискутувати. Якщо вміло розповісти й навести уривки творів, це спонукає людину продовжити шукати інформацію самостійно», — пояснює завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська.
Екскурсія триває близько трьох годин, але маршрут, час і зупинки можна коригувати, підлаштовуючи під старшокласників.
Олена переконана, що вивчення літератури залежить від особистості вчителя. Однак «середовище, яке не зобов’язує, а зацікавлює, допомагає учню забути про своє учнівство й уявити себе сучасником Стуса чи Симоненка», — зазначає вона.
Вчителям важливо залишатися відкритими до змін та експериментів. Література — гнучке явище, що реагує на суспільні й внутрішні зміни. Нові способи говорити про неї з учнями, готовність до експериментів спонукатимуть учнів до власних пошуків, аналізу та експериментів у літературі й житті.
Джерело: chytomo.com